Історія розвитку зоології в ХІХ-ХХ в - рефераты, скачать рефераты, бесплатно рефераты

Рефераты. Історія розвитку зоології в ХІХ-ХХ в

ітчизняні вчені-біологи дуже багато зробили в справі дослідження найпростіших. Так, В. О. Догель, Л. К. Лозина-Лозинський, В. Семєнов, Л. Жінкін, Г. Ізюмов, Г. Роскін та багато інших докладно вивчили процеси живлення і травлення у багатьох найпростіших. Д. М. Насонов, Т. Боєва-Петрушевська вивчили будову і функцію скоротливих вакуолей. Досить цікавими були дослідження Б. Кедровського (1931--1942), який описав у плазмі сегрегаційний апарат, в якому відкладаються речовини, а також показав різноманітність шляхів надходження в клітину речовин, залежно від їх хімічної природи, електричної наснаги тощо. Багатьма дослідниками вивчені процеси інцистування найпростіших і т. ін.

Надзвичайно велику цінність становлять дослідження наших вчених і в галузі систематики, фауністики та екології найпростіших. Так, фундаментальним твором по паразитичних амебах є праця Г. В. Епштейна; про радіолярій велику монографію, написану на основі власних досліджень, видав В. Т. Шевяков (1926); по дослідженню форамініфер велика робота проведена 3. Г. Щедріною (1936--1948), в результаті чого опубліковано ряд цікавих праць.

В дослідженні джгутикових (як вільноживучих, так і паразитичних) велика заслуга належить В. Л. Якимову, В. О. Догелю, О. А. Коршикову, В. Г. Богорову та ін. Про інфузорій Байкалу видана фундаментальна монографія Н. С. Гаєвської (1933). По дослідженню фауни найпростіших грунту надзвичайно цінними є праці В. О. Догеля, Д. М. Засухіна, Н. Кабанової, А. Бродського та ін.

У галузі порівняльної анатомії можна відмітити заслугу багатьох видатних радянських вчених і зокрема О. М. Сєверцова, В. О. Догеля та В. М. Беклемішева.

Професор Ленінградського університету В. О. Догель (1882--1955) був видатним зоологом, ім'я якого добре відоме вченим і за межами нашої вітчизни. Крім численних досліджень у галузі зоології безхребетних, що є цінним вкладом у вітчизняну і світову науку, він створив кілька широко відомих підручників та посібників.

Дуже цінними є наукові дослідження В. М. Беклемішева. Його підручник «Основи сравнительной анатомии беспозвоночных», відзначений Державною премією, кращий у світовій літературі.

Радянські зоологи зробили значний крок уперед і в галузі дальшого розвитку ембріології тварин. У цій галузі насамперед треба відмітити велику заслугу професора П. П. Іванова, який створив фундаментальну працю «Руководство по общей и сравнительной эмбриологии», до якої входять і надзвичайно цікаві його особисті дослідження. Цінним вкладом в ембріологію є оригінальна книга професора О. О. Захваткіна «Сравнительная эмбриология низших беспозвоночных», за яку автор був удостоєний Державної премії.

О. О. Захваткіну належить велика заслуга в розробці питань боротьби з комахами-шкідниками, зокрема з комірними кліщами. Це питання було мало розроблено і вважали, що існує три види комірних кліщів, які живуть лише в приміщеннях. Дослідженнями Захваткіна встановлено, що їх існує кілька десятків видів, які трапляються і в польових умовах. Всі ці відкриття дали змогу розробити дійові заходи боротьби з комірними кліщами.

Великі досягнення здобуті радянськими дослідниками і в галузі експериментальної зоології. Поклавши в основу діалектичний матеріалізм як єдино науковий світогляд, радянські експериментатори досягли великих успіхів у дослідженні розмноження тварин, їх росту, процесів регенерації і трансплантації, вікової фізіології і т. д.

Радянські вчені зробили неоціненний вклад і в таку галузь природознавства, як зоогеографія. Одним з видатних учнів і послідовників відомого російського зоогеографа-еволюціоніста М. О. Сєверцова (1827-- 1885) є М. О. Мензбір (1855--1935). Великою заслугою Мензбіра є докладне зоогеографічне районування території Європейської частини СРСР і вдала спроба змалювати історію тваринного світу тієї частини СРСР, починаючи з еоцену.

