Облік та аналіз власного капіталу банку - рефераты, скачать рефераты, бесплатно рефераты

Рефераты. Облік та аналіз власного капіталу банку

етод, рекомендований Базельською угодою 1988р.; американську систему, що зветься «CAMEL». Відповідно до Базельської угоди достатність капіталу банку оцінюється за допомогою наступних показників:

співвідношення між капіталом 1 (основного) і 2 (додаткового) рівні;

норматив достатності капіталу, розрахований як відношення основного капіталу і сукупного капіталу до активів, зваженим з урахуванням ступеня ризику. Розмір ризику коливається від 0% до 100%.

ДО/Ар*100%=8%, де ДО-капітал банку;

Ар-активи, зважені з урахуванням ступеня ризику.

Для першого показника установлюється вимога, відповідно до якого співвідношення між основним і додатковим капіталом повинне бути в межах 1:1, тобто додаткові елементи не повинні перевищувати основний капітал.

Для другого показника було встановлено, що основний капітал повинний бути дорівнює 4% від загальної суми активів, зваженої по ризику; сукупний капітал (основний плюс додатковий) повинний дорівнювати 8% від загальної суми активів, зважених по ступені ризику.

Для розрахунку названих показників весь капітал банку поділяється на два види:

капітал першого рівня; капітал другого рівня. Капітал першого, чи основний (базовий) капітал, включає:

1) оплачений акціонерний капітал (цілком оплачені прості акції банку). При цьому вартість переданого в оплату акцій майна (майнових прав) вказується в реальній оцінці. Реальність оцінки майна і майнових прав засвідчується аудиторами;

2) привілейовані акції, безстрокові і термінові;

3) розкриті резерви, тобто опубліковані законодавчі й інші види резервів, створені за рахунок капіталізації частини нерозподіленого прибутку банку, а також утворені за рахунок доходів від продажу власних нерозподілених акцій банку понад номінальну вартість або інші подібні доходи (емісійні доходи);

4) опублікований нерозподілений залишок прибутку минулих років, що залишився в розпорядженні банку;

5) звичайні акції дочірніх консолідованих компаній банку, оплачені третіми особами-учасниками.

З базисного капіталу виключається: враховані в складі капіталу банку нематеріальні активи, що не мають реальної оцінки і неопубліковані збитки поточного року.

Капітал другого рівня (додатковий капітал) складається з наступних елементів:

1) резерви для переоцінки активів у результаті коливання курсів валют;

2) резерви для переоцінки активів, що числяться на балансі у виді цінних паперів;

3) резерви для покриття збитків, можливих у майбутньому, але не спостерігаються в цей момент. Ці резерви не повинні перевищувати 1,25% суми активів, зважених по ступені ризику;

4) резерви на випадок знецінення активів у межах 1,5% від сум, зважених по ступені ризику активів, у виняткових випадках 2%;

5) безстрокові не підмети викупу привілейовані акції;

6) безстрокові привілейовані акції, що можуть бути викуплені на базі опціону емітента;

7) субординовані облігації конвертовані в звичайні акції на базі опціону емітента;

8) безстрокові субординовані зобов'язання;

9) субординовані зобов'язання на фіксований термін. Достатність капіталу має статичний і динамічний аспекти. Статичний аспект досить простий. Це погоджені Базельським комітетом положення, згідно яким жоден банк, що приймає депозити і видає кредити, не повинний мати статутний капітал менш 5 млн.ЕКЮ. Жоден банк не має права приступати до діяльності, якщо він не відповідає цій вимозі по капіталі; вже існуючим банкам з капіталом менше зазначеного дається час на виправлення положення. В окремих випадках був передбачений проміжний ліміт 1 млн. ЕКЮ до кінця перехідного періоду (кінець 1992р.) Ця директива набрала сили з 1 січня 1993р. у дванадцятьох країнах - членах.

Інші країни-учасниці Базельського комітету також в основному схвалили цю міру. Разом з тим для національних органів регулювання було передбачене право установити більш високий рівень мінімального капіталу.

