Анатомія і фізіологія собаки - рефераты, скачать рефераты, бесплатно рефераты

Рефераты. Анатомія і фізіологія собаки

ся нервова система (центральна і периферична) поділяється функціонально на соматичну і автономну, або вегетативну. Соматична охоплює ті відділи центрально і периферичної нервової системи, які іннервують скелетні м`язи і органи чуття. До автономної нервової системи відносять відділи головного мозку і нерви з їхніми розгалуженнями, які іннервують переважно внутрішні органи: серце, судини, залози внутрішньої секреції та ін. Автономна нервова система в свою чергу поділяється на симпатичну і парасимпатичну.

Автономна нервова система іннервує весь організм у цілому, усі органи і тканини: залози, гладенькі м`язи, кровоносні судини, органи чуттів, нарешті головний і спинний мозок, тобто центральну нервову систему. Більшість органів іннервується одночасно як симпатичною, так і парасимпатичною нервовою системою, але вони діють на один і той самий орган протилежно. Наприклад, симпатична нервова система збільшує ритм і силу скорочення серця, звужує судини і підвищує тонус у них, уповільнює перистальтику кишок, а парасимпатична, навпаки, уповільнює ритм і зменшує силу скорочень серця, розширює судини і знижує тиск у них, прискорює перистальтику кишок. В цілому симпатична нервова система забезпечує витрачання енергії, а парасимпатична відновлення її запасів у організмі.

Автономна нервова система не має своїх особливих аферентних, чутливих шляхів. Чутливі імпульси від органів направляються по чутливих волокнах, спільних для вегетативної і соматичної нервової системи. Вищий контроль і регуляція функцій вегетативної нервової системи, як і соматичної, здійснюються корою великого мозку.

Центри автономної нервової системи розташовані в середньому, довгастому і спинному мозку, а периферична частина складається із нервових вузлів і нервових волокон, які іннервують робочий орган. Від тіла нейрона (першого), який міститься в центральній нервовій системі, відходить довгий відросток, що утворює пресинаптичне, або прегангліонарне, волокно. Воно переключається на другий нейрон, тіло якого міститься в периферичному вузлі (ганглії, сплетенні), від тіла цього нейрона відходить постсинаптичне (постгангліонарне) волокно до іннервованого органа.

Симпатична частина автономної нервової системи бере початок у середній частині спинного мозку, де містяться тіла перших нейронів, відростки яких закінчуються в нервових вузлах двох симпатичних ланцюгів, що розташовані по обидві боки спереду хребта. В цих ланцюгах містяться тіла інших нейронів, відростки яких безпосередньо іннервують робочі органи. У вузлах перший і другий нейрони з`єднуються за допомогою синапсів.

Парасимпатична частина автономної нервової системи утворена кількома нервами, тіла яких містяться в середньому і довгастому мозку та сегментах крижового відділу спинного мозку. Парасимпатичні вузли, в яких знаходяться тіла других нейронів, розташовані в органах, на діяльність яких вони впливають.

Автономна нервова система регулює і змінює фізіологічний стан тканин і органів, пристосовуючи їх до діяльності усього організму в умовах навколишнього середовища.

Слід мати на увазі, що поділ нервової системи на соматичну і автономну, як і на центральну і периферичну, носить умовний характер, бо усі відділи нервової системи анатомічно і функціонально зв`язані один з одним і працюють як єдине ціле.

Будова і функції спинного мозку. Спинний мозок лежить у каналі хребта і являє собою тяж. Вгорі він безпосередньо переходить в головний (довгастий) мозок, а внизу закінчується конічним звуженням.

Спинний мозок має два потовщення: шийне і поперекове, що відповідають місцям виходу із нього нервів, які йдуть до кінцівок.

Від спинного мозку відходять 31 пара змішаних спинномозкових нервів, у яких є рухові волокна і чутливі волокна. Ділянка спинного мозку, від якої відходить пара нервів, називається нервовим сегментом, або сегментом спинного мозку. Кожний сегмент іннервує певні скелетні м'язи і ділянки шкіри.

