Походження польського "національного духу" шукав в стародавній історії слов'янських народів. Ідеалізував ті часи. Вважав, що існування в ті часи волі, рівності, відсутність монархії та свавілля сприяли утворенню слов'янського, а згодом польського "національного духу" з такими рисами як мужність, миролюбство. Ідеальний суспільний лад зіпсувала "західна цивілізація", що принесла римське право, католицьку церкву, феодалізм. З цього часу постійно боролись дві стихії - польська, слов'яно - республіканська та чужа, монархічно-феодальна. Поступова перевага монархізму, аристократизму, фанатизму спричинила до занепаду країни. Носій вічних ідеалів поляків - народ. Лелевель створив періодизацію історії Польщі, в основі якої було видалення "національного духу".
І період - 860 - 1139 рр. - епоха первісної аграрної демократії, народовладдя, яке змінило ранню слов'янську владу гмін. Виникає соціальна нерівність внаслідок виділення з селянської маси заможних господарів, а також внаслідок воєн, західних впливів і доби приватної власності землевласників - лехітів. Від них походить шляхта, яка поступово поставила у залежність від себе землеробів-кметів.
ІІ період - 1139-1374 р.р. - епоха "можновладдя", коли із шляхти виділилася аристократія - магнати, які сприйняли чужі звичаї, збільшувалися привілеї лехітів та посилення гноблення кметів. Чвари, лиха, народне горе збудили в шляхті "народний дух" і вона припинила сваволю магнатів.
ІІІ період - 1374-1607 р.р. - епоха "шляхетської влади гмін" внаслідок боротьби шляхти з магнатами. Важке становище селян Лелевель пояснює сприйняттям шляхтою чужих народу принципів аристократизму та католицизму.
ІV період - 1607-1795 р.р. - епоха "виродження шляхетської влади гмін" та посилення чужоземного впливу, насамперед німецького. Послабилися демократичні засади в країні, відбувся відхід від "національного духу".
V період - з 1795 р. - епоха відродження Польщі. Необхідно повернути суспільство до принципів первісної демократії, поширити свободи і рівність на весь народ, шляхом народного повстання встановити республіканський лад.
Причинами послаблення Польщі Лелевель вважав соціально-економічну та політичну структуру суспільства, нерозв'язаність селянського питання, загарбницьку політику сусідніх держав. Повстання 1794 р. та 1830-1831 рр. зазнали поразки через страх їх керівників народних мас.
Лелевель прославляв землеробський вигляд Польщі, як характерну рису слов'янського "національного духу", не надавав містам значної ролі в історії.
В своїх працях показав суттєві моменти формування класів, роль церкви та держави в зміцненні влади феодалів.
Послідовники Лелевеля прагнули пробуджувати національну свідомість поляків зображуючи історію в ідеальному вигляді, не чіпаючи соціальних проблем.
Е. МОРАЧЕВСЬКИЙ (1802-1855 рр.) - в дев'ятитомній "Історії Польської Речі Посполитої" реабілітував шляхетську республіку, як прояв традицій давнього народовладдя, головну причину послаблення Польщі вбачав в моральному занепаді шляхти.
К. ШАЙНОХА (1818-1868 рр), - медієвіст. В працях "доба Казиміра Великого", "Болеслав Хоробрий" протиставляв середню і дрібну шляхту магнатам, зображав шляхту у прикрашеному вигляді. В праці "Ляхітська основа Польщі" стверджував, що державний устрій полякам принесли ляхіти - нормани, розвивав ідеї "цивілізаторської місії" Польщі на Сході."
В. МАЦЕЙОВСЬКИЙ (1793-1883 рр.) в чотиритомнику "Історія слов'янського законодавства" вихваляв суспільний лад та звичаї стародавніх слов'ян і протиставляв їм християнські нововведення.
Праці цих авторів викликали гостру критику.