Мінімальний капітал дорівнює сумі збитків, що банк у стані витримати, виплативши усі свої борги. Для клієнтів це гарантія життєздатності банків і впевненість у тім, що банк не зникне безвісти, без усякої надії на повернення довірених йому засобів.

Динамічний аспект достатності капіталу більш складний. Він зв'язаний з обов'язковим дотриманням банками так званих "Базельських нормативів і стандартів". Основним показником надійності банків служить коефіцієнт Кука, що виражає відношення капіталу банку до активів, зваженим по ступені ризику, що повинний складати не менш 8%.

В останні роки відбулася зміна і жорсткість коефіцієнта Кука з 4% до 8% (на кінець 1992р.), що автоматично викликало збільшення суми капіталів банків.

Радою Базельського комітету в 1988 р. рекомендовано внести зміни й уточнення в методику розрахунку капіталу банку й активів, зважених з урахуванням ступеня ризику.

Отже, базисний капітал (капітал першого порядку) містить у собі: власний капітал банку, нерозподілений прибуток минулих років і відкриті резерви, формовані з чистого прибутку після сплати податків, - і повинний складати 50% капітальної бази банку. Капітал другого рівня (додатковий капітал) повинний складатися з наступних елементів:

1) непубликуемих чи схованих резервів, переоцінних резервів;

2) загальних резервів для покриття сумнівних кредитних вимог;

3) гібридні інструменти типу позикового капіталу (безстрокових привілейованих акцій з виплатою фіксованих дивідендів, що накопичуються, довгострокових привілейованих акцій у Канаді, Франції, Німеччині, безстрокових боргових зобов'язань у Великобританії, конвертованих облігацій у США);

4) субординованих облігацій.

Сукупна величина базисного і додаткового капіталу являє собою валовий капітал банку. Однак для розрахунку рекомендованих Банком міжнародних розрахунків нормативів використовуються: показник чистого власного капіталу банку, що визначається шляхом зменшення валового капіталу на інвестиції в дочірні неконсолідовані компанії; кредити інвестиційного характеру позичальникам, зв'язаним з банком; прямі і непрямі інвестиції в капітал кредитних установ, що мають банківську ліцензію; ділову репутацію.

Розрахунок достатності капіталу відповідно до вимог Базельського комітету повинний бути відбитий у спеціальній формі фінансової звітності банків.

Активи банку зважують по ступені ризику з виділенням п'яти груп ризику: 0, 10, 20, 50 і 100%.Структура зважування також знайшла відображення у фінансовій звітності банків. При цьому позабалансові статті також зв'язані з визначеним ризиком для банку. Наприклад, банк від імені клієнта надає гарантії, беручи за ці послуги комісійні. Навіть якщо йому не прийдеться виконувати гарантійних зобов'язань, він ризикує. Інший приклад такого ризику- надання банком своєму клієнту комерційного чи документарного акредитива. Базельським договором визначений ступінь ризику по основним трьох типах позабалансових статей. Ці показники ризику використовуються, коли позабалансовий ризик переводиться в ризик, що асоціюється з активами. Наприклад, гарантія має показник ризику, що дорівнює 100%. Це означає, що вона може придбати форму кредитування клієнта, але несе визначений банківський ризик. Основні вимоги Базельської угоди.

1) Основний капітал банку, чи головна вимога достатності капіталу банку, полягає в тім, щоб розмір акціонерного капіталу банку був не менш 4% від суми активів, зважених з урахуванням ступеня ризику,

Основний капітал =4%RAA

2) Сума основного капіталу банку, резервів на погашення збитків по позичкових операціях і субординованих боргових інструментів повинна бути не менш 8% від суми активів, зважених з урахуванням ступеня ризику: Основний капітал+Резерви кредитного ризику+Субординовані інструменти = 8%КАА.

Викладений підхід до визначення достатності капіталу не є єдино можливим. Але він володіє поруч достоїнств у порівнянні з менш складним підходом на основі порівняння власних і позикових засобів банку.

