Трійця супроводжувалася іншими гаданнями про нареченого, піснями зі шлюбними молитвами, що дуже характерно для козачої весняної обрядовості. Шлюбні мотиви звучали й на святі Івана Купало. Дівчини плели вінки, співали пісні, стрибали через вогонь, шукали квіти папороті. Священнослужителі в цей день святили воду в колодязях, а присутні обливали один одного водою. У цей день обов'язково збирали лікарські трави.
До осінніх свят присвячені окремі звичаї, пов'язані із закінченням циклу посівних робіт і збиранням урожаю. До повного дозрівання лісових плодів заборонялося ходити в ліс. І тільки в призначений день із піснями все разом ішли в ліс для заготівлі плодів, ягід, меду.
Як суспільне свято, на Уралі відзначався день Покрова Пресвятої Богородиці. У цей день улаштовували перегони, змагання й обов'язково організовували поминальний обід з випивкою й піснею на згадку про всіх загиблих козаків. До свята Покрова Пресвятої Богородиці козаки управлялися з усіма польовими роботами. Після чого звичайно починали грати весілля. Весілля посідали перше місце в побутовій обрядовості козаків. З XIX століття весільний ритуал перетворилося в струнку систему, що включила в себе елементи спільнослов'янського весілля в сполученні з місцевими обрядами. Весільний ритуал поєднував безліч компонентів - ритуальних дій символічного, магічного й ігрового характеру; елементів матеріальної культури (одяг, головні убори, весільні візки, прикраси жител); словесного й музичного фольклору. Заручини одне з дій весільного циклу. Вони проходила в кілька етапів. Спочатку проходили оглядини. У будинку нареченої наречений і його батьки знайомили - «оглядали» наречену. Якщо наречена сподобалася, до неї через кілька днів засилали сватів. Обряд засилання сватів мав велике значення у всіх заручинах - на ньому врочисто й офіційно домовлялися про умови шлюбу У цей же вечір, як символ успішного закінчення переговорів, майбутніх нареченого й наречену зводили (підводили друг до друга) посередині світлиці (зводи). Із цього моменту вони ставали нареченим і нареченою. До вінчання йшла активна підготовка до весілля. У будинку нареченої збиралися подружки й готовили додане до весілля. За кілька днів до весілля додане переносилося в будинок нареченого. Все додане: перину, подушки, великі речі, прикрашені штучними квітами й червоними стрічками гості брали в руки й несли по вулицях з метою показати додане як можна більшому числу кітелів станиці. Демонстрація доданого супроводжувалася піснями й примовками. Після переносу доданого до нареченого хлопець і дівчина одержували в будинку нареченої офіційна згода на створення родини. Із цього часу в будинку нареченої збиралася молодь на вечори, де прославляли майбутнього чоловіка й жінки. У день вінчання наречений із загоном близьких друзів (верхи на конях) і родичами в бричках (у візках) «викуповував» у молодшої сестри або брата нареченої її косу в червоному (біля ікони) куту хати й віз майбутню дружину в церкву. Після церкви молоду дружину везли в будинок молодого чоловіка, де за традицією повивали жіночим головним убором. Як правило, цей обряд робили свахи з боку обох молодят. Під час обряду подруги нареченої тримали шаль, за його свахи розчісували одну дівочу косу на дві жіночі коси. Існувало повір'я, чия сваха швидше заплете косу, той із чоловіка й жінки й буде очолювати в родині. Обидві коси закріплювалися на потилиці, на них надівався ковпак. Ковпак дарувала майбутній невістці свекруха. Після цього обряду повивання починався весільний бенкет. Традиційно на бенкеті були, поздоровлення, звучали тости, підносили подарунки. На весіллі сама шановна людина вимовляла привітальний тост. Наступного дня після вінчання веселощі тривали. Обов'язково були гості, одягнені ведмедем, козлом, циганом. Вони на всьому шляху величали молодих і пригощали всіх зустрічних. Весілля закінчувалося ввечері в будинку нареченого кликаним обідом. За традицією, всіх рідних і знайомих, хто не був на весіллі, молоді повинні були відвідати вдома.
Повага козаків сімейного життя сприяло зміні положення жінки-козачки» Під час відсутності чоловіка, а козак проводив більшу частину життя поза будинком, жінка повинна була піклуватися про благополуччя родини, господарювати, бути готової до захисту свого будинку від будь-яких зазіхань. З роками козачки одержували усе більше цивільних прав. Уже допускалася присутність літніх козачок на зборах чоловіків, їм могли й надати слово для виступу. Роль жінки в родині особливо зросла з розвитком землеробства на Південному Уралі. Тривала відсутність чоловіка (дійсна служба козака, походи, війни) змушували жінку самої звістки все господарство, виховувати дітей, підтримувати будинок. Главою родини в козаків завжди вважався батько. У випадку його смерті влада переходила до брата загиблому або старшому синові. Тепер при смерті глави родини права його переходили до матері, навіть якщо в будинку жив старший син з родиною. У родинах козаків зложилася традиція подолу праці під загальним керівництвом матері. Характерна минулого взаємна підтримка й допомога. Якщо хазяїн будинку, козачка ніколи не буде виконувати його роботу. У його ж відсутність вона й оре, і молотить, і косить. Чоловікам допомагала дружина, діти - батькам. Чоловіка виконували найважчу роботу - вони косили хліб, жінки в'язали його в снопи, чоловіка возили снопи, старі й діти - молотили; малі діти стерегли худобу, поганяли коней при оранці.
