Ізяслав - основні етапи розвитку - рефераты, скачать рефераты, бесплатно рефераты

Рефераты. Ізяслав - основні етапи розвитку

а територіях Ізяслава і його околицях вперше відкрито два поселення трипільської культури (ІV-ІІІ тис., до н. е), давньоруське селище, а також нашарування (окремі знахідки) доби мезоліту, неоліту, ранньозалізного віку, рубежу і перших століть н. е., черняхівської культур;

дослідженнями 1994 року з'ясована історична топографія і стратиграфія культурних нашарувань в найдавнішій частині Ізяслава урочищі “Рогнеда", що в старому місті. Тут на мисовому останці було закладено дві траншеї і два розкопи загальною площею 180 м2;

засвідчені В. Антоновичем в літературі кургани в урочищах “Остроне", “Побоїна” нині повністю розорені дачними забудовами і садибами;

локалізовано літописний Ізяславль [Літопис Руський, с.337] на Горині з давньоруським культурним шаром урочища “Рогнеда", який датується кінцем ХІ-ХІІ і першою половиною ХІІІ ст.;

на підставі різних археологічних знахідок давньоруської доби з “Рогнеди", вважаємо, що Ізяславль, як прамісто започатковує себе з кінця ХІ ст., а наречення його Ізяславлем сталося пізніше, а саме в часи правління на цих землях князя Ізяслава Мстиславовича (1135-1146). [4, 238-239].

В цьому зв'язку найбільший інтерес складають розкопки в Старому місті на останці масового виступу при впадінні р. Сомки в р. Горинь. В центральній частині цього виступу височить збудований в ХVІ ст. Князем Заславським кам'яний замок. Розкопками виявлено:

верхній культурний шар залягає на глибині 0.6-0.8 м від рівня сучасної поверхні і складається із залишків кам'яних контрфорсів, галерей, стін, які з різних боків були забудовані щебенем, вапняковою глиною у перемішку з з фрагментами керамічного столового і кухонного посуду, кісками тварин. Шар датується в межах ХVІ-ХІХст;

на глибині 1,2-1,3 м залягає добре насичені матеріалом перевідкладені нашарування ХІ-ХІІІ ст. Переміщення давньоруського культурного шару відбувалося під час спорудження кам'яного замку в ХVІ ст. Заповнення культурних прошарків складалося з чисельних фрагментів різноманітного за формами і розмірами кухонного гончарного посуду, як правило з орнаментованою поверхнею, скляних, (рідше металевих) різнотипових браслетів, бронзових жіночих прикрас, шиферних пряслиць, залізних виробів (ключів, ножів, гарпунів, стріл) тощо;

скупчення і розвали ліпного керамічного матеріалу черняхівської культури (ІІ-V ст. н. е), рубежу і перших століть н. е., ранньозалізного віку (VІ-ІV ст. до н. е.), трипільської культури (ІV-ІІІ тис. до н. е), неоліту (VІ-V тис. до н. е), простежені на глибині 1,3 - 1,8 м від сучасної поверхні. З глибини 1,9-2,0 м виступає материк. На користь постійного проживання давніх людських спільностей на території Ізяслава, особливо в давньоруський час опосередковано свідчать і такі аргументи. Так, більшість середньовічних міст на Волині та Поділлі (Острог, Зв'ягель, Кам'янець-Подільський, Бакота і ін) виростають із своїх давньоруських попередників у місцевостях з довготривалими традиціями заселення і проживання. Концентрація різночасових поселень у дослідженому нами Ізяславському макроархеологічному регіоні свідчить про існування такої традиції і на Горині; [36, 18-19].

історико-географічне положення Ізяслава, суспільно-політичні умови, що складалися у південно-західній Русі на середину ХІІІ століття й деякі інші обставини більш ймовірно свідчать, що виникнення однойменного міста на шляху, що проходив південною околицею Волині з Володимира до Києва, пов'язане з часом правління на Володимиро-Волинському князівському столі відомого політичного діяча епохи Київської Русі Ізяслава Мстиславовича. Очевидно, спершу, то була невелика фортеця на Києво-Волинському порубіжжі, а згодом осередком доменальних володінь князя;

готуючись посісти великокнязівський престол, 1146 року Ізяслав Мстиславович залишає Волинь і осідає в Переяславі. Однак, як показують подальші події, князь не втрачає зв'язку із своїми волинськими володіннями. Ізяслав Мстиславович направляє на Волинь своїх - Святополка і Володимира. Останні були, по-суті, великокнязівськими намісниками, що пильнували інтереси свого вельможного брата на цій землі; [36, 120].

