Можна сказати, що платіжна вимога-доручення є комбінованим розрахунковим документом, який складається з двох частин, кожна з яких відображає специфіку двох розрахункових документів:

· верхня частина - особливості платіжної вимоги;

· нижня частина - особливості платіжного доручення.

З метою забезпечення гарантованої і прискореної доставки платникам вимог-доручень вони передаються у комплекті з розрахунковими документами на відвантаження за поставлену згідно з договором продукцію (виконані роботи, надані послуги).

Схема документообігу при розрахунках платіжними вимогами-дорученнями представлена на рис. 1.2 [17].

42

1 - постачальник відвантажує продукцію покупцеві; 2 - постачальник передає разом з документами на відвантаження платіжну вимогу - доручення на оплату: 3 - покупець подає до банку, що його обслуговує, платіжну вимогу - доручення для переказу коштів; 4 - банк покупця списує кошти з його рахунку, 5 - банк покупця повідомляє свого клієнта про списання коштів випискою з його рахунку; 6 - банк покупця передає до банку постачальника платіжну вимогу-доручення, 7 - банк, що обслуговує постачальника, зараховує кошти на рахунок свого клієнта; 8 - банк постачальника повідомляє свого клієнта про надходження коштів на його рахунок випискою банку.

Рис. 1.2. Схема документообігу розрахунків із застосуванням платіжної вимоги-доручення

Однак, даний розрахунковий документ банк приймає для оплати лише в сумі, яка може бути оплачена за наявними коштами на рахунку платника або за рахунок кредиту. При відсутності достатніх коштів на рахунку платника платіжна вимога-доручення повертається без виконання. Крім того, сума, яку платник погоджується сплатити одержувачу та зазначає в нижній частині вимоги-доручення, не повинна перевищувати суму, яку вимагає до сплати постачальник і яка зазначена у верхній частині вимоги доручення [4].

Незважаючи на переваги розрахунків платіжними вимогами - дорученнями, ця форма рідко використовується. Як показує практика, вони не призводять до прискорення розрахункових операцій через несвоєчасну оплату рахунків платниками, можливість відмови від акцепту, особливо необґрунтованого [8]. Іншими словами, розрахунки платіжними вимогами-дорученнями недостатньо гарантують платіж. Вони потребують подальшого удосконалення, перш за все, у напрямку підвищення відповідальності платника, прискорення документообігу, упорядкування умов відмови в оплаті, застосування фінансових санкцій.

Платіжна вимога - це наказ одержувача коштів (стягувача) платнику про виплату певної грошової суми [11].

За допомогою платіжної вимоги здійснюється примусове стягнення та безакцептне списання коштів.

Безакцептне списання коштів - це списання коштів з рахунку платника без його згоди, на підставі документів, поданих банку одержувачем коштів.

Примусове стягнення та безакцептне списання коштів здійснюється у випадках, передбачених чинним законодавством.

Платіжну вимогу та супровідні документи стягувач подає до свого банку разом із реєстром платіжних вимог не менш ніж у двох екземплярах. Відповідальність за обґрунтованість і правильність внесення даних у розрахункові документи у разі примусового стягнення та безакцептного списання коштів несе стягувач. Схема документообігу розрахунками платіжними вимогами представлена на рис. 1.3 [8].

42

1 - стягувач коштів виписує і подає до банку, що його обслуговує, платіжну вимогу до платника, супровідні документи і реєстр платіжних вимог; 2 - банк стягувача надсилає платіжну вимогу, супровідні документи і реєстр платіжної вимоги до банку платника; 3 - банк платника повідомляє свого клієнта про надходження платіжної вимоги; 4 - на основі перевіреної платіжної вимоги банк списує вказану у ній суму з рахунку платника; 5 - з банку платника надходять документи до банку одержувача коштів стосовно перерахування коштів до нього; 6 - банк одержувача зараховує вказану суму на рахунок одержувача коштів.

Рис. 1.3. Документообіг розрахунків із використанням платіжної вимоги

Розрахунковий чек - письмове розпорядження власника рахунка (чекодавця) банку-емітенту, в якому відкрито його рахунок, про сплату чекодержателю певної грошової суми, зазначеної у чеку [4].

Чеками розраховуються тільки за товарними операціями.

При розрахунках чеками виникають економічні відносини між наступними суб'єктами:

· чекодавцем - юридичною або фізичною особою, яка здійснює платіж за допомогою чека та підписує його;

· чекодержателем - юридичною або фізичною особою, яка отримує кошти за чеком;

· банком-емітентом - банком, що видає розрахунковий чек (чекову книжку) юридичній чи фізичній особі.

Схема документообігу розрахунків із застосуванням розрахункових чеків представлена на рис. 1.4 [8].

