Донцов ніколи не був абстрактним мрійником. Його ідеї знаходили сприятливий грунт в українському суспільстві. Він долучився до створення ОУН: організаційний геній Євгена Коновальця реалізувався спільно з ідеологічним генієм Дмитра Донцова.
Україна була розділена між кількома сусідніми державами й покинута демократичним світом напризволяще. Дмитро Донцов стверджував, що не може існувати такої поважної причини, яка б заперечила право українців мати власну національну державу.
Спадщину Дмитра Донцова можна назвати теорією визначеності. Він виходить з того, що людина робить певний вибір і в такий спосіб проживає своє життя. Її особистість є запорукою неповторної індивідуальності: у судженнях, учинках, творчості. Коли ж відбувається зіткнення різних поглядів, виникають конфлікти й пристрасті довкола них.
Донцов був добрим тактиком -- він в перід проживання на українських землях удосконалював і пристосовував свої погляди до вимог хвилі. Тому в 1913 р. він висунув у Львові на ІІ Всеукраїнському студентському з'їзді мету боротьби -- відхід від Росії, за що зразу ж отримав «кваліфікацію» українського націоналіста. Ця мета зустріла обурені вигуки з боку російських соціал-демократів.
Донцов і його ідеї не залишали нікого спокійним і байдужим -- ними або захоплювались, або намагалися їх знищити [9].
Українська нація пережила дивовижне суспільне і культурне піднесення у період від 90-х рр. ХІХ ст. і до Другої світової війни.
Одним з феноменів цього часу стала поява українського вольового націоналізму у вихорі революції. Одним з найбільших його натхненників був Дмитро Донцов.
Український суспільний рух ХІХ ст. вважається одним з найенергійніших та найменш ефективних національних рухів у всій Середньо-Східній Європі.
Український політикум був сформований у 90-х рр ХІХ ст.: створились перші партії, набули чітких обрисів ідеології -- соціалізм, націонал-демократія, консерватизм, -- масова свідомість населення почала орієнтуватись на українське середовище та ідеї, бачачи в них запоруку майбутнього піднесення.
Однак, якщо в Галичині українські партії набирали сили і орієнтувалися на захист інтернаціональних інтересів, то на Надніпрянщині їх розмивало російське море революції і українські інтелигенти асимілювалися.
Витворилася та фатально-пародоксальна ситуація, за якої верхівка нації фактично працювала на чужу державу.
Саме цю ситуацію проникливо проаналізував і оцінив Д. Донцов у статті «Модерне Москвофільство» (1913), яка принесла йому перший значний успіх -- як публіцистові, який формулює гостро-актуальні проблеми політики.
Донцов так послідовно й аргументовано обстоював необхідність антимосковського наставлення, тим самим виробляючи у суспільстві стійкий імунітет супроти Росії. Ось ще деякі його праці на згадану тематику: «Міжнародне положення України і Росії» (1918), «Росія чи Европа» (1936) та багато інших.
Із зародженням політичного націоналізму в Україні Д. Донцов пов'язував «Самостійну Україну» М. Міхновського.
Важливою подією стала публікація у 1926 р. трактату Д. Донцова «Націоналізм» і дискусія довкола нього в українській публіцистиці.
В ньому було узагальнено всю історію ідейних, політичних та духовних змагань, було показано всі вади і недуги національного руху. Завдяки «Націоналізму» український рух і національна ідея вперше від ХІХ ст отримали настрій і дух впевненості.
Постулатом відтепер для нової генерації українців стало: «Кодна нація має свій власний закон, свою власну правду і повинна лише їм коритися».
Світоглядна база «Націоналізму» лягла в основу ідеологічних і політичних програм ОУН 1929-1940-х рр.
Їх ознаками стали:
експансивність;
національна містика;
культ Породку і моральної Дисципліни;
героїка;
розуміння духовності і культури;
геополітичний розмах.
Найбільшим був психологічний вплив Донцова на покоління: він на емоційному рівні зумів створити в Західній Україні атмосферу здобування [4].
У трактаті Донцов представляє широке бачення чинного націоналізму і визначає основні його вимоги.
Пануюче мiсце в світосприйнятті мала посiсти воля до життя. На цій волі (не на розумі), на самостійнім постулаті має бути збудована наша національна ідея.
Виявлення волi -- «це ніщо iнше, як насолода розросту, виступлення поза власнi границi», бо «експансiя -- не тiльки самоутвердження власної волi до життя, а й заперечення її в iнших».
В цій жадобі жити, розростатися, змагатися і є суть життя, а не в її наслідках; в сліпім динамізмі, що не має ні імені, ні постаті.
Звiдси виводилися двi першi пiдстави чинного нацiоналiзму: «змiцнювати волю до життя, до влади, до експансiї» та «стремлiння до боротьби та свiдомiсть її конечности».
Донцов накреслює як наступну вимогу вольового нацiоналiзму -- романтизм та догматизм у сприйняттi пропонованої iдеологiї. Перший має «живитися леґендою «останнього бою», запереченням того, що є i захоплюючою картиною катастрофи, що принесе нове». Другий -- «з'явиться в супроводi категоричного наказу, безоглядного послуху».