Е. ДЕМБОВСЬКИЙ (1822-1846 рр.) - один з керівників Краківського повстання 1846 р., належить до революційно-демократичного напрямку в історіографії. В працях "Зауваження про джерела історичних досліджень", "Декілька думок на погляд про розвиток історії та суспільного життя поляків" стверджував що історична наука повинна вивчати життя селян, ремісників, шляхти, а не королів. Причини занепаду країни - егоїстична політика шляхти та вельмож. В поняття народу виключав шляхту. Історію Польщі подавав як історію боротьби селян проти поміщиків як і всі інші події минулого. Процес розглядав як розвиток поняття свободи. Поділяв історію на п'ять епох: теократизм, абсолютизм, політична демократія, соціальна єдність, соціально - політична та моральна єдність, Зміна епох відбувається революційним шляхом.
К. ГОФФМАН (1798-1875 рр) - представник монархічного напрямку, критикував романтичну історіографію. В праці "Історія політичних реформ в стародавній Польщі" вважав причинами занепаду країни всевладдя шляхти, безсилля монархів та нерозвиненість міст. Виступав проти ідеалізації минулого.
В ІІ ПОЛОВИНІ XIX - НА ПОЧАТКУ XX СТ. В ПОЛЬСЬКІЙ ІСТОРИЧНІЙ НАУЦІ ПАНУВАЛА ФІЛОСОФІЯ ПОЗИТИВІЗМУ. Одночасно існували інші наукові напрямки.
В підросійській та піднімецькій частинах Польщі влада перешкоджала розвитку польської науки та культури. У Варшаві в 1881 р. було організовано приватний фонд-касу імені Мяновського, яка фінансувала наукові дослідження.
В підавстрійській Польщі діяли історичні кафедри в університетах Кракова та Львова. За ініціативою, створеної в 1878 році в Кракові Академії знань, відбувся І з'їзд польських істориків в 1880 р. Було опубліковано три серії історичних джерел, (51 том), видавалися монографії, збірники наукових праць, часописи. У Львові в 1886 р. польські історики створили Історичне товариство, почали видавати часопис. Здійснювалася підготовка спеціалістів - істориків. Провідними в цей період були краківська та варшавська наукові історичні школи.
Представниками краківської школи в певній мірі дотримувалися середньовічної шляхетської ідеології, католицького світогляду. Досліджували переважно проблеми політичної історії. Вони зробили значний внесок у вдосконалення методики досліджень, ввели до наукового обігу нові групи джерел та піднесли на більш високий рівень їх наукову критику.
В. КАЛІНКА (1826-1886 рр.) - фундатор школи, учасник національного руху, відійшов від нього після поразки повстання 1863-1864 рр. В книзі "Галичина та Краків під австрійською владою" та інших ідеалізував патріархальні відносини в часи панування панщинно-фільваркової системи в польському селі. Наголошував на позитивній ролі католицької церкви в історії Польщі та згубному впливі ідей Просвітництва на польський народ. Гостро критикував Лелевеля та інших прогресивних діячів епохи Просвітництва, патріотичний табір в цілому. Ці погляди викликали протест сучасників.
Ю. ШУЙСЬКИЙ (1835-1883 рр.) - лідер школи, в молодості брав участь в національному русі, згодом відійшов, закликав до співробітництва з австрійською владою, русофоб.
В чотиритомнику “Історія Польщі” та інших працях досліджував політичну історію. Вирішальну роль в історичному процесі відводив провидінню. Заперечував твердження Лелевеля про існування демократії в дані часи, оскільки панував "княжий абсолютизм". Через "схильність національного характеру до анархії" монархічна влада ослабла. Народ винен у подіях країни. Польща постійно відставала у своєму розвитку від заходу через віддаленість європейських центрів. Прихильник ідеї сильної монархічної влади, абсолютизму. Вихваляв Люблінську унію як вияв цивілізаторської "місії Польщі на Сході".
М. БОБЖІНЬСЬКИЙ (1849-1935 рр.) в тритомній "Історії Польщі" (том 3 видано в 1931 р), в двотомнику "відродження Польської держави" (1921-1925 рр) вирішальну роль в історії країни приділяв державі, яка була гарантом суспільного порядку. Створив власну періодизацію, спираючись на співвідношення монархії та анархії.
Виділяв патріархальну (до сер. ХШ ст.), патрімональну (до кінця ХV ст.) та нову (з кінця ХV ст.) державу.
