Історія природознавства - рефераты, скачать рефераты, бесплатно рефераты

Рефераты. Історія природознавства

/b>Цей етап, що охоплює V-IV ст. до н.е., був періодом часу між підняттям Афін міста-держави і підпорядкуванням Олександром Македонським грецьких полісів. В цей період в античній натурфілософії завершується царювання концепції “стихій” як первоначал виникнення світу і виникає новий напрямок - атомістика.

Своєрідним підсумком поглядів представників мілетської школи і Геракліта явилось вчення Емфедокла (483-- 423 р. до н.е.), згідно якому природа визнається самостійно існуючою, вічною, а в якості першооснови усього її різноманіття висуваються чотири елементи, або «корені»: земля, вода, повітря і вогонь. Ці незмінні «корені» речей, на думку Емпедокла, змішуючись один в одному, утворюють усе багатство природи [14, 144].

Але вже в цей період на зміну подібним до уявлень про світ приходить інше до того часу атомістичне вчення про природу. Видатним представником нової натурфілософської ідеології атомізму був Демокрит (близько 460--370 р. до н.е.). Основні принципи його атомістичного вчення можна звести до наступних положень.

1. Весь Всесвіт складається із дрібних матеріальних часток-атомів і незаповненого простору - порожнечі. Наявність останньої є обов'язковою умовою для здійснення переміщення атомів у просторі.

2. Атоми незнищувані, вічні, а тому і весь Всесвіт, що з них складається, існує вічно.

3. Атоми являють собою дрібні, незмінні, непроникні й абсолютно неподільні частки -- останні, образно кажучи, «цеглинки світостворення».

4. Атоми знаходяться в постійному русі, змінюють своє положення в просторі.

5. Розрізняються атоми за формою і величиною. Але всі вони на стільки малі, що недоступні для сприйняття органами почуттів людини. Форма їх може бути досить різноманітною. Найменші атоми мають, наприклад, сферичну форму. Це, за визначенням Демокрита, «атоми душі і людської думки».

6. Усі предмети матеріального світу утворюються з атомів різних форм і різного порядку їх сполучень (подібно тому як слова утворюються з букв).

Вчення Демокрита про будову світу викликає інтерес. З атомів, вважав він, утворюються не тільки оточуючі нас предмети, але і цілі світи, яких у Всесвіті незліченна кількість. При цьому одні світи ще тільки формуються, інші - знаходяться в розквіті, а треті вже руйнуються. Нові тіла і світи виникають від складання атомів. Знищуються вони від розкладання на атоми.

Демокрита відрізняла глибока відданість науці. Він говорив, що воліє знайти одне причинне пояснення якому-небудь незрозумілому явищу, ніж придбати перський престол.

Вчення Демокрита про атомну будову тіл, про нескінченність Всесвіту і множинність її світів, про вічність, незнищуваність руху настільки випереджало його час, настільки пішло вперед, що згодом багато поколінь учених розробляли його ідеї.

Одним з найвидатніших учених і філософів античності, чия діяльність збіглася з афінським періодом розвитку давньогрецької натурфілософії, був Аристотель (384-- 322 р. до н.е.). Учень знаменитого давньогрецького філософа Платона, Аристотель створив згодом в Афінах свою власну школу - Лікей, що завоювали велику популярність.

У коло природничо-наукових інтересів Аристотеля входили математика, фізика, астрономія, біологія. Аристотель виявився творцем формальної логіки, що він називав силогістикою, тому що в основі її лежали силогізми, тобто такі умовиводи, коли із двох суджень (посилок) випливає визначений наслідок.

Серед природничих наук йому вдалось досягти найбільших успіхів у вивченні живої природи. Він визначив життя як здатність до самозабезпечення, а також до незалежного росту і розпаду. У своїх дослідженнях він згадує велику кількість різних тварин. Причому описує багатьох з них з такою точністю і настільки детально, що не залишає сумніву в тім, що це його власні спостереження. Багато фактів, викладені Аристотелем, були «перевідкриті» у наступні століття. Йому було відоме, наприклад, що кити - живородні тварини, він розрізняв хрящових риб і хребетних, описував розвиток курячого яйця аж до появи курчати і т.д.

