Центр середньовічної археології (Centre d'archйologie mйdiйvale). Зараз обов'язки директора виконує Етьєн Убер (E. Hubert). Він займається проблемами історії та археології окультурення земель і заселення місцевості Західного Середземномор'я в середні віки. Найбільше його цікавить територія Італії: формування сільського та міського простору, його зв'язок з владою, економікою, суспільством. Дослідник проводить семінари на тему „Простір, територія і заселення Західного Середземномор'я в середні віки”, „Історія середньовічної Італії”, пише численні наукові праці Вибрані роботи Е. Убера: Міський простір і спосіб життя в Римі від Х до кінця ХІІІ ст.. - Рим, 1990; Рим в ХІІІ і ХVІ ст. П'ять етюдів. - Рим, 1993 (наук. видавець); Земля і нерухомість. Форми поділу нерухомого майна в містах Франції та Італії (ХІІ-ХІХ ст.). - Рим - Мілан, 1995 (наук. видавець разом з О. Фароном); Прикордонний регіон в середні віки: Долини Турано і Сальто. - Рим, 2000 (наук. видавець); Дім і домашній космос в середземноморських народів в середні віки. - Мадрид - Рим, 2000 (наук. видавець разом з А. Баззана); „Інкастеламенто” в Центральній Італії. Влада, територія і заселення долини Турань в середні віки. - Рим, 2002.
Група соціальної географії (Groupe de gйographie sociale). На даному етапі її очолює Марі-Вік Озуф-Маріньє, яка є також членом педагогічної ради захисту докторських дисертацій за спеціальністю „історія і цивілізації”. Марі народилася 1957 р., вивчала географію в Паризькому університеті та історію у Школі вищих досліджень соціальних наук, де захистила докторську дисертацію під керівництвом Марселя Ронсайоло в 1984 р. З 1990 р. займається викладацькою діяльністю в Школі, зокрема веде семінар „Територія: географічні уявлення та політична практика. Французький простір: конструкція та уявлення (ХVІ-ХХ ст.)”. Дослідження М. Озуф-Маріньє стосуються уявлень та соціальної конструкції французької території з ХVІІІ ст., зокрема питання ідентифікації та просторових обмежень. Вона цікавиться формуванням французьких округів при Революції та в зв'язку з регіональним питанням ХІХ і ХХ ст. Її роботи присвячені також історії географічної дисципліни, географічних знань, історичної картографії Вибрані праці М. Озуф-Маріньє: Формування округів. Уявлення французької території в кінці ХVІІІ ст.. - Париж, 1989; (у співавторстві) Атлас Французької революції. - Т. 4. Територія (1). Реальність та уявлення. - Париж, 1989; Там само. - Т. 4. Територія (2). Адміністративні кордони. - Париж, 1989; Географи і практика. Територія, книга, Місто / За ред. М. Озуф-Маріньє, Г. Бодель, М. Робік. - Рен, 2001; М. Озуф-Маріньє, Ж. Еффер Економічна історія і соціальні науки // Історики і географи. - 2002. - №380, жовтень. - С. 239-247.
Центр європейської релігійної антропології (Centre d'anthropologie religieuse europйenne - CARE) має потужний інструментарій - солідну спеціалізовану бібліотеку, окрім того, нормою, як і в інших центрах та групах, є проведення семінарів, дискусій, підготовка докторів. Очолюють дану структуру професор Паризького університету Філіпп Бутрі (Philippe Boutry) і Домінік Жуліа (Dominique Julia), членом CARE є Александра Лакло (Alexandra Laclau), співробітник Лабораторії картографії. В її працях викладена концепція, згідно з якою карти та діаграми - це не просто ілюстрації, що доповнюють текст, але засіб праці і рефлексії, який дозволяє, у першу чергу, розкрити зв`язки між роботами різних дослідників, і, по-друге, повідомити, яка інформація була виявлена. А. Лакло є співавтором цілої серії праць під загальною назвою «Атлас Французької революції» А. Лакло долучилася до створення наступних його томів: «Освіта» (1987), «Територія» (1989), «Медицина і здоров`я» (1993), «Населення» (1995), «Економіка» (1997), «Париж» (2000). , а також «Етноісторичного атласу Корсики» (2004).