Блискучим послідовником Сєверцова і учнем Мензбіра був П. П. Сушкін (1868--1928), який глибоко поєднував екологічний та історичний підхід до розв'язання проблем зоогеографії.

А. П. Семенов-Тян-Шанський (1868--1942) розробив схему поділу палеарктичної області.

Заслуга в створенні зоогеографічної характеристики наших морів та в розробці історії їх фауни належить С. О. Зєрнову, М. М. Книповичу, Л. С. Бєрг та ін.

Завдання вченого полягає не лише в пізнанні оточуючого світу, а й у зміні його в потрібному для нас напрямі. Важливим завданням зоологів є, наприклад, реконструкція суходільної, прісноводної і морської фауни. І наші дослідники добилися блискучих наслідків у цій галузі. За приклад візьмемо праці Л. О. Зенкевича та його співробітників по перенесенню з Азовського моря в Каспійське поліхет (нереїс). Це перенесення зроблено з метою збагатити Каспій харчовою базою для такої високоцінної риби, як осетрові. Ці спроби увінчались блискучим успіхом. Подібних прикладів можна було б навести велику кількість.

В галузі прикладної зоології радянські вчені зробили неоціненний вклад у вітчизняну і світову науку. Так, після Великої Жовтневої соціалістичної революції паразитологічна наука, в галузі якої вітчизняні вчені завжди вели велику роботу, досягла в нашій країні особливо високого рівня.

Найбільші заслуги серед радянських гельмінтологів належать К. І. Скрябіну. Він є основоположником радянської школи гельмінтологів, організатором першої в світі паразитологічної кафедри, вихователем великої армії спеціалістів.

У 1920 р. Скрябін розпочав свою діяльність в спеціальній лабораторії, яка згодом перетворилась у Всесоюзний інститут гельмінтології, що тепер носить ім'я його основоположника -- К. І. Скрябіна. На пропозицію Скрябіна в різних ветеринарних інститутах і на відповідних факультетах відкрито кафедри паразитології і гельмінтології. Скрябін організував численні експедиції, в яких брало участь багато видатних спеціалістів нашої країни. В результаті цих експедицій відкрито багато нових паразитичних форм, виявлено вогнища небезпечних паразитів та вжито заходів для їх ліквідації, зібрано надзвичайно багатий фауністичний матеріал, що дало можливість організувати найкращий в світі гельмінтологічний музей. Значно розвинені питання епідеміології і епізоотології, намічено і здійснено чимало профілактичних заходів. Експедиційні обстеження населення і тварин різних районів СРСР дали можливість скласти карту поширення гельмінтозів людини і тварин та розробити заходи для ліквідації захворювань тощо.

Скрябіним і його учнями написано дуже багато цінних праць з паразитології. Велике значення, наприклад, має багатотомна праця Скрябіна «Трематоди животных и человека», яка була відзначена Державною і Ленінською преміями.

Велика заслуга в розвитку паразитології належить Герою Соціалістичної Праці акад. Є. Н. Павловському, який користується заслуженою славою не лише в СРСР, а й далеко за межами нашої країни. В його особі ми маємо відданого борця за прогрес в науці, палкого патріота нашої соціалістичної Вітчизни. Він є видатним учнем М. О. Холодковського, під керівництвом якого розпочав свої дослідження.

Павловський, як і Скрябін, створив славну радянську школу паразитологів, виховав велику армію фахівців, згуртував навколо себе багатьох спеціалістів Радянського Союзу. Особливо велика заслуга Павловського -- в дослідженні членистоногих і зокрема павукоподібних як перенощиків захворювань. Під його керівництвом проведено понад 100 комплексних паразитологічних експедицій (Кавказ, Крим, Середня Азія, Сибір, Далекий Схід, Іран). Ці експедиції мають величезне теоретичне і практичне значення; вони дали можливість глибоко і широко вивчити паразитофауну, перенощиків захворювань, вогнища різних захворювань тощо. Капітальна двотомна праця Є. Н. Павловського «Руководство по паразитологии человека» відзначена Державною премією. За наукову працю, присвячену вивченню трансмісивних хвороб, він удостоєний Ленінської премії.

