15
Зміст
Вступ
Розділ 1. Особливості створення дидактичних засобів для вивчення правопису (на прикладі уроків української мови в початковій школі)
1.1 Особливості вивчення правопису в початковій школі
1.2 Психолого-педагогічний аспект використання комп'ютера при вивченні правопису
1.3 Опис прикладного програмного забезпечення (ППЗ) для розробки дидактичних засобів
Розділ 2. Конспекти уроків розробки комп'ютерних дидактичних засобів для вивчення правопису (на прикладі української мови у початковій школі)
2.1 Конспект уроку з української мови.
Тема: Написання не з дієсловами
2.2 Конспект уроку з української мови. Тема: Правопис ненаголошених особових закінчень дієслів теперішнього і майбутнього часу
Висновки
Список використаної літератури
Додаток 1
Пізнавальні процеси: сприйняття, увага, уява, пам'ять, мислення, мова - виступають як найважливіші компоненти будь-якої людської діяльності. Для того, щоб задовольнити свої потреби, спілкуватися, грати, вчитися й працювати, людина повинна сприймати світ, звертати увагу на ті або інші моменти або компоненти діяльності, розуміти те, що ій потрібно зробити, запам'ятовувати, обмірковувати, висловлювати судження. Тому, без участі пізнавальних процесів людська діяльність неможлива, вони виступають як її невід'ємні внутрішні моменти. Вони розвиваються в діяльності, і самі являють собою особливі види діяльності.
Приступаючи до педагогічної роботи з дітьми, насамперед, потрібно розібратися в тім, що дитині дано від природи й що здобувається під впливом середовища.
Розвиток людських задатків, перетворення їх у здібності - одне із завдань навчання й виховання, вирішити яке без знань і розвитку пізнавальних процесів не можливо. У міру розвитку людини, удосконалюються й самі задатки, здобуваючи потрібні якості. Знання психологічної структури пізнавальних процесів, законів їхнього формування необхідне для правильного вибору методів навчання й виховання. Великий внесок у вивчення й розвиток пізнавальних процесів внесли такі вчені, як: Л.С. Вигодський, А.Н. Леонтьєв, А.Н. Соколов, Ж Піаже, С.Л. Рубінштейн і ін.
Психологами були розроблені різні методики й теорії формування пізнавальних процесів. В наш час, щоб успішно розвивати пізнавальні процеси в навчальній діяльності, необхідно шукати більш сучасні форми й методи навчання. Використання комп'ютера з його величезними універсальними можливостями на уроках і буде одною із таких форм.
Виходячи з вищесказаного, ми вважаємо, що тема нашї роботи “Розробка комп'ютерних дидактичних засобів для вивчення правопису” є досить актуальною і потрібною.
Об'єктом курсової роботи стали дидактичні засоби на уроках української мови в початковій школі (зокрема для навчання правопису), зроблені з допомогою комп'ютера.
Предметом є вплив комп'ютерних педагогічних засобів на формування знань та розвиток молодшого школяра.
Метою роботи стала розробка необхідних дидактичних засобів та приклад впровадження їх у навчально-виховний процес.
Щоб правильно і успішно проводити навчання дітей правопису, вчитель повинен знати принципи українського правопису, уміло ними керуватися.
В основі українського правопису лежать фонетичний і морфологічний принципи та традиційно-історичне написання.
Фонетичний принцип вимагає написання по слуху. За цим принципом графічне зображення слова збігається з слуховим сприйманням. Наприклад, слова мама, тато, вода, дорога, добра; день пишуться так, як вони вимовляються.
Письмо таких слів є найлегшим, а тому на перших кроках навчання, особливо в І класі, коли ще учні не знають правил словозміни, словотворення, треба для письма добирати слова, що пишуться за фонетичним принципом.
В українській мові є багато слів, що їх вимова розходиться з написанням. Слова пишуться на основі правил словотворення і словозміни. Письмо таких слів спирається на морфологічний принцип.
Морфологічний принцип вимагає однакового написання однакових коренів, префіксів, суфіксів, закінчень.
Так, при написанні слова ходить ми спираємось на морфологічне правило, що дієслова II дієвідміни в 3-й особі однини мають закінчення -ять, -їть, а тому це слово на письмі має форму ходить, а не ходе, як часто можна почути в діалектній вимові. Так само пишемо за правилами морфології слова розказати, одягаєшся, одягається, весло.
Правило написання префіксів роз-, без- дає підставу писати розказати, а не росказати; правило про закінчення дієслів з часткою -ся допоможе правильно написати слова одягаєшся, одягається; правило про ненаголошене е встановлює норму напису слова весло, бо весла.
Вивчення морфології в основному починається з III класу, а тому на письмі тут все частіше зустрічаються слова, що їх напис визначається морфологічними особливостями, отже, при письмі в III--IV класах ми щораз більше вдаємося до морфологічного аналізу слова.
Так, чергування приголосних в корені слів (сорока -- сороці, нога -- нозі, вухо -- у вусі), правопис відмінкових закінчень іменників, прикметників базуються на морфологічних особливостях цих слів.
Традиційно-історичне написання вимагає писати слова відповідно до того, як прийнято їх писати здавна за встановленим звичаєм, традицією. Так, наприклад, слова левада, комин, пиріг пишемо за традицією, бо до напису їх не можна застосувати правил морфології, а у вимові чується не то е, не то и. Напис таких слів треба запам'ятати. Так само за історичною традицією збереглося вживання букв я, ю, є з двома значеннями [моя (йа), синя (ьа)].