Разом з тим в Аристотеля було чимало наївних і навіть неправильних уявлень про явища природи. Він вважав, що дим піднімається вертикально вгору, а камінь падає вертикально вниз.

Але безсумнівною заслугою Аристотеля було прагнення до збирання і систематизації знань, накопичених у древньому світі. Виходячи із своїх уявлень про область знання, він вперше спробував дати класифікацію наук. З точки зору Аристотеля, варто розрізняти науки: теоретичні (де пізнання ведеться заради нього самого), практичні(які дають ключові ідеї поведінки людини) і творчі (де пізнання потрібне для досягнення чогось прекрасного) [6,65].

Теоретичні науки Аристотель розділив натричасти: так звану «першу філософію», математику і фізику. «Перша філософія» присвячена якимсь вищим началам всього існуючого, недоступним для органів відчуттів і осяжних лише наглядно. У веденні математики знаходяться узяті в абстракції числові і просторові властивості тел. Фізика вивчає різні стани тіл у природі.

Аристотель зразу ж протиставив «першу філософію» іншим наукам, відокремивши її від наук, що вивчають природний світ. Згодом, у I ст. до н.е., давньогрецький дослідник творчості Аристотеля Андронник Родоський, виділив ту частину його вчення, що була відома як «перша філософія», і позначив її терміном «метафізика». З тих пір і аж до епохи Нового часу під метафізикою розуміли філософське вчення про зверхчусливі, недоступні досвідові «перщопочатків» буття, тобто навчання, що мало зовсім інший предмет, ніж фізика - наука про природу. З настанням епохи Нового часу, що характеризується прогресом природознавства, учені-натуралісти почали відмежовуватися від метафізики з її умоглядними, відірваними від реального світу міркуваннями, що зовсім не відповідають даним науки. Ця позиція натуралістів знайшла своє вираження у відомому виреченні І. Ньютона; «Фізика, бережись метафізики!».

В історії науки Аристотель відомий також як автор космологічного вчення, що мало величезний вплив на світорозуміння. Космологія Аристотеля - геоцентриський погляд: Земля, що має форму кулі, нерухомо перебуваєте в центрі Всесвіту. Кулеподібність Землі Аристотель виводить зі спостережень, зроблених ним під час місячних затемнень. Ці спостереження показали круглу форму земної тіні, яка насувається на диск Місяця. Тільки кулясте тіло, якими є Земля, -- пояснював Аристотель, -- може відкидати убік, протилежну Сонцю, тінь, що уявляється темним кругом на місячному диску. До цього ж висновку - про кулеподібність Землі - веде, на думку Аристотеля, і властиве для Землі тяжіння до центру Всесвіту. Як результат цього тяжіння повинна була вийти куляста форма.

Аристотель розділяв світ на дві області, які якісно відрізняються один від одного: область Землі область Неба. Область Землі має у своїй основі чотири елементи: землю, воду, повітря і вогонь (це ті ж чотири «стихії», про які говорили представники натурфілософії до аристотельського періоду). Область Неба має у своїй основі п'ятий елемент - ефір, з якого складаються небесні тіла. найдосконаліші з вони - нерухомі зірки. Вони складаються з чистого ефіру і настільки віддалені від Землі, що недоступні ніякому впливові чотирьох земних елементів. Інше справа - місяць і планети. Вони також складаються з ефіру, але на відміну від нерухомих зірок піддаються деякому впливові, в крайньому випадку, одного з елементів, що утворюють Землю. На думку Аристотеля, за оболонкою повітря навколо Землі знаходиться найбільш легкий із земних елементів - вогонь, що міститься в просторі між Землею і Місяцем і стикається з межею ефіру.

На відміну від космологічних поглядів Демокрита, космологія Аристотеля включала уявлення про просторову конечність світостворення. В цій конечній протяжності космосу розміщені тверді кристально-прозорі сфери, на яких нерухомо закріплені зірки та планети. Їх видимий рух пояснюється обертанням зазначених сфер. З крайньої («зовнішньої») сферою стикається «Перводвигун Всесвіту», який є джерелом руху. Він не матеріальний, тому що це є Бог (Аристотель розглядає Бога як розум світового масштабу, що дає енергію «перводвигуну»).