Літописи тих часів характеризують його так:

“Сей великий князь был честен и благоверен, славен в храбрости, возрастом мал, но лицом леп, власы краткие кудрявые и брада малая круглая, милостив ко всем, не сребролюбец, и служивших ему верно пребагато награждал: с добром правлении и правосудии прилежал; был же любочестен и не мог обиды чести своей терпеть. Владел 8 лет и три месяца, всех лет жил 58"; [38, 64] ;

Особливе місце у роботі істориків є також питання про походження герба Ізяслава.

У багатовіковій історії Ізяслава відомо два герби. Зображено і опис першого з них подано у книзі П.П. Вінклера [9, 89]. Герб приставляв собою щит, розбитий на дві рівні частини. У верхній частині на золотистому фоні було зображено герб Волинської губернії, увінчаний царською короною. Нижня частина була червоного кольору. Тут зображено срібні ворота з трьома баштами, кожна з яких покрита царською короною, а в розкритих воротах мчить озброєний вершник, тримаючи в одній руці меч, другою захищаючи себе щитом.

Аналіз документів і матеріалів свідчить, що появу герба слід відносити до так званого ранньогеральдичного періоду (ХІV-ХVІІІ ст). в цей час герби, з одного боку, надавали містам лише із введенням у них самоврядування на основі Магдебургського права, з другого - Магдебургія передбачала обов'язкову наявність у кожного міста герба-знака його сувернітету і автономії. Точна дата надання Заславлю Магдебургського права поки що не встановлена. Відомо, що польський король Август у 1754 р. відновив герб Ізяслава. Разом з тим, цілий ряд історичних співставлень свідчить, що Ізяслав вперше стримав його десь на початку ХVІ ст. Приблизно на цей час слід віднести його офіційне затвердження.

Щодо зображення на гербі, то геральдична наука стверджує, що в основу бралися існуючі родові герби князів, до володінь яких відносилось дане місто, створювалися заново. На думку істориків, герб Ізяслава має те, чи інше глибоке коріння.

Вивчення багатьох геральдичних досліджень дозволяє зробити висновок про, те що походження герба пов'язане з родом литовських князів Гедимінасів, родове дерево яких своїм корінням тісно сплелося з корінням українських князівських родів. Це стверджує сам герб, а точніше зображення на ньому фігура - озброєний мечем вершник, що отримала в геральдиці назву “погонь" (погоня). Саме вона є основою литовського герба. Про її введення Іпатіївський літопис зберіг такі відомості: “Князь Витен нача княжити над Литвою (1278) измыслил себе герб всем княжеству литовскому печать: рыцарь збройный на коне з мечом еже нынче наричут погоня". [9, 90-91].

У 1315 році після смерті Вітена, якому історія завдячує об'єднанням Руських і Литовських народів у боротьбі з лівонськими рицарями, великим князем литовським став його брат Гедимін (Гедимінас). Відважний і розумний князь Гедимін зміцнив свою державу не тільки завоюванням нових Руських земель, а й шляхом одруження своїх синів з дочками знатних князівських родів. Як відомо, Гедимін, ще за свого життя поділив Литовське князівство між своїми синами. Волинське і Луцьке князівство дісталося Любертові, від якого через сина Федора пішли князі Сангушки - останні власники Заславля. Отже є всі підстави припустити, що герб Ізяслава походить від родового герба князів Сангушків і знаходиться в прямому зв'язку з родовим гербом Гедимінів.

Разом з тим, окремі вітчизняні дждерела свідчать про те, що князі вищезгаданого литовського походять від Володимира Мономаха. Саме Гедимін не тільки володів руською вотчиною, але й походив від нащадків князя Ізяслава Володимировича, а значить знаходився в кровному родстві з рівноапостольним князем Володимиром. Все це, таким чином, ставить під деякий сумнів чисто литовське походження герба Ізяслава. Тим більше, що якби навіть рід Ізяслава Володимировича якимось чином і перервався, то земля якою володів Гедимі і його нащадки, все одно були і лишилися Руськими (Українськими). А так як у княжих гербах емблема вотчини князя була досить важливою і передавалась у спадок, то герби нащадків Гедиміна все одно б замикали собою ряд гербів руських дворянських родів, предки яких були спадковими вотчин Володимира Святославовича і Ярослава. [9, 91; 39, 43].

