резерви під стандартну заборгованість клієнтів за кредитни-ми операціями банків;
результат переоцінки статутного капіталу з урахуванням ін-дексу девальвації чи ревальвації гривні;
результат переоцінки основних засобів;
прибуток поточного року.
Порядок формування статутного капіталу банку такий:
1. Статутний капітал банку формується відповідно до вимог законодавства України та установчих документів банку.
2. Формування та збільшення статутного капіталу банку може здійснюватися виключно шляхом грошових внесків. Грошові внески для формування та збільшення статутного капіталу банку резиденти України здійснюють у гривнях, а нерезиденти -- в іно-земній вільно конвертованій валюті або у гривнях.
Статутний капітал не повинен формуватися з непідтверджених джерел.
Банк має право збільшувати статутний капітал після того, як усі учасники повністю виконали свої зобов'язання щодо спла-ти паїв або акцій і попередньо оголошений підписний капітал по-вністю оплачено.
Банк не має права без згоди Національного банку України зменшувати розмір регулятивного капіталу нижче мінімально встановленого рівня.
Перерахування розміру статутного капіталу у гривні здійсню-ється за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встанов-леним Національним банком України на день укладення устано-вчого договору.
6. Банкам забороняється використовувати для формування ка-піталу бюджетні кошти, якщо такі кошти мають інше цільове призначення.
Порядок формування статутного фонду також залежить від форми організації банку. Якщо комерційний банк утворюється як акціонерне товариство відкритого типу, то статутний фонд формується шляхом відкритої передплати на акції, а якщо у фо-рмі AT закритого типу -- через перерозподіл усіх акцій серед засновників банку згідно з розміром їхньої частки у статутному фонді.
При утворенні банку як товариства з обмеженою відповідаль-ністю статутний фонд поділяється на частки, розмір яких фіксу-ється в засновницьких документах, а учасники банку несуть від-повідальність за його зобов'язаннями у межах своєї частки.
Така складова основного капіталу, як резервний фонд на по-криття непередбачених збитків (загальний фонд на покриття невизначених ризиків під час проведення банківських операцій), формується у розмірі, не меншому за 5 % від прибутку банку до досягнення 25 %-ї величини регулятивного капіталу. НБУ має право вимагати від банку збільшення розміру щорічних відраху-вань до резервного фонду, якщо діяльність банківської установи створює загрозу інтересам його вкладників та кредиторів. Коли резервний фонд досяг установлених законодавством розмірів, то відрахування до нього можна припинити. У разі повного або част-кового використання коштів резервного фонду відрахування з прибутку до нього поновлюються.
За рахунок прибутку комерційні банки створюють також спеціальні фонди, що включаються до складу капіталу і при-значені для виробничого та соціального розвитку банківської установи.
Оскільки власний капітал є основою діяльності банку, то до нього ставляться спеціальні вимоги у формі обов'язкових норма-тивів. Для цього у вітчизняну банківську практику введено по-няття регулятивного капіталу банку, який використовується Національним банком України для регулювання діяльності комер-ційних банків.
Регулятивний капітал розраховується як сума основного та додаткового капіталу за мінусом балансової вартості таких ак-тивів:
акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком у портфелі банку на продаж і на інвестиції, випущені банками;
інвестиції в капітал (що не консолідуються) інших установ у розмірі 10 % і більше їх статутного капіталу в дочірні установи;
кошти, вкладені і інші банки на умовах субординованого боргу.
Більшість банків в Україні -- це відкриті акціонерні товариства. Основні переваги відкритого акціонерного товариства такі:
1. Досить гнучка процедура збільшення, у разі потреби, статутного фонду
Можливість одержання банком або акціонерами додатко-вого емісійного доходу у випадку зростання курсової ціни ак-цій.
Можливість використання акціонерами акцій як інстру-мента застави для мобілізації додаткових обігових коштів.
Можливість вільної купівлі-продажу акцій на вторинному ринку без необхідності перереєстрації товариства.
Котирування акцій на біржовому та позабіржовому ринку, у тому числі й міжнародному, сприяє підвищенню іміджу банка) і є додатковою рекламою, яка допомагає розширювати клієнт-ську базу і, відповідно, підвищувати потужності банку.
Водночас при збільшенні статутного фонду банку шляхом нового випуску акцій для старих акціонерів можуть виникнути й негативні моменти:
зменшення своєї частки в статутному фонді банку і, відпо-відно, ступеня контролю над акціонерним товариством;
перерозподіл акцій на користь нових акціонерів і втрата старими акціонерами контрольного пакета акцій.
Разом з тим, за правильної організації випуску нових акцій ці питання контролюються.
1.2. Загальна методика аналізу власного капіталу КБ
Власний капітал банку -- це величина, яка визначається шля-хом розрахунку. Вона містить ті статті власних коштів (і навіть залучених), які за економічним змістом можуть виконувати функції капіталу банку. Основні елементи власних коштів, тобто основні фонди, створені згідно із законодавством, і ре-зерви, утворені за рахунок внутрішніх джерел з метою підтри-мання діяльності банку, входять і в капітал банку, якщо вони в доповідають таким принципам:
стабільність;
субординація стосовно прав кредиторів;
відсутність фіксованих нарахувань доходів.
