Аграрний розвиток Німеччини напередодні Селянської війни (1524-1525 рр.) - рефераты, скачать рефераты, бесплатно рефераты

Рефераты. Аграрний розвиток Німеччини напередодні Селянської війни (1524-1525 рр.)

а закликом Г.Бегайма в рух прийшла величезна маса селян, особливо відгукувалася сільська біднота. За тиждень до паски зібралося 60-70 тис. прочан. Приходили з Баварії, Швабії, Ельзасу, Гессена, Франконії, Саксонії, Тюрінгії, Рейнській області, Веттерау і багатьох інших районів, приносили із собою прапори, корогви, воскові свічі, багато дарунків і жертовних предметів, розташовувалися біля “святого місця” на лугах і полях, щоб затриматися на тривалий час. Особливо упадало в око, що приходило багато поденниць і поденників, що йшли прямо з роботи, узявши із собою знаряддя праці (серпи, коси, граблі, мотики), а деякі мали і холодну зброю [3, 69-70].

Бегайм, як було прийнято в подібних випадках, проповідував і вимагав аскетизму, говорив про бачення і вимовляв месіанські пророкування про близький кінець старого світу і настання нового. Однак із самого початку всупереч релігійній формі скликання людей у місці, що належало церкві, проповіді були спрямовані проти католицької церкви. Пастух засуджував світську владу папи, навчання церкви про пекельний вогонь і чистилище, судові права церкви, єпископське право на світське відлучення і суд, тобто в його проповідях було багато того, що церква вважала єрессю. Особливе місце в його проповідях займала вимога відмовлення церкви від десятини. Бегайм називав папу разом з імператором “негідними лиходіями” і вимагав повного винищування духівництва. Його єресь, таким чином, приймала соціально-політичне фарбування, тому що була спрямована проти багатств церкви, нажитих експлуатацією народу, і всього церковного правління на чолі з папою римським.

Зовсім новим був радикалізм антифеодальних висловлень Бегайма. Насамперед він вимагав повернення альменди селянам і неповної ліквідації панщини, що було спрямовано проти наступу сеньйоральної реакції і стало одним з головних вимог подальших виступів селян. Поряд з цим він наполягав на ліквідації економічного панування світського і духовного дворянства, на повному позбавленні власності панів і доведення їх до положення простих трудівників: усі повинні однаково працювати. У його вимогах містилися ідеї спільності майна і соціальної рівності: нехай усе буде загальним, ніхто не повинний мати більше іншого. Його ідеї аскетизму були також спрямовані проти нерівності [14, 101].

Селянам було близько все те, про що говорив Бегайм. Релігійна основа соціальних проповідей додавала в набожній уяві селян святість і законність вимогам Бегайма. У ньому бачили пророка нової справедливості. Усе, що він говорив від імені богоматері, приймалося як прояв вищої волі.

Коли прийшов зручний час, за словами хроніста Відмана, Бегайм звернувся до мас, що його слухали, із закликом “принести свою зброю” у призначений їм день, тоді він повідомить їм, що “вони повинні робити з волі божої матері”. І народ відгукнувся на заклик. Прийшло багато збройних. Призначений день став оглядом антифеодальних сил Німеччини, серед яких переважала сільська і міська біднота. Усупереч усім заборонам, що виходили від світської і духовної влади з першого дня паломництва, величезна кількість народу великої території знаходилася в стані революційного антифеодального підйому. Незрілість і непідготовленість селянських мас до повстання виражалися насамперед у тому, що селяни сподівалися не стільки на самих себе, скільки на чудо, що повинне статися. У їхніх очах Бегайм був настільки святим, а їхні надії настільки справедливі, що, на їхню думку, у вирішальний момент за нього повинні заступитися надприродні, божественні сили. Але чудо не сталося. “Юнак” був схоплений представниками єпископа і посаджений у в'язницю. Похід близько 16000 селян до єпископського замка, щоб звільнити Бегайма, походив на звичайне паломництво. Основна частина учасників походу не була збройна. Йшли з запаленими свічами й у відповідь на напад єпископської кінноти оборонялися каменями. Селяни були розгромлені. Бегайм був страчений. Паломництво, однак, продовжувалося ще багато місяців після його страти. І тільки після того як була за наказом влади зламана церква в Нікласхаузені (що було надзвичайним випадком у феодальному суспільстві), паломництво туди припинилося [14, 102].

