Історія розвитку зоології в ХІХ-ХХ в - рефераты, скачать рефераты, бесплатно рефераты

Рефераты. Історія розвитку зоології в ХІХ-ХХ в

чення Дарвіна з великим піднесенням і високою оцінкою було зустріте прогресивними вченими і особливо вченими Росії, де дарвінізм знайшов сприятливий грунт для дальшого розвитку. До вищого рівня вчення Дарвіна було піднесено радянськими біологами. Теорія Дарвіна дістала високу оцінку. Так, К. Маркс у своєму листі Лассалю (січень 1861 р.) писав про книгу Дарвіна «Походження видів»:

«... Дуже значна праця Дарвіна, вона годиться мені як природничо-наукова основа історичної боротьби класів». Ф. Енгельс у промові на могилі Маркса, порівнюючи значення теорії Дарвіна з вченням Маркса, говорив: «Подібно до того як Дарвін відкрив закон розвитку органічного світу, так Маркс відкрив закон розвитку людської історії».

Проте, даючи високу оцінку дарвінізму, класики марксизму-ленінізму відмічали і наявність у дарвінівському вченні певних недоліків.

Говорячи про них, треба мати на увазі час, в який жив і працював Дарвін, і не вписувати до списку його помилок те, чого він не завершив, або те, що йому було не під силу вирішити. До того ж треба пам'ятати, що й сам Дарвін пройшов певну еволюцію в своїх поглядах на живу природу, а тому не слід робити наголосів на помилкових твердженнях, від яких Дарвін згодом відмовився.

Не можна сказати, як інколи це роблять, що у вченні Дарвіна випадають якісні зміни і що він стояв на метафізичних позиціях. Сама суть вчення Дарвіна говорить про розвиток живої природи в діалектико-матеріалістичному, а не метафізичному розумінні. Адже якісна визначеність тих чи інших явищ встановлюється шляхом визначення властивих їм особливостей, що відрізняють ці явища від інших. Властивості і якості речей не відмежовані непрохідною прірвою, а становлять діалектичну єдність. Дарвін же добре розумів, що одні види відрізняються від інших властивими їм особливостями, тобто з учення Дарвіна з достатньою ясністю випливає (якщо він про це і не писав), що розвиток супроводиться якісними змінами. Що ж до висловлення Дарвіна про вид, як категорію, вигадану для зручності, то це лише невдале висловлення Дарвіна, і подібне розуміння видів зовсім не випливає з його вчення, зокрема з його праці «Походження видів» (де вид розглядається як категорія об'єктивна, що існує незалежно від нашого бажання). Отже, не слід зводити вчення Дарвіна до тих чи інших недоліків або невдалих висловлень (як це роблять неодарвіністи різних мастей), а необхідно його розвивати, використовуючи сучасні досягнення біології.

Енгельс відмічав в «Анти-Дюрінгу», що Дарвін менше приділяв уваги причинам розвитку і більше -- формі, в якій закріплюються його наслідки. Тому й зрозуміло, що рушійні сили розвитку живої природи досліджені Дарвіном не всебічно. Проте було б помилкою погодитись з твердженням, яке інколи можна почути, ніби Дарвін не розумів ролі зовнішніх умов у розвитку живої природи. Безумовно, він не всебічно дослідив роль зовнішніх умов, але аж ніяк не відкидав великого значення цього чинника. Не кому іншому, як Дарвіну, належить правильне пояснення походження статі і ролі схрещення віддалених форм, що він і пояснив впливом умов розвитку.

Дарвінові було властиве перебільшування ролі того чи іншого чинника в розвитку живої природи. На це звертав увагу ще Енгельс, який в «Анти-Дюрінгу» писав: «Дарвін, дійсно, приписував при цьому своєму відкриттю надмірно широку сферу діяння, він надавав йому значення єдиної підойми в процесі зміни видів і знехтував питанням про причини індивідуальних змін, що повторюються, заради питання про форму, в якій вони стають загальними. Це -- хиба, яку Дарвін поділяє з більшістю людей, що дійсно посувають науку вперед».

