об'єктів.

Мислення є логічним, якщо хід думок правильно відображає зв'язок

предметів, явищ об'єктивної дійсності.

Поняття формуються у процесі мислення, в судженнях і умовиводах про

предмети і явища об'єктивної дійсності.

Кожне поняття характеризується певним обсягом і змістом. Обсяг поняття

- це відображене в ньому коло об'єктів, а зміст - відображена в ньому

сукупність їх істотних ознак.

Загальні поняття - поняття, в котрих відображаються істотні

властивості класів предметів.

Конкретні поняття - поняття, в котрих відображаються певні предмети,

явища чи їх класи з їх істотними ознаками, зв'язками і відношеннями.

Абстрактні поняття відображають ті чи інші властивості об'єктів

відокремлено від них самих (хоробрість, добро, вартісність), які є завжди

загальними.

Різновиди мислення. Мислення відбувається за загальними ознаками,

спільними для всіх людей, водночас набуває відмінних особливостей залежно

від змісту задач. Відповідно до цього мислення буває технічним, науковим,

художнім тощо.

Технічне мислення спрямоване на розв'язання різних технічних задач.

Наукове мислення спрямоване на розв'язання теоретичних, наукових

задач.

Художнє мислення виявляється у виконанні завдань художнього зображення

особливостей дійсності, зокрема людей, їх життя, суспільних і виробничих

відносин.

Індивідуальні відмінності в мисленні людей. Мислення за тих чи інших

умов характеризується глибиною, послідовністю, самостійністю, критичністю,

гнучкістю, швидкістю.

Глибина мислення характеризується вмінням людини проникнути в суть

пізнаваних явищ, розкривати їх причини, дошукуватися їх основ, всебічно

з'ясовувати їх зв'язки з іншими явищами об'єктивної реальності, передбачати

хід подій.

Поверховість мислення протилежна глибині мислення. Це вдоволення

частковим з'ясуванням зв'язків тих чи інших явищ, недостатня диференціація

зрозумілого і незрозумілого, доведеного і недоведеного.

Послідовність мислення полягає в умінні людини дотримуватися його

логічних правил, не суперечити самій собі в своїх міркуваннях, доводити і

обґрунтовувати свої висновки, стежити за тим, щоб думки випливали одна з

одної, не відхилялися від теми міркування; дотримуватися певного плану у

викладі думок, контролювати їх хід. Послідовність - істотна властивість

правильного мислення.

Самостійність мислення - вміння людини ставити нові проблеми,

знаходити нові підходи до їх розв'язання, виявляти ініціативу в розв'язанні

тих завдань, котрі постають у повсякденному житті. Це необхідна передумова

новаторства в науці і техніці.

Критичність мислення полягає у здатності переглядати погляди, теорії,

що вже склалися, змінювати їх, якщо вони вступають у суперечність з новими

даними науки і практики.

Гнучкість мислення - вміння змінювати спосіб розв'язання проблеми,

знаходити нові шляхи її розв'язання, бути вільним від шаблону в з'ясуванні

питань, беручи при цьому до уваги конкретні обставини, за яких відбуваються

ті чи інші явища, події.

Інертність мислення вимірюється часом, протягом котрого різні люди

впорюються з одними і тими ж пізнавальними завданнями, правильно і

обґрунтовано їх розв'язуючи.

Розрізняють три види мислення: наочне, діюче, пов'язане з практичною

діяльністю; образне, при якому предмети безпосередньо не сприймаються,

а уявляються в пам'яті (уявлення деяких технологічних операцій);

абстрактне, коли вивчаються загальні поняття і закономірності.

Особливий тип мислення, характерний оператору - оперативне мислення,

яке здійснюється в ході практичної діяльності та спрямоване на розв'язання

практичних задач і характеризується швидкістю.

Властивості мислення, такі як швидкість, винахідливість, кмітливість,

точність дії при раптовій зміні ситуації вимагають спеціального тренування

як в реальних умовах, так і шляхом моделювання складних ситуацій чи окремих

їх елементів за допомогою тренажерів і спецметодів.

3. Вплив електричного струму на організм людини.

Проходячи через тіло людини, електричний струм справляє термічну,

електролітичну, механічну та біологічну дію.

Термічна дія струму спричиняє опіки окремих ділянок тіла, нагрівання

до високої температури органів, котрі знаходяться на шляху струму,

викликаючи в них суттєві функціональні розлади.

