Характеристика підродини Шпротоподібні, або Звичайні оселедці (Clupeinae) - рефераты, скачать рефераты, бесплатно рефераты

Рефераты. Характеристика підродини Шпротоподібні, або Звичайні оселедці (Clupeinae)

b>Чилійський оселедець

Чилійський оселедець (Clupea bentincki) - звичайна риба в берегів Чилі до півдня від 37? пд. ш. По будові він ближче до східного оселедця, чим до атлантичного. У нього немає зубів на сошнику; кількість хребців усього 44-46, як у шпротів; довжина до 12,5 см.

Три види оселедців роду Мандуфиї (Ramnogaster) - живуть у водах Уругваю й Аргентини. Тіло в мандуфиї стисле з боків, черево опукле, із зубчастим кілем з постачених шипами луски, рот невеликі, верхній; черевні плавці зрушені далі вперед, чим в оселедців і шпротів, їхні підстави перебувають поперед підстави спинного плавця. Це невеликі рибки, довжиною близько 9-10 см, розповсюджені в прибережних водах, естуаріях і ріках. Зграї мандуфиї зустрічаються в солонуватих водах і входять у ріки разом зі зграями атерин; харчуються дрібними рачками планктонів.

Рід Шпроти, або Кільки

Рід Шпроти, або Кільки (Sprattus), розповсюджений у помірних і субтропічних водах Європи, Південної Америки, Південній Австралії й Новій Зеландії. Шпроти близькі до морських оселедців роду Clupea, відрізняються більше сильним розвитком кільових луски на череві, що утворять шиповатый кіль від горла до ануса; менш зрушеним уперед спинним плавцем, що починається в них далі назад, чим підстави черевних плавників; меншим числом променів у черевному плавці (звичайно 7-8), меншим числом хребців (46-50), плавучою ікрою й другими ознаками. Шпроти дрібніше морських оселедців, вони не бувають крупніше 17 - 18 см. Вони живуть до 5-6 років, але звичайна тривалість їхнього життя 3-4 роки.

Європейський шпрот
Європейський шпрот (Sprattus sprattus) населяє моря Західної й Південної Європи від Гибралтару до Лофотенских островів (північний шпрот), Балтійське морі (балтійський шпрот, або кілька), північну частину Середземного й Чорного морів (південноєвропейский, або чорноморський, шпрот). У Північному й Норвезькому морях північний шпрот (S. sprattus sprattus) тримається ближче до берега, чим оселедець, підходячи для нересту на глибини 20-40 м, головним чином із квітня по червень. Промислові скупчення шпроту знаходяться переважно в центральній і північній частинах Північного моря й у берегів Південної Англії, Бельгії, Голландії й Норвегії.

На другому році життя північний шпрот досягає 9-11,5 см довжини й жирності вище 7%. У цей час він є об'єктом інтенсивного промислу. Виготовлені зі шпроту консерви високо цінуються (частково йшли під етикеткою «сардини»).

Балтійський шпрот
Балтійський шпрот, або кілька (S. sprattus balticus), зустрічається в найбільшій кількості в бухтах південно-західних берегів Балтійського моря й у входу у Фінський і Ризький затоки. Харчується планктонними рачками, головним чином евритеморою. На другому році життя досягає довжини 7,5-11,2 см, на третьому - 10,6-14,1, на четвертому - 12,6-15,0 см, накопичуючи від (3,6) 4,1 до 15,2% жиру. Найбільш жирний буває восени й узимку, найменш жирний у період нересту, із квітня по липень. Полової зрілості досягає звичайно при довжині 12 см, рідше з 8,5-9 см довжини. Для нересту шпрот відходить від берегів і метає свою плавучу ікру головним чином над глибинами 50 - 100 м при солоності від 4-5 до 17-18 проміле й температурі води близько 16-17° С. Балтійський шпрот, як і салака, планктоноїдна риба, частково конкурує з нею через їжу. Балтійський шпрот-кілька - важлива промислова риба, що дає приблизно від 10 до 20% усього улову риби в Балтійськом морі. Копчені шпроти дуже смачні. Консерви зі шпротів у маслі користуються заслуженої популярністю. Точно так само гарна солона кілька.

Чорноморський шпрот
Чорноморський шпрот (Sprattus spral-tus phalericus) найбільш численний в Адріатичне й Чорному морях, де його промишляють. Чорноморський шпрот дотримується звичайно помірковано холодних шарів води, від 6-8 до 15-17 °С, піднімаючись зимою до поверхні, а в теплий час віддаючи перевагу більше прохолодній воді на глибині від 20-30 до 80-100 м. Він широко розповсюджений у відкритому морі, підходячи до берегам при вітрах, що підганяє або піднімає маси води відповідної температури. Досягає полової зрілості у віці одного року й нереститься переважно в холодний час (з жовтня по березень) при температурі води 7-10 (12) °С, частиною в поверхневому шарі, головним чином, однак, на глибині 40-50 м. Чорноморський шпрот досягає довжини 9,5-13 см, зрідка буває до 16 см; звичайні розміри в уловах 6,5 - 11,5 см. Вміст жиру в його тілі коливається від 4,7 до 12,6%. Він не буває так жирний, як балтійська кілька. У Чорному морі шпрот-одна із самих численних риб, що грає більшу роль у їжі дельфінів, білуги, великої ставриди й інших хижаків. Але улови його відносно невеликі, і спроби розвитку промислу не увінчалися успіхом внаслідок того, що шпрот тримається частіше невеликими зграями, облов яких на глибині скрутний.

