По-перше, було скорочено фонд нагромадження, щоб забезпечити фінансовими ресурсами активну соціальну політику. По-друге, змістилися акценти в розвитку оборонного потенціалу. Скорочення чисельного складу армії (на початку 60-х рр. офіцерський корпус зменшився на 200 тис. чоловік) дозволило спрямувати більше ресурсів на ракетно-ядерну зброю і пов'язану з нею космічну програму. По-третє, щоб не починати створення нових галузей «з нуля», було вирішено закуповувати новітню техніку за кордоном.
У ці роки в промисловості країни й на транспорті широко впроваджувалися технічні нововведення. Як відомо, у ході Другої світової війни почалася третя науково-технічна революція (НТР), що підрозділяють на два етапи: 1945 - середина 60-х рр. і середина 60-х - кінець 80-х рр. Лідерами першого етапу сучасної НТР були США й СРСР.
Зміщення акцентів на ракетно-ядерну зброю і космічну програму перевело гонку озброєнь переважно в цю площину. Наявність атомних і водневих бомб стала остаточним аргументом у поточній політиці. Тому зросла загроза загибелі людства в страхітливій війні. Запуском першого супутника у 1957 р. Радянський Союз показав, що він раніше від США завершив роботи зі створення міжконтинентальних ракет, здатних перенести ядерну зброю в будь-яку точку земної кулі.
Радянська воєнна промисловість розвивалася переважно в глибинних регіонах Росії. Лише окремі підприємства розміщувалися безпосередньо в Україні. Зокрема, у Дніпропетровську швидко розбудовувався найбільший у світі ракетобудівний комплекс із десятками тисяч науковців, інженерів, робітників.
Імпорт сучасного устаткування і технологій дав можливість Радянському Союзу подолати відставання від розвинутих держав у перспективних галузях промисловості. Разом з тим імпортна залежність від країн НАТО прив'язала СРСР до свого противника. Керівники НАТО ретельно стежили, щоб технічний рівень воєнно-промислового комплексу СРСР не зростав за рахунок імпортної техніки і технології. Здебільшого це вдавалося. Але в добу М. Хрущова імпортна залежність ще не впадала у вічі. США поки що відставали у космічній програмі - «лакмусовому папірці» для визначення результативності ракетно-ядерної гонки. Навесні 1961 р. саме радянська ракета доставила на орбіту першого космонавта.
На розвиток промисловості, як і на розвиток сільського господарства, вплинуло різне бачення економічного розвитку країни Маленковим і Хрущовим - основними ідеологами реформування країни. У серпні 1953 р. Маленков виступив із програмою економічних реформ, суть яких полягала в зм'якшенні соціальної напруженості в суспільстві за рахунок перенесення центра ваги на розвиток легкої й харчової промисловості (групи «Б») і сільського господарства. Ціль зміни народно-господарських пропорцій складалася в значному поліпшенні постачання населення товарами першої необхідності в найближчі 2-3 роки. З такою політикою спочатку всі були згодні, оскільки частка групи «А» у загальному обсязі промислового виробництва в 1953 р. становила 70% і в розвитку народного господарства був істотний перекіс. За планом 1953 р. зростання виробництва товарів для народу повинен був обігнати випуск засобів виробництва на 2%. У цілому розвиток групи «Б» у першій половині 1950-х років відрізняла позитивна динаміка. Нприклад, продукція харчової промисловості виросла в 1,6 рази. Люди практично відразу ж відчули істотне поліпшення рівня і якості життя [15, 132].
Однак при знятті Маленкова з посади саме його економічні ідеї, у яких бачився відступ від «праведної» лінії й навіть «правий ухил» були поставлені йому в провину. У пресі почалася кампанія проти «окремих економістів», які проявляли небезпечну недооцінку розвитку важкої промисловості. Підсумок цієї кампанії був підведений у доповіді Хрущова на XX з'їзді. «Протиставлення легкої промисловості розвитку важкої індустрії» припинилося, частка групи «Б» почала рік у рік скорочуватися. Перекіс народно-господарських пропорцій досяг небезпечних меж на початку 1960-х років, коли виробництво засобів виробництва підійшло до 75% [15, 133].
