Структурне балансування валютних потоків за сумами та строками узгодження обсягів і строків активних і пасивних операцій з усіма іноземними валютами, якими оперує банк таким чином, щоб це дало змогу закрити валютну позицію або знизити її обсяг до прийнятного рівня.
Ідея методу структурного балансування може застосовуватися щодо будь-яких балансових операцій з валютними коштами: конверсійні операції; укладення кредитних і депозитних угод в іноземній валюті; узгодження валютних надходжень і платежів; реструктуризація кредиторської та дебіторської валютної заборгованості; купівля-продаж цінних паперів, деномінованих в іноземній валюті.
Обсяги й терміни проведення подібних операцій добираються таким чином, щоб це дало змогу закрити валютні позиції або знизити їх обсяг до прийнятного рівня.
Структурне балансування полягає в бажанні підтримувати таку структуру активів і пасивів, яка дасть змогу перекрити збитки від зміни валютного курсу прибутком, отриманим від цієї самої зміни за іншими позиціями балансу.
Інакше кажучи, подібна практика є намаганням дістати максимально можливу кількість "закритих" позицій, мінімізувавши таким чином валютні ризики. Але оскільки мати "закритими" всі позиції не завжди можливо та розумно, то слід бути готовими до негайних акцій зі структурного балансування. Наприклад, якщо банк очікує, що відбудуться з великою ймовірністю значні зміни валютних курсів внаслідок девальвації грошової одиниці, то йому потрібно негайно конвертувати вільну готівку у валюту платежу. А якщо ж говорити про співвідношення між різними іноземними валютами, то в такій ситуації, крім конверсії валюти, курс якої падає, - у надійнішу. Можна здійснити, наприклад, заміну цінних паперів, деномінованих у "хворій" валюті, на надійніші фондові цінності. Тобто структурне балансування валютних потоків полягає в узгодженні обсягів і строків активних і пасивних операцій з усіма іноземними валютами, з якими працює банк.
Одним із найпростіших і водночас досить поширених способів балансування є приведення у відповідність валютних потоків, що відбивають доходи та витрати. Щоразу, укладаючи угоду, яка передбачає отримання або, навпаки, виплату іноземної валюти, менеджери банку повинні намагатися зупинити свій вибір на тій валюті, яка допоможе закрити (повністю або частково) наявні "відкриті" валютні позиції.
Ще одним з прийомів, який часто використовується банками під час управління валютними позиціями, є здійснення конверсійних операцій. Наднормативний обсяг позиції за певною валютою може бути зменшений завдяки її обміну на іншу валюту, за якою обсяг позиції був нижчий від нормативу. Це дає змогу приводити валютні позиції відповідно до установлених вимог без здійснення операцій з базовою валютою. Як правило, банки вдаються до конверсії валюти, курс якої знижується, у більш надійну й стабільну валюту. Якщо, наприклад, очікується значне підвищення курсу долара США щодо англійського фунта, то є сенс у швидкому обміні вільних коштів у фунтах на долари.
Зміну терміну платежу звичайно називають тактикою "лідз енд легз". Вона полягає у маніпулюванні строками здійснення розрахунків, що застосовується тоді, коли очікуються різкі зміни курсів валюти ціни або валюти платежу. Застосування такої тактики дає змогу закрити короткі позиції за певними валютами до зростання їх ринкового курсу і, відповідно, довгі позиції - до зниження курсу.
Найпоширенішими на практиці формами подібної тактики є: прискорення репатріації (повернення до своєї країни з-за кордону) капіталу, прибутків, інших коштів в очікуванні ревальвації національної валюти або сповільнення процесів репатріації перед девальвацією національної валюти; прискорення або сповільнення погашення основної суми боргу в іноземній валюті та виплати процентів залежно від зміни валютного курсу; дострокова оплата послуг і товарів (основних фондів, товарно-матеріальних цінностей) у разі сподіваної апреації, тобто підвищення курсу валюти платежу, або затримка платежів при очікуванні депреації, тобто зниження курсу; прискорення або сповільнення нарахування і виплати дивідендів, погашення основної суми кредитів і процентів за ними, надходження коштів в іноземній валюті до статутного фонду банку тощо; регулювання одержувачем іноземних валютних коштів строків їх конверсії в національну валюту.
Імовірність застосування прийому випередження й відставання значною мірою визначається законодавчим регулюванням країни та умовами фінансових контрактів. Переважна більшість угод, за якими здійснюються платежі, передбачає як можливість дострокової оплати, так і види й обсяг штрафних санкцій (пені, неустойки тощо) за несвоєчасне здійснення переказів валютних коштів. В останньому випадку затримка платежу, пов'язана зі зменшенням курсу, буде виправдана тільки тоді, коли зменшення обсягів витрат на придбання валюти за новим курсом перекриє суму нарахованих штрафів.
Слід зауважити, що управління валютними позиціями шляхом проведення балансових операцій часто не відповідає власним потребам та планам банку, а іноді є невигідним з погляду витрат. Однак вітчизняні банки змушені вдаватися до таких прийомів за браком необхідних умов для застосування більш сучасних і досконалих методів регулювання валютної позиції, таких, зокрема, як строкові валютні угоди.
Методика хеджування, або синтетичного управління, передбачає створення захисту від валютних ризиків укладенням додаткових строкових угод щодо іноземної валюти, які можуть компенсувати певні фінансові втрати за балансовими статтями внаслідок зміни валютного курсу.
Переваги синтетичного управління: гнучкість; існування можливостей для швидкого маневру без зміни в балансу банку; можливість оперативного реагування на відхилення у співвідношеннях активів і пасивів в іноземних валютах.