А саме:

1) дозволяє порівнювати банківські системи різних країн;

2) дає можливість враховувати ризик по позабалансових зобов'язаннях;

3) робить бажаної неризикову діяльність банку;

4) сприяє зниженню ризиків перекладу однієї валюти в іншу;

5) характеризує «реальний» капітал банку;

6) сприяє перегляду стратегії банків убік відмовлення від невтримного нарощування кредитів при мінімальному капіталі, віддаючи перевагу не обсягу кредитування, а якості;

7) заохочує уряд зменшити зайву регламентацію діяльності банків, оскільки в ній з'являється більше елементів саморегулювання, і приділяти більше увагу нагляду за ними. Дотримання встановленого мінімуму капіталу і його співвідношень ще не гарантує надійності банку. Більшість банків, що потерпіли крах за останні кілька років, задовольняли вимогам «Базельських нормативів», принаймні по своїй останній опублікованій звітності. Це свідчить про те, що показник достатності капіталу легко піддається перекручуванню з боку окремих банків.

Основні недоліки цього показника:

1) неточності у визначенні складених елементів капіталу, що дозволяє зм'якшити вимоги до капіталу з боку окремих банків. Як приклад можна привести Японію, де банки 45% нереалізованого приросту своїх портфелів цінних паперів порахували як додатковий капітал (капіталу другого порядку). Американці вважають такі тяжко уловимі активи, як права на керування портфелем заставних, як капітал 1 порядку;

2) недостатньо докладна диференціація активів по ступені ризику;

3) заниження в ряді випадків вимог до резервів;

4) великі допуски в розмірі мінімального капіталу. Так, у Німеччині зазначений мінімум спеціально не обговорений у законі, але органи банківського контролю в даний момент вимагають дотримання мінімуму в 3 млн.марок для банків, що не ведуть депозитних операцій і 6 млн.марок для банків, що приймають внески від юридичних і фізичних осіб. Однак на практиці контролюючі органи при перереєстрації банківської ліцензії наполягають на підвищенні статутного капіталу до 10 млн. марок. У США розмір мінімального капіталу взагалі не є єдиним для всієї країни, міняючись у залежності від місця розташування банку. До того ж він дуже незначний і коливається в межах від 50тис. до 1млн. доларів.

Необхідно відзначити, що ефективність роботи комерційних банків залежить від загального стану національної економіки, більш-менш успішної діяльності людей. Банкам приходиться діяти в умовах коливання рівня пропозиції та попиту на їхні послуги, конкуренції, різноманітних ризиків і т.д. Тому рекомендації з управлінських рішень повинні впливати з загальної оцінки всебічного аналізу діяльності комерційного банку - його рейтингу. Рейтинг визначають по стандартній системі, що дає можливість розглядати усі банки під одним кутом зору. Вона базується на аналізі основних показників фінансового стану банку і дає можливість зосередитися на головних його компонентах. Такою системою є загальновідома система "CAMEL", на базі якої (з урахуванням специфічних особливостей національної банківської системи) визначають рейтинг комерційних банків України. Це прерогатива спостережливих органів. У нашій країні ці обов'язки покладені на департамент пруденційного нагляду Національного банку України, а також відповідні служби регіональних відділень НБУ. Рейтингову оцінку кожного комерційного банку визначають у два етапи - виставляючи «попередню» і «остаточну» оцінки. На «попередньому» етапі рейтинг складають по звітності комерційних банків. У результаті банк одержує відповідну рейтингову оцінку. Якщо банку виставлене «3», «4» чи «5» і при цьому він не знаходиться в режимі фінансового оздоровлення, ліквідації, чи банкрутства припинення діяльності, його варто терміново інспектувати. Якщо ж положення погане і банк переведений на один з вище перерахованих проблемних режимів, то за ним встановлюють особливий нагляд НБУ.

У ході детальної перевірки на місці визначається «остаточна» рейтингова оцінка даної установи.

Системою рейтингу банків передбачається визначення таких понять:

високий ступінь імовірності банкрутства найближчим часом; є цілий ряд серйозних недоліків; стан банку настільки критичне, що вимагає негайної фінансової допомоги з боку чи власників інших джерел;

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10