Лабораторія історичної демографії (Laboratoire de dйmographie historique - LDH) й донині здійснює теоретичну та практичну розробку методик історичної демографії. Цією роботою керує Херве Ле Бра (Hervй Le Bras) разом з Мауріціо Грібауді (Maurizio Gribaudi). Окрім власне Франції група дослідників має активні зв'язки з Університетами Ірвіна, Каліфорнійським, Хельсінкі тощо.
Міжуніверситетський центр середньовічної історії та археології (Centre interuniversitoire d'histoire et d'archйologie mйdiйvales - CIHAM). В 1994 р. в межах UMR він входить до складу CNRS і набуває дещо іншої назви - Центр історії та археології християнських та мусульманських середньовічних народів. Власне, ця назва лише конкретизує ті зацікавлення, що практично відразу виникли у членів Центру. Головне відділення залишається в Ліоні на чолі з Дені Менжо (Denis Menjot), професором Ліонського університету. Окрім того членами CIHAM є співробітники університетів Парижу, Савойї, Флоренції, Нанту, Люксембургу тощо. Центр є базою магістерської програми «Історія та археологія середньовіччя (християнських та мусульманських народів)».
Група історичної антропології середньовічного Заходу (Groupe d'anthropologie historique de l'Occident mйdiйval - GAHOM). Незмінним керівником групи аж до свого самоусунення в 1992 р. був один з найвідоміших французьких істориків Жак Лє Гофф. Нині GAHOM очолює не менш відомий сучасний історик Жан-Клод Шмітт (J.-C. Schmitt). Відносно невеликий колектив (всього 15 осіб) зосереджує в собі славетні імена істориків-медієвістів: окрім вже згадуваного Ж.-К. Шмітта, це Жером Баше (J. Baschet), Ален Буро (A. Boureau), Філіпп Моріс (Philippe Maurice), Шарль де Мірамо (C. de Miramon), Ерік Палаззо (E. Palazzo) та інші.
Постановка проблеми ментальності вимагала нових джерел, особливо зважаючи на специфіку періоду - середньовіччя, яке залишило по собі порівняно незначну кількість писемних пам'яток. З метою організації джерельної бази GAHOM впорядковує собі спеціальні бібліотеки та банки даних: з 1978 р. це, наприклад, Exempla (середньовічна література), з 1983 р. середньовічні зображальні джерела, з 2005 р. порівняльна історія німецьких міст кінця середньовіччя. Зокрема, база іконографічних даних нараховує близько 12 тис. слайдів-діапозитивів, доступних для дослідження.
Теперішній директор GAHOM Жан-Клод Шмітт Основні праці Ж.-К. Шмітта: Смерть єресі. - Париж, Нью-Йорк, 1978; Сенс жестів на середньовічному Заході. - Париж, 1990; Привиди. Живі та мертві в середньовічному суспільстві. - Париж, 1994; Тіло, обряди, сон, час: Есе середньовічної антропології. - Париж, 2001; Зміст зображень: Есе щодо візуальної історії в середні віки. - Париж, 2002; Історія молоді на Заході / За ред. Дж. Леві, Ж.-К. Шмітта. - Т. 1. Від античності до модерної епохи, Т. 2. Сучасна епоха. - Париж, 1996; Єва і Пандора. Створення жінки / За ред. Ж.-К. Шмітта. - Париж, 2002. досліджує соціокультурну історію середньовічного Заходу, керуючись методами історичної антропології. Попередні його дослідження були присвячені жестам, віросповіданням, історії та вигадці. Нині вчений зацікавився проблематикою уявлень про час в середньовічному християнстві, а також їх соціальними та символічними застосуваннями. Ж.-К. Шмітт викладає курс «Різновиди християнського часу», переймається впорядкуванням фонду мініатюр. Ж.-К. Шмітт - науковий керівник близько 35 дисертаційних досліджень, у т. ч. 6 з них пишуться східноєвропейськими авторами.
