Через високу вартість стратегії трансформації активів і значну ризикованість стратегії запозичення більшість банків зупиняє свій вибір на компромісному варіанті управління ліквідністю - стратегії збалансованого управління ліквідністю.

Метод збалансованого управління ліквідністю - це компромісний варіант управління ліквідністю, який передбачає одночасне використання двох попередніх методів, тобто частина попиту на ліквідні кошти задовольняється за рахунок нагромадження високоліквідних активів, а решта - за допомогою проведення операцій запозичення коштів.

Метод збалансованого управління ліквідністю дає змогу управляти ризиком ліквідності шляхом координації рішень щодо джерел залучення та напрямків розміщення коштів за обсягами і термінами для забезпечення прибутковості банківських операцій.

Згідно з цим методом у разі погіршення показників ліквідності банки повинні здійснити такі заходи: активізувати роботу з розширення кола платоспроможних клієнтів; активізувати роботу щодо розширення вкладних операцій; запозичити кошти на міжбанківському (міжфіліальному) ринку кредитних ресурсів; запровадити нові види послуг, провести рекламну кампанію; зменшити обсяги кредитування; активізувати роботу з погашення прострочених та пролонгованих кредитів; провести інвентаризацію рахунків дебіторської заборгованості; створити резерв ліквідності у вигляді боргових цінних паперів, що емітовані або рефінансуються НБУ.

Перевагами даної стратегії є: гнучкість, яка дає змогу менеджеру вибирати найвигідніше поєднання різних джерел поповнення ліквідних коштів залежно від економічних умов та змін у ринкових цінах; максимізація прибутку за умови прийнятного рівня ризику; можливість більш зваженого підходу до проблем управління ліквідністю завдяки точнішому визначенню потреби в ліквідних коштах.

Отже, кожен наступний підхід до управління банківськими фінансами є логічним продовженням попереднього і містить увесь арсенал уже відомих методів та прийомів. У вітчизняній практиці паралельно застосовуються усі три підходи. У деяких банках (їх частка незначна) управління здійснюється все ще через активи, у більшості установ переважають автономні методи управління (тобто другий підхід -- через пасиви), але є й банки, де використовуються сучасні прогресивні методи управління.

2.6 Управління прибутком банку

2.6.1 Сутність прибутку банку та основні засади управління ним

Прибуток є головною метою діяльності банків. Саме він забезпечує формування фондів і резервів на випадок непередбачуваних збитків, можливих у банківській справі; стимулює діяльність управлінського персоналу щодо вдосконалення роботи банку, зниження витрат та підвищення конкурентоспроможності.

Грамотне, ефективне управління прибутком передбачає побудову в банку відповідних організаційно-методичних систем забезпечення цього управління, знання основних механізмів формування прибутку, використання сучасних методів його аналізу і планування.

Розглядаючи сутність прибутку, слід зазначити такі його характеристики.

По-перше, прибуток являє собою форму доходу підприємця, що виконує певний вид діяльності. Ця зовнішня, найпростіша форма вираження прибутку є разом з тим недостатньою для її повної характеристики, оскільки у ряді випадків активна діяльність у будь-якій сфері може й не бути пов'язана з отриманням прибутку.

По-друге, прибуток - це форма доходу підприємця, який вклав свій капітал з метою досягнення певного комерційного успіху. Категорія прибутку нерозривно пов'язана з категорією капіталу - особливим фактором виробництва - і в усередненому вигляді характеризує ціну функціонуючого капіталу.

Наступною характеристикою прибутку є те, що він не є гарантованим доходом підприємця, який вклав свій капітал у той чи інший вид бізнесу, а являє результат вмілого та успішного виконання цього бізнесу. Однак у процесі ведення бізнесу підприємець унаслідок своїх невдалих дій або об'єктивних причин зовнішнього характеру може не тільки позбутися очікуваного прибутку, але й повністю або частково втратити вкладений капітал. Тому прибуток є здебільшого і платою за ризик здійснення підприємницької діяльності (рівень прибутку і рівень підприємницького ризику знаходяться в прямо пропорційній залежності).

Також слід зауважити, що прибуток характеризує не весь дохід, отриманий у процесі підприємницької діяльності, а лише ту його частину, яка "очищена" від витрат на виконання цієї діяльності.

У той же час прибуток є вартісним показником, що виражений у грошовій формі. Така форма оцінки прибутку пов'язана з практикою узагальненого вартісного обліку всіх пов'язаних з ним основних показників - вкладеного капіталу, отриманого доходу, понесених витрат тощо, а також з чинним порядком податкового регулювання.

З урахуванням розглянутих основних характеристик прибутку його визначення в найбільш узагальненому вигляді можна сформулювати таким чином: прибуток - це виражений у грошовій формі чистий дохід підприємця на вкладений капітал, що характеризує його винагороду за ризик виконання підприємницької діяльності і є різницею між сукупним доходом та сукупними витратами в процесі виконання цієї діяльності.