Геоцентриська космологія Аристотеля зайняла панівне становище в космології не тільки в період пізньої античності, але і всього періоду Середньовіччя -- аж до XVI століття.

1.4 Третій (елініський) етап у давньогрецькій натурфілософії. Розвиток математики і механіки

Даний етап - приблизно з 330 по 30 р. до н.е. -- починається з підпорядкування Олександром Македонським самостійних міст-країн Древньої Греції і завершується підняттям Древнього Риму.

Правителі Македонії (Олександр, а потім його спадкоємці -- Птолемеї) серйозно й уважно відносилися до давньогрецької науки. Це відношення диктувалося необхідність удосконалювання техніки і технології ремісничого виробництва. Остання, у свою чергу, визначалася потребами торгівлі, а також необхідністю розвитку технічних засобів ведення воєн. Нова столиця еллінів Олександрія, побудована Олександром Македонським на території Єгипту і названа його ім'ям, у період правління птолемеїв (305-- 30 р. до н.е.) стала великим за тодішнім часом науковим і культурним центром.

Слід зазначити, що правителі Македонії були, мабуть, першими у своїх спробах здійснити державну організацію і фінансування науки. В Олександрії на початку III ст. до н.е. був створений Мусейон (у перекладі з грецьк. - храм муз), що мав велике значення для розвитку науки і відіграв важливу роль одночасно наукової установи, музею і наукової школи.

Одним з найбільших учених-математиків розглянутого періоду був Евклід, що жив у ІІІ ст. до н.е. в Олександрії. В своїй праці «Начало» він звів в систему всі математичні досягнення того часу. Було 15 книг «Начал», які містили не тільки результати праць самого Евкліда, але і включали досягнення інших давньогрецьких учених. У «Началах» були закладені основи античної математики. Створений Евклідом метод аксіом дозволив йому створити геометрії, що носить донині його ім'я.

Характерною рисою історії еліниського періоду давньогрецької натурфілософії, так само як і її попереднього періоду, є ідеї атомістики. Останні одержали свій розвиток у вченні Епікура (341--270 р. до н.е.). Епікур розділяв точку зору Демокріта, відповідно до якої світ складається з атомів і порожнечі, а все існуюче у Всесвіті виникає в результаті з'єднання атомів у різних комбінаціях. Разом з тим Епікур вніс в опис атомів, зроблені Демокрітом, деякі поправки: атоми не можуть перевищувати відомої величини, число їхніх форм обмежено, атоми мають силу тяжіння і т. д. але саме головне в атомістичному вченні Епікур - це спроба знайти якісь внутрішні джерела життя атомів. Він висловив думку, що зміна напрямку їх руху може бути обумовлено причинами, що утримуються всередині атомів. Це був крок вперед у порівнянні з Демокрітом, у вченні якого атом не проникний, не має всередині себе ніякого руху, ніякого життя [14,152].

Еліниський період у давньогрецькій науці характеризувався також і не малими досягненнями в області механіки. Першокласним вченим-математиком і механіком цього періоду був Архімед (287--212 р. до н.е.). Він вирішив ряд задач з обчислення площ поверхонь і об`ємів, визначив значення числа пі (являє собою відношення довжини окружності до свого діаметра).

Найширшу популярність одержав закон Архімеда, що стосується плавучості тел. Наукові праці Архімеда знаходили своє місце в загальнонауковій практиці. Багато технічних досягнень того часу пов'язані з його ім'ям.

Архімед був одним з останніх представників природознавства Древньої Греції. На жаль, його наукова спадщина довга не одержувала тієї оцінки, якої воно заслуговувало. Лише через більш як півтори тисяч років, в епоху Відродження, праці Архімеда були оцінені по достоїнству й одержали подальший розвиток. Перший переклад праць Архімеда був зроблений у 1543 році -- у тому ж році, коли вийшла у світ основна праця Миколи Коперника, що зробило переворот у світорозумінні.

2. Природознавство стародавнього Риму
2.1 Виникнення природничих наук в стародавньому Римі

Страницы: 1, 2, 3, 4