Рефераты. Характеристика підродини Шпротоподібні, або Звичайні оселедці (Clupeinae)

Характеристика підродини Шпротоподібні, або Звичайні оселедці (Clupeinae)

КУРСОВА РОБОТА

Тема: "Характеристика підродини Шпротоподібні, або Звичайні оселедці (Clupeinae)"

Вступ
Шпротоподібні, або звичайні оселедці, являють собою групу найважливіших для людини оселедцевих риб, що включає північних морських оселедців, сардин, сардинел, шпротів, тюльок і інші роди. Сюди входять 12 родів з 40-45 видами.

Види трьох родів - Морські оселедці (Clupea), Шпроти (Sprattus) і аргентинські оселедці - Мандуфії (Ramnogaster) - поширені в помірних і холодних водах північної й південної півкуль; Сардины-Пильчарди (Sardina), Сардины-Сардинопси (Sardinops) і Тюльки (Clupeonella) - у помірно теплих морях; Сардинеллы (Sardinella), Сардинки й Оселедчики (Harengula, Herclotsichthys), Ma-чуели (Opisthonema) і інші (Lile, Rhinosardinia) - у тропічних водах.

Морські оселедці
Морські оселедці (Clupea) населяють помірні води північної півкулі й суміжні моря Льодовитого океану, а в південній півкулі вони живуть біля берегів Чилі.

Морські оселедці - зграйні планктоноїдні риби, звичайно до 33-35 см довжини. Луска циклоїдна, легко спадаюча. Кільові лусочки слабко розвинені. Боки й черевце сріблясті, спинка синьо-зелена або зелена. Відкладають донну ікру, що прилипає, на ґрунт або водорості. Більшість морських оселедців живуть поблизу берегів, тільки деякі раси в період нагулу йдуть за межі шельфу. Серед морських оселедців є як здійснюючі далекі міграції з пасивним розселенням личинок і мальків, поворотними міграціями підростаючих риб і нагульно-нерестовми міграціями дорослих особин, так і утворюючі місцеві стада, приурочені до окраїнних морів; є також озерні форми, що живуть у напівзамкнутих або зовсім відособлених від моря солонуватих водоймах.

Сьогодні розрізняють три види морських оселедців - атлантичний, або багатохребцевий, східний, або малохребцевий, і чилійський оселедець.

Атлантичний оселедець

Атлантичний оселедець (Clupea harengus harengus) досягає довжини до 36 см, в Ісландії - до 42 см. Він поширений від мису Гаттераса на заході й Біскайській затоці на сході до Гренландії, північно-західних берегів Шпіцбергена й Нової Землі. Область поширення обмежується водами атлантичного походження, і дуже рідко східні або північні границі знаходження цього виду заходять за кордон плавучих льодів. Розмноження атлантичного оселедця відбувається тільки в південній частині ареалу, самі північні нерестовища розташовані біля Лофотенских островів і островів округу Тромсе (до 70-71° с. ш. на північ). Далі до півночі й сходу зустрічається або молодь, занесена в Баренцево морі Нордкапскою течією, або дорослі особини, що проникають в окраїни Гренландского моря по Шпіцбергенскій течії. Розмноження всіх рас атлантичного оселедця відбувається при температурі не нижче 4-5° С.

Розрізняють кілька рас атлантичного оселедця.

Найбільш численною расою є веснянонерестуючі атлантично-скандинавскі оселедці. Вони наближаються до берегів тільки в період розмноження, у березні - квітні. Розмноження атлантично-скандинавских оселедців відбувається біля берегів Норвегії, біля Оркнейських і Шотландских островів з боку океану, нерестовища відомі на звалах цоколя Фарерского архіпелагу й уздовж південних берегів Ісландії. Особливо великі нерестовища знаходяться поблизу південно-західних берегів Норвегії. Всі райони розмноження оселедців знаходяться під сильним впливом атлантичних течій. Підхоплені течією личинки несуться далеко на північ. Від берегів Південної Норвегії молодь приноситься до Вест-фіорду; від Лофотенских островів - до берегів Мурмана, у центральні й східні райони Баренцового моря, а також до острова Ведмежого; частина молоді виноситься у відкриті райони східної половини Норвержского моря; з південних районів Ісландії молодь приноситься течією Ір-мингера до її північних берегів.