Спинний мозок здійснює дві функції: рефлекторну і провідникову. Як рефлекторний центр спинний мозок здатний здійснювати складні рухові вегетативні рефлекси. Аферентними (чутливими) шляхами він зв`язаний з рецепторами, а еферентними (руховими) - із скелетною мускулатурою й усіма внутрішніми органами.

Довгими висхідними і низхідними шляхами спинний мозок сполучається двостороннім зв`язком периферію з головним мозком. Аферентні імпульси по провідних шляхах спинного мозку проводяться в головний мозок, даючи йому інформацію про всі зміни в зовнішньому і внутрішньому середовищі організму. По низхідних шляхах імпульси від головного мозку передаються до ефекторних нейронів спинного мозку, які і викликають або регулюють діяльність відповідних органів.

Будова і функції відділів головного мозку
Головний мозок розташований в порожнині черепа. У собаки загальна форма головного мозку залежить від форми черепа: вона то грушоподібна, то більш округла. Абсолютна вага головного мозку коливається в широких межах, а відносній вазі в загальному зворотньо пропорційний вазі тварині. У китів абсолютна вага мозку 4600-700 г, а відносна вага 1/10000 - 1/14000; у слонів відносно 4300-5400 г і 1/375 - 1/560; у собаки 46-138 г і 1/30-1/400; у людини 1350-1450 г і 1/35 - 1/45. В ньому розрізняють слідуючи відділи: довгастий мозок, задній мозок (який складається із моста і мозочка), середній мозок, проміжний мозок (таламус і гіпоталамус), великі півкулі (передній, кінцевий мозок).

Рис.9. Повздовжній розріз головного мозку:

1 - продовгуватий мозок; 2 - мозочок; 3 - великі півкулі; 4 - кінцевий мозок; 5 - шишковидна залоза; 6 - гіпофіз

Продовгуватий мозок є безпосереднім продовженням спинного мозку. Містить життєво важливі рефлекторні центри: дихання, обміну речовин, судинно-руховий, серцевої діяльності, ковтання, ссання, секреції травних залоз, а також центри захисних рефлексів - чихання, кашлю, моргання, сльозовиділення тощо.

До заднього мозку відносяться міст і мозочок. Міст розташований між середнім і довгастим мозком. Внутрішня будова його нагадує будову довгастого мозку. Через міст проходять шляхи нервових імпульсів із нижчерозташованих відділів до вищих і в зворотному напрямку.

Мозочок. Бере участь у регуляції м`язового тонусу координації рухів. До нього йдуть імпульси від спинного так й довгастого мозку. Мозочок через таламус зв`язаний з корою великих півкуль і регулює стан активності рухових центрів кори, але на функцію мозочка впливає і кора великих півкуль. Крім регуляції рухових функцій мозочок впливає на вегетативну нервову систему.

Між заднім і проміжним мозком розташований середній мозок, який здійснює морфологічний і функціональний зв`язок цих функцій мозку. До складу середнього мозку входять пластинка, чотиригорбікового тіла, ніжки мозку і епіфіз. Середній мозок відіграє основну роль у регуляції тонусу скелетних м`язів.

З переду середній мозок переходить у проміжний - складається із таламуса і гіпоталамуса. Функції проміжного мозку різноманітні. Він впливає майже на всі залози внутрішньої секреції, бере участь в емоційних і поведінкових реакціях тварин.

Спереду проміжний мозок переходить у півкулі великого мозку, який представлений правою і лівою півкулями. Вперше мікроскопічну будову кори дослідив у кінці минулого сторіччя професор Київського університету В.О. Бец. Він відкрив пірамідні нейрони, яким згодом було дано його ім`я (клітини Беца). Він же ввів термін “архітектоніка мозку", яким підкреслюється особлива складність будови кори великого мозку. Кора великих півкуль виконує важливі життєві функції організму. Діяльність всіх органів знаходиться під її контролем. В корі відбувається утворення умовних рефлексів, протікають процеси вищої нервової діяльності, які полягають в пристосуванні організму до зовнішнього середовища на основі безумовних рефлексів, які є і вироблених умовних рефлексів. В корі півкуль знаходяться рефлекторні центри та центри управління рефлексами. Центри являють собою певні області, які складаються із сірої речовини, які завідують певними функціями організму. Ці області тісно пов`язані між собою і мають вплив один на одного - тобто функціональна діяльність мозку протікає як єдине ціле.