В ті часи, коли Дарвін працював над книгою «Походження видів», багато явищ у живій природі і зокрема в тваринному світі були ще неясними. Так, наприклад, бракувало глибоких досліджень з питань переходу від найпростіших до багатоклітинних організмів, від двошарових -- до тришарових, від безхребетних -- до хребетних. Ці прогалини в зоологічній науці ліквідовано завдяки блискучим дослідженням великих російських учених -- І. І. Мечникова та О. О. Ковалевського, які були гарячими прихильниками вчення Дарвіна і творчо розвинули його далі. Праці цих учених з питань розвитку безхребетних і нижчих хордових були підкріпленням еволюційної теорії і дальшим її розвитком. Крім того, вони були продовженням ембріологічних досліджень основоположників ембріології -- петербурзьких академіків Вольфа, Пандера і Бера. Своїми дослідженнями Мечников і Ковалевський поклали початок порівняльній і еволюційній ембріології.

РОЗДІЛ 3 РОЗВИТОК ЗООЛОГІЇ В 20 СТОЛІТТІ

3.1 Дослідження в ембріології та фізіології

Ім'я О. О. Ковалевського (1840--1901) стоїть серед найвидатніших імен учених світу, а його класичні праці з зоології і, зокрема, ембріології та порівняльної фізіології створили цілу епоху. Своїми дослідженнями О. О. Ковалевський розв'язав багато важливих питань, дав незаперечні факти, що стверджували теорію розвитку живої природи, а також накреслив шляхи для дальшого розвитку біології.

Наукова діяльність О. О. Ковалевського була багатогранною. Значна кількість його досліджень присвячена порівняльній ембріології. На підставі дослідження ембріонального розвитку представників різних класів тваринного світу Ковалевський довів, що різні процеси цього розвитку у різних тварин характеризуються певною єдністю, що свідчить про єдність у походженні тваринного світу. Своїми працями він переконливо довів значення еводюційно-ембріологічного методу у виявленні генетичних зв'язків між представниками різних груп тварин. Разом з тим О. О. Ковалевський зробив видатні дослідження і в ряді інших галузей зоологічної науки -- порівняльної анатомії і фізіології, фауністики, зоогеографії.

Т. І. Мечников (1845--1916) золотими літерами вписав славні сторінки у вітчизняну і світову науку. Мечников був на той час одним з найвидатніших прогресивних діячів матеріалістичної науки і борцем проти реакції в галузі ідеології та політики. Наукова діяльність його була надзвичайно багатогранною і охоплювала різні галузі зоології, мікробіології, медицини, антропології.

Мечникова вважають основоположником біологічного методу боротьби з шкідниками сільського господарства. Дослідивши ембріональний розвиток кишковопорожнинних, Мечников створив переконливу теорію походження багатоклітинних тварин. Йому належить відкриття внутрішньоклітинного травлення, явища фагоцитозу у вищих істот, а також створення першої в світі науково обґрунтованої теорії імунітету (фагоцитарна теорія імунітету Мечникова).

Разом з Ковалевським, Мечников є основоположником порівняльної та еволюційної ембріології. Своїми ембріологічними дослідженнями ці вчені розвинули далі (після Бера) вчення про зародкові листки, довели загальне їх значення для різних груп тварин і показали єдність у походженні і розвитку тваринного світу. Мечников і Ковалевський накреслили, разом з тим, шляхи для дальших досліджень. їх дослідження продовжували і творчо розвивали В. В. Заленський, М. В. Бобрецький, В. М. Ульянін, М. Ф. Кащенко, Д. Д. Педашенко та ін.

Великий вклад у дарвінізм зробив також В. О. Ковалевський, що є засновником еволюційної палеозоології. Слід відзначити, що В. Ковалевський був другом Дарвіна та видавав його твори російською мовою.

Вчення Дарвіна зробило вплив і на дальший розвиток фізіології. Першим фізіологом у світі, який активно відстоював і розвивав далі революційну суть дарвінізму, був батько російської фізіології Іван Михайлович Сєчєнов (1829--1905). Сєченов, світогляд якого почав формуватись під впливом революційного руху 40--60-х років XIX ст., спрямував розвиток російської фізіології по самостійному і, головне, науково-правильному шляху, по якому успішно повів її далі його кращий учень і послідовник І П. Павлов. І. М. Сєченов перший в історії фізіологічної науки приступив до дослідження діяльності головного мозку, зв'язаної з явищами свідомості, а це до Сєченова вважалось забороненою для експериментів зоною і могло лише бути об'єктом міркувань для психологів і теологів. Своїми дослідженнями Сєченов переконливо довів, що психічна діяльність, так само як і діяльність інших органів тіла, підпорядкована законам природи і що в її основі лежать матеріальні фізіологічні процеси. Цим він завдав смертельного удару по ідеалістичному світогляду в біології і по ідеалістичній буржуазній філософії взагалі. Сєченов експериментально довів, що матеріалізм є єдино науковим світоглядом, сумісним з природознавством, і його матеріалізм є органічною складовою частиною російської передової філософії минулого століття.