Специфіка польської історії - поділ між державою та суспільством та відставання розвитку держави від розвитку суспільства через брак сильної монархічної влади. Причини падіння Польщі - шляхетські парламентаризм та вольності, які суперечили "порядку та закону".
С. СМОЛЬКА (1854-1924 рр.) - лідер польських медієвістів, автор десятків праць, досліджував переважно події Х-ХV ст. В Історичних процесах вбачав результат еволюційних змін. Приділяв увагу соціальним проблемам, широко використовував порівняльний метод. Розглядав історію Польщі в контексті інших західнослов'янських народів. Ідеалізував роль католицької церкви в розвитку національної самосвідомості, ліквідації феодальної роздрібненості, поширенні “цивілізації” на Сході.
В цілому загальна концепція історії Польщі, розроблена краківською школою, отримала назву "песимістичної" за критичну оцінку ролі національних інститутів устрою шляхетської Польщі.
ПРЕДСТАВНИКИ ВАРШАВСЬКОЇ ШКОЛИ були тісно пов'язані з течією позитивізму, головну увагу приділяли проблемам соціально-економічного розвитку, культури. Підкреслювали значення мешканців міст в польській історії, відкидали необхідність повстань як шляху для відновлення незалежності, єдино можливим вважали шлях поступових реформ.
Т. КОРЗОН (1839-1918 рр.) - один з лідерів школи, репресований за участь в національному русі. Автор чисельних монографій, підручників, статей. В чотиритомнику "Внутрішня політика Польщі за Станіслава-Августа" досліджував соціальні та економічні відносини в суспільстві в ІІ половині ХVШ ст., використовуючи величезну кількість джерел.
Вважав, що в ІІ половині ХVШ от. відбувався процес розкладу феодальних відносин і формування буржуазних відносин. Аристократія, вище духовенство, реакційна шляхта, не бажаючи допустити змін, віддали країну чужоземним державам. Шлях до порятунку та відродження бачили "освічені" мешканці міст і патріотична шляхта.
Стверджував, що в згаданий період Польща вступила в смугу економічного та культурного піднесення, аргументуючи це значенням торгівлі та промисловості, роллю "Освіченої" шляхти та буржуазії. Не визнавав революційного шляху розв'язання аграрного питання, негативно ставився до селянських повстань. Обстоював еволюційний шлях реформ. В монографіях про Т. Костюшка та Я. Собеського, виданих наприкінці XIX ст., ідеалізував шляхту, оспівував культ героя.
Т. Корзон на ІІ з'їзді польських істориків в 1890 р., а також в статтях та рецензіях вступив в дискусію з представниками краківської школи, зокрема з Ю. Шуйським. Він вважав ненауковими висновки Шуйського про "свавілля і анархію" польського народу, які спричинили занепад країни. Одночасно Корзон критикував краківську школу за вузьку проблематику досліджень, розрив з прогресивними традиціями вітчизняної історіографії, вважав шкідливими твердження про вину народу у загибелі держави. Такі погляди вбивали любов до минулого, прагнення до свободи. Полеміка набрала гострого характеру.
В. СМОЛЕНЬСЬКИЙ (1851-1926 рр.) - один з визначних представників школи, досліджував проблеми культури та суспільно-політичної думки в ХVШ ст., а також історію дрібної шляхти та мешканців міст, розвитку історичної науки. Як позитивіст, підкреслював, що історична оцінка є виведенням з дослідження окремих факторів узагальнення, що властиве кожній науці. В низці праць, зокрема "Коллонтаївська кузня", "Інтелектуальний переворот в Польщі ХVШ ст. ", охарактеризував діяльність Сташиця, Коллонтая, висвітлив поширення ідей просвітництва, значення городян у формуванні нової ідеології, реакційну роль церкви. Вважав, що Польща належить до “Західної цивілізації" і була змушена вести боротьбу з "елементами Сходу". Вбачав центральну, проблему епохи Просвітництва в суперечностях в місті, а не на селі. В історіографічних дослідженнях, полемізуючи з краківською школою, В. Смоленьський звинувачував їх у консерватизмі католицизмі, аристократизмі, тенденційності висновків.
Страницы: 1, 2, 3, 4
