Ізяслав - основні етапи розвитку - рефераты, скачать рефераты, бесплатно рефераты

Рефераты. Ізяслав - основні етапи розвитку

межах території знаходились також допоміжні споруди включно з господарською частиною біля північно-східного бастіону та з круглою альтанкою на північно-західному бастіоні. Зі сходу прилягав комплекс монастиря місіонерів, в тім його головна композиційна вісь не мала певної точки орієнтації по відношенню до палацового ансамблю. Виконана ними за першоджерелами графічна реконструкція відтворює ансамбль за станом на кінець ХVІІІ ст. [36, 27]

Що стосується відомостей про місто, то їх залишилось більше. У ХVI ст. Заслав було зведено згідно норм Магдебургського права. Його композиційним центром виступала площа-ринок. Як засвідчує тариф 1585 р. в місті числилося 15 ринкових будинків. Там же знаходилися ремісничі лавки, солодовня, храми. Від ринку відходили вулиці, які зосереджували 28 садиб. У передмісті, або у нижньому місті, числилося 54 халупи. На 1589 р. кількість будинків в Заславлі зросла до 98, в яких проживало понад 500 жителів. Після спустошень 1577 р. місто швидко відбудовувалось. Не випадково, що 1589 р. зустрічаємо терміни Старий і Новий Заслави. У 1635 р. лише в межах Нового Заслава функціонувало 18 кормч. Не менш їх було і наприкінці ХVІ ст., коли у 1589 р. Заслав сплатив чопового 240 флоринів. [36, 30].

У ХVІ-ХVІІ ст. Заслав виступає волосним центром Кременецького і Луцького повітів волинського воєводства. На 1583 р. у Заславській волості числилось 36 сіл, серед яких найбільшими були: Прилуки (10 димів), Топорова (18), Верховець (20) та ін. [1, 40].

Протягом ХVІ-ХVІІ ст. Заслав виступає і як важливий торгово-ремісничий центр не лише Волині, а й України в цілому. Через нього торговельні шляхи вели до Литви, Польщі, Молдовії, Туреччини. Перебування заславських купців на ярмарках документи зафіксували у Володимирі, Луцьку, Перемишлі, Острозі, Дубно, Брацлаві і т.д. У Заславі у ті часи функціонувала навіть митна корма. Незважаючи на те, що він був приватновласницьким містом, значна частина мита поступала й державі. Доречно зауважити, що на Волині тоді функціонували головні митні корми і такі, що їм підпорядковувалися. До перших відносилися Володимитрська, Луцька, Ковельська і Кременецька, а Заславська, Берестецька та інші їм “прислухали". Правда, це право не одноразово порушувалося власниками Заслава. Так сталося і у серпні 1533 р., коли заславський князь Кузьма Заславський зібрав мито, а потім затримав у Заславі купців, що прямували до Острога. Взнавши про цей випадок, Костянтин Острозький звернувся до Кузьми Заславського з вимогою не чинити такої сваволі. Оскільки такі випадки з боку Заславського протягом 1533 р. повторювалися неодноразово, то на цей раз острозький пожалівся навіть королю. [1, 42].

Щоб аналогічні випадки не повторювалися з боку власників Заслава, у 1547р. король Сигизмунд Авагуст підписує універсал, згідно якого до Заслава і інших приватновласницьких міст Волині, де знаходилися митні комори, надсилаються “служебники" для збору і нагляду за митами. [1, 42].

У 1577 р. Ізяслав був зруйнований татарами, що негативно відбивалося на торгівлі. Проте, незабаром вона знову відроджується. На 1583 р. у Заславі документи зафіксували 4 купці, відновила діяльність митниця, яка функціонувала і протягом ХVІІ ст. У 1635 р. в Заславі було вже 7 купців. [2, 52].

На початку ХVІІ ст. Заслав виступає важливим осередком організації і збору у своїй волості волів для продажу і прегону їх на різні ярмарки. Цікаво, що найбільше цього товару виявилося 1636 р. в князя Юрія Заславського. Щоб забезпечити успішний перегін худоби на ярмарок до Лукова, Юрій Заславський прийняв присягу на підтвердження своєї власності у Володимирському замку і отримав письмову гарантію на підтримку цього заходу державною і приватними митниками.