Електролітична дія супроводжується розкладом органічної рідини, в тому

числі і крові, порушенням її фізико-хімічного складу.

Механічна дія струму супроводжується розшаруванням, розривом тканин

організму внаслідок електродинамічного ефекту, а також миттєвим

вибухоподібним утворенням пари від перегрітої тканинної рідини та крові.

Біологічна дія струму проявляється через подразнення та збудження

живих тканин організму, а також через розлад внутрішніх біоелектричних

процесів.

Наведені вище дії електричного струму на організм людини нерідко

спричиняють різні електротравми, котрі умовно поділяють на місцеві та

загальні.

До загальних електротравм відноситься електричний удар при котрому

відбувається збудження різних шарів м'язів тіла людини, що може викликати

судоми, зупинку дихання і серця. Останнє пов'язане з фібриляцією -

хаотичним скороченням окремих волокон серцевого м'яза (фібрил).

До місцевих електротравм відносяться опіки, металізація шкіри,

електричні знаки, механічні пошкодження та електрофтальмія.

Опіки виникають внаслідок термічного ефекту при проходженні

електричного струму через тіло людини, а також при зовнішньому впливі на

нього електричної дуги. Зовнішній вигляд опіків може бути різним - від

почервоніння шкіри та утворення пухирів з рідиною до обвуглення біологічних

тканин.

Металізація шкіри пов'язана з проникненням в неї дрібних частинок

металу при його плавленні під дією електричної дуги.

Механічні пошкодження зумовлені збудженням та судомним скороченням

м'язів тіла, що може викликати їх розрив або пошкодження шкіри, вивих

суглобів і навіть перелом кісток.

Електрофтальмія - запалення зовнішніх слизових оболонок очей внаслідок

дії потужного ультрафіолетового випромінювання електричної дуги.

Чинники, що впливають на важкість ураження людини електричним струмом,

різноманітні. Перш за все - це сила струму та час проходження його через

організм людини, рід струму (змінний чи постійний), шлях струму в організмі

людини; при змінному струмі - його частота. Сила струму залежить від

напруги, під котрою опинилася людина, і сумарного електричного опору.

Сумарний електричний опір включає в себе опір тіла людини, який

визначається перш за все опором рогового шару шкіри. За відсутності

пошкоджень шкіри та в сухому стані цей опір може складати сотні тисяч Ом.

Якщо ці умови не виконуються, то опір шкіри спадає до 1 кОм. При великих

напругах та при тривалому проходженні струму через тіло людини опір шкіри

спадає ще більше, що спричиняє зростання сили струму та більш важкі

наслідки ураження струмом. Внутрішній опір тіла людини не перевищує кількох

сотень Ом і суттєвого значення не має.

На опір тіла людини впливає також фізичний та психічний стан,

хворобливість, втома, голод, стан сп'яніння, емоційне збудження.

Допустимим вважається такий струм, при котрому людина може самостійно

звільнитися від електричного кола. Його величина залежить від часу

проходження струму через тіло людини.

Змінний струм порівняно з постійним більш небезпечний. При високих

напругах (більше 500 В) небезпечніший постійний струм.

Найбільш небезпечним є змінний струм частотою 20... 100 Гц. Саме цьому

діапазону відповідає струм промислової частоти. Зі всіх можливих шляхів

протікання струму через тіло людини найбільш небезпечними є ті, при котрих

уражаються головний або спинний мозок, серце та легені.

На важкість ураження електричним струмом впливають і параметри

мікроклімату у виробничому приміщенні. Зростання температури, відносної

вологості, швидкості руху повітря підвищують небезпеку ураження, оскільки

вологовиділення (в тому числі виділення поту) зумовлюють зниження опору

шкіри.

4. Дії населення і правила поведінки при аваріях на АЕС.

При аваріях на АЕС, на підприємствах атомної промисловості з викидом у

зовнішнє середовище радіоактивних продуктів може бути радіоактивне

зараження за межами території станції. Це призведе до опромінення населення

і забруднення навколишнього середовища вище допустимого рівня,

встановленого для нормальної роботи АЕС. При цьому на службовців впливає

гама-опромінення. При отриманні сигналу про аварію на АЕС робоча зміна

ховається у сховищах, а населення — у захисних спорудах. При цьому

одягаються засоби індивідуального захисту, береться запас їжі, води,

предметів першої необхідності. Якщо обставини змушують людей ховатись у

квартирах або у виробничих приміщеннях, то потрібно провести герметизацію:

прикрити тканиною вікна, у будинках з пічним опаленням перекрити труби.

Слід пам'ятати, що дози опромінення значно менші під час перебування людей

у різних будинках і спорудах. На зараженій місцевості потрібно поводитись

дуже обережно: використовувати засоби індивідуального захисту, не ходити

без потреби по вулиці. При виході зі сховища необхідно вдягати засоби

індивідуального захисту органів дихання й шкіри. Режим поведінки людей на

місцевості, зараженій радіонуклідами, їх трудова діяльність, час

перебування у сховищах, укриття та інші питання вирішують органи

самоврядування на підставі даних штабів ЦО. З населенням проводиться

медична профілактика шляхом прийому протирадіаційних препаратів до і після

опромінення.

У зв'язку з тим, що територія в радіусі 30 км підлягає тривалому

радіоактивному зараженню, основним засобом захисту є евакуація. В першу

чергу евакуйовуються діти дошкільного віку. В цьому разі збірні евакопункти

не створюються, а евакуація проводиться безпосередньо від будинків.

Евакуація проводиться на автомашинах і пішки у два етапи. На першому етапі

людей підвозять транспортом до контрольно-перевірного пункту і висаджують

там. На другому етапі евакуйовані проходять дозиметричний контроль,

медичний огляд, при необхідності санітарну обробку і чистим транспортом

розвозяться по пунктах розселення. Основним шляхом проникнення

радіоактивних речовин в організм є органи дихання, травлення, шкіра. При

проведенні ліквідації використовують протигази, респіратори, костюми Л-1.

Одягати і знімати їх дозволяється тільки у спеціально відведених місцях.

Після закінчення робіт необхідно пройти дозиметричний контроль для

визначення ступеня ураження засобів індивідуального захисту, шкіри, потім

пройти санітарну обробку. На ураженій території заборонено їсти, пити,

лежати і сидіти на землі.

5. Перша допомога при пораненнях та кровотечах.

Кров в організмі людини циркулює по кровоносних судинах: артеріях,

венах і капілярах.

Кровотеча - це вихід крові з кровоносних судин. Кровотеча - наслідок

порушення цілісності судин внаслідок травмування (укол, розріз, удар,

розтяг) тощо.

Інтенсивність кровотеч залежить від кількості пошкоджених судин, їх

діаметра, характеру пошкоджень і виду пошкодженої судини (артерія, вена,

капіляр). На її інтенсивність також впливає рівень артеріального тиску, вид

кровотечі (зовнішньої чи внутрішньої), вік потерпілого і стан його

здоров'я.

Втрата крові може спричинити гостру недостатність кровопостачання

тканин і органів, мозку, легенів, серця, що призводить до смерті.

Через небезпеку інфекції рятівник не повинен доторкатися до рани

руками, промивати її водою чи ліками, присипати порошками.

Види зовнішніх кровотеч залежать від характеру пошкодження судин

(капілярів, вен, артерій) і бувають: капілярна кровотеча, венозна

кровотеча, артеріальна кровотеча, кровотечі з рота, з носа, з вух тощо.

Капілярна кровотеча виникає при поверхневих ранах, пошкодженні шкіри.

Кровотеча може зупинитись сама завдяки згортанню крові. На таку рану

накладають тугу стерильну марлеватяну пов'язку і бинт. Виток бинта повинен

іти знизу вгору від пальців до плечей.

Венозна кровотеча виникає від глибоких ран, кровотеча інтенсивніша,

колір крові темно-червоний. Потрібно підняти вгору поранену кінцівку і

після дезинфікування шкіри навколо рани розчином йоду чи спирту накласти

тугу пов'язку.

Артеріальна кровотеча - пряма загроза життю людини, - виникає при

глибоких рубаних або колотих ранах, кров'ясно-червона, б'є струменем у

ритмі пульсу (б'є фонтанчиком), бо є під великим тиском.

Якщо кровотечу не вдається зупинити тугою пов'язкою, тоді артерію

притискають до кістки, ближче до серця, за 10-15 хвилин в рані повинен

з'явитися згусток крові (внаслідок її згортання), котрий сам зупинить

кровотечу. Накладають джгут або закрутку (гумову трубку, краватку, рушник)

вище місця пошкодження, поближче до серця (рис. 1).

[pic][pic][pic][pic]

Рис.1. Тимчасова зупинка сильної кровотечі накладанням закрутки.

Джгут тримають 1-2 години, звільняючи на 10-15 хвилин, притиснувши

артерію, щоб не настало змертвіння тканин, і знов затягують його.

Тимчасово можна зупинити кровотечу згинанням кінцівки в колінному та

тазостегновому суглобах (рис. 2).

[pic] [pic]

Рис. 2. Тимчасова зупинка кровотечі згинанням кінцівки в колінному та

тазостегновому суглобах.

При пораненні шийних вен, зокрема підключичних, може виникнути

повітряна емболія - важке смертельне ускладнення, зумовлене засмоктуванням

повітря у венозне русло: необхідно притиснути підключичну вену до ключиці.

Кровотеча з носа. Потерпілого треба посадити, дещо нахилити його

голову, розстебнути комір. На перенісся, чоло і потилицю кладуть мокру

зволожену водою хустку, можна вставити в ніс тампон з вати чи марлі,

змочений 3% розчином перекису водню і затиснути ніс пальцями.

Кровотеча з рота. Потерпілого кладуть горизонтально і швидко

викликають лікаря, також це роблять при кровотечі з вух, що є ознакою

порушення внутрішньочерепного тиску при травмі черепа.

Внутрішні кровотечі (капіляротоксикоз) - дуже небезпечні; різко блідне

обличчя, частішає пульс, настає загальна слабість, запаморочення, задуха,

спрага, утворюються чорні крапки на стегнах та животі у формі висипки.

Потерпілий повинен перебувати у напівсидячому стані (підкладають подушку

під спину) із зігнутими в колінах ногами. Потерпілому сурово заборонено

давати пити.

Правила накладання джгута: джгути бувають пневматичні або еластичні.

Перед накладанням джгута кінцівку піднімають на 2-3 хвилини для

знекровлення. Джгут накладають тільки на обгорнуту бинтом чи тканиною руку,

або поверх закоченого рукава одягу вище від рани, але якнайближче до неї,

щоб при необхідності його можна було перемістити вище; джгут стискають до

моменту зникнення пульсу, кінцівка синіє. Через 1 годину бажано на 10-15

хвилин звільнити руку від нього. Після накладання джгута кінцівку фіксують

до тулуба з метою профілактики больового шоку і запобігання сповзання

джгута. Час накладання джгута вказують у записці, або в написі на тілі чи

одязі.

Захист рани від забруднення.

Рана - це механічне пошкодження цілісності судин, шкіри, слизових

оболонок чи органа тіла, яке супроводжується болем і кровотечею. Кожна рана

забруднена мікроорганізмами, що розмножуються на пошкоджених тканинах.

Гнійні мікроби можуть із кров'ю потрапити в організм, викликати сепсис,

запалення крові, що нерідко стає причиною смерті.

Забруднення ран землею може викликати правець (стовбняк), чи газову

інфекцію. Тому необхідно обробляти шкіру довкола рани розчином йоду,

спирту, зеленки чи чистим спиртом. Ними рятівник обробляє і пальці своїх

рук; заборонено з рани видаляти згустки крові, не можна до неї доторкатися;

рану обробляє лише лікар.

За несприятливих умовах може виникнути гнильна анаеробна інфекція,

правець тощо.

Щоб запобігти розвитку інфекційних ускладнень, насамперед здійснюють

первинне закривання рани антисептичною пов'язкою, введенням антибіотиків в

умовах медпункту. Маніпуляції по обмиванню ран, їх країв, обробка

настоянкою йоду називається туалетом ран. Хірургічна обробка рани, основна

мета якої - не допустити інфекції, запобігання розвитку ранової інфекції.

Хірургічна обробка - це обробка операційного поля, місцеве знеболювання,

розтин, огляд ранового каналу, видалення нежиттєздатних тканин, остаточна

зупинка кровотечі, дренування ран. Якщо потрібно - накладають шви.

Література.

1. Безпека життєдіяльності. Я. Бедрій. Львів, 1999.

2. Безпека життєдіяльності людини. В. М. Лапін. Львів, 1999.

3. Безопасность жизнедеятельности (краткий конспект лекций). О. Н. Русак.

Львов, 1991.

4. Безопасность жизнедеятельности (конспект лекций, часть І). С. В.

Белов, 1992.

Страницы: 1, 2