Вплив спеціальних вправ на рівень фізичної підготовленості школярів молодшого шкільного віку - рефераты, скачать рефераты, бесплатно рефераты

Рефераты. Вплив спеціальних вправ на рівень фізичної підготовленості школярів молодшого шкільного віку

ерцевий м'яз дитини 7- 8 років ще порівняно слабкий [1, 10, 21]. Проте постачання кров'ю всіх тканин тіла відбувається удвічі швидше, ніж у дорослих завдяки більшій частоті серцевих скорочень (ЧСС) і більш швидкому кровообігу. Тим самим забезпечується більш інтенсивний обмін речовин. ЧСС у віці 7- 10 років коливається в межах 76- 92 уд/мин [10, 21, 29, 56].

Розвиток нервової системи у молодших школярів майже повністю завершується, закінчується зростання і структурна диференціація нервових клітин. Сила і врівноваженість нервових процесів відносно невелика. Проте функціонування нервової системи характеризується переважанням процесів збудження над процесами внутрішнього гальмування, що може призводити до швидкого стомлення [2, 21, 54, 65].

Слід зазначити, що навчальна робота школярів початкових класів в основному вимагає розвитку першої сигнальної системи - відчуттів і сприйнять, яка у них ще не розвинута. Так, на думку ряду авторів [18, 19, 49, 57], увага в дітей цього віку нестійка, вони нетерплячі, легко і швидко відволікаються на будь-який зовнішній подразник, що заважає процесу навчання. Об'єм уваги невеликий. У них недостатньо розвинена здатність концентрації уваги. Довго утримувати увагу на об'єкті, що вивчається, вони ще не можуть; напружена і зосереджена увага швидко приводить до нервового стомлення.

Пам'ять і мислення у дітей молодшого шкільного віку має наочно образний характер: діти легше запам'ятовують зовнішні особливості предметів, ніж їх логічну, смислову сторону, запам'ятовування носить в основному механічний характер. Лише поступово до кінця цього вікового періоду діти опановують прийомами спеціального запам'ятовування і розучування, поступово з віком відбувається перехід до абстрактного виду мислення [10,18, 30, 64].

Молодший шкільний вік, на думку багатьох авторів [10, 56, 57], найсприятливіший період для розвитку рухових умінь і навичок. В цьому віці спостеріагється швидке зростання показників структури природних видів рухів і здатності опановувати загальною структурою технічно складних вправ, оскільки пропрірецептивна чутливість до цього вікового періоду досягає необхідного рівня [4, 5, 38]. Молодші школярі добре диференціюють м'язові відчуття, а окремі складні по техніці вправи є для них більш доступними, ніж для підлітків [47, 57, 64]. В роботах [63, 64] відзначено, що темпи функціонального дозрівання апарату регуляції рухів випереджають морфологічні перебудови, від яких залежать прогресивні зміни рухової функції, це і дозволяє дітям даного віку досягати високих результатів в складно-координаційних видах спорту. В процесі індивідуального розвитку у дітей спостерігаються етапи підвищеної чутливості до фізичного навантаження різної спрямованості (критичні періоди). У віці 6-8 років дитину легше навчити кататися на ковзанах, ніж в 9-11 років. В період від 8 до 12 років діти можуть навчитися практично всім рухам, що вимагають точності і високої координації.

Структура процесу навчання рухів дітей молодшого шкільного віку загальноприйнята, проте, вимагає врахування відповідних вікових особливостей методичних прийомів і методів навчання [7, 33, 43, 57].

Найефективнішим методом навчання є показ, оскільки в цьому віці переважає механічне запам'ятовування. Діти швидше запам'ятовують показані вправи, ніж ті, про які тільки розказано [18]. Показ повинен бути точний, чіткий, безпомилковий і багатократний [10, 28]. Показувати необхідно в різних ракурсах і сповільненому темпі. Між показом і виконанням не допускати тривалих пауз, інакше увага дітей переключатиметься на сторонні об'єкти. Показувати повинен не тільки сам педагог, але і в ході навчання до демонстрації залучати дітей, у яких вправа вийшла добре. Це вселяє іншим дітям упевненість в доступності вправи, активізує їх діяльність і прискорює процес освоєння рухової дії [56].