Шпроти південної півкулі
Шпроти південної півкулі вивчені недостатньо. У водах Вогненної Землі й Фолклендські островів, на крайньому півдні Південної Америки живе зустрічаючийся більшими зграями вогняноземельський шпрот (Sprattus fuegensis), що має довжину 14-17 см. Дуже близький до нього й, можливо, буде віднесений до того ж виду тасманійский шпрот (S. bassensis), зграї якого звичайні в глибоких затоках і протоках Тасманії й Південної Австралії в літні й осінні місяці.

Новозеландський шпрот
Новозеландський шпрот (S. antipodum) відрізняється приостренными шипиками кільових луски черева. Більші зграї цієї риби підходять до східному берегу північного острова Нової Зеландії в листопаді й тримаються тут протягом декількох місяців. Їх супроводжують зграї хижих риб, що харчуються ними: аррппов (Arripis), баракуди (Leionura atun) - і полчища морських птахів. Шлунки багатьох хижих риб, що як живуть у приповерхньому шарі, так і придонних, із глибини 60-80 м^ бувають набиті шпротом, а в червні - липні, коли він, очевидно, відходить від берегів, їм харчуються й великі промислові риби, що добувають із глибини до 240 м. Словом, у водах Нової Зеландії шпрот, очевидно, грає не менш важливу роль кормової риби, чим у Чорному морі. Шпрот попадається в неводи біля берегів.

Рід Тюльки, або Каспійські кільки
Рід Тюльки, або Каспійські кільки (Clupeonella), містить 4 види дрібних сэльдевых риб, що живуть у Чорному, Азовському й Каспійськім морях і в їхніх басейнах. Черево в тюльок стисле з боків, постачене на всьому протязі від горла до анального отвору 24-31 сильними шиповатыми лусочками. Черевні плавці приблизно під передньої третю спинного. В анальному плавці два останніх промені подовжені, як у сардин і сардинелл. Рот верхній, беззубий, маленький, верхньочелюстна кістка не заходить назад далі переднього краю ока. Ікринки плавучі, з дуже великою фіолетовою жировою краплею, з більшим кругожовтковим простором. Хребців 39-49. Тюльки - евригальні й евритермні риби, що живуть як у солонуватої, до 13/00, так і в прісній воді при температурі від 0 до 24 °С.

Чорноморсько-азовська тюлька
Чорноморсько-азовська тюлька (Clupeonella delicatula delicatula) населяє Азовське морі й опріснені частини Чорного моря, головним чином у північно-західній частині, у берегів Румунії й Болгарії. Входить у низов'я рік, піднімаючись нагору на 50-70 км; добре живе й у водоймищах. Живе до 4 (5) років, досягаючи довжини 9 см; звичайна довжина в уловах 4-7 см. Хребців у неї 41-43. Харчується головним чином веслоногими рачками планктонів. В Азовському морі взимку тримається вдалині від берегів, а навесні підходить до берегам. Нереститься головним чином у травні при температурі води 13-20'З (у розпал нересту) і солоності від 0 до 4 проміле (по хлорі), а в Чорному морі і його лиманах переважно у квітні - червні, при температурі 11 - 18 °С (а в прісній воді при 15-24 °С).

Азовська тюлька буває особливо вгодованої восени, коли зміст жиру в її тілі доходить до 17-18,5%. Це одна із самих численних риб Азовського моря. Вона має істотне значення в харчуванні хижих риб, головним чином судака.

Абрауска тюлька
Абрауска тюлька (Clupeonella abrau), що живе в озерах Абрау (біля Новоросійська) і Абулионд (Туреччина), - прісноводна тюлька, що харчується планктонними рачками й водоростями. Вона досягає довжини 6-9,5 см. Веде переважно нічний спосіб життя. Чудово дуже швидкий розвиток ікринок, виметуваних увечері при температурі поверхневого шару води близько 22 °С и закінчуючих інкубацію через 10-12 годин, до ранку. Личинки опускаються вглиб, уникаючи звичайного приповерхнього хвилювання.