Отже, необхідною умовою ефективності цього методу є існування ліквідного строкового ринку, який би давав змогу здійснювати операції з похідними інструментами у будь-який час і в будь-яких обсягах.
Хеджування здійснюють за допомогою проведення таких операцій, як: форвардні валютні угоди; валютні ф'ючерси та опціони; валютні своп-контракти; свопціони; комбінації типу подвійний форвард, валютний своп та інші, які відрізняються за характеристиками й механізмами функціонування.
Форвардні угоди є, напевне, найчастіше застосовуваним способом хеджування (саме тому іноді під хеджуванням розуміють лише форвардні операції зі страхування валютних ризиків), що має на меті уникнення ризиків, пов'язаних з операціями купівлі-продажу іноземної валюти, і передбачає її поставку в строки більше ніж два дні. Найчастіше строками для такого типу є один-три або шість місяців (хоча, як уже зазначалося, терміни таких угод можуть сягати кількох років). Форвардні зобов'язання є твердими, тобто обов'язковими до виконання.
Умови форвардного контракту такі: курс фіксується на момент укладення угоди; реальне постачання валюти відбудеться через обумовлений проміжок часу; обсяг контракту не стандартизований.
Недоліком застосування форвардних контрактів для хеджування валютного ризику є те, що форвардні угоди укладаються на міжбанківському ринку, а не на біржі. Таким чином, укладаючи форвардну угоду, банк наражається на кредитний ризик.
Крім простої форвардної угоди (так званого аутрайт) до цього різновиду можна віднести й складнішу угоду - своп.
Операції типу своп полягають у купівлі іноземної валюти на умовах спот з наступною зустрічною операцією на умовах форвард. У результаті таких угод банки купують валюту, необхідну для міжнародних розрахунків, і диверсифікують свої валютні резерви, зберігаючи валютні позиції закритими. Використання своп-контрактів набуло популярності на початку 1980-х рр. На сьогодні банки та інші суб'єкти міжнародного валютного ринку мають змогу використовувати у своїй практиці як класичні операції своп, так і їх різновиди у вигляді опціонних, валютно-процентних свопів тощо.
Класичні свопи залежно від послідовності виконаних операцій спот і форвард поділяються на репорт і депорт. Репорт - це продаж валюти на умовах спот і одночасна купівля на умовах форвард. Депорт - купівля валюти на умовах спот і продаж на умовах форвард.
Можливі й інші комбінації: операції типу подвійний форвард, укладені за такими самими умовами на різні строки, теж можуть використовуватись у процесі управління валютною позицією та мають назву "форвардний своп".
Наприклад, форвардна угода з купівлі валютних коштів, укладена строком на один місяць, урівноважується форвардною угодою з продажу такого самого обсягу валюти на три місяці. У такий спосіб активи й пасиви в іноземній валюті збалансовуються, а валютна позиція упродовж місяця лишається закритою.
Подібні операції можуть здійснюватися з різними деривативами - форвардами, ф'ючерсами, опціонами, своп-контрактами - також у будь-якому їх поєднанні.
Найбільш дієвим інструментом управління, придатним для швидкого регулювання позицій, є строкові біржові угоди, тобто ф'ючерси й опціони.
Якщо для регулювання валютної позиції угоду укладено на біржі, то банк має змогу в будь-який час звільнитися від прийнятих за контрактом зобов'язань через проведення протилежної за змістом біржової операції. Перевагою цього прийому є гнучкість і надання можливостей для швидкого маневру без змін у балансі банку. Це забезпечує оперативне реагування на відхилення у співвідношеннях активів і пасивів в іноземних валютах, тому подібна тактика може з успіхом застосовуватися для щоденного контролю за рівнем валютних позицій банку. Але необхідною умовою щодо ефективності цього методу є існування ліквідного строкового ринку, який би допомагав здійснювати операції з похідними інструментами у будь-який час і в будь-яких обсягах.
Валютним ф'ючерсом називається контракт на купівлю чи продаж стандартизованої суми іноземної валюти за стандартизованою специфікацією валют і погодженою ціною. Ф'ючерсні контракти укладаються тільки на біржовому ринку, що підвищує їх надійність і рівень страхування валютних ризиків. Ф'ючерсні контракти можуть використовуватися для хеджування прибутку іноземних філій банку.
Фінансовий зміст хеджування за допомогою ф'ючерсів полягає в тому, що хеджер може перекласти певну частку ризику на професійних спекулянтів, які забезпечують ліквідність строкового ринку. Ф'ючерсні контракти не є обов'язковими для виконання, на відміну від форвардних і, як свідчить статистика, виконуються в умовах міжнародного ринку лише в 5% випадків.
Ф'ючерси надають учасникам ринку оперувати в умовах надійності укладених угод, високої ліквідності контрактів, але за обмеженого кола валют, які обмінюються одна на одну.
Опціон також є видом контракту, згідно з яким покупець має право протягом певного терміну або купити за фіксованою ціною певну суму іноземної валюти (опціон типу кол - call), або продати її (опціон типу пут - риt). Власник опціону приймає рішення про те, скористатися чи ні наданим йому правом, залежно від динаміки валютних курсів. В усіх випадках ризик, якому піддається власник опціону, попередньо обмежений ціною опціону, а виграш теоретично необмежений і на практиці буває досить значним. Хеджування методом опціонних угод відрізняється від операції форвард тим, що за банком зберігається право вибору, яке підвищує ефективність операції.
З опціоном можна здійснити такі види операцій: купівлю опціону на купівлю, продаж опціону на купівлю, купівлю опціону на продаж, продаж опціону на продаж.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31