При веденні домашнього господарства також існував чіткий розподіл праці: старша невістка готовила на всіх їжу, середня - забирала будинок і стежила за дітьми, молодша - доглядала за худобою й птахом, наводила порядок у дворі й на скотному базу. У силу особливостей військового побуту на Південному Уралі історично вироблявся особливий тип жінки - безустанної трудівниці, сміло й енергійно и приймаючої на себе всі праці чоловіка. Для появи таких рис характеру в жінки необхідно відповідне виховання дівчинок у родині. До 13 років вони грали в одні ігор із хлопчиками, знайомлячи з азами військового мистецтва, у тому числі, навчаючись їзді на коні. час, Що Залишився від ігор, вони проводили, беручи участь у готуванні їжі й шиття. З роками дівчини вдосконалювалася у веденні господарства. Вона повинна була вміти шити, прикрашувати візерунком ковдра або каптан, готовити, доглядати за худобиною й т.д. Для молодої господарки вважалося престижним освоїти всі премудрості ведення домашнього господарства. Згодом дівчинок стали віддавати вчитися в школу. Щонеділі й у свята дівчинки й дівчини надягали саме ошатне плаття й з бабусями йшли до заутрені, до обідні й до вечерні. По вечорах їм дозволялося сидіти й гуляти на ґанку свого будинку, але вони зобов'язані були щораз ховатися, якщо помітять молодого чоловіка.
Волелюбні, вільні козаки дуже любили свою Батьківщину. Любов до Батьківщини асоціювалася в них з любов'ю до Вітчизни, Уралу - панотцю, якого вони називали ласкаво: «годувальник рідний». Необхідно відзначити терпимість козацтва, в основі своєї православного, до збереження елементів культури іншими народами. В основі віри козаків лежить глибока ідея любові до ближнього, козак готовий «покласти душу свою за друга своя». Почуття особистої віри, «Бог у душі» - не заважало жити козакам за законами общинного братерства. Козак уміє цінувати волю вище всього й хоробро неї захищати.
У суворому житті козаків завжди перебував час для відпочинку. Традиційно вільний час проводили по-різному не тільки чоловіки й жінки, але й люди різних віків. Старійшини справами займалися до середини дня. час, Що Залишився, до вечора вони проводили в іграх, розвагах. На майдані влаштовувалися ігри в шахи, шашки. З більшим задоволенням старі дивилися бійцівські двобої - боротьбу двох борців, тіла яких змазувалися жиром. Багато часу старійшини проводили в бесідах. Як правило, під час бесід у срібних чашах подавали вино й міцний мед. Гостей годували від душі. Радість хазяїнові доставляла похвала про прийом гостей: «Я в його був і вино пив».
Молоді козаки грали на площі в кості й бабки. Ігри ці дозволяли розвивати таку влучність, що, кидаючи каменями в птахів і зайців, мисливці вбивали їх.
У станової хати щодня молоді козаки збиралися на розмови. Збиралися чоловіки в коло, в'язали мережі, рибальські знаряддя типу пасток, тенета (мережі для лову звірів і птахів). Розвиток землеробства вимагало виготовлення й ряд пристосувань для обробки землі. Їх також робили козаки власноручно. Під час роботи слухали розповіді літніх односільчан про їхні походи, бої й перемоги. Молоді люди захоплювалися розповідями, просили ще що-небудь розповісти. На подяку підносили заздоровні кружки з медом. Якщо ж бувалі козаки хотіли відзначити хоробрість молодих козаків могли вдостоїти кухлем меду що відрізнилися. Цей жест розглядався як значна нагорода. На таких зборах козаки співали козачі пісні.
Молоді замужні жінки у вільний годинник збиралися на посиденьки найчастіше в дружин військових старшин. Їх пригощали всілякими плодами, закусками, насіннячками. Пили солодкий мед. Молоді козачки любили співати пісні й під їхні наспіви танцювати. Під наглядом бабусь дівчини в теплу пору року виходили на вулицю водити хороводи. Чоловіка могли тільки здалеку любуватися забавами дівчат. Узимку молоді дівчини могли качатися на каталках (сковзати на ногах по льоду з розбігу). Основною умовою для молодих козачок була умова не затримуватися на вулиці до пізнього вечора.
Діти козаків грали в ті ж ігри, що й дорослі. Грали в жмурки та гилку.