Умови відгодівлі молодих оселедців визначаються районом поширення молоді в підсумку її дрейфу. Чим північніше й на схід заноситься молодь, тим у гірші умови існування вона попадає. Оселедці, що виросли в західних районах Баренцовогоморя, у п'ять років досягають довжини 24-25 см і в цьому віці стають статевозрілими. У східних районах за 5 років оселедці виростають тільки до 18 - 19 см і дозрівають тільки в 7-8 років.

Під час поворотної міграції до нерестовищ зграї оселедців групуються по розмірній ознаці, що відбиває у відомій мірі їхній фізіологічний стан. До переважної у зграї вікової групі приєднуються особини старших поколінь, що відстали в рості, і молоді екземпляри з високим темпом росту.

Після розмноження атлантично-скандинавскі оселедці вступають у нову фазу свого життєвого циклу. Спочатку, ослабшали після нересту, вони зносяться течією, а далі вже здійснюють активні міграції в райони відгодівлі - в область полярного фронту, до північних берегів Ісландії, у район порога Мона й далеко на північ по Шпіцбергенскій течії.

Ця міграція відбувається з великою швидкістю, особливо в зграй, що мігрують на північ, - до 8-10 км у добу. Течії прискорюють нагульні міграції. Наприкінці липня зграї оселедців досягають уже найбільш віддалених районів і, нагромадивши запаси жиру, починають зворотну міграцію. Осінній міграційний шлях проходить значно на захід. Після нересту течії сприяють руху риб, що йдуть нагулюватися. Під час нерестової міграції ці ж течії сповільнюють рух і зграї оселедця, заощаджуючи сили, обходять основні потоки Норвезької течії із заходу.

Відгодовуючись у поверхневій товщі, де розвиток життєвих процесів, пов'язаних з відгодівлею оселедця, протікає дуже швидко, зграї оселедця вже на початку серпня досягають найвищої вгодованості, після чого в них швидко розвиваються статеві продукти. Рухаючись із колишньою швидкістю, близько 7 км у добу, зграї оселедця вже в грудні могли б прибути на нерестовища, але в цей час у водах Норвегії ще зима, планктон не почав розвиватися, корму для личинок нема, і оселедці затримуються в шляху, у районі Східноісландської течії, де низькі температури сприяють зниженню їхнього обміну. Зграї тримаються на глибині декількох сотень метрів при температурі 1-2 °С. З настанням весни вони швидко переходять до нерестовищ і перші приступають до розмноження. Слідом за оселедцем ідуть хижі риби - сайда, тріска, пікша.

Сотні норвезьких ботів, озброєних кошельковими неводами й дрифтерними мережами, зустрічають зграї оселедця, наближаючіся до берегів. У практиці норвезького промислу відомі випадки, коли за добу добувалося більше 100 тис. т оселедця, а за сезон, що триває менш місяця, улов становив 1,0-1,2 і навіть 1,5 млн. т.

У норвезьких берегів здавна розрізняються чотири промислові категорії оселедця:

ь дрібний оселедець, 7-19 см довжини, у віці 1-2,5 роки;

ь жирний, підростаючий оселедець від 19 до 26 см довжини, у віці 2,5-4 роки;

ь великий, преднерестовий оселедець;

ь весняний нерестовий оселедець, що має довжину від 27 до 32 см і вік від 4 до 8 років і вище.

Промисел відбувається в періоди підходу їх до берегів: дрібного оселедця - на півночі, жирного - біля Середньої Норвегії, великого й нерестового - у Південної Норвегії.

Довгий час ловля атлантично-скандинавського оселедця відбувалася тільки поблизу берегів. Дослідженнями радянських учених були простежені міграції оселедця й виявлені скупчення його у відкритому морі, удалині від берегів. На цих скупченнях був організований ефективний промисел.

У Баренцовому морі живуть тільки молоді вікові групи атлантично-скандинавського оселедців (до 5-7 років). З настанням статевої зрілості вони переходять у Норвезьке морі й уливаються в загальне стадо атлантично-скандинавських оселедців. У Мурманського узбережжя, як і в Норвегії, молодий оселедець нерідко заходить у затоки (губи). Існував спеціальний «запірний» промисел такого оселедця. Вихід, що зайшла в губу зграї защіпався величезною мережею, і замкнений оселедець успішно виловлювався. Особливо великі улови оселедця в губах Мурмана були отримані в 1933-1935 р. (від 68 до 103 тис. т в рік).