У ХVІ-ХVІІ ст. в Заславі діяли ремісницькі цехи. Адже реконструкція і зведення міських укріплень, житлових і господарських споруд, мостів, а тим паче забезпечення належного міського господарства, не обходилось без ремісників. На 1583 р. останніх числилося: 2 різники, 1 солодовник, 2 пекарі, 6 ремісників і гончарів, 3 млинарі і т.д. У середині 30-х років ХVІІ ст. їх число зросло до 83. Причому, у Старому Заславі ремісників зафіксовано 33. У Новому Заславі - 50. щодо кількості ремісників, то із 29 міст кременецького повіту Заслав у 1635 р. уступав лише Барановцям. [33, 127].

Важливо зазначити, що жодне піздньосередньовічне місто не можна уявити без занять його мешканців сільськогосподарським виробництвом. У 1583 р. Заслав володів 37 ланами землі (лан в середньому становив 20 га). Земля, якою користувалися міщани, була власністю Заславських, а заславчани користувалися нею і сплачували грошову ренту - чинш. На 1589 р. земельні володіння Заслава зростають. Якщо вести мову про Старий Заслав, то у його розпорядженні знаходився 41 лан, а у Новому - 39. Еволюція землеволодіння Заслава, допоможе об'єктивно оцінити його роль і питому вагу в системі міст і містечок України ХVІ-ХVІІ століть.

2.2 Місто Ізяслав у етнонімах та топонімах
Ізяслав одне із найдавніших українських міст сучасної Хмельниччини. Його тисячолітня історія рясніє яскравими подіями, пов'язаними із становленням і укріпленням держави Київської Русі, розвитком національної самовідданості українського народу та його культури. Розташоване місто на берегах р. Горинь, між чотирьох високих пагорбів. Щоб зберегти місто від ворогів на кожному пагорбі були сторожові вежі, де у випадку небезпеки запалювалися бочки із смолою.

На найвищому пагорбі лівого берега Горині (територія теперішньої тюрми), орієнтовно на північ, стояв верхній замок з двома сторожовими вежами, поруч із ними побудував свій терем у ХV столітті, отримавши наділ, син князя Федора Острозького князь Василь. І став він зватися Заславським, за назвою свого наділу (за однією із версій, Заслав'є, тобто за Славутичем, за Дніпром, так називали Дніпро у сиву давнину). Поруч із теремом наказав Заславський побудувати православну церкву. І все подвір'я, тобто баз, обнести захисним муром. У церковних прибудовах, а особливо у підвалах (на випадок недороду, або нападу ворогів) зберігалися продовольчі припаси, зброя, фураж.

Наприкінці ХVІ століття князь Іван ІV Заславський одружився із Олександрою Сангушко, під впливом дружини-католички та з політичних міркувань сам перейшов до католицтва. Щоб довести свою лояльність Папі Римському та польському королю, князь Іван змінює на польський лад своє прізвище і називає себе Януш Жаславський, а місто Жаславом. Також переносить свою резиденцію на правий берег Горині, а територію Лабаз віддає монастирському ордену Святого Бернардина (тому й назвали декілька найближчих до монастиря вулиць - “бернардини”). [17].

В той же час князь Жаславський починає будувати костьол Іоанна Хрестителя (фарний, тобто кафедральний костьол), у нефах якого ховали всіх членів княжої родини. Підземелля костьолу було таким, що там могли проїжджати возами, воно з'єднувало всі частини міста між собою і вело аж до м. Острога. Вулицю, що веде до костьолу, так і названо Костельною.

Між цими двома пагорбами пролягає дорога на місто Острог, а вхід у місто замикався брамою, і тому нинішнє перехрестя коло дитячого садочка на Старому місті й досі називають Острозькою брамою [15].

Досі живе легенда про те, як Острозька брама врятувала місто. “Підійшли якось пізно у ввечері до міста татари. Та не змогли до нього ввійти, бо брама була замкнена. Розташувалися нападники табором на ніч, вирішивши штурмувати місто вранці. Відпустили коней попастися соковитою береговою травою. Але коні отруїлися травою і загинули. А татари: втративши коней, не ризикнули нападати на місто і пішли геть від нього. Так ворота і зілля врятували місто". [15].

Острозька брама знаходиться на західній частині Старого міста на лісистому березі річки Горинь. Татари рухалися із південного заходу. Тобто з правого берега Горині. Саме на луках правого берега ріки росли отруйні рослини: борщовик і чемериця. Татари відклали переправу через Горинь до ранку. Коні з'їли отруйні рослини і загинули. Переправлятися через ріку без коней нападники не змогли (степові кочові народи майже не вміли плавати, вони долали водяні перешкоди за допомогою коней).

