МАЛИЙ СМУГАСТИК - Balaenoptera acutorastrata

Самий дрібний вид сімейства смугастиків, розміри дорослих китів не перевищують 7-10 м, вага 7-9 т.. Забарвлення кита з боку спини темно-сіра з блакитнуватим відтінком, черевна поверхня біла. Спинний плавець досить високий (до 35 см.), грудні плавці вузькі, хвостові лопати відносно широкі. Малий смугастик - самий численний вид з китів Японського моря. Він досить звичайний у затоці Петра Великого й у центральній частині моря. Скупчення китів у колишні роки можна було спостерігати біля узбережжя п-ова Корея. В окремі сезони їхній видобуток складав 30 і більш китів. В даний час чисельність малого смугастика помітно зросла. Восени, у період підходу оселедця до берегів Примор'я, групи китів, іноді в 3-12 осіб можна зустріти в різних районах затоки Петра Великого. Стали досить звичайними зустрічі малих смугастиків уздовж берегів Примор'я в районі бухти Ольга і північному узбережжі.

Сезонні міграції малого смугастика в Японському морі не вивчені. Основним кормом для китів є масові види риб - оселедець, минтай, навага, анчоус, сайра й інші види.

У літні місяці кити надають перевагу триматись поодиноко або невеликими групами. Скупчення звичайно спостерігаються в районах достатку їжі. У 70-80 роки скупчення китів у літньо-осінній період відзначали досить часто в районі затоки Петра Великого й у берегів Примор'я, де промисловий флот вів видобуток оселедця - івасі. В даний час загальну чисельність малого смугастика ймовірно можна оцінити в 1-1,5 тис. осіб.

СЕЙВАЛ - Balaenoptera borealis

Значно більший малого смугастика, середні розміри китів складають 13-14 м, найбільша довжина може досягати 18 м. Окрас китів темно-сірий з блакитнуватим відтінком з боку спини, грудні плавці трохи укорочені, спинний плавець великий і розташовується на початку задньої третини тіла.

Китовий вус у сейвала відрізняється від вуса інших смугастиків тонкою волосоподібною бахромою і великою еластичністю. Цідильний апарат кита складається з великого числа пластин (іноді більш 300), які покриті дуже густою бахромою, що дозволяє китам виловлювати дрібні планктонні організми. Основними об'єктами харчування сейвала є копеподи, ракоподібні, головоногі молюски, стайні риби - корюшка, івасі, минтай.

У Японському морі сейвали зустрічаються досить рідко. На початку XX сторіччя китів зустрічали в південній частині Японського моря, у берегів п_ова Корея і південного Примор'я. На початку 30-х років А.Г. Томілін двічі спостерігав одинаків сейвалів у бухті Золотий Ріг (м. Владивосток). Пізніше Б.А. Зенкович бачив у листопаді сейвала в затоці Петра Великого.

ФІНВАЛ - Balaenoptera physalis

Трохи крупніше сейвалу, середні розміри китів 18-19 м, маса тіла близько 50 т. Забарвлення двобарвне: темно-сіра з боку спини, світла на боках і біла на черевній порожнині. Тіло видовжене з високим спинним плавцем (до 50 см.), голова невелика. Грудні плавці вузькі, ширина їх у 4-5 разів менше довжини тіла. Пластини вуса широкі і короткі з грубою бахромою. Колір більшості пластин однотонний сіро-голубий.

Цідильний апарат фінвала складається з 350-365 пластин у правому і лівому ряду. Фінвал зустрічається на всій акваторії Японського моря. У листопаді-грудні китів можна спостерігати біля берегів Кореї і південно-західного узбережжя Японії. Навесні, у період літніх міграцій фінвалів зустрічали в затоці Петра Великого. Японські китобої в 40-50 роки XX сторіччя в окремі роки добували до 22 китів. Дані промислової статистики дозволяють припустити, що чисельність фінвала в Японському морі в ті роки могла складати до 300 китів (Соболевський, 1984). В наступні роки, внаслідок інтенсивного видобутку фінвала в Тихому океані, відбулося зменшення його чисельності. Сучасну чисельність фінвала в Японському морі, очевидно можна оцінити в 100-200 осіб.

СИНІЙ чи БЛАКИТНИЙ КИТ - Balaenoptera musculus

Самий великий вид серед смугачевих, середні розміри китів складають 23-24 м, маса - 70-80 т. Вага окремих осіб може доходити до 130-150 т., а розміри до 30-33 м. Забарвлення китів досить своєрідне - синювато-сіре, голова має більш темний колір, ніж спина і бічна поверхня. На тілі, особливо ближче до хвоста, мається безліч сірих плям різної форми. Тіло китів довге, голова невеликих розмірів із сильно вигнутої в сторони нижньою щелепою. Синього кита відрізняють широкі трикутні форми пластини вуса висотою до 130 см., бахрома і самі пластини пофарбовані в чорний колір. Цідильний апарат складається в середньому з 320-360 пластин.

Кити роблять регулярні міграції. У Японському морі вони вкрай рідкі. На початку XX столітті кілька китів були добуті в берегів Примор'я. Сучасна чисельність синіх китів у Японському морі залишається невідомою.

ГОРБАТИЙ КИТ - Megaptera novaeangliae

Кити середніх розмірів - 12-13 м, масою близько 40 т. Тіло коротке і товсте, особливо в передній частині. Голова велика, нижня щелепа довша верхньої і набагато ширше. На голові і нижній щелепі маються численні нарости у формі шишок. Грудні плавці дуже довгі й у великих осіб вони мають довжину до 4 м. Хвостові плавники широкі. Забарвлення на спині і боках чорне, черевна поверхня має плямисте забарвлення і навіть майже біле.