Об'єднуючи цi поняття, Донцов зазначає: «iлюзiонiзм є синтезом обох: вiн протиставляє «змисловому» -- iррацiональне,.. доказам -- голу афiрмацiю,.. вiн не дискутує,.. хоче здiйснити iдею неiснуючу i принципiально протилежну конкретнiй». -- Все це умотивовує «його войовничість, антипацифiзм».
Тому одними з головних вимог нацiоналiзму Донцов вважав фанатизм i аморальнiсть. На його думку, нацiональна iдея мусила бути «аморальною», тобто не мала керуватися принципами загальнолюдських цiнностей. Здiйснювати ж аморальну полiтику має фанатик, що «узнає свою правду за об'явлену, загальну, яка має бути прийнята iншими. Звiдси його аґресивнiсть i нетерпимiсть до iнших поглядiв». Фанатизм був невідв'ємним станом душі всіх діячів і учасників великих епох.
Так би мовити «синтетична» вимога проголошеної доктрини полягає у пiднесеннi до рiвня державної полiтики iмперiалiзму. «Iмперiалiзм, -- заявляє Донцов, -- це не тiльки здирство, а й одночасно виконання громадських справ у громадських iнтересах нацiями, покликаними i управленими до того... Є вищi i менш вартi народи, ті, що вмiють правити iншими (i собою), i народи, що цього не вмiють... Право сильних рас органiзувати людей i народи для змiцнення iснуючої культури i цивiлiзацiї».
Вищезгадане право Донцов пропонує здiйснювати через «творче насильство iнiцiативної меншостi», яка має пiдпорядкувати собi власний народ та змусити його до аґресiї проти iнших. Це -- шоста з вимог, на яких побудував свою теорiю автор «Нацiоналiзму». Вiн певен, що «цей засiб (насильство) не є з тих, що можуть бути, а можуть i не бути. Аґресiя, через яку нова iдея приходить до життя, не є припадкова, вона iманентна кожнiй «теологiчнiй» релiгiознiй або нацiональнiй iдеї».
Пiдводячи пiдсумки свого основного твору, Донцов твердить: «мусимо перевести основну переоцiнку вартостей. «Фанатизм», «iнстинктивнi почування», «емоцiйнiсть» замiсть «розумовостi», дух нацiональної нетерпимостi», -- все, що опльовували в нас, повинно реабiлiтувати свiже i молоде українство».
«Мусимо набрати віри в велику місію своєї ідеї -- писав Дрнцов -- і агресивно ту віру ширити» [5].
Цi гасла, поданi пiд флером боротьби за справді святу мету -- визволення Батькiвщини, притягали до себе галицьку молодь, яка за авторитарного польського панування була поставлена в умови, що, по-перше, ускладнювали для неї одержання вiдповiдної освiти, престижної роботи, обмежували правовий статус, а по-друге, змушували боротися за свої нацiональнi та загальнолюдськi права насильницькими методами.
Висновки
Перед кожною нацією є дилема: або перемогти або згинути. «Націоналізм -- писав Донцов -- це бунт проти ідеології затомізування, розпорошення суспільності; бунт в ім'я старих і вічних правд -- праці, дисципліни, права, культу, предків, власної крові і власної землі та її традицій, церкви, бунт в ім'я організації проти засади дезорганізації».
Коли мета перетворення певного народу на державну націю вже досягнута, націоналізм тим самим остаточно виконує свою історично-конструктивну роль і від нього має залишитися лише патріотизм.
«Лише плекання нової волі врятує нас», -- писав Донцов. Ці слова не втратили актуальності і зараз у період хитання України між Заходом і Сходом, а треба добиватися свого «панування».
Адже найголовніше завдання сьогодення -- державне самоусвідомлення України.
список використаних джерел
1. Білий, Д. Микола Міхновський -- націонал-соціаліст №1 [Електронний ресурс] / Д. Білий. -- Режим доступу: http://untp.org.ua/index.php?id= 652, вільний. -- Заголовок з екрану.
2. Гринів, О. Українська націоналогія: ХІХ - поч. ХХ ст. [Текст]: навч. посібник / О. Гринів. -- Львів: Світ, 2005. -- 287 с.
3. Дмитро Донцов і український націоналізм [Електронний ресурс]. -- Режим доступу: http://www.ukrreferat.com/lib/history/ukr_nazi/2.htm, вільний. -- Заголовок з екрану.
4. Донцов, Д. Твори (у 5 т.) [Текст] / Д. Донцов. -- Львів: Кальварія, 2001. -- 487 с.
5. Донцов, Д. Націоналізм [Текст] / Д. Донцов. -- 13-те видан. -- Лондон: Ліга визволення України, 1966. -- 303 с.
6. Ендик, Р. Дмитро Донцов -- ідеолог українського націоналізму [Текст] / Р. Ендик. -- Мюнхен: Українське видавництво, 1956. -- 176 с.
7. Етнічний довідник [Текст]: поняття та терміни. -- К., 1997. -- 141 с.
8. Касьянов, Г.В. Теорії нації та націоналізму [Текст]: монографія / Г. В. Касьянов. -- К.: Либідь, 1999. -- 352 с.
9. Квіт, С. Дмитро Донцов. Ідеологічний портрет [Текст] / С. Квіт. -- К., 2000. -- 39 с.
10. Міхновський, М. Самостійна Україна. Справа української інтелігенції [Текст] / М. Міхновський. -- К.: МАУП, 2007. -- 346 с.
Страницы: 1, 2, 3