Під власним капіталом банку слід розуміти спеціально створювані фонди і резерви, призначені для забезпечення його еко-номічної стабільності та погашення можливих, збитків, які пе-ребувають у користуванні банку впродовж усього періоду його функціонування. Капітал банку містить: статутний капітал, Ре-зервний капітал, засновницький прибуток, нерозподілений прибуток поточного і минулого років, залишений у розпоря-дженні банку, резерви на покриття різноманітних ризиків і виконує ряд найважливіших функцій у діяльності банку.
Власний капітал банку складається із статутного фонду, спе-ціальних фондів банку, загальних резервів, нерозподіленого фінансового результату минулих років, фінансового результату поточного року і фонду переоцінки основних засобів. Статут-ний фонд є основним компонентом власного капіталу банку, а інші елементи в сукупності -- додатковими компонентами. При цьому додатковий капітал, за міжнародними стандартами, не може перевищувати основний капітал.
Формула визначення власного капіталу банку така:
К=ОК+ДК
де К-- власний капітал банку;
ОК-- основний капітал банку;
ДК--додатковий капітал банку.
У фінансовій звітності власний капітал банку являє собою нефіксовану, неконтрактну частину вимог до активів банку. Та-кі вимоги виникають на момент внесення власниками коштів у статутний фонд банку. Тому власний капітал банку можна та-кож обчислювати за формулою:
К=А-З
де К-- власний капітал банк);
А -- активи банку;
3 -- зобов'я-зання банку.
Власний капітал банку є тим фундаментом, на якому будуєть-ся вся споруда банківських операцій. Чим міцніший фундамент, тим міцніший банк. Основними функціями власного капіталу банку є: захисна, регулятивна та оперативна.
Звідси випливає регулятивна функція власного капіталу бан-ку, яка полягає в принципі адекватності або достатності, -- об-сяг власного капіталу повинен відповідати обсягу активів банку з урахуванням ступеня їхнього ризику. Ця функція пов'язана із зацікавленням суспільства у підвищенні надійності банківської системи країни. Центральний (національний) банк звичайно регламентує діяльність комерційних банків, виходячи з розміру власного капіталу кожного банку. Як правило, при цьому вста-новлюються вимоги до мінімального розміру статутного фонду і власного капіталу, а також припустимі співвідношення між власним капіталом і активами з метою обмеження кредитних та інвестиційних операцій.
1.3. Методи оцінювання достатності банківського капіталу
Величина банківського капіталу істотно впливає на рівень на-дійності та довіри до банку з боку суспільства. Саме тому проб-леми об'єктивного оцінювання величини банківського капіталу та методи визначення його достатності залишаються актуальни-ми як у міжнародній, так і у вітчизняній банківській практиці.
У процесі управління капіталом банку важливе значення має метод оцінювання його вартості. У банківській практиці існує кіль-ка методів обчислення вартості власного капіталу банку.
Метод балансової вартості. Згідно із цим методом усі активи та зобов'язання банку оцінюються в балансі за тією вартістю, яку вони мали на момент придбання або випуску. За основу прийнято бухгалтерську модель, де величина власного капіталу банку ви-значається із базового балансового співвідношення:
A=L+K
де А -- активи; L -- зобов'язання; К -- капітал банку, звідки:
K=A-L
Отже, капітал банку розраховують, виходя-чи з балансової вартості активів та зобов'язань. Такий метод оці-нювання капіталу прийнятний у тому разі, коли балансова та рин-кова вартість активів і зобов'язань банку не дуже різняться між собою. Але з часом дійсна вартість може значно відхилятися від первісної балансової вартості, що призводить до неадекватної оцінки банківського капіталу. У періоди, коли кредити та цінні папери знецінюються, метод оцінювання капіталу за балансовою вартістю не дає надійних результатів для визначення ступеня за-хисту вкладників від ризику.
Метод ринкової вартості. Цей метод полягає в тому, що ак-тиви та зобов'язання банку оцінюють за ринковою вартістю, ви-ходячи з якої розраховують і капітал банку. Такий метод оцінювання банківського капіталу найкорисніший як для інвесторів та вкладників, так і для менеджерів банку. Рин-кова вартість капіталу достатньо точно відбиває реальний рівень захищеності банку від ризику банкрутства. Крім того, розгляду-ваний метод оцінювання є найдинамічнішим, оскільки ринкова вартість активів і зобов'язань, а отже і капіталу, може змінюва-тися щодня. Менеджмент банку має змогу приблизно оцінити зміну ринкової вартості капіталу, виходячи з поточної курсової вартості акцій банку та їх кількості на ринку.
Метод «регулюючих бухгалтерських процедур». Сутність методу полягає в обчисленні розміру капіталу за правилами, які встановлено регулюючими інстанціями. Правила в різних країнах неоднакові, але часто такий підхід є спробою зробити банки на-дійнішими для сторонніх спостерігачів. За методом «регулюючих бухгалтерських процедур» капітал банку розраховується як сума низки складових: акціонерного капіталу, нерозподіленого прибу-тку, резервних фондів, зокрема на покриття кредитних і валют-них ризиків, субординованих зобов'язань і т. ін. Такий підхід має істотні недоліки, котрі полягають у розгляді боргових зо-бов'язань та резервів на покриття збитків як капіталу банку. Саме з цієї причини метод «регулюючих бухгалтерських процедур» критикують зарубіжні економісти.
Страницы: 1, 2, 3, 4