Горбачі роблять регулярно міграції з місць зимівель у теплих водах у райони літнього нагулу, розташовані в холодних водах (Охотське, Берингове моря). На початку XX століття в Японському морі горбаті кити зустрічалися у великих кількостях, але потім їх практично винищили. Спектр харчування горбатих китів більш різноманітний, чим в інших смугастиків. Основними об'єктами їхнього харчування будуть пелагічні і придонні організми - риби (терпуг, оселедець, минтай, тріска, лососі, окуні), ракоподібні й у меншому ступені головоногі молюски. Добове споживання корму може складати 2-3 тонни. Час перебування під водою звичайно не перевищує 10-15 хвилин. Горбачів відрізняє досить сильно розвитий інстинкт взаємної прихильності, самці ніколи не кидають поранену самку. У тиху погоду можна спостерігати як кити цілком вистрибують з води, розмахуючи в повітрі грудними плавцями. Горбаті кити як правило воліють триматися поблизу узбережжя, однак випадки їхнього обсихання вкрай рідкі. Кити самостійно можуть знятися з мілини за рахунок довгих грудних плавців.

СІРИЙ КИТ - Eschrichtius gibbosus

Дорослі кити мають довжину в середньому 11-13 м і важать близько 30 т. Тіло коротке, голова невелика, нижня щелепа масивна з кильовидним гребенем з переду. Спинний плавець відсутній, грудні плавці широкі і відносно короткі. Загальне забарвлення сіро-буре зі світлими плямами по всьому тілі. На боках хвостового стебла сірі плями більш темні і меншого розміру. Цідильний апарат представлений товстими, грубими пластинами.

У Японському морі зустрічаються сірі кити тільки охотсько-корейскої популяції. Зовсім недавно охотсько-корейска популяція сірих китів вважалася практично винищеною, однак із припиненням видобутку сірих китів з'явилася надія на відновлення чисельності цього виду. У сірих китів дуже чітко виражені сезонні міграції. Узимку кити в основному знаходяться біля берегів Кореї і Японії, а навесні мігрують на шельф північно-східного Сахаліну в Охотське море. Восени тварини роблять зворотні міграції. Літній нагул сірих китів, як показали результати спільної російсько-японської експедиції в липні-серпні 1995 р. в основному проходить на невеликій акваторії напроти затоки Пильтун поблизу східного Сахаліну.

Сірі кити харчуються донними тваринами. Важливу роль у харчуванні китів займають амфіподи, кільчасті хробаки і молюски, другорядна роль належить рибам. Здатність китів спушувати піщано-мулистий ґрунт кильовидним гребенем дозволяє тваринам добувати кормові об'єкти, що закопуються в поверхневих шарах.

Спостереження показали, що досить часто кити годуються невеликими групами в 4-6 осіб. Виявляється, що при груповій годівлі зовсім не обов'язково всім китам зорювати ґрунт. Молоді тваринні частину корму можуть одержувати знаходячись поруч з дорослими, проціджуючи розпушений ними ґрунт і не витрачаючи на це великих енергетичних зусиль. Материнська прихильність і взаємодопомога тут будуть однією з важливих форм поводження тварин.

На початку XX століття чисельність охотсько-корейскої популяції сірих китів у Японському морі складала приблизно 2,5-3 тис. осіб. Сучасна чисельність популяції приблизно в 10 разів нижче й оцінюється в 250 голів.

ПІВДЕННИЙ ГЛАДКИЙ КИТ - Eubalaena glacialis

У Японському морі виділяють у самостійний підвид японського гладкого кита. Кити характеризуються великими розмірами 14-16 м і великою вагою від 50 до 100 т.. Тіло коротке, товсте, забарвлення однотонне, темне. Спинний плавець відсутній, грудні плавці широкі. Підшкірний жировий шар дуже могутній, товщиною до 50 см..

Цей вид досить рідко зустрічається в Японському морі. Основним кормом китам служать дрібні планктонні ракоподібні, яких кити добувають переважно у верхніх шарах води. Кити дуже тихохідні, їхня максимальна швидкість менш 10 миль у годину. У результаті цей вид був легким видобутком для китобоїв. У XIX - початку XX сторіч вони практично були винищені в багатьох районах їхнього існування. У Японському морі чисельність південного японського кита вкрай низька.

КАШАЛОТ - Physeter macrocephalus

Самий великий представник зубатих китів з різко вираженим половим диморфізмом. Середній розмір самців 15-16 м, самок 11-12 м, вага самців 40-50 т. і більш. Цей вид відрізняється тим, що в нього величезна голова з непропорційно вузькою нижньою щелепою. Спинний плавець має форму горба, грудні плавці короткі і широкі. Забарвлення тіла темне, однотонне з дрібною плямистістю, на черевній стороні як правило мається біла пляма.

Основна їжа кашалотів - головоногі молюски, кальмари і восьминоги. Риба відіграє другорядну роль. Кашалот прекрасний нирець і може скоряти глибину до 2 тис. м, залишаючись під водою до півтори годин. На такій глибині кит зазнає утиску в 200 атмосфер. Шрами, яких буває безліч на голові і тулубі кашалота - свідки його постійних сутичок з гігантськими кальмарами і восьминогами, у пошуках яких він змушений занурюватись на великі глибини. У Японському морі кашалот не утворює значних скупчень і його сучасна чисельність не висока.

За даними звітів китобійних компаній кашалот найбільше часто зустрічається в південній частині Японського моря, у східних берегів Кореї. Відомі випадки заходу китів у затоку Петра Великого, а на початку 30-х років XX сторіччя одного кашалота бачили в бухті Золотий Ріг.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10