Одна з найвідоміших книг Ж.-К. Шмітта, яка принесла йому світову славу, - це «Сенс жесту на середньовічному Заході» Український переклад: Шмітт Жан-Клод Сенс жесту на середньовічному Заході.- Харків., 2002. Праця написана на перетині історії, антропології, лінгвістики та етнології. Послуговуючись вторинними - словесними і статичними живописними - репрезентаціями знаково кодифікованих рухів людського тіла, автор намагається дістатися до того, як і ким жести не лише виконувалися, але й були осмислені, оцінені, витлумачені та класифіковані. Ж.-К. Шмітт доходить висновку, що до жестів у середньовіччі ставляться як до таких, які вважалися спроможними реально змінювати людей і речі Див. рецензію на український переклад книги: Собуцький М. Ще один вимір знакового простору // Український гуманітарний огляд. - Вип. 8. - К., 2002. - С.75-86.
Сучасні дослідники Франції, попри певну непопулярність теми ментальності, наполягають не втратити її здобутки.
Яскравим прикладом цього слугує, зокрема, теорія „історичної пам'яті”, розробником якої є П. Нора Відштовхуючись від ідей значимості масових, колективних уявлень, він дотримується думки, що головним предметом історії є не подія, а пам'ять про неї, образ, який склався у сучасників та учасників, який транслювався безпосереднім нащадкам, який реставрувався чи реконструювався в наступних поколіннях та піддавався «фільтрації» за допомогою методів історичної критики Репина Л. П. Историческая память и современная историография // Новая и новейшая история. - 2004. - №5. - С. 41.
П. Нора виступив ініціатором масштабного і надзвичайно успішного видання «Місця пам'яті» (1984-93 рр., 7 томів). До реалізації проекту було залучено близько ста істориків. Розділи праці були надзвичайно різноманітні: «Триколор», « Ейфелева вежа», „Марсельєза”, „Пруст”, „Жанна д`Арк”, „солдат Шовен” тощо. Перші томи були присвячені темі «нація», останні три - різноманіття образів Франції.
У процесі роботи над проектом П. Нора оприлюднив певні теоретичні висновки результатів дослідження. Вони ґрунтувалися на дихотомії «пам'ять - історія». Пам'ять, зазначав французький дослідник, живе за власними законами і за своєю суттю ворожа історії. Пам'ять менше всього турбує об'єктивна істина, підкріплена джерелами, пам'ять у будь-який момент готова поглинути історію, «меморизувати» її. Але й наукова історія, яка безжально піддає минуле критичному аналізу, вбиває пам'ять. Щоб вирішити цю колізію, історик повинен працювати, як професіонал, відслідковувати процеси, які відбуваються з пам'яттю, обережно модифікуючи її відповідно до даних науки, і тим самим працювати над уточненням національної ідентичності, узгоджуючи її опис зі зміненими умовами Уваров П. История, историки и историческая память во Франции // .
Спроба зробити це на практиці належить вже іншому колективному проекту. А. Бург`єр та Ж. Ревель протягом 1989-93 рр. видали 4 частини «Історії Франції». Новаторство праці полягає в тому, що тут виділення характерних рис історії Франції чи французької ідентичності розглядається не в якості відповідей чи пояснень як результат досліджень, а в якості проблеми, яка потребує аналізу, в якості реальності, яку ще належить пояснити Ревель Ж. Исторические и социологические науки во Франции. На примере эволюции школы Анналов // Новая и новейшая история. - 1998. - №6. - С. 84.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6