42

1 - продавець разом із супроводжуючими документами передає товар покупцеві; 2 - покупець (чекодавець) виписує і передає чек продавцю (чекодержателю); 3 - продавець пред'являє чек у банк, що його обслуговує; 4 - банк продавця направляє чек для оплати в банк, що обслуговує покупця; 5 - банк платника списує зазначену у чеку суму коштів з рахунка покупця, на якому вона була попередньо депонована; 6 - банк платника повідомляє свого клієнта про списання коштів; 7 - банк платника переказує банку постачальника відповідні кошти; 8 - банк продавця зараховує кошти на рахунок свого клієнта: 9 - банк продавця повідомляє свого клієнта про зарахування коштів на його рахунок.

Рис. 1.4. Документообіг розрахунків чеками

Сума, заброньована банком на окремому рахунку для забезпечення своєчасності платежу, є лімітом чекової книжки, тобто граничною сумою, на яку можуть бути виписані чекодавцем чеки із даної чекової книжки і оплачені банком з цього рахунку.

В цілому можна зазначити, що, на відміну від інших форм безготівкових розрахунків, чекова форма має ряд переваг. Це, насамперед, відносна швидкість розрахунків і надходження коштів на рахунок постачальника, що сприяє зменшенню дебіторської заборгованості і досягається максимальним наближенням оплати і постачання товару, також це гарантія оплати, забезпечення контролю платника за товарною угодою і простота розрахунків. Чеки можуть обслуговувати не тільки оптовий, але і роздрібний товарообіг, де вони, за відповідних умов, успішно конкурують з готівкою.

Використання чекової форми розрахунків вигідно як для постачальників, так і для покупців. Але для покупця інколи не вигідно використовувати чеки для розрахунків, що пов'язано з резервуванням коштів для забезпечення платежу, а це, у свою чергу, відволікає необхідні грошові суми з обороту. Крім того, до недоліків чеків можна віднести обмежену можливість їх використання у розрахунках за товари із складною, дрібною номенклатурою, коли важко розрахувати суми платежу, тривалий термін їх дії, що зменшує швидкість обороту коштів, складність оформлення чека і можливість його підробки [17].

Акредитив - це розрахунковий документ із дорученням однієї кредитної установи іншій здійснити за рахунок спеціально депонованих коштів оплату товарно-транспортних документів за відвантажений товар.

Відкриття акредитива здійснюється або за рахунок власних коштів покупця, або за рахунок банківського кредиту і супроводжується депонуванням коштів.

Схема документообігу акредитивної форми розрахунків представлена на рис 1.5 [17].

42

1 - покупець після укладання договору про поставку товарів доручає банку-емітенту відкрити акредитив; 2 - банк-емітент відкриває акредитив; 3 - банк-емітент сповіщає покупця про відкриття акредитива; 4 - банк покупця повідомляє банк постачальника про відкриття акредитива постачальнику на певну суму; 5 - банк постачальника сповіщає свого клієнта про відкриття акредитива; 6 - постачальник відвантажує товар покупцю; 7 - покупець повідомляє банк-емітент про виконання умови акредитива, тобто надає наказ на розкриття акредитива; 8 - банк покупця переказує банку постачальника суму коштів з акредитива; 9 - банк постачальника зараховує кошти на рахунок постачальника; 10 - банк постачальника повідомляє про зарахування коштів свого клієнта.

Рис. 1.5. Документообіг акредитивної форми розрахунків

Акредитив виявляється ефективним інструментом забезпечення розрахунків і платежів за торгівельними угодами між партнерами, недостатньо знайомими один з одним і які не мають достатньої бази довіри. Продавця ця форма розрахунків захищає від ризику неплатоспроможності покупця, тому що він одержує платіжне зобов'язання банку. Гарантії для покупця, напроти, у тому, що платіж здійснюється тільки тоді, коли товар відвантажений одержувачу і виконано всі до однієї умови, встановлені акредитивом.

Недоліком акредитивної форми безготівкових розрахунків можна вважати складний документообіг і можливі затримки руху документів, які пов'язані з контролем документів у банках і пересиланням їх між банками [11, 16].

1.3 Використання векселів у платіжному обороті

Вексель займає особливе місце у системі безготівкових розрахунків, оскільки може безпосередньо використовуватися для погашення боргових зобов'язань поза банківськими установами.

Вексель - це безумовне письмове зобов'язання однієї юридичної особи перед іншою, а також наказ іншій особі виплатити у встановлений термін визначену грошову суму власнику векселя [6].

Вексель може виступати і як платіжний документ, який передається однією особою іншій із зобов'язанням або наказом їй оплатити певну суму грошей пред'явнику цього документа.

Таким чином, особлива привабливість векселя для використання у народногосподарському обороті досягається універсальністю його застосування і різноманіттям функцій, що виконуються. Крім виконання функції засобу платежу, він може, як цінний папір, бути об'єктом різноманітних угод купівлі-продажу, обліку, застави тощо. Вексель також допомагає вирішити таку дилему, як нестача власних оборотних засобів, з одного боку, і висока вартість кредитних ресурсів - з іншого.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5