Одним з основних занять козаків Південного Уралу було землеробство й скотарство. Козаки самі вирощували худобу й добували його у ворога. Трепетне відношення в козаків було до коней. Відбиралися на плем'я сміливі, слухняні, жваві, витривалі, невтомні особини. Використалися вони, для кавалерійських цілей.
Сьогодні козацтво відроджується як культурний шар загальросійської культури з урахуванням специфіки способу життя й формування козацтва як субетноса. Уживають спроби заглянути в його історію, щоб визначити - хто такі козаки і яке місце займають вони в російської історії. Феномен козацтва розглядався в працях видних істориків Х V Ш століття: Г.З.Байєра, Н.М.Карамзіна, А.И.Ригельмана, В.Н.Татищева. Пізніше до цієї проблеми підключилися С.М.Соловйов, Н.И.Костомаров, Н.О.Ключевский. Значно активізувалася робота вчених по вивченню історії козацтва в XIX - початку ХХ вв. Вагомий внесок у вивчення козацтва Південного Уралу внесли видні історики: В.С. Кобзов, Н.С. Шибанов, А.И. Білий, В.А. Іванов, С.М. Чавунів, Л.И. Футорянский, Д.А. Сафонов, В.Г. Семенов.
У традиціях козацтва ми виділяємо тенденцію захисту Батьківщини, у цілому святої Русі й духовну установку. Козача традиція пов'язана з установками на духовну єдність. Духовна єдність - це «константа, що була вищої, котру не можна порушити й за яку людина йшла на смерть» (Т.Ю. Скопинцева).
Видатний вчений-культуролог К.Леві-Стросс відзначає, що «кожному народу властива своя культурна традиція, як у матеріальному, так й у духовному плані. Національна традиція створюється національною єдністю , об'єднаними загальною мовою, територією, економікою, етнічним самосвідомістю».
Діяльність будь-якого народу в області культури розглядається в діалектичній єдності процесів стадія творення, творчості і стадія навчання, оволодіння, освоєння, людської діяльності. Реалізується механізм «соціальної спадковості»: кожне нове покоління людей засвоює досягнуті попередньою людською діяльністю знання, уміння, навички, цінності, відбувається прилучення нових поколінь людей до досягнутого на даному історичному етапі рівню розвитку культури. В людській діяльності при єдності процесів створення та оволодіння культурою відбувається творення тих самих знань, умінь, навичок, цінностей, які залишаються в діяльності наступних поколінь людей.
Таким чином, самобутність народної козачої культури базується на духовності, гармонічному сполученні моральних, естетичних, інтелектуальних цінностей. Детермінована світоглядом і відбита в структурі «Я» - концепції особистості, система цих цінностей носить духовно-моральний характер.
Передані з покоління в покоління традиції козацтва Південного Уралу вказують на наявність певної самобутньої системи виховання, на зміст якої впливали не тільки культурні, але таке географічні (природне середовище), соціальні (соціальні структури), біологічні (антропологічний тип) і господарські фактори. Під впливом цих факторів і природного середовища зложилася деяка подібність мови, вдач, звичаїв, побуту й психологічних характеристик. У процесі виховання козаки опиралися на подання про спільність походження й історичних доль, участь в історичних подіях, на зв'язок з мовою й «ґрунтом». Сплав культур, етнокультурна спільність породили на Південному Уралі козачу культуру.
Виділення козачих традицій це стійкий трансльований компонент змісту утворення. Ефективність процесу духовно-морального виховання забезпечує комплекс педагогічних умов: розгляд поняття «духовно-моральна вихованість учня», національна культура; визначення виявлених традицій козацтва Південного Уралу як регіональний компонент духовно-морального виховання, що стимулює мотивацію учнів на вивчення традицій, прийняття як зразок організації життєдіяльності; забезпечення естетики міжособистісних відносин батьків, учителі, учня, можливість створення духовно-моральне виховне середовище.
Таким чином, духовно-моральне виховання учнів на традиціях козацтва має культурні й психолого-педагогічні передумови:
Духовно-моральне виховання на традиціях козацтва Південного Уралу - виступає одним з напрямків удосконалювання регіонального компонента змісту утворення й перебудови позакласної роботи на основі ознайомлення учнів із сімейно-побутовими, військовими, культурними традиціями, закріпленими в обрядах, піснях, танцях, промислах, ремеслах. Традиції козацтва Південного Уралу дозволяють прищепити учнем духовно-моральний імунітет проти вульгарності, аморальності: у них укладене висока цнотливість, пафос добра й правди, високої духовно-моральної культури, патріотизму, пошуки краси вічної й неминущої.
Список літератури
1.Леви-Строс К. Сумні тропіки / Леви-Строс К. - К, 1984
2.Соколова Л.Б. Становлення культури педагогічної діяльності. -К., 2003
3.Власова Т.И. Виховання духовності особистості. - К., 2006
4.Чугунов С.М. История казачества на Урале. - Оренбург, 2003.
5.Кривощеков А.И. Обряды и обычаи Оренбургских казаков. - М., 2001
6.Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества / М.М. Бахтин. - М.: Искусство, 1979
Страницы: 1, 2