При навчанні ефективно використовувати наочність: таблиці, малюнки, схеми, діафільми і ін., які повинні бути привабливими, барвистими, кольоровими, цікавими і доступними для розуміння молодших школярів. В них слід чітко виділяти потрібні частини і елементи. Крім того доцільно застосовувати наочні орієнтири, які направляють, контролюють або обмежують рухи дітей. Вони із задоволенням виконують вправи, пов'язані з конкретним результатом (перестрибнути, доповзти, перекинути, потрапити і ін.) [28, 49, 57].

На всіх етапах навчання показ повинен супроводжуватися словесним поясненням. Методи слова і наочності тісно зв'язані між собою. При розучуванні вправи, потрібно не тільки показати його, але і розказати: за яким принципом вона складена, чому вибрана та або інша послідовність і т.д. Неосмислене запам'ятовування в цьому віці малоефективне. Коли матеріал осмислений, він набагато краще запам'ятовується і відтворюється [18, 57].

Ряд авторів [18, 28, 56, 57] відзначає, що ведучими, з основних словесних методів навчання учнів молодших класів, є пояснення і розповідь. Пояснення повинне бути лаконічне, доступне і зрозуміле дітям. Розповідь за тривалістю не повинна перевищувати 7- 10 хв, і бути яскрава за викладом, можливо з казковим сюжетом.

В початкових класах також широко використовуються розпорядження і вказівки - особливо в 1 і 2 четвертях першого класу, коли учні ще не навчилися виконувати команди [10, 28, 49, 57].

Метод практичної вправи також має свої особливості при навчанні руховим діям дітей молодшого віку. Так, ряд авторів [10, 56, 57] вважають, що при навчанні перевага слід віддавати цілісному методу, оскільки розчленування вправи на елементи знижує інтерес до виконання. Відрізняється думка [18], автор відзначає, що доцільно використовувати розучування руху по частинах.

Для успішного навчання молодших школярів необхідно використовувати широке коло вправ, варіювати вправами, змінювати умови виконання, початкові положення, напрями рухів і т.п. [18, 56, 57]. Рухи повинні бути емоційні і прості по руховій структурі [6]. Короткочасні навантаження повинні чергувати з достатніми паузами відпочинку, змінюючи характер роботи окремих м'язових груп [10, 56].

Одним з найпоширеніших методів навчання дітей молодшого шкільного віку є ігровий метод із застосуванням елементів спортивних і рухливих ігор, оскільки під час ігор спостерігається найбільша стійкість уваги у дітей [6, 10, 52, 56, 58]. В роботах [17, 18, 19] указується, що молодші школярі охоче засвоюють навички і уміння на заняттях ігрового характеру з цільовою спрямованістю. Оскільки в грі розкривається не тільки особа, але і її відношення до дійсності. Рухливі ігри можна використовувати на шкільних перервах, в спортивних святах, в групах продовженого дня і т.д. В процесі навчання рухам можна також застосовувати метод змагання, який сприяє емоційному підйому і викликає інтерес, але він повинен носити сюжетний характер без конкретного виявлення переможця. Цей метод необхідно використовувати нечасто і обережно, оскільки змагання впливають на психологічний стан дітей даного віку [28]. В ігровій і змагальній діяльності можна вивчати, повторювати або закріплювати техніку руху, виховувати рухові здібності.

1.2 Особливості розвитку рухових здібностей у молодших школярів

Вітчизняні і зарубіжні дослідники в галузі фізичного виховання і спорту констатують, що у віковому розвитку рухових здібностей спостерігається гетерохронність: наявність активного темпу розвитку, пасивного і стабілізації [18, 27]. В роботах ряду авторів [5, 6, 9, 39] відзначено, що молодший шкільний вік є найсприятливішим для розвитку більшості рухових здібностей. Багато хто з них вважає, що в цьому віці найбільш інтенсивно розвиваються швидкість, гнучкість і координаційні здібності, а менш інтенсивно - сила і витривалість.

Однією з найважливіших рухових якостей молодших школярів є швидкість. Ряд дослідників, основними передумовами високого прояву швидкості вважають: структуру м'язів, внутрішньом'язову і міжм'язову координацію [34]; рухливість нервових процесів, що виявляється досконало протікання процесів збудження і гальмування в різних відділах нервової системи, і рівень нервово-м'язової координації [12]; потужність і місткість креатинфосфатного джерела енергії і буферних систем організму [29]; рівень розвитку швидкісно-силових якостей і гнучкості [61].