Вчення про перенощиків заразних захворювань, що було заложене Г. М. Мінхом, успішно розвивають Є. Н. Павловський і його учні. Ними написано багато робіт з паразитології. За надзвичайно важливі праці, присвячені вивченню енцефаліту, академік Павловський удостоєний Державної премії.

Широко відомі паразитологічні дослідження В. О. Догеля та його учнів, особливо в галузі екологічної паразитології. У цьому напрямі школі Догеля належить провідна роль не лише в СРСР. Зокрема, велика заслуга радянських вчених у вивченні паразитів прісноводних і морських риб, але цим, звичайно, не вичерпуються дослідження Догеля і його учнів: їх праці з питань паразитології багатогранні.

Величезна заслуга належить нашим вченим і в дослідженні паразитичних найпростіших та в організації боротьби із захворюваннями, які спричиняються ними. У цьому відношенні необхідно відмітити великі заслуги В. Л. Якимова, праці якого є цінним вкладом у ветеринарну протистологію. Його фундаментальна книга «Болезни сельскохозяйственных животных, вызываемые простейшими» (1934), в яку увійшли численні праці його особисто і його учнів по різних групах найпростіших, є цінним посібником для студентів і для фахівців.

У розробці проблеми амебіозу велика заслуга належить Г. В. Епштейну. Книга Г. В. Епштейна «Патогенные простейшие, спирохетм и грибки» (1931) є дуже цінним посібником із загальної та медичної протистології. Глибокі дослідження шкіряного і внутрішнього лейшманіозу, проведені В. Л. Якимов и м, Н. І. Латишевим та ін., мають велике значення як для вивчення лейшманіозу, так і для вироблення заходів боротьби з ним.

У дослідженні паразитичних найпростіших та в справі організації боротьби з хворобами, що ними спричинюються, особливо велика заслуга перед вітчизняною і світовою наукою належить Є. І. Марциновському. Марциновський свою плодотворну діяльність, зокрема по дослідженню збудника малярії, розпочав ще перед Великою Жовтневою соціалістичною революцією, але особливо великого розмаху його дослідження набули за часів Радянської влади. Марциновський залишив понад 200 друкованих праць, більшість з яких присвячені патогенним найпростішим. Він є засновником російської тропікології, організатором Інституту протозойних захворювань і хіміотерапії (зараз Інститут малярії, медичної паразитології та гельмінтології Міністерства охорони здоров'я СРСР), засновником Інституту тропічної медицини у Москві та Таджикистані, організатором численних експедицій по вивченню найпростіших.

Цінний вклад у паразитологічну науку зробили паразитологи України (зокрема київські паразитологи під керівництвом дійсного члена АН УРСР проф. О. П. Маркевича). Важливу дослідницьку роботу в галузі паразитології, і зокрема гельмінтології, провадять вчені учбових і науково-дослідних закладів Одеси, Харкова, Дніпропетровська, Львова, Сімферополя.

Для успішного розвитку різних біологічних наук надзвичайно велике значення має біохімія. За часів Радянської влади виховано немало видатних біохіміків, які збагатили цю галузь біології блискучими відкриттями.

Важливе наукове і практичне значення має генетика. Без глибокого розуміння законів мінливості і спадковості ми не можемо успішно керувати розвитком рослинних і тваринних організмів, вирощувати нові сорти рослин і породи тварин. Тому дальший розвиток генетики є одним з важливих завдань радянської біології.

У розвитку зоології і в підготовці зоологічних кадрів велику роль відіграють численні учбові і наукові заклади, в яких працюють видатні вчені нашої країни.

На Україні визначне місце в розвитку зоологічної науки належить Інституту зоології, Інституту гідробіології, Інституту південних морів, що входять до складу Академії наук України, зоологічним та гідробіологічним кафедрам Київського, Одеського, Харківського, Львівського, Дніпропетровського, Чернівецького та Ужгородського Державних університетів, зоологічній кафедрі Кримського педагогічного інституту.

Проте, вивчаючи біохімічні і біофізичні процеси, слід розглядати їх у взаємозалежності і зв'язку з іншими процесами, що відбуваються в організмі, пам'ятати про діалектичну єдність організму.

Дальше небувале піднесення науки, підготовка висококваліфікованих кадрів тісно зв'язане з завданнями розгорнутої побудови сучасної європейської держави. Нема сумніву в тому, що вчені, в тому числі і біологи, з честю справляться з цими завданнями.

