Правити землями, що були підпорядковані Києву, після смерті Ігоря стала його дружина Ольга Там же, с. 446.. Про державні заходи княгині відомо небагато, хоч володарювала вона 20 років. Проаналізувавши легендарні розповіді літописця й авторів життєписів Ольги як святої, зіставивши їх зі свідченнями чужинців, історики дійшли висновку, що княгиня передусім прагнула владнати внутрішньодержавні справи Мицик Ю.А., Бажан О.Г., Власов В.С. Історія України: Навч. посіб. для старшокласників. - К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2005. - с. 27.. З її регентства в традиції перераховувалося два факти: війна з деревлянами та її хрещення. Війна Ольги з Деревлянами після їх повстання і вбивства Ігоря була правдоподібним першим визначним актом її правління Грушевський М.С. Історія України - Руси: В 11 т., 12 кн. - К.: Наук. думка, 1992. - Т. 1. - с. 447.. Ця війна закінчилася значним обмеженням старої древлянської автономії - Ольга гідно помстилася за свого чоловіка.
Інша серія фактів з житті Ольги оброблена легендою - це її подорож до Константинополя і хрещення Там же, с. 449.. Як свідчить «Повість временних літ», Ольга їздила до Візантії насамперед для того, щоб прилучитися там до християнської церкви. Очевидно, під час цього візиту велися переговори і про торгівельні проблеми Мицик Ю.А., Бажан О.Г., Власов В.С. Історія України: Навч. посіб. для старшокласників. - К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2005. - с. 28.. Після повернення додому, княгиня заходилася поширювати християнське вчення на Русі, передвіщаючи майбутнє охрещення Київської держави. Однак, очевидно, її заходи не досягли тоді успіху, оскільки масове хрещення русичів сталося вже за правління Володимира Великого. Як зазначає В. Власов, Ольжин син Святослав не став християнином не через своє запекле язичництво, а тому, що язичником хотіли бачити його впливові можновладці, дружинники, на яких він спирався під час свого правління Там же, с. 28.. Отож, задумане Ольгою хрещення було ще не в часі.
Руську державну систему Ольга тримала сильною і владною рукою Грушевський М.С. Історія України - Руси: В 11 т., 12 кн. - К.: Наук. думка, 1992. - Т. 1. - с. 458.. Ця система не ослабла і не розвалилася в часи між Ігорем і Святославом, коли останній, як тільки фактична влада перейшла до нього в 957 р., міг вирушати в далекі походи, що вимагало стабільності державної машини. Йому не довелося гаяти нас на приборкування неслухняних племен - з рук матері він прийняв повністю упорядковану державу.
Отже, Святослав воював з іншими державами протягом усього свого правління, прагнучи силою зброї утвердити Київську державу на міжнародній арені. Розпочав князювання він походами на Оку та Волгу в 964-965 рр., маючи на меті підкорити Хозарський каганат Мицик Ю.А., Бажан О.Г., Власов В.С. Історія України: Навч. посіб. для старшокласників. - К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2005. - с. 29.. Поставлену мету Святославові вдалося реалізувати. Падіння Хозарії сприяло подальшому об'єднанню східнослов'янських племен, оскільки вдалося позбутися зазіхань хозарських володарів на землі в'ятичів і сіверян. Проте ліквідація Хозарської держави відкрила шлях на захід кочовим племенам Сходу, що створило для Русі постійну нову небезпеку. Печеніги зуміли блокувати торговельні шляхи на схід і стали господарями південноруських степів. Печенізька загроза нависла над Придніпров'ям і безпосередньо над Києвом Там же, с. 29..
Наступна зовнішньополітична акція Святослава - походи на Балкани, що були спричинені прагненням зміцнити позиції Русі на Дунаї. В результаті першого балканського походу в 967-968 рр. було захоплено Нижнє Подунав'я Там же, с. 29.. Князь зробив своєю резиденцією місто Переяславець, що розташовувалося при впадінні Дунаю в Чорне море. Однак посилення позицій Київської держави на Дунаї непокоїло Візантію, тому імператорський уряд таємно направив посольство до Болгарії з пропозицією проти Русі; крім того, вдалося організувати похід на Русь печенігів Там же, с. 29.. Облога Києва, де знаходилась Ольга з онуками, змусила Святослава покинути Болгарію і йти рятувати столицю.
