Як вищого урядника в державі солунського друнгарія Лева добре знали й при Константинопольскому дворі. Державним канцеляром чи логофетом при візантійському дворі був у той час один з регентів, Феоксит, Людина дуже впливова. Можливо, як свідчить одне з пізніших джерел, що логофет Феоксит був родичем батька Костянтина Лева, тому вважають, що останні слова при смерті до дружини своєї, що Бог пошле малому синові «батька й такого керівника, що керує всіма християнами» могли відноситися до логофета Феоксита. Напевно, через те, коли настав час віддати Костянтина до вищої школи, то мати його нагадала про це логофетові і вмовила його взяти сина до Костантинополя.

Коли саме це сталося, памятки не розповідають, Але було це після смерті батька Лева, за царя Михаїла, тобто в 842 році, коли Костянтинові було 15-16 років.

Незадовго перед тим, як Костянтин приїхав до Константинополя, там відбулися дуже важливі політичні зміни. Імператор Феофил (829-842), останній захисник іконоборства, помер 20 січня 842 року, а за ним разом впали всі, хто був протии шанування ікон. На престол вступив 21 січня малолітній - йому тоді було лише три роки - Михаїл ІІІ, а його опікунами, дійсними правителями держави, стали: мати Феодора Пафлагонянка, дружина покійного Феофила, і три сановники: брат Феодори патриції Варда, логофет Феоксит і генерал Мануїл, дядько цариці. Першою справою нового уряду було розпорядження про пошану ікон. Під головуванням нового патріарха 11 березня 843 р. В першу неділю великого посту, в великій патриаршій церкві відбулося «свято православія» - іконоборство було засуджено, відновлено шанування ікон, і вирішено, щоб до віку в перший тиждень великого посту урочисто святкувати «свято православія».

Такий був стан в Константинополі перед прибуттям туди Костянтина. Вважають, що Костянтин навчався разом з юним імператором Михаїлом, що народився в 839 році, було йому під час приходу Костянтина десь 3-4 роки, а тому вчитися разом з Костянтином не міг. Він вчився власне в надвірній школі, вчився в тих вчителів, що навчали й Михаїла. Важко сказати, чи Костянтин, що був на 12 років старшим від Михаїла, мав якийсь вплив на імператора. Вихованням Михаїла займалася мати та дядько Варда.

Перейшовши Костянтин до столиці, із запалом узявся за навчання. Учителем у нього Були згадані вже Лев Філософ та Фотій. Найперше за що взявся Костянтин - це за грамматику, якої не міг навчитися в Солуні. Костянтин вивчав і інші науки, зокрема навчився у Лева знань про Гомера та геометрії, а у Фотія - діалектиці і «всіх інших філософських наук». Крім того вивчав він риторику, арифметику, астрономію, музику. Костянтин ніколи не марнував час.

Батьком Костянтину в Константинополі був логофст Феоксит. Він не мав дітей, тому настановив Костянтина управителем свого дому, і дозволив йому сміло заходити до царських покоїв. Логофет не жалів грошей на освіту, і Костянтин отримував блискуче на свій час виховання. В вихованні цьому, згідно з духом часу, на першому місці стояли науки богословські, і їх досконало навчився Констянтин, а особливо тому, що він мав до них великий хист. За свій разум та видатні успіхи в осягненні наук Костянтин одержав прізвище «Філософа» (мудрого). Після закінчення навчання Костянтин прийняв сан священника, і його було призначено хранителем бібліотеки при храмі Святої Софії, Але згодом залишив столицю і таємно пішов у монастир. Незабаром знову повернувся у Константинополь, і його було призначено учителем філософії до вищої Константинопольської школи. Згодом Костянтина було відіслано інспектором на диспут щодо захисту вчення про Святу Трійцю з мусульманами, і одержав перемогу. Повернувшись до свого брата - Мефодія на Олімп.

Незабаром імператор викликав обох братів з монастиря, і відправив їх з проповіддю до Хазарів, які жили в Причорномор'ї. По дорозі вони зупинились на деякий час у Корсуні. Там вони знайшли мощі священомученика Климента Римського. Вони провели успішну і плідну проповідь серед хазар. По дорозі додому брати знову відвідали Корсунь, і взявши там мощі святого Климента, повернулися до Константинополя.