Каспійська звичайна кілька
Каспійська звичайна кілька (Clupeonella delicatula caspia) являє собою підвид чорноморсько-азовської тюльки, що відрізняється більшою величиною, до 14-15 см, тривалістю життя до 6 років і трохи меншою жирністю, до 12% змісту жиру в тілі. Хребців у неї 41-45. Звичайна каспійська кілька зимує звичайно в Середньому й Південному Каспієві, а в березні йде на північ, у Північний Каспій, підходячи до берегам при температурі води від 6 до 14 °С и частково входячи в дельти Волги й Уралу. Розпал нересту кільки в Північному Каспієві у квітні - травні, при температурі 12-21 °С. Підходяща до берегів кілька утворить величезні косяки, що часом заповнюють суцільною смугою риби всю прибережну обмілину. З'являючись раптово в берегів, кілька також швидко йде у відкрите морі, де тримається переважно в шарі від 6 до 30 м, опускаючись іноді й до 100 л^. Харчується переважно веслоногими рачками каланипедой і гетерокопе.

У затонах і Волги й в озері Чархал у басейні Уралу вона утворить дрібну прісноводну форму - до 11 см довжини.

Анчоусовидна кілька
Анчоусовидна кілька (С. engraulifor-mis) живе в Середньому й Південному Каспієві, заходячи й у південну частину Північного Каспію. На відміну від звичайної кільки ніколи не зустрічається при солоності нижче 8°/оо' будучи мешканкою відкритих районів моря й уникаючи глибини менш 10 м. Анчоусовидна кілька має більше прогонисте тіло, чим звичайна каспійська кілька, живе до 7 років і росте швидше. Досягає довжини до 15,5 см, звичайна довжина до 11,5-12,5 см. Хребців у неї 44-48. Узимку анчоусовидна кілька тримається головним чином у Південному Каспієві, переважно в області глибин від 50 до 750 м. Навесні й улітку йде на північ і зосереджує у величезній кількості в Середньому Каспієві, дотримуючись зони температурного стрибка на глибині від 15 до 60 м. Нереститься головним чином у серпні - жовтні, у відкритому морі, переважно над глибиною від 40 до 200 м, при температурі води від 13 до 24?С и солоності від 8 до 12 проміле. Робить добові вертикальні міграції, піднімаючись уночі до поверхні й опускаючись углиб удень. Основний об'єкт харчування анчоусовидной кільки - веслоногий рачок эвритемора. Анчоусовидная кілька далеко не так жирна, як звичайна: зміст жиру в її тілі не перевищує 6,4%.

Великоока кілька
Великоока кілька (С. macrophthal-ma) - самий глибоководний вид кільок, тримаючийся над глибинами від 70 до 250 м і зустрічається на глибині до 300-450 м. Очі в неї більші, ніж в інших кільок, спина й верх голови темні. Живе в Південному й Середньому Каспієві, у відкритому морі, роблячи більші вертикальні міграції й уникаючи поверхневого шару води, прогрітого більше 14?С. Каспійські кільки - звичайна, анчоусовидна й великоока - служать основним кормом хижих риб Каспію. Ними годуються хижі оселедці, білуга, тюлені.

Промисел каспійських кільок почався в 20-х роках і вироблявся спочатку поблизу берегів. З початку 50-х років став інтенсивно розвиватися інший вид промислу, заснований на приманюванні риби світлом спущеної у воду сильної електричної лампи. Облов кільки, що збирається до лампи, вироблявся спочатку піднімальними конічними мережами, а потім і через розтруб шланга, що спускає поблизу лампи, що засмоктує рибу насосом. Промисел кільки настільки розвився, що її улов склав до середини 60-х років більше трьох чвертей усього улову риби на Каспієві.

Висновок

Поряд з вирішенням загальної проблеми продовольчого забезпечення населення світу, підвищенням рівня та обсягів виробництва продукції рослинництва і тваринництва важливого значення набуває подальший розвиток специфічної галузі агропромислового комплексу - рибництва. Безсумнівною є доцільність, актуальність і перспективність розвитку рибного господарства у внутрішніх водоймах, підвищення ефективності вирощування риби в ставах, водосховищах і озерах, розширення географії рибницьких господарств індустріального типу, розселення теплолюбних традиційних об'єктів рибництва у північні та східні регіони, де можна використовувати теплі води промислових підприємств та енергетичних комплексів. Теплі води в зимовий період - перспективна і достатньо керована база для культивування холодолюбних видів риб. Це разом з використанням природних низькотемпературних джерел дає змогу істотно розширити виробництво високоцінних видів риб, які є сировиною для одержання делікатесної харчової продукції.

Список використаної літератури
1. Жизнь животных, под ред. Т.С. Расса. М: Просвещение 1971

2. Правдин И.Ф. 1966. Руководство по изучению рыб. М.: Пищ. пром-сть. 376 с.

3. Черешнев И.А., Шестаков А.В., Скопец М.Б., Коротаев Ю.А., Макоедов А.Н. 2001. Пресноводные рыбы Анадырского бассейна. Владивосток: Дальнаука. 336 с.

4. www.fishing.kz

5. www.fishing.com.ua

6. www.hunter.kz

Страницы: 1, 2, 3