У подіях 1476 р. винятково наочно виявилася головна своєрідність епохи: релігія настільки пронизувала життя і погляди селян, що вони не могли собі представити справедливість власних вимог без релігійного благословення. Це розумів і Бегайм. Не від свого імені і не прямо він призивав до озброєного виступу, а від імені богоматері, що розкриє свою волю тільки збройному народу. І все-таки за всім цим не можна не бачити антифеодальний характер виступу селян. Одна з головних причин успіху проповідей Бегайма полягає в тому, що у них значно більше, ніж коли-небудь, раніше, перепліталися есхатологічні і хиліастичні ідеї.; з конкретними соціально-політичними вимогами.

Після поразки руху як ніколи раніше відчувалася відсутність організації, що могла б очолити масу незадоволених, готових щось робити. На, час наступив затишок. Але вже в 90-х роках XV ст. починається смуга змов, що продовжувалася аж до Реформації [13, 265].

Для нового етапу антифеодального руху характерне створення таємних об'єднань, змов з метою організувати й очолити боротьбу проти панів, захопити владу і почати намічені програмою, соціально-економічні і політичні перетворення. Однією з задач, що ставили перед собою організатори змов, було прагнення додати своїй програмі і самому руху характеру законності. Новим було і те, що селянські вожді шукали формулу, що могла б виправдати дії селян і звести з п'єдесталу католицьку церкву і релігію, виправдовували феодальний лад. Усе більше поширення одержували уявлення про “божественне право” і “божественну справедливіст”. Маси селян вірили в те, що вони існують, немає тільки сили, що їх могла б установити. Немає нічого дивного в тому, що ці ідеї мали спочатку дуже неясні обриси.

У 1493 р. була складена перша змова “Башмака” в Ельзасі. Серед його керівників виділялися Ганс Ульман -- колишній бургомістр Шлетштадту і Якоб Хеузер -- староста імперського села Блієншвейлер. На таємних сходках, що збиралися, були присутні представники багатьох сел. Кожен учасник зборів давав клятву не розголошувати таємниці. При цьому в особливому пункті говорилося, щоб “не сповідатися щодо їхньої змови”, скоріше, ніж повідомити це, “дозволити розірвати себе на частини”. Наполегливо вербувалися члени організації. Прагнули зв'язатися зі швейцарцями. Одні мотивували це тим, що необхідно взаємно інформувати про хід справ, а інші очікували допомоги від швейцарців. Змовники склали добре продуманий план збройного виступу, заздалегідь призначили загонових командирів і визначили верховне командування. Були передбачені зв'язкові. Учасники змови давали клятву твердо підтримувати один одного аж до викупу з в'язниці у випадку провалу кого-небудь з них.

Про всебічне обмірковування мети й організації змови свідчить також і те, що програмні вимоги були розділені на дві частини. Перша складалася з трьох пунктів, що по змісту і формі не суперечили діям, погодженим із законами. У випадку провалу їх можна було повідомляти владі. Друга частина, що включала найважливіші вимоги, спрямовані проти духовних і світських феодалів, і така, яка переслідує політичні цілі, повинна була при будь-яких обставинах залишитися таємницею. У цілому, однак, програмні вимоги були дуже помірними і не торкалися основ феодального ладу. Офіційні влади зовсім правильно бачили головну небезпеку в тому, що змовники прагнули створити масову організацію, покликану перетворити соціально-економічні і політичні відносини.

“Башмак” 1493 р., як і наступні групи змовників, повинний був діяти на невеликому просторі. Змовники сподівалися на підтримку трудового населення інших місць, але самі нічого не починали для того, щоб готувати їх до цього [14, 104].