В основі сучасного правопису найголовніше місце займає морфологічний принцип. Переважна більшість слів в українській мові пишеться за правилами морфології, а правила морфології дає граматика. Отже, основою української орфографії є граматика з її правилами про склад слова, відмінювання слів, творення слів. Лише глибоке засвоєння учнями законів мови, правил граматики забезпечить високу грамотність письма учнів.
В основі пунктуації нашої мови лежить принцип структурно-смислового членування мови, що підкріплюється в багатьох випадках інтонацією мови.
Якщо речення одно від одного ми відділяємо крапкою або однорідні члени комами, то приймаємо до уваги насамперед структуру речення.
Залежно від змісту висловленої думки, від інтонації речення в кінці його може ставитися знак питання чи знак оклику.
Людина висловлює складні думки, поєднуючи кілька окремих думок, підпорядкованих одна одній або незалежних, рівноправних між собою; на письмі між окремими частинами складного речення ставиться відповідний знак. Так само вживання розділових знаків в середині простого речення (виділення звертання, вставних слів) обумовлюється граматичними особливостями речення, змістом, інтонацією.
Виділення знаками відокремлених означень, додатків, обставин вимагається особливим підкресленням змісту цієї групи слів; відокремлені члени у вимові також виділяються певною інтонацією.
Отже, пунктуація будується на правилах синтаксису, на структурно-смисловому членуванні мови. Знання учнями синтаксису, тобто правил про будову речень, зв'язок слів у реченні, забезпечить опанування ними навичок вживати на письмі розділові знаки.
Фактори, що сприяють засвоєнню української орфографії.
Процес вироблення навичок правильного письма досить складний. Орфографічні навички виробляються протягом тривалого часу, аж поки вони стають звичкою, постійними. Цього досягається в результаті тривалих і правильно організованих вправ.
Всі труднощі в навчанні правопису, успішно перемагаються за тих умов, якщо при навчанні правильно використовуються різні фактори засвоєння тих чи інших орфограм.
Таких факторів є чотири:
1. Слухове сприймання;
2. Зорове сприймання;
3. Моторно-рухома пам'ять;
4. Морфологічне усвідомлення, тобто знання граматики.
Слухове сприймання є важливим фактором при письмі слів, що їх написання не розходиться з вимовою. Чимало слів в українській мові пишеться за фонетичним принципом. За всіх випадків фонетичного написання слухові сприймання застерігають учнів від помилок на письмі, на пропуск чи заміну букв.
Так, наприклад, досить легко написати правильно слова муха, сом, машина, горох, бо кожен звук цих слів на письмі позначається відповідною буквою.
М'яка вимова приголосних в кінці або в середині слова полегшує правильність написання слів з м'яким знаком при застосуванні відповідного правила.
Так само при письмі слів з подвоєними приголосними (знання, життя, знаряддя, колосся) подовжена вимова приголосних н, т, д, с впливає на слух при вимові цих слів, а це полегшує написання подвоєних приголосних.
Підручники з граматики й орфографії для І--II класів містять текстовий матеріал для вправ переважно з такими словами, письмо яких спирається на слух. При навчанні письма в І та II класах треба побільше проводити вправ на вимову і звуковий аналіз слів (буря -- бур'ян, ліз -- лізь).
Однак кожного разу треба мати на увазі, в яких випадках письмо на слух буде корисним, і лише тоді ним користуватись.
Слухове сприймання може і шкідливо позначитися на правильності письма. Ніяк не можна покладатись на слухові сприймання при письмі слів, вимова яких розходиться з написом, а таких слів в українській мові досить багато.
У міру вивчення учнями правил орфографії й граматики треба привчати учнів більше вдаватись при письмі до відповідних граматичних правил. Спиратись тільки на слух при навчанні письма не можна.
Важливе значення у виробленні навичок з орфографії має зорове сприймання. Сприйняте зором запам'ятовується на довгий час. Отже, якщо учень кілька разів бачитиме правильно написане слово, то він і писатиме його правильно.
Так само дитина може запам'ятати й неправильно написане слово, навіть коли вона бачить його один раз. А тому не .слід допускати, щоб на очі дитини попадали неправильно написані слова на дошці, в зошиті і т. ін. З цього погляду неприпустимою є практика деяких учителів, коли вени після перевірки учнівських зошитів пропонують учням виписувати поряд з правильним написом і слово, написане з помилкою.
Шляхом зорового сприймання засвоюється найчастіше правопис слів, напис яких не перевіряється наголосом (тривога, черешня, природа, летіти, орден, механік, метал). Письмо важких з правописного боку для учнів слів також засвоюється на основі зору (велосипед, дисципліна, екскаватор, артилерія, бухгалтерія) .
Слова традиційного написання можуть бути засвоєні тільки шляхом кількаразових зорових сприймань та вказівок учителя, що так прийнято писати і так діти повинні писати їх; щастя -- чується ш + ч, а пишемо щ ; свято -- звук с вимовляється м'яко, а пишемо слово без м'якого знака; натхненний -- від слова дихати, а пишемо т, а не д.
Страницы: 1, 2, 3, 4