У 969 р. Святослав знову рушив на Балкани Там же, с. 29.. На той час ситуація в Болгарії докорінно змінилася - болгари змусили русичів залишити головні опорні пункти та відійти до Дністра. Перейшовши у наступ, Святослав знову оволодів Переяславцем, однак домагання князя суперечили планам візантійського двору, і новий імператор Іоан І Цимісхій наказав вислати проти русичів свої війська Там же, с. 30.. У 970 р. виснажені сторони змушені були укласти мир. За угодою з імператором Святослав пішов на Балкани і закріпився в Доростолі. Навесні 971 р. візантійське військо несподівано вступило до Болгарії. Три місяці тривала облога Доростола, після якої сторони вдалися до переговорів. За умовами угоди 971 р. Святослав відмовлявся від претензій на візантійські володіння в Криму та на Дунаї, а імператор зобов'язувався безперешкодно пропустити русичів додому. Однак імператор таємно повідомив печенізького хана Курі, що знесилені русичі повертаються з великою здобиччю на Русь. У районі дніпровських порогів печеніги перекрили шлях до Києва. На початку 972 р. Святослав із дружиною дійшов до порогів, де його атакували печеніги. У бою більшість війська разом з князем загинули Там же, с. 30..
Зовнішня політика Святослава хоч і сприяла збільшенню території Київської держави, проте призводила до великих втрат серед русичів, які становили кістяк армії, що негативно позначилося на господарському житті країни Там же, с. 30.. Розширені кордони держави потребували величезних для їх оборони, а Русь не мала для цього достатніх сил. Тому фактичними господарями на півдні стали печеніги, які контролювали простори від Волги до Дунаю.
Перебуваючи весь час у походах то в Хозарії і Волзькій Булгарії, то в Болгарському царстві у Подунав'ї, Святослав розподілив своє володіння між трьома синами. На київський княжий стіл був посаджений старший - Ярополк, в Деревлянській землі - Олег, а в Новгороді - Володимир Яковенко Н.М. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст. - К.: Генеза, 1997. - с. 30.. Однак миру між братами вистачило ненадовго: у 977 р. спалахнув конфлікт між Ярополком та Олегом, і розпочалася війна, під час якої Олег загинув. Володимир, рятуючись від можливої розправи, утік, як каже літописець, за море, тобто в Швецію Яковенко Н.М. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст. - К.: Генеза, 1997. - с. 30.. Проте в 980 р. він повернувся із загоном вікінгів і здобув Новгород, Полоцьк, а далі й Київ. Отже, з 980 р. Володимир утвердився на київському престолі.
В часи правління Володимира Русь утвердилася на провідних позиціях серед найрозвинутіших країн середньовічної Європи Давня історія України: У 2кн. / Толочко П.П., Козак Д.Н., Крижицький С.Д. та ін. - К.: Либідь, 1995. - Кн. 2 / Толочко, П.П., Козак Д.Н., Моця О.П. та ін. - с. 106.. Він провів реформу структури державного правління, в результаті якої чільні посади в керівництві почали обіймати тільки члени великокнязівської родини, а система відносин між сюзеренами і васалами стала чітко зарегламентованою.
Ставши великим князем, Володимир заходився послідовно приєднувати до Києва нові території. Протягом свого правління він встановив кордони Русі вздовж Дністра, Західного Бугу, Німану, Західної Двіни на заході, межиріччя Оки та Волги - на сході, Чудського, Ладозького та Онезького Озер і Фінської затоки - на півночі, Причорномор'я та Приазов'я - на півдні Мицик Ю.А., Бажан О.Г., Власов В.С. Історія України: Навч. посіб. для старшокласників. - К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2005. - с. 31.. За Володимира відбулася заміна родоплемінного поділу Київської Русі на територіальний.