Висока роль прибутну в розвитку банку та забезпеченні інтересів його засновників і персоналу визначає необхідність ефективного та безперервного управління ним.

Управління прибутком - процес розробки та прийняття управлінських рішень за всіма основними аспектами його формування, розподілу та використання в банку.

Головною метою управління прибутком є забезпечення максимізації добробуту засновників, учасників банку в поточному та перспективному періодах.

Виходячи з цієї головної мети, система управління прибутком має вирішувати такі основні завдання:

1. Забезпечення максимізації розміру прибутку, що формується відповідно до ресурсного потенціалу банку і ринкової кон'юнктури. Це завдання реалізується шляхом оптимізації складу ресурсів банку і забезпечення їх ефективного використання. Основними обмеженнями розміру прибутку є максимально можливий рівень використання ресурсного потенціалу і поточна кон'юнктура фінансового ринку.

2. Забезпечення оптимальної пропорційності між рівнем прибутку і припустимим рівнем ризику. Між цими двома показниками існує прямо пропорційний зв'язок. З урахуванням ставлення менеджерів до ризиків формується їх припустимий рівень, що визначає агресивну, помірковану або консервативну політику здійснення тих чи інших видів діяльності або проведення окремих операцій. Виходячи з заданого рівня ризику, під час управління має бути максимізований відповідний йому рівень прибутку.

3. Забезпечення високої якості прибутку, що формується. Під час формування прибутку банку мають бути, насамперед, реалізовані резерви його зростання за рахунок операційної діяльності.

4. Забезпечення виплати необхідного рівня доходу на інвестований капітал власникам банку. Цей рівень за успішної діяльності банку має бути не нижче середньої норми прибутковості на ринку капіталу, а в разі необхідності відшкодовувати підвищений підприємницький ризик й інфляційні втрати.

5. Забезпечення формування достатнього обсягу фінансових ресурсів за рахунок прибутку відповідно до завдань розвитку банку в майбутньому періоді. Оскільки прибуток є одним з основних внутрішніх джерел формування фінансових ресурсів банку, його розмір визначає потенційну можливість створення загальних фондів і резервів.

6. Забезпечення постійного зростання ринкової вартості банку. Це завдання покликане забезпечувати максимізацію добробуту власників у перспективному періоді. Темп зростання ринкової вартості переважно визначається рівнем капіталізації прибутку, отриманого банком у звітному періоді. Кожен банк, виходячи з умов і завдань діяльності, самостійно визначає систему критеріїв оптимізації розподілу прибутку на частину, що капіталізується, та частину, що споживається.

7. Забезпечення ефективності програм участі персоналу в прибутку.

Програми участі персоналу в прибутку, покликані гармонізувати інтереси власників банку і його найманих робітників, мають, з одного боку, ефективно стимулювати трудовий внесок цих працівників у формування прибутку, а з іншого - забезпечувати достатній рівень їх соціального захисту, який держава в сучасних умовах повністю забезпечувати не в змозі.

Усі розглянуті вище завдання управління прибутком тісно пов'язані між собою, хоча окремі з них і мають різноспрямований характер (наприклад, максимізація рівня прибутку за мінімізації рівня ризику; забезпечення достатнього рівня задоволення інтересів засновників банку та його персоналу; забезпечення достатнього розміру прибутку, що спрямовується на нагромадження і на споживання, тощо). Тому в процесі управління прибутком окремі завдання мають бути оптимізовані між собою.

Ефективний механізм управління прибутком банку дає змогу в повному обсязі реалізувати завдання та цілі, що стоять перед ним, сприяє результативному виконанню функцій цього управління. Як і кожна керуюча система, управління прибутком реалізує свою основну мету та головні завдання шляхом виконання певних функцій.

Склад основних функцій системи управління прибутком банку наведено на рис. 2.4.

На рисунку наведені лише основні функції управління прибутком, характерні для банків усіх форм власності та організаційно-правових форм діяльності.

Управління прибутком банківської установи - це багатогранний та дуже складний процес, що потребує від банку ретельного опрацювання цього питання як у стратегічному й тактичному аспектах, так і в бюджетних щорічних планах. У загальному вигляді процес управління прибутком поданий на рис. 2.5.

Побудова системи управління прибутком вимагає формування систематизованого переліку об'єктів цього управління. Така систематизація об'єктів управління, з одного боку, має відображати функціональну спрямованість цього управління, а з іншого - різні його рівні (рис. 2.6).

Рисунок 2.4 - Основні функції системи управління прибутком банку

Рисунок 2.5 - Процес управління прибутком банку

Отже, ефективний механізм управління прибутком банку дає змогу в повному обсязі реалізувати цілі і завдання, що стоять перед ним, та сприяє результативному здійсненню функцій цього управління.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31