Саме в цей час прийшли до імператора посли від моравського князя Ростислава з проханням надіслати в Моравію вчителів, які могли б проповідувати на рідній словянам мові. Імператор ннадіслав в Моравію братів Мефодія і Костянтина. Разом з ними до Моравії поїхали їхні учні: Горазд, Климен, Савва, Наум та Ангеляр. Завдяки їхній допомозі, вони склали слов'янський алфавіт і переклали на слов'янську мову в священні книги, без яких не могло завершуватись богослужіння: Євангелія, Апостол, Псалтирь, а також різні служби. Це відбулося у 863 році.

Після завершення перекладу Костянтин і Мефодій стали навчати моравське населення слов'янської мови, а разом з тим навчали як відправляти богослужіння слов'янською мовою. Це викликало обурення німецьких єпископів, що звершували в моравських церквах богослужіння латинською мовою. Вони повстали проти Костянтина і Мефодія, стверджуючи, що богослужіння може відправлятися тільки на одній із трьох мов: єврейській, грецькій, латинській, тому подали скаргу до Риму.

Костянтин і Мефодій відправились до Риму взявши з собою мощі св'ятого Климента. Дізнавшишь, що вони несуть з собою мощі, папа Адріан вирушив їм на зустріч. Костянтин і Мефодій Були прийняті з великою шаною. Папа Римський затвердив відправляти богослужіння слов'янською мовою, а перекладені книги Костянтином і Мефодієм наказав покласти в римських церквах і завершувати богослужіння на слов'янській мові.

У Римі Костянтин занедужав. Він відчував, що наближається його остання хвилина, він постригся у ченці, прийнявши ім'я Кирило. Через 50 днів після прийняття схими, 14 лютого 869 року, Кирило помер у 42 роки. Під іменем Кирило він був згодом канонізований. Кирило заповідав братові Мефодію продовжувати їхню спільну справу.

1.2 Життя та діяльність Мефодія

Про молоді літа Мефодія майже нічого не відомо. Був він старший за Костянтина. Мефодій був гарної зовнішності, лагідної вдачі і всі його любили. Безумовно, ще з дитинства полюбив він слов'ян, і вмів розмовляти по-слов'янському. Не виключена можливість, що може саме від брата Мефодія Костянтин пізнав вперше слов'янський світ.

Молоді роки Костянтинові всі пройшли з Мефодієм, а звідси така їх сердечна прив'язаність один до одного, що не рвалася в них ціле життя. Про навчання Мефодія нічого не відомо, Але напевно батьки дали йому добру освіту, тому що деякі памятки називають і Мефодія філософом. Можливо, що Мефодій, закінчичши своє навчання, був на військовій службі у свого батька в солунській стратегії. Пізніше, десь після смерті батька, Лева (841-840), про Мефодія довідався імператор. І Мефодій став правителем якоїсь слов'янської землі, як вважають дослідники - може десь в Македонії, чи швидше - в Фесалії, бо там було «княженіє» і Були свої князі ще в кінці VІІІ століття. Вважають, що імператор відправив Мефодія на княжіння, ніби передбачаючи його майбутнє учителювання та архиєписковство серед слов'ян. Скільки саме на цій посаді пробув Мефодій невідомо. Це перебування воєводою у слов'ян, безумовно дало Мефодію досвід про слов'янське життя, мову та звичаї, що це пізніше, під час апостольської праці у слов'ян, йому військо пригодилось.

Мефодій від природи був практичнішим і сильнішим від Костянтина, мав характер схильний до самоаналізу. Дочекавшись слушного часу Мефодій, зрікся княжіння, пішов на гору Олімп, де жили чесні отці, і тут постригся у ченці і одягнув чорні ризи. Мефодій став ченцем приблизно 855-856 року, під час відомих революцій в Константинополі, коли регент Логофет був забитий, а царицю Феодору силою постригли в черниці. Не виключена можливість, що власне ці події змусили Мефодія кинути державну службу й шукати покою у монастирі.