Хрущов орієнтувався у своїй промисловій стратегії на два основних фактори: науково-технічний прогрес і адміністративні реорганізації. Розвиток науково-технічного прогресу в Радянському Союзі здобуває військово-промислову спрямованість, оскільки опирається на істотний заділ, створений у попередні роки. Його технологічною основою став надвисокий рівень розвитку фізики, що у ці роки займає лідируюче становище у світі, а також інших точних наук. В 1954 р. у підмосковному Обнінску дала перший струм атомна електростанція, що означало появу нової галузі промисловості - ядерної енергетики. Слідом за першою атомні станції стали будуватися по всій країні. В 1950-ті роки були побудовані Сибірська, Зеландско-Воронезька, Білоярська АЕС. В 1959 р. був спущений на воду атомний криголам «Ленін», призначений для проведення караванів судів по Великому Північному морському шляху й водам Арктики. У ці ж роки Військово-Морський флот одержав на озброєння перші атомні підводні човни [9, 103].
Успішно розвивалася й електроенергетика, що перетворила «скорення водної стихії» у символ часу. У грандіозне пропагандистське шоу було перетворене перекриття Волги 30 жовтня 1955 р. при будівництві Куйбишевської ГЕС. У ці ж роки були уведені в дію такі гіганти, як Сталінградська й Каховська електростанції. Спроектовані ще по «сталінському плані перетворення природи» ударними темпами вводилися в лад гігантські електростанції, які повинні були скласти базу енергетичних систем в окремих районах країни, а пізніше ввійти в єдину енергетичну систему СРСР. Уведення цих станцій у дію дав швидкий результат: виробництво енергії досягло в 1955 р. 170 млрд кВт. / год, перевищивши рівень 1950 р. на 87% при плані 80% [1, 49]. Такий «енергетичний бум» дозволив радикально підвищити енергооснащеність праці у всіх галузях, що на практиці означало скорочення частки ручної праці.
У період 1950-1970 р. у країні була здійснена корінна перебудова паливного балансу: зріс видобуток нафти й газу, їхня частка в загальному обсязі енергоресурсів підвищилася в три рази - з 19,7 до 60,2% [1, 49]. Для транспортування цих коштовних видів палива були побудовані трубопроводи на далекі відстані й самі більші діаметри у світі з високою пропускною здатністю. Завдяки мережі трубопроводів, що з'єднала всі райони, за винятком Далекого Сходу, у країні була створена Єдина маневрена система нафто- і газопостачання.
Істотний розвиток одержав морський транспорт, по тоннажі якого Радянський Союз вийшов на п'яте місце у світі. Радянський флот був наймолодшим за віком судів. Таке досягнення НТР, як винахід реактивного й турбогвинтового літака, знайшло широке застосування в нашій країні - вся авіація була переведена на реактивні двигуни, повітряні лінії стали обслуговуватися високошвидкісними літаками, СРСР різко розширив мережу міжнародних авіаліній. У ці роки здійснена технічна реконструкція залізниць - переклад на електровозну й тепловозну тягу. З 1958 р. у СРСР припинений випуск паровозів. Одержав розвиток автомобільний транспорт, зросли масштаби автодорожнього будівництва. Все це обумовило кардинальні зміни в структурі транспортної системи - у ній стали провідні прогресивні засоби пересування. Приналежність транспортних засобів державі забезпечувала їхню взаємодію, транспортна система була єдиною державною системою.
На цей період доводиться інтенсивний розвиток телебачення, спочатку чорно-білого, з 60-х років - кольорового. Розширюється мережа ретрансляційних станцій, завдяки чому збільшується масштаб телемовлення, у нього утягується все більше число регіонів і республік. В 1970 р. вступила в лад Останкінська телевізійна вежа.
У широких масштабах ішло освоєння нових районів і родовищ корисних копалин. Країна урбанізувалась. Зростало національне багатство у вигляді тисяч нових підприємств, сотень нових міст і селищ.