3.2. Дослідження найпростіших

У XIX та на початку XX ст. російські вчені значно збагатили зоологічну науку і в галузі дослідження найпростіших. У цьому напрямі величезна заслуга належить Ценковському.

Дослідженням найпростіших заслужено вславився професор Петербурзького університету В. Т. Шевяков, який є автором багатьох праць і засновником першої в Росії школи протистологів. Цінний вклад у цю галузь зоології зробили і такі дослідники, як О. О. Коротнєв, С. І. Метальников та ін.

Особливо великі заслуги належать нашим вітчизняним вченим у дослідженні паразитичних найпростіших. Так, Ф. О. Лєш (Петербург) вперше описав дизентерійну амебу (1875), поглядав її будову під мікроскопом, вивчав особливості дії дизентерійної амеби на організм людини. В. І. Афанасьєв вперше побачив збудника малярії (1879), а Д. Л. Романовський вперше точно описав малярійного плазмодія (1889--1891), розглянув особливості його будови, вивчав розвиток та життєвий цикл. В. Я. Данилевський відкрив плазмодія в крові птахів (1884), розглядав клітини крові в мікроскоп, виявив зміни в клітинах крові при дії плазмодію, його класичні праці про кровопаразитів є великим вкладом у вітчизняну і світову науку. Військовий лікар П. Ф. Боровський відкрив збудника східної виразки (пендинки). Велику роботу по дослідженню найпростіших -- паразитів тварин провели Й. А. Порчинський, Ф. Г. Попов, B. Л. Якимов, Є. І. Марциновський та ін. Ці вчені займалися вивченням особливостей життєдіяльності, будови, життєвих циклів, причин зараження та дії на вищі організми паразитичних найпростіших.

3.3. Розвиток зоології на протязі ХХ століття
Протягом XIX і початку XX ст. російські вчені зробили надзвичайно цінний вклад і в інші ділянки зоологічної науки -- систематику, фауністику тощо. Так, наприклад, внаслідок різних експедицій було зібрано цінний матеріал, що збагатив вітчизняну і світову науку.

Велике значення мали експедиції, що організовувались Академією наук, в яких брав участь видатний російський вчений академік К. М. Бєр, а також Московським товариством дослідників природи, в яких брали участь М. О. Сєверцов, А. П. Богданов, О. П. Федченко, C. Г. Карелін та ін.

Невмирущою славою вкрили себе експедиції Російського географічного товариства, очолювані М. М. Пржевальським. Заслуженою славою користується П. П. Семенов-Тян-Шанський, що перший обслідував Тянь-Шань.

Великі заслуги належать В. І. Мочульському: цей ентузіаст-природодослідник, крім вивчення тваринного світу різних областей Росії, об'їздив майже весь світ, наслідком чого зібрав величезну колекцію комах.

У дослідженні фауни морів велику роль відіграли біологічні станції. Серед них найважливішими були: Севастопольська, відкрита в 1871 р. (засновником її був О. О. Ковалевський); станція на Глибокому озері під Москвою, очолювана М. Ю. Зографом, відкрита в 1891 р.; Мурманська на чолі з К. М. Дерюг і ним, відкрита в 1896 p., і багато інших.

Особливо бурхливого розквіту набув у нашій країні розвиток зоології (як і інших наук) після Великої Жовтневої соціалістичної революції. Лише в нашій країні -- оплоті миру і прогресу -- наука, в тому числі і зоологія, може розвиватись цілком вільно, базуючись на єдино науковому світогляді, яким є діалектичний матеріалізм.

Академік І. П. Павлов вперше довів, що організм вищих тварин і людини -- це єдине ціле, і провідна роль у регуляції всіх фізіологічних процесів належить нервовій системі. Павлов дав матеріалістичне пояснення процесів мислення, поставив фізіологію на цілком науковий грунт.

Страницы: 1, 2, 3, 4