ВИСНОВКИ

Кожна з наук, що входить до складу біології, має свої видатні історичні досягнення. Певний період характеризується посиленим вивченням певних явищ, закономірностей будови та розвитку тваринних організмів.

Період від 19 до 21 століття характеризується значною кількістю досліджень та відкриттів вчених-зоологів. Перша половина ХІХ століття характеризується розвитком досліджень еволюційного походження тварин. У другій половині XIX ст. завдяки відкриттям Ч. Дарвіна провідним стає історичний метод. Із його впровадженням у біології відбулися докорінні якісні зміни. Біологія в XIX ст. стала наукою про процеси, походження і розвиток предметів і про зв'язки, що об'єднують процеси природи в одне велике ціле. Історичний метод вийшов за межі методу дослідження. Він став фундаментальним еволюційним принципом, на основі якого відбулася перебудова біологічних наук. На цьому етапі історичний принцип виступає основою вивчення явищ життя на всіх рівнях організації живого.

На початку XIX ст. набувають значного розвитку дослідження в галузі порівняльної анатомії, ембріології та фізіології, розвиваються експериментальні методи дослідженнь. За допомогою експерименту дослідник втручається в хід процесів чи явищ, вносить певні зміни. На відміну від описового й порівняльного методів, що ґрунтуються на спостереженні, експеримент дає змогу цілеспрямовано вивчати явища в умовах, які можна обчислювати кількісно та якісно, а також відтворювати їх у разі потреби.

На початку ХХ століття вчені збагатили науку в галузі дослідження найпростіших, особливого значення набувають дослідження паразитичних найпростіших.

Протягом ХІХ і початку ХХ століття вчені зробили цінний вклад в розвиток систематики та фауністики.

В середині XIX ст. російськими вченими К.Ф. Рульє (1814-1858) та М.О. Сєверцовим (1827-1885) були закладені основи екології тварин як науки. Швидкого розвитку екологія тварин набула в другій половині XIX та у XX ст. Особливо великий внесок у її розвиток здійснив Д.М. Кашкаров.

У галузі екологічної паразитології працювали В.О. Догель, В.М. Беклемішев, Є.Н. Павловський; екологічної ентомології Г.Я. Бей-Бієнко, Г.О. Вікторов, О.С. Мончадський, В.П. Васильєв. Екологію водних тварин досліджували CO. Зернов, Л.О. Зенкевич, ґрунтових - М.С. Гіляров. У галузі екології хребетних значних успіхів досягли С.І. Огньов, Б.С. Виноградов, В.Є. Соколов, С.П. Наумов; у популяційній екології - С.С. Шварц та ін. О.П. Маркевич очолив школу українських паразитологів-екологів, В.В. Станчинський - біоценолог і орнітолог, активний діяч заповідної справи й охорони природи, першим прийшов до ідеї створення біосферних заповідників і проведення в них моніторингу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Азимов А. Краткая история биологии. - М.: Мир, 1967. - 175 с.

2. Зверев И.Д. Книга для чтения по зоологии. -- М.: Просвещение, 1971. - 305 с.

3. Жизнь животных: В 6-ти томах. - М.: Просвещение, 1985. - 576 с.

4. Книга для читання по зоології.: Посібник для вчителів. - К.: Наукава думка, 1985. - 290 с.

5. Книга для чтения по зоологи. - М.: Просвещение, 1986. - 285 с.

6. Ковальчук Г.В. Зологія з основами екології. - Суми: ВТД „Університетська книга”, 2003. - 592 с.

7. Савчук М.П. Зоологія безхребетних. - К.: Вища школа, 1965. - 503 с.

8. Согур Л.М. Зоологія. Курс лекцій. - К.: Фітосоціоцентр, 2004. - 308 с.

9. Фауна України: В 40 томах. Редк. Топачевський В.А. та ін. - К.: Наукава думка, 1985. - 450 с.

10. Шабатура М.Н., Матяш Н.Ю., Мотузний В.О. Зоологія. 7 кл. -- К.: Генеза, 1997. - 130 с.

11. Щербак Г.Й. Зоологія безхребетних. Кн. 1-3. - К.: Либідь, 1995. - 300 с.

Страницы: 1, 2, 3, 4