14 лютого 869 року Мефодій поховав свого брата Кирила, та виповнив його передсмертний заповіт: розпочатої праці в Моравії не кинув, не пішов собі до свого улюбленого Полихронієвого монастиря або взагалі на гору Олімп. Навпаки - залишившись без брата, Мефодій не злякався тієї великої, незмірно тяжкої та небезпечної праці, що чекала його на Моравії, - і він ще довгих 16 років до кінця життя свого невпинно працює на користь моравського народу. Також ,завдяки Мефодію, Святе Письмо слов'янською мовою було закінчене. Мефодій у 870 році був висвячений на Архієпископа Мораво - Паннонського.

Мефодій з учнями 870 року покинув Рим і вирушив до Паннонії, де й став проводити апостольську працю. Але події в Римі швидко змінилися, - у 870 році німці захопили князя Моравського Ростислава, викололи йому очі й кинули у холодну в'язницю, де він незабаром помер. Також католицький Архієпископ Зальцбургський схопив Архієпископа Мефодія і кинув його у в'язницю. Мефодій зустрівся там з моральними знущаннями та нелюдськими фізичними катуваннями. Не змогли тепер досхочу помститися на його браті.

Біля трьох років перебував в тяжкій монастирській в'язниці Мефодій - перший моравський Архієпископ. Він вимагав правдивого суду над собою у Римі. Писав він у Рим, але Рим уперто мовчав, бо листи Мефодія перехоплювали, та й у самому Римі порядку не було. Старому архієпископу - Мефодію було тоді понад 50 років.

14 грудня 872 року відбулася зміна на папському престолі: Адріана ІІ замінив енергійний та невтомний Іоан VIII. Політичні міркування, а також бажання закріпити за собою паннонську єпархію, змусили папу Іоанна VIII енергійно вимагати звільнення Мефодія з в'язниці. І після звільнення Мефодій згодом повернувся в Моравію. Безумовно, не забули у Моравії про нього, дуже цікавилися його долею, бо ж тут було немало хоча б учнів його. Народ з великою радістю зустрічав свого улюбленого учителя, тільки тепер не простого ігумена, але й архієпископа Моравського. «І прийняв його князь Святополк зо всіма мораванами, і поручив йому всі церкви та священників по всіх містах». Моравська Легенда так розповідає про повернення Мефодія: «Покаявшись Святополк у тому, що він несправедливо накоїв святому мужеві, післав послів, щоби Мефодій вернувся до своєї церкви, обіцяючи загладити свої провини. Тоді Божий чоловік поспішив знову побачити свою паству, яку він залишив був тілом, але не любов'ю. Коли він наближався, зійшлися почесні люде та горожа не моравські; вони надзвичайно тішилися й дякували Богові, говорячи: Господи, Ти навістив нашу землю; Ти звеселив її, вернувши нам пастиря душ наших».

1.2.1 Боротьба німецького духовенства проти Мефодія

Історія Велико-Моравської держави - це трагічна історія боротьби слов'янського народу за свою незалежність. Незалежності цієї не хотіли німці, могутні сусіди Моравії, і тому постійно «огнем і мечем» повертали собі моравський народ, як тільки він здобував собі волю. Увесь час Моравія настирливо прагне до незалежності, і увесь час німецьке духовенство поборювало цю незалежність, вважаючи Моравію за свою власну єпархію.

Німецьке духовенство не змирилося, коли виникла думка відпустити з тюрми Мефодія. Знову ще з більшою заклятістю та впертістю виступило проти архієпископа моравського.

Коли розпочалися війни Святополкові за незалежність Моравії, німецьке духовенство змушене було втікати. Погодитися з таким гірким становищем не хотіла німецька влада ні церковна, ні політична. Зрозуміли вони, що головною причиною для їхніх нещасть було слов'янське богослужіння, яке запровадив «хитрий» грек Мефодій. Вони добре знали, що богослужіння народною мовою будитиме самостійницькі почуття серед мораван, і тому заклято виступали проти цього богослужіння мораван, і тому виступали проти цього богослужіння.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5