Вища нервова діяльність - сукупність рефлексів, які забезпечують різноманітні (найбільш досконалі) форми взаємозв`язку тварин з навколишнім середовищем і здійснюються за участю вищих відділів ЦНС (кори великого мозку, підкірки). Основу вищої нервової діяльності становлять умовні рефлекси, що утворюються на основі безумовних рефлексів. Вища нервова діяльність здійснюється за рахунок двох основних нервових процесів - збудження і гальмування. Під час дії умовних і безумовних подразників ці процеси виникають у корі мозку, де вони можуть поширюватися або концентруватися в обмеженій ділянці. Формування і характер вищої нервової діяльності різних тварин залежать від типу їхньої нервової системи. Вища нервова діяльність забезпечує найглибше і найдосконаліше пристосування організму до умов існування. В основі пристосувань лежить здатність кори головного мозку швидко утворювати нові рефлекси і гальмувати старі у відповідь на зміни в середовищі.

У тварин вища нервова діяльність проявляється на основі першої сигнальної системи. Вища нервова діяльність людини сформувалась у процесі праці і соціальних відносин, тому вона проявляється на основі не тільки першої, а й другої сигнальних систем. Це забезпечує можливість абстракцій та узагальнень. Останні становлять основу нашого мислення та свідомості.

Безумовні і умовні рефлекси. В основі регуляції різноманітної діяльності організму є функції нервової і ендокринної систем. Функції нервової системи проявляється шляхом рефлексів. Рефлекс - реакція організму на будь-яке подразнення, яка здійснюється за участю нервової системи, основна форма діяльності нервової системи організму. Це слово латинського походження і означає “відбиття". Звичайно рефлекс - не механічне відбиття, а вища форма біологічного відбиття із складними процесами обробки інформації - аналізу і синтезу.

Найпростіші приклади рефлексів відомі кожному із повсякденного життя. Приймання їжі - це харчовий рефлекс. Кліпання повіками - рефлекс моргання. Вдих і видих - дихальний рефлекс. Зміна величини зіниць залежно від інтенсивності освітлення, зміна або підтримання рівня тиску крові, підсилення або послаблення перистальтики кишок, тонусу м`язів (ходіння, бігання) та інше - все це приклади рефлексів. Із цього невеликого переліку фізіологічних функцій видно, що усі види діяльності організму є рефлекторними, з тією лише різницею, що одні функції здійснюється за рахунок простих рефлексів, а інші - складних. За допомогою рефлексів відбувається взаємодія між частинами тіла, а також організму із навколишнім середовищем. Рефлекси є однією із форм загальнобіологічної властивості - подразливості.

Поняття “рефлекс” було введене французьким філософом і природодослідником Р. Декартом понад 300 років тому. Вчення про рефлекси розробили І.М. Сєченов і І.П. Павлов. Ідею про рефлекторний характер діяльності мозку вперше висловив І.М. Сєченов у 1863 р. у книзі “Рефлекси головного мозку”. І.П. Павлов, використовуючи великий експериментальний матеріал, створив рефлекторну теорію і вчення про нервову діяльність. У наступні роки вчення про рефлекси розширювалось і доповнювалось учнями і послідовниками І.П. Павлова як у нашій країні, так і за кордоном.

Фізіологічними експериментами встановлено, що діяльність нервової системи, а за її допомогою і всього організму носить рефлекторний характер. Комплекс ланок нервової системи, який здійснює збудження, називають рефлекторною дугою. Фактично це шлях рефлексу. Рефлекторна дуга складається із 5 ланок:

1) сприймаючий апарат (рецептори);

2) нервові волокна, які проводять збудження в центральну нервову систему (чутливі, доцентрові, аферентні);

3) нервові центри, де відбуваються обробка і перемикання збудження з чутливих нервових клітин на рухові;

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11