Вікова динаміка розвитку швидкісних здібностей досліджквалась багатьма авторами [57, 65]. Проте, слід зазначити, що в даних, що наводяться авторами, немає єдності поглядів. Так, в роботах: [57] сприятливим періодом для виховання швидкості наголошується віковий період від 8 до 12 років; [3, 43, 65] - від 7 до 11 років; [43] - від 7 до 9-10 років. Досліджуючи відмінності в рівні розвитку швидкісних здібностей за статтю, автори [65] відзначають, що вони невеликі. При цьому, в роботах [19] указується на відмінності в розвитку швидкості в статевому аспекті. За даними автора активний приріст швидкісних здібностей спостерігається у дівчаток з 8 до 9 і з 9 до 10 років, а у хлопчиків з 9 до 12 років.

Встановлено, що підвищення швидкості у молодших школярів зв'язано, головним чином, із здібністю до високого темпу рухів під час бігу [78]. Дослідженнями [19, 57] визначені оптимальні вікові періоди розвитку різних проявів швидкісних здібностей: швидкості в простих і складних рухових реакціях, швидкості руху і частоти рухів.

Швидкість рухової реакції є сенсорною реакцією [77, 78]. Інтенсивний прояв функцій, що забезпечують швидке реагування, відбувається в період від 7- 8 до 11- 12 років [55, 78].

За даними [55] темп рухів найбільш значно збільшується з 7-8 до 11-12 років. Трохи відрізняються відомості, представлені в роботах [18, 19, 24] в яких частота рухів найбільш значно збільшується в 7- 9 років, а у віці 7- 10 років у хлопчиків темп рухів вище, ніж у дівчаток. На думку [64], до 10-11 років частота бігових кроків досягає максимальних значень.

Дослідження свідчать про істотне поліпшення показників рівня розвитку швидкості після використання на уроках фізичної культури 3-х класів короткострокової стандартної навчально-тренувальної програми стимулює розвиток швидкості школярів

Таким чином, на думку більшості авторів, що займаються проблемою дослідження швидкісних здібностей, молодший шкільний вік є тим періодом, коли швидкість достатньо добре розвивається під впливом різних тренувальних програм.

Під гнучкістю прийнято розуміти морфофункціональні можливості опорно-рухового апарату, які визначають ступінь рухливості його ланок. Віковим змінам розвитку гнучкості присвячені роботи [55].

За даними [55, 77, 78] гнучкість природно збільшується до 14-15 років. Особливо сприятливі можливості для виховання гнучкості спостерігаються у дітей молодшого шкільного віку [63]. Це пояснюється тим, що вік 7-11 років відрізняється гнучкістю і пластичністю опорно-рухового апарату, високим ступенем еластичності тканин, відсутністю могутньої мускулатури [57], великою кількістю в суглобах синовіальної рідини, а також інтенсивним приростом рухливості в суглобах [18, 19].

В різних суглобах гнучкість має різну динаміку розвитку. Так, на думку [70], рухливість суглобів хребта і у хлопчиків і дівчаток досить висока з 7 до 10 років, коли середній річний приріст активної його рухливості досягає 5,7см Аналогічні дані були представлені в роботах [18, 19], які свідчать про те, що збільшення рухливості хребетного стовпа у дітей шкільного віку відбувається нерівномірно. У хлопчиків значний приріст спостерігається у віці з 7 до 10 років, у дівчаток же у віці від 7 до 10 років приріст показників відносно невеликий (2-4см), в порівнянні з дівчатками підлітками (3-4см). Проте, на думку [71] у дівчаток рухливість хребетного стовпа помітно підвищується саме у віці 7-12 років, а у хлопчиків 7-14 років. Дослідженнями [65, 77] визначено декілька вікових періодів найвищих темпів природного приросту рухливості в суглобах хребта. Одним з таких періодів у дівчаток є вік від 7 до 8 і з 10 до 11 років, а у хлопчиків з 7 до 11 років. Збільшення амплітуди руху в колінних і тазостегнових суглобах, на їх думку, має дещо іншу динаміку. Найвищі темпи приросту спостерігаються з 7 до 8 і з 11 до 13 років.

Страницы: 1, 2, 3, 4