З правого боку від сторожової вежі величний пагорб. Ведуть на його вершину кам'яні сходи. Вже в наш час була відбудована соборна церква Різдва Христового. Раніше, в 1792 році на території між Ізяславом і Шепетівкою відбувся бій між українським козаками і військом польським. Поляки були розбиті. Але полягло і триста козаків. Їх було поховано в братській могилі насипано курган. Ізяславчани встановили на могилі кам'яну брилу з написом: “Захисники Вітчизни” і поставили капличку. А з 1823 року по 1836 рік побудували соборну церкву Різдва Христового. Саме цю церкву разом із братською могилою було знищено за радянських часів у 1936 році. А на її місці побудували дерев'яну їдальню під назвою “Голубий Дунай". [20].

На пожертви жителів міста було зведено у 1800 році церкву на православному кладовищі Успіння Пресвятої Богородиці, яка діє і сьогодні. Завдяки цьому староміський православний цвинтар не було сплюндровано. А ось католицька (на польському староміському кладовищі) цвинтарна капличка після закриття костьолів була зруйнована вандалами.

Був у місті і жіночий монастир. За припущенням, це приміщення середньої школи № 3. У цьому монастирі у 60-х роках ХVІ століття була ігуменею Анастасія Заславська (вдова князя Кузьми Івановича Заславського). Десь приблизно за часів Домініка (перша половина ХМІІ століття, період визвольних війн Б. Хмельницького) перестає існувати Заславський православний жіночий монастир. Та, на жаль, точних відомостей про це немає. [7].

Доречно сказати, що Пересопнецьке Євангеліє, на якому Президенти України складають присягу на вірність народу України, писалося частково у Пересопницькому монастирі, а частково у Троїцькому с. Двірець Ізяславського району. [30, 104].

На період володарюваня Олександра (сина Домініка) припав повний занепад міста (війни, неврожайні роки і т. ін), його чотирнадцятилітній син Йосип (Джозеф) помирає, а із смертю у 1673 році Олександра рід Заславських (Жаславських) повністю згасає. Та у свої останні роки життя Олександр задумує будівництво фарного (кафедрального) костьолу Святого Йосипа і монастиря Ордену Кармелітів у честь пам'яті останнього із роду Заславських. Напис латиною над вхідною брамою промовляє: “В ім'я Святого Джозефа”.

Місто переходить у спадок племінниці Олександра (доньки його сестри Теофілії Любомирської) Марії - Жозефіни, що була замужем за Карлом-Павлом Сангушком. І тільки їх онуки Януш ІІ - Павло Сангушко починає розбудову міста у першій половині ХVІІІ століття. Запросивши архітектора із Ватикану Павла Антоні Фонтану, Януш Сангушко споруджує комплекс “палац Сангушок", перебудовує костельний ансамбль ордену Кармелітів у місіонерський. У монастирі місіонерів розміщується притулок для престарілих і їдальню для бідних.

А з отриманням Магдебургського права, місто займає важливе політичне і економічне місце у житті Східної Європи.

При забудові Нового міста з'являються нові назви. Наприклад, Майдан-базарна площа, що була майже на березі р. Понорка (теперішнє перехрестя вулиць Шевченка і Жовтневої).

У 1766 році було збудовано дерев'яну православну церкву Чудотворного Миколая. А за нею православний цвинтар Нового міста. Після відходу міста до Росії починається будівництво православних храмів. І, за особливим розпорядженням, при них відкриваються школи і притулки. У 1861 році перебудовується дерев'яна церква Св. Миколая у величний собор, а при ній відкривається школа. [38, 76].

У 1869 році будується нова церква Архистратига Михайла (зараз ця церква відбудована й із 1996 року використовується за призначенням). За церквою відводиться місце на православному кладовищу. А навпроти розміщено сирітський притулок, школу і богодільню.

Майже в той самий час трохи вище відводиться територія для католицького цвинтаря, будується каплиця. Рештки каплиці можна побачити і сьогодні. Навпроти цвинтарної брами є яр. Називається він Мартів. Походження цієї назви немає нічого спільного ні з жіночим іменем Марта, ні із весняним місяцем. Залишалась ця назва в українській мові від польського слова мертвий - martwy. [18].

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11