Загальний вигляд герба Ізяслава, особливо своєрідне зображення тризуба у вигляді міських воріт, завершених трьома баштами, свідчить про спадковість традицій української символіки з часів Володимира Святославовича. До речі, його мав на своїй печатці в першій половині ХІV ст. удільний князь Данило Дмитрович (за свідченням Максимовича, нащадок князів Туровських), від якого пішов рід князів Острозьких, що стали ХІV ст. володарями міста Ізяслава. До цього варто додати, що фігура триденса була характерна для гербів багатьох українських міст, зокрема, Львова, Станіслава, Остра, Лохвиці, Хотина, Житомира і ін.

Про місце походження Ізяславського герба, як бачимо, переконливо свідчать тризубоподібні міські ворота, адже зображення міських укріплень (міського муру, в'їзної вежі зі стрільницькими, ратуші, фортеці) - один із найпоширеніших мотивів гербів українських міст, характерний для всіх етапів їхнього існування. Передусім вони характеризували місто (давній “город”) як надійно захищене велике поселення людей й уособлювали його самоврядування, незалежність і силу. В гербі Ізяслава закладена ця ж сама символічна суть. Єдине, що відрізняє архітектурний елемент даного герба від інших, це наявність княжих корон, що вінчають башні міських воріт. Очевидно вони символізували давню столицю волинських князів, якою був Ізяслав.

Як уже зазначено, для герба Ізяслава характерний червоний колір поля, що символізує хоробрість, мужність, безстрашність. Цю ж приблизно за змістом суть вкладено і в погонь, яка спочатку в гербах багатьох Гедимінових нащадків, використовувалась одна, а пізніше для означення відмінності кожного дворянського роду одного кореня до неї добавлялись іні елементи. Знак погонь передавався у спадок разом з володінням. В результаті дроблення родів, їх росту і розгалужень він приймав широку географію. Тому зображення знака “погонь" можна зустріти на гербах таких міст, як Могилів, Чериков, Мстиславль, що у Білорусії; Замосць, що в Польщі і, навіть у гербах Праги і Копенгагена, які не мали безпосереднього зв'язку з давнім русько-литовсько-польським державним об'єднанням. [9, 93-94].

Отже, на сьогодні досконало не вивчено питання про герб міста Ізяслава на Волині. Для цього розкрите широке поле для діяльності вчених, краєзнавців, геральдистів.

Згідно класифікації, розробленою українською історіографією, Заслав ХVІ-ХVІІ ст. відноситься до категорії малих міст, а щодо правового статусу до приватновласницьких. Володіли ними магнати Заславські.

Писемні джерела засвідчують, що в ХVІ-ХVІІ ст. у топографічному відношенні Заслав складався із замку, міста та передмість. Що стосується історико-архітектурного ансамблю замку відтворити поки, що важко, хоча і є такі відомості: Одна з найцікавіших архітектурних пам'яток Волині, репрезентує тиологічну групу палаців ХVІІІ ст., що формувалися на основі замкових комплексів. Пам'ятка архітектури республіканського значення (№758). Не обгрунтованим є включення до складу садибної пам'ятки місіонерського монастиря в складі костьолу та корпусу келій (№758\4). Генетично розбудові палацу передував етап створення князями Заславськими нового Бастіонного Замку на правому боці Горині (1620-і - 1630-і роки) на теренах Нового міста, що було зумовлено занепадом старого замку Острозьких на лівому березі. Нові замкові укріплення оточували трапецієвидну територію з чотирма різновеликими бастіонами староіталійського, “вухастого” типу. Характер внутрішньої забудови замку в ХVІІ столітті не з'ясований, імовірно складалася з декількох невеликих споруд периметрального розташування, окремі з них могли вплинути на локалізацію палацових будівель. Не виключено, що автор замкових укріплень був відомий фортифікатор Гійом Левассер де Боплан. На жаль укріплення майже повністю втрачені. Власне палац, що зберігся в руїнах, будувався в середині ХVІІІ ст. за проектом та при безпосередньому керівництві італійського архітектора Павла Антоні Фонтана. Споруди палацу розташовано з врахуванням оборонного кордону замку та максимального просторового розкриття на стару, лівобережну частину міста. Бісектриса кута поміж фасадними площинами головного корпусу палацу та офіцини орієнтована на висотну домінанту Ізяслава - на парафіяльний костьол Яна Хрестителя. [32, 412].

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11