Освоєння нових земель, будівництво міст і підприємств створювали нові робочі місця, що, у свою чергу, забезпечувало здоровий соціально-психологічний клімат у державі, упевненість в одержанні роботи, житла, мінімальних побутових і соціально-культурних благ і послуг, упевненість у завтрашньому дні.
Величезне значення мало зміну стратегії капітального будівництва. Якщо раніше гроші вкладалися у відновлення промислових об'єктів і будівництво нових гігантів індустрії, то з початку 1950-х років різко зросла частка коштів на реконструкцію й технічне переозброєння вже існуючих підприємств. Мабуть, уперше нових промислових об'єктів передбачалося побудувати в 2 рази менше, ніж у попередній, четвертій п'ятирічці. Розміщення промисловості ставало більше раціональним, наближеним до джерел сировини. Це створювало передумови для широкого впровадження наукових досягнень, які в істотній мірі опиралися на успіхи військово-промислового комплексу й пов'язаних з ним галузей. На виробництво все більший вплив робив високий рівень розвитку фізики, хімії, нетрадиційні технічні рішення. Основні успіхи були пов'язані з ростом енергооснащеності, освоєнням високих і надвисоких швидкостей, тисків, температур.
Позитивний вплив зробила й орієнтація на економічні важелі управління. Стосовно до промислових підприємств був уведений диференційований режим кредитування, коли одержання кредитів було прямо пов'язане з виконанням виробничого плану й інших економічних показників роботи. Позитивну роль зіграло й розширення прав Совмінів союзних республік у виробленні регіональної стратегії розвитку.
І об'єктивно й суб'єктивно реформа була спрямована на модернізацію громіздкої командно-адміністративної системи керування економікою.
Найбільш резонансною реформою М. Хрущова в галузі економіки була радикальна Децентралізація управління промисловістю. Намагаючись підвищити ефективність виробництва, він вирішив відмовитися від «прив'язки» майже кожного більш-менш великого підприємства до Москви, де розміщувалися галузеві центри управління - міністерства. Технічна неможливість передбачити з одного центру всі нюанси виробничого процесу була цілком очевидною.
У лютому 1957 р. пленум ЦК КПРС визнав необхідним ліквідувати більшість галузевих міністерств і організувати замість них територіальні ради народного господарства - раднаргоспи. Незабаром після цього Верховна Рада СРСР прийняла закон про ліквідацію 10 загальносоюзних і 115 союзно-республіканських міністерств. Замість них було створено 103 раднаргоспи, у тому числі в Україні - 11. У відання українських раднаргоспів перейшло 2,8 тис. підприємств, які виробляли абсолютну більшість промислової продукції республіки [9, 105].
Найбільшими в Україні були Київський (5 областей, 8,5 млн. чол. населення), Харківський (З області, 5,6 млн. чол.) і Львівський (4 області, 4,1 млн чол.) раднаргоспи [9, 105]. Місцева політична еліта вперше отримала можливість контролювати економічний потенціал, за що була вдячна ініціатору реформ. Різко підвищився престиж секретарів обкомів в областях, де розміщувалися ради народного господарства. Партійні бонзи інших областей почали закидати М. Хрущову прохання утворити у них окремі раднаргоспи. У травні 1960 р. президія Верховної Ради УРСР утворила ще три раднаргоспи - Кримський, Полтавський і Черкаський (у складі останнього - дві області: Черкаська і Кіровоградська).
Реформатори були переконані, що неефективність промисловості, несприйнятливість до науково-технічного прогресу відійдуть у минуле, якщо централізоване керівництво замінити територіальним. Побудова управління промисловістю по горизонталі аніскільки не змінювала господарського механізму, який залишався неринковим. Як і раніше, підприємства не могли працювати самостійно, тому що ринку засобів виробництва не існувало. Кожний етап технологічного процесу був розписаний у виробничих планах, виконання яких контролювалося чиновниками. Різниця полягала тільки в тому, що вони розосередилися по всій країні, а не сиділи в одному центрі.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5
