Проповідь Костянтина в Моравії була надзвичайного успішною, але ці успіхи привели до запеклої боротьби з німецьким духовенством. Німецьке духовенство давно вже працювало на Моравії, і вважала цю землю в церковнім відношенні своєю. Німецьке духовенство моравської мови не знало, та й знати не хотіло, бо то була мова “народа - раба ” .
Німецьке духовенство відправляло церковну службу на моравії латинською мовою, проповідувало також латинською мовою. Звичайно, ані служби, ані проповіді цією мовою моравани не розуміли. І тому ця праця німецького духовенства в Моравії була працею безплідною. Німецьке духовенство бачило, як горниця народ моравський до Костянтина , йому лишалося або приєднатися до Костянтина і Мефодія і вивчати моравську мову, або розпочати боротьбу проти новоприбулих немилих їм греків.
Моравани залишали німецьке духовенство і радісно йшли до нової церкви Костянтина та Мефодія. В першу чергу це позбавило німецьке духовенство великих прибутків. Це була найголовніша життєва реальна причина, чому німецьке духовенство із такою люттю накинулось на Костянтина та Мефодія.
Бачило німецьке духовенство що богослужіння та проповіді живою мовою піднімає мораванам дух, зароджує в них почуття гідності. Моравани платили великі податки німцям. Тепер їх платити відмовлялися Моравія скинула з себе німецьке ярмо.
Солунські брати принек5сли на Моравію нову церковну ідею, - ідею богослужіння живою мовою, а ця ідея серед поневоленого народу відразу породила сотні інших ідей не на користь німців. Моравани знали що в себе вдома німецьке говорить проповіді живою мовою, але не хоче робити того слов'янам, - і відразу зробили з того відповідні висновки і розпочалася вперше вперта запекла боротьба яка не припинялася вже аж до смерті обох братів.
2.1.3 Брати в Римі
В половині ІХ століття коли жили і працювали Костянтин та Мефодій , формального поділу церков на західну та східну ще не було. Цей поділ вже тоді виразно називався: інтереси патріархів римського та візантійського ставали напруженими . Поки сама імперія не поділилася на дві частини, західну та східну доти й церква християнська залишалася однією православною. Але з часом Візантія втратила свою західну частину політично, а це привело і до того, що від єдиної християнської церкви відірвалася її західна частина , від чотирьох патріархатів відірвався один - римський.
867 році брати отримали запрошення від папи Миколи відвідати Рим . Вони прийняли запрошення прибути до Риму. Зустрічає Кирила та Мефодія в Римі папа Адріан ІІ , тому що 13листопада 867року помер папа Микола І, а його місце посів папському престолі Адріан ІІ.
Брати пробувши три роки на моравах , а вже по тому про працю їхню довідався папа Микола, повернулися до Константинополя і вже звідси відправилися до Риму.
Прибуття братів до Риму стало великим святом. Річ у тому , що Костянтин ніс мощі Святого Климента, а вони були для папи та римлян найбільшими святощами. У той час римляни взагалі