Значні коливання чисельності окремих поколінь оселедця при невеликому числі їх у Баренцовому морі (усього 2-3 групи) не дозволили створити тут великого й стійкого промислу. Гарні підходи оселедця в Баренцове морі спостерігаються періодично. У сусідньому, Норвезькому, морі доросле стадо складається з 8-10 дорослих груп, і можливості промислу тут більше стабільні.

Атлантично-скандинавські оселедці мають величезний високопродуктивний нагульний ареал і досягають більших розмірів, чим інші раси; маючи високий темп росту, вони живуть до 15-18 років і, як наслідок цього, володіють багатовіковою структурою нерестового стада.

В останні роки у зв'язку з інтенсифікацією промислу багато уваги приділялося вивченню чисельності й величини стада оселедця.

Багато десятків тисяч риб були позначені невеликими сталевими пластинками, які за допомогою пружинних пістолетів заганялися в порожнину тіла. Такий спосіб позначки оселедця переносять цілком задовільно. Виявлення міток серед пійманих риб робилося за допомогою спеціальних електромагнітів, які витягали мітки з рибного борошна, приготовленого з оселедця. Запас визначався по формулі, відповідно до якої загальна кількість позначених риб ставиться до вдруге пійманих як запас до улову. Цим методом оцінювали запаси норвежські іхтіологи. Радянськими вченими був застосований метод визначення обсягу скупчень оселедця на місцях зимівлі за допомогою гідроакустичних приладів і визначення щільності скупчень шляхом підводного фотографування.

Обидва методи дали подібні результати. Запас атлантично-скандинавського оселедця в період найкращого поповнення досягав 12,0-12,5 млн. т.

Друга раса - літньонерестуючі оселедці - поєднує кілька стад, що населяють води Ісландії й Фарерські островів, південні фіорди Гренландії, і особливо (найбільш численне стадо) води шельфу Нової Англії й Нової Шотландії, на банку Джорджес. Нерест літньонерестуючих оселедців відбувається протягом другої половини літа, і довжина їхніх міграцій набагато менше, ніж у попередньої раси оселедців. Відгодівля їх розділяється на два періоди: весняний, до розмноження, і осінній, після нересту. Від південних берегів Ісландії вони віддаляються на північ усього на 200 - 300 миль. Міграції оселедців, що живуть на шельфі Північної Америки, обмежені банкою Джорджес і затокою Фэнди-бей.

Всі літньонерестуючі оселедці відрізняються невеликим ростом у перший рік життя, але на другому-третьому році вони майже досягають розмірів оселедців, що розмножуються навесні. Літньонерестуючі оселедці мають значно більшу плідність. Атлантично-скандинавські оселедці довжиною близько 32-33 см рідко мають кількість ікринок більше 70-75 тис., звичайно 50-60 тис. У літньонерестуюч оселедців тих же розмірів плідність досягає 150-200 тис. ікринок. Однак запаси цих оселедців набагато менші.

Шельф Північного моря й прилягаючі райони населяють так називані банкові оселедці, що розмножуються влітку й восени вдалині від берегів, на мілководних банках, і оселедця солонуватих вод (Датських проток, Зюдерзее), нерестуючі у весняний час поблизу берегів, у зонах значного опріснення.

Всі стадії життєвого циклу оселедців Північного моря протікають у його межах. Незважаючи на тривалі дослідження расового складу оселедців Північного моря, питання цей не вирішене повною мірою й до сьогоднішнього дня. По ряду ознак може бути виділено три стада: північне, що розмножується на банках, що прилягають до Північної Шотландії; друге стадо, що має місцем свого розмноження Доггер-банку; і третє, ламаншське стадо, нерестуюче в Ла-Манші. Найбільша кількість молоді оселедця в Північному морі перебуває в його південно-східній частині, куди вона, безсумнівно, заноситься з більше північних районів моря.

Страницы: 1, 2, 3