Великі обшири держави Володимира свідчать, що важливу роль з-поміж заходів князя відігравали військові походи. Літопис насправді наводить їх чимало, датуючи переважно першими роками Володимирового князювання Там же, с. 30..
Наприкінці Х ст. відбулися корінні зміни ідеологічної системи - вона була приведена у відповідність до соціально-економічної структури феодалізованого суспільства Давня історія України: У 2кн. / Толочко П.П., Козак Д.Н., Крижицький С.Д. та ін. - К.: Либідь, 1995. - Кн. 2 / Толочко, П.П., Козак Д.Н., Моця О.П. та ін. - с. 107.. Писемні джерела свідчать, що у 80-х роках Х ст. Володимир починає «релігійні експерименти». Спочатку створює в Києві пантеон популярних у різних землях Східної Європи язичницьких богів і ставить на чолі цього пантеону Перуна - головного бога великокнязівської дружини.
Однак специфіка феодалізму (вертикальна стратифікація суспільства) вимагала мати над усім народом тільки одного володаря, а в релігійно-ідеологічній сфері - відповідно тільки одного бога Там же, с. 107.. До того ж, впровадження однієї релігії для всіх племен Русі сприяло б централізації держави і підтримувала б її територіальну єдність.
Літописи вказують на знайомство Володимира з догмами ісламу, іудаїзму та християнства Там же, с. 107.. Після детального вивчення всіх релігійних систем, оцінки конкретної політичної ситуації та цілого ряду дипломатичних заходів князь у 988 році прийняв християнство і почав поширювати його на Русі. Цю подію літописець пов'язав із візантійським походом Володимира на Херсонес Мицик Ю.А., Бажан О.Г., Власов В.С. Історія України: Навч. посіб. для старшокласників. - К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2005. - с. 33.. Володимир звернувся до володарів Візантії з вимогою віддати йому за дружину їхню сестру. Шлюбові перешкоджало язичництво князя. Охрестившись, Володимир одружився з візантійською принцесою Анною та повернувся до Києва, де вдався до рішучих заходів щодо хрещення киян.
Навернення до християнства киян започаткувало охрещення всієї держави. Однак не всі давньоруські землі були християнізовані за правління Володимира Святославича. Впровадження нової віри потребувало часу Там же, с. 33..
Існує думка, що широкомасштабна християнізація давньоруського суспільства, розпочата Володимиром, була поспішною і поверховою Котляр М.Ф. Запровадження християнства у Давньоруській державі // Український історичний журнал. - 1988. - №6. - с. 23.. Люди не розуміли засад і сенсу нової релігії, тому виконували її приписи і обряди суто формально.
М. Котляр вважає, що християнська віра і православна церква на Русі виконувала насамперед комунікативні функції, передаючи досягнення як візантійської, так і взагалі світової цивілізації Там же, с. 24.. В галузі соціально-економічних відносин християнська ідеологія та її церковна організація освячували класові антагоністичні відносини і закріплювали владу феодалів. Діяльність православної церкви також сприяла утвердженню провідного для давньоруських часів феодального способу виробництва, зміцненню державності. Вступ Київської Русі до числа країн з християнською ідеологією сприяв зміцненню її міжнародного авторитета і пожвавленню відносин з ними. Досить значними були також наслідки насадження нової релігії також в культурній сфері - воно стимулювало поширення грамотності, книжності, розвиток літератури, мистецтва. Однак М, Котляр зазначає, що не варто перебільшувати роль релігії та церкви в загальному культурному піднесенні суспільства ХІ-ХІІІ ст. На думку вченого, культурний розвиток ярусі спирався насамперед на багаті традиції східнослов'янської цивілізації дохристиянської пори, творче засвоєння досягнень світової культури, зокрема спільної для всього людства спадщини античної цивілізації Там же, с. 25..
Страницы: 1, 2, 3, 4