Менш чим через 10 років після провалу і розгрому першої змови, у 1502 р., була складена друга змова “Башмака” у Шпеєрському єпископстві. Центром його стало село Унтергромбах, а керівником -- молодий селянин з цього села Йосип. Організація розраховувала на підтримку з боку широких трудових мас. Програма планувала наступальні дії, кінцеві цілі яких були спрямовані проти феодального ладу в цілому. Особливу тривогу в панів викликала вимога захоплення і роздачі церковного майна, повернення общинних угідь селянам і відновлення общинних прав, скорочення числа духовних осіб, тому що все це торкалося основи феодальних відносин. Змовники установили більш міцні, чим у першій змові, зв'язки зі швейцарцями, що таїло в собі небезпеку поширення руху на велику територію". У ході змови наполегливо висувається ідея “божественного права”, тим самим цілком заперечується феодальне право, тому що “божественне право” націлене на ліквідацію всякої залежності і майнової нерівності. Організатори змови висували принцип волі усіх від самого народження і божої справедливості у всіх суспільних справах. Ці програмні вимоги і надалі висуваються всі знову і знову. Вони були співзвучні ученню М.Лютера в початковий період Реформації і сприяли швидкому сприйняттю їх селянами.

Характерно, що, незважаючи на жорстоку розправу зі змовниками і постійне переслідування, частині їх удалося сховатися або у своїх рідних місцях, або у володіннях сусідніх феодалів. Це свідчить про широке співчуття, яким користалися революціонери того часу.

Нова змова “Башмака” була розкрита у 1513 р.. У країні й у її кордонах спостерігалася напружена обстановка. Цього року відбувалися виступи угорських, швейцарських і слов'янських селян. Організатором змови “Башмака” на Верхньому Рейну в 1513 р. виступив той же Йосип Фріц, якому удалося в 1502 р. сховатися. Нитки змови цього разу зв'язували великі області Верхнього Рейну, Шварцвальда, Ельзасу, Бадена, Вюртемберга і Майна. Відрізнявся він продуманою організацією. Головну роль в ньому відіграли селяни і плебеї, але входили в нього представники різних соціальних прошарків. Програмний документ складався з 14 статей, у яких відкидалася будь-яка влада за винятком імператорської. Вимоги змовників були такі: скасування ротвейльского суду й обмеження церковного суду одними справами церкви; скасування відсотків, після того як їхня виплата рівнялась по розмірах позиченій сумі; установлення єдиного відсотка -- у розмірі 20-ої частини з позиченого капіталу; воля полювання, рибного лову, випасу худоби й рубання лісу; заборона священикам мати більше одного приходу; конфіскація церковних маєтків і монастирських скарбів на користь союзної військової скарбниці, скасування всіх несправедливих податків; вічний світ в усьому християнському світі; енергійний виступ проти всіх супротивників союзу; уведення податку на користь союзу; захоплення Фрейбурга з метою перетворення його в центр союзу; початок переговорів з імператором, а у випадку зі швейцарцями. Змова, хоча в ній брала участь порівняно невелика кількість людей, уключала багато городян. Її кінцевою метою було знищення феодального гніта взагалі. Як видно, вимоги змовників торкалися всіх сторін соціально-економічного, духовного і політичного життя.

Ця змова також була розкрита, але і цього разу значній частині керівників удалося сховатися, у тому числі і Йосипу Фріцу. Як і під час змови 1502 р., ставилося питання про “божественне право” і “божу справедливість”, що протиставлялися “праву несправедливості” світських і духовних панів [3, 104-105].

Слідом за третьою змовою “Башмака” у 1514 р. у Бадені і Вюртемберзі була розкрита таємна організація, що називалася “Бідний Конрад”. Вперше організація з такою назвою була створена в 1503 р. відразу після розгрому другої змови “Башмака”, коли остання назва стала небезпечною. Невдоволення в цьому районі було викликано феодальною реакцією, важким податковим гнітом, а також марнотратством і нескінченними війнами герцога Ульріха. Селяни, об'єднані в змові “Бідного Конрада”, вимагали відновлення старої справедливості, скасування суду “взаємного викриття”, а також волі рибного лову, скасування нових поборів і податків. У ході переговорів з герцогом селяни наполягали на тому, щоб їм дозволили брати участь у керуванні герцогством і щоб були секуляризовані церковні землі. Герцог Ульріх, бачачи серйозність положення, переніс засідання ландтагу, на якому повинні були обговорюватися селянські вимоги, зі Штуттгарта в Тюбинген. Селян туди він не запросив, і вимоги їх там не обговорювалися. У такий спосіб герцогу удалося вбити клин між селянами і городянами й організувати розгром селянського війська.

Страницы: 1, 2, 3, 4