Рефераты. Анатомія і фізіологія собаки

осова порожнина сполучається з приносовими пазухами (порожнинами), які знаходяться в кістках черепа: верхній щелепі (гайморова), лобній і криловидній (або основній).

Таким чином, повітря, яке надходить у легені через носову порожнину, очищається, зігрівається і знезаражується.

Із порожнини носа через хоани повітря надходить у носову, ротову частину глотки, а потім - у гортань.

Гортань розташована на передній частині шиї і зовні її частину видно як підвищення, яке називають кадиком. Гортань не тільки повітроносний орган, але й орган утворення голосу. Зверху вхід у гортань прикривається надгортанником, який перешкоджає потраплянню їжі в гортань і дихальні шляхи.

Стінки гортані утворені хрящами і зсередини вкриті слизовою оболонкою з миготливим епітелієм, який відсутній на голосових зв`язках і на частині надгортанника. Гортань утворюють три непарних (персневидний, щитовидний, надгортанник) та три парних (черпакуваті, ріжкуваті, клиноподібні) хрящі. Вони сполучені між собою напіврухомо. До них прикріплюються м`язи і голосові зв`язки, які ідуть паралельно одне одному. Між голосовими зв`язками правої і лівої половин розташована голосова щілина, ширина якої змінюється залежно від ступеня натягу зв`язок, які також називають голосовими. Їхні ритмічні скорочення супроводжуються скороченням голосових зв`язок. Від цього струмінь повітря, що видихається, набуває коливального характеру. Виникають звуки, голос. Відтінки голосу залежать від резонаторів, роль яких виконують порожнини дихального шляху, а також глотка, ротова порожнина.

Нижній відділ гортані переходить у трахею. Вона розташована у грудній клітці спереду від стравоходу. І ділиться на два головних бронхи: лівий і правий.

Трахея складається із 16-20 неповних (приблизно 2/3 кола) хрящових кілець, з`єднаних між собою зв`язками. Задня стінка трахеї (де немає хрящових утворів) перетинчаста, в ній є гладенькі м`язові волокна і вона прилягає до стравоходу. Це створює сприятливі умови для проходження їжі по стравоходу.

Стінки бронхів також складаються із хрящових півкілець, які, як і в трахеї, запобігають закриттю просвіту. Разом з кровоносними судинами і нервами бронхи входять в легені. Бронх, що входить в праву легеню, поділяється на три гілки відповідно до кількості часток легені. Бронх, який входить у ліву легеню, поділяється на дві гілки. У кожній легені гілки багаторазово поділяються, утворюючи так зване бронхіальне дерево легені. Всередині трахея і бронхи вкриті слизовою оболонкою. Найтонші бронхи називаються бронхіолами. Вони закінчуються альвеолярними ходами, на стінках яких розташовані легеневі пухирці, або альвеоли. Діаметр альвеол 0,2 - 0,3 мм. Стінка альвеоли складається із одного шару плоского епітелію і тонкого шару еластичних волокон. Альвеоли вкриті густою сіткою кровоносних капілярів, у яких відбувається газообмін. Вони утворюють дихальну (газообмінну) частину легень, а бронхи - повітроносний відділ. Загальна поверхня легень в 50 - 75 разів більше, ніж уся поверхня тіла собаки.

Легені являють собою парний орган. Ліва і права легені займають майже всю грудну порожнину. Права легеня більша і складається з трьох часток, ліва - із двох часток. На внутрішній поверхні легень розташовані ворота легень, через які проходять бронхи, нерви, легеневі артерії, легеневі вени, нерви і лімфатичні судини.

Зовні легені вкриті сполучно-тканинною оболонкою - плеврою, яка складається із двох листків: внутрішній листок зростається з повітроносною тканиною легені, а зовнішній - із стінками грудної порожнини. Між листками утворюється простір - порожнина плеври. Поверхні обох оболонок дуже гладенькі і ковзкі, постійно зволожуються. Тому в нормі не відчувається їх тертя під час дихальних рухів. У плевральній порожнині тиск на 6-9 мм рт. ст. нижчий від атмосферного. Все це сприяє рухам легень під час вдиху і видиху.

Роблячи вдих і видих, собака вентилює легені, підтримуючи в альвеолах відносно стабільний склад газів. Собака дихає атмосферним повітрям з великим вмістом кисню (20,9%) і низьким вмістом вуглекислого газу (0,03%), а видихає повітря, в якому кількість кисню знижується, а вуглекислого газу - збільшується (табл.1).

Таблиця 1. Склад вдихуваного, видихуваного і альвеолярного повітря.

Повітря

Вміст газів,%

Кисень

Вуглекислий газ

Азот

Вдихуване

Видихуване

Альвеолярне

20,94

16,30

14, 20

0,03

4,00

5, 20

79,03

79,70

80,60

Як видно із таблиці склад альвеолярного повітря відрізняється від вдихуваного і видихуваного. Це пояснюється тим, що під час вдиху в альвеоли надходить повітря повітроносних шляхів (тобто видихуване), а при видиху, навпаки, до видихуваного (альвеолярного) домішується атмосферне повітря, яке міститься в тих же повітроносних шляхах (об`єм мертвого простору).

У легенях кисень із альвеолярного повітря переходить у кров, а вуглекислий газ із крові переходить в легені шляхом дифузії через стінки альвеол і кровоносних капілярів. Загальна товщина їх становить близько 0,4 мкм. Напрямок і швидкість дифузії визначається парціальним тиском газу, або його напругою (табл.2).

Таблиця 2. Парціальний тиск кисню і вуглекислого газу у вдихуваному і альвеолярному повітрі та їх напруга у крові.

Газ

Парціальний тиск (напруга), мм. рт. ст.

Атмосферне

повітря

Альвеолярне повітря

Венозна кров

(у легенях)

Артеріаль-на кров

Кисень

159

107

40

102

Вуглекислий

газ

0,2

40

47

40

(Парціальний тиск і напруга, по суті, синоніми, але про парціальний тиск кажуть, якщо даний газ перебуває в газовому середовищі, а про напругу - якщо він розчинений в рідині). Парціальним тиском газу називають ту частину загального тиску газів, яка припадає на даний газ.

Як видно із табл.1 різниця між напругою газів у венозній крові і парціальним тиском їх в альвеолярному повітрі становить для кисню близько 70 мм рт. ст., а для вуглекислого газу - 7 мм рт. ст.

Швидкість дифузії вуглекислого газу із крові в 25 разів більша, ніж кисню, тому за рахунок різниці в 7 мм рт. ст. вуглекислий газ встигає виділитися із крові.

Кров транспортує кисень від легень до тканин і вуглекислий газ від тканин до легень. В крові, як і у всякій рідині, гази можуть перебувати у двох станах: фізичного розчину і хімічно зв`язаним. Вуглекислий газ і кисень розчиняються в плазмі крові в невеликій кількості. Основна маса кисню і вуглекислого газу переноситься в хімічно зв`язаному вигляді. Основний переносник кисню - гемоглобін крові, кожний грам якого зв`язує 1, 34 см куб. кисню. Вуглекислий газ переноситься кров`ю в основному у вигляді хімічних сполук - натрію і калію гідрокарбонатів, але частина його переноситься і гемоглобіном (близько 10%).

Збагачена киснем у легенях кров по великому колу розноситься до всіх тканин організму, де відбувається дифузія в тканини, зумовлена різницею напруги в крові і тканинах. У клітинах тканин кисень використовується в біохімічних процесах тканиною (клітинного) дихання - процеси окиснення вуглеводів, жирів, білків.

Кількість використання кисню і виділення вуглекислого газу змінюються в однієї і тієї ж тварини. Залежить це не тільки від стану здоров`я, але й від фізичної активності, харчування, віку, статі, температури середовища, маси і площі поверхні тіла тощо. Наприклад, на холоді газообмін підсилюється, чим підтримується сталість температури тіла.

Рух повітря в дихальних шляхах здійснюється шляхом ритмічних дихальних рухів - вдиху і видиху. Під час вдиху відбувається збільшення грудної клітки завдяки опусканню діафрагми і підніманню ребер. Діафрагма - грудиночеревна перепона - утвір, що відмежовує у собаки грудну порожнину від черевної. Вона має вигляд поперечно розміщеної куполоподібної м`язовосухожильної пластинки, краї якої прикріплені до стінок грудної клітки. Її опускання здійснюється за рахунок скорочення посмугованих м`язових волокон, що робить купол більш плоским. При опусканні діафрагми органи черевної порожнини відсуваються вниз і в боки, що супроводжується рухами стінки живота.

Ребра під час вдиху піднімаються догори, тобто займають більш горизонтальне положення за рахунок вирівнювання лінії зчленування ребра і хряща, що супроводжується збільшенням об`єму грудної порожнини. Ребра піднімаються завдяки скороченню зовнішніх міжреберних м`язів, які прикріплюються косо від ребра до ребра.

Крім діафрагми, зовнішніх міжреберних м`язів у процесі вдиху беруть участь міжхрящові м`язи трахеї, бронхів. Під час глибокого вдиху грудна порожнина розширюється більше, ніж під час спокійного. Глибокий вдих викликається одночасним скороченням міжреберних м`язів, діафрагми, а також деяких (трапецієвидний, ромбовидний, великий і малий грудні тощо) м`язів грудей і плечового пояса, які піднімають ребра вище, ніж під час спокійного вдиху.

Описаний механізм забезпечує збільшення об`єму грудної клітки, що зумовлює відтягування пристінкової плеври. Оскільки у вузькому проміжку між нею і легеневою плеврою тиск нижчий від атмосферного, легенева плевральна оболонка присмоктується до пристінкової і теж розтягується, розтягуючи і пружну легеневу тканину. В результаті відбувається збільшення об`єму легень і наповнення їх повітрям із дихальних шляхів, де тиск вищий. Так здійснюється вдих, при цьому переборюється ряд опорів: еластична тяга легень, опір реберних хрящів, маса грудної клітки, що піднімається вгору, опір черевних органів та стінок живота.

Після закінчення вдиху дихальні м`язи розслаблюються і грудна клітка повертається до вихідного положення (видих). Спокійний видих відбувається пасивно, без участі м`язів. При глибокому видиху до еластичних сил, що стискують грудну клітку, приєднується скорочення внутрішніх міжреберних м`язів і м`язів живота, що з силою відтискують черевні органи і діафрагму вгору. Від цього ребра більше опускаються, купол діафрагми випинається, грудна порожнина зменшується більш, ніж під час спокійного видиху.

Розрізняють три типа дихання: черевної, грудної і реберно-черевної. У собак в спокійному стані тип дихання буває черевним. При глибокому диханні він стає реберно-черевним. Грудної тип дихання буває тільки при задишки. Число дихальних рухів собаки в спокійному стані (за хвилину): Маленької 18 - 26, великої 14 - 22.

Система органів кровообігу і лімфоутворення

Система органів кровообігу складається із серця, кровоносних судин (артерії, вени, капіляри), кров. Кровотворні органи - селезінка, червоний кістковий мозок, лімфатичні вузли.

Кров - рідка сполучна тканина, яка циркулює в судинній системі і складається з рідкої частини - плазми (55-60%) і кров`яних клітин (40-45%). Разом з лімфою і тканинною рідиною кров утворює внутрішнє середовище організму. Перебуваючи в постійному русі, кров постачає всі органи і тканини розчиненими в ній речовинами. Вода і розчинені в ній речовини переходять із крові в тканинну рідину, яка омиває кожну клітину. Це забезпечує постійний обмін речовин між органами. Лімфа утворюється із тканинної рідини в лімфатичних капілярах. Неперервне змішування крові, тканинної рідини і лімфи допомагає підтримувати сталість їхнього складу. Аналізуючи транспортну функцію крові, можна виділити кілька основних напрямів.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11



2012 © Все права защищены
При использовании материалов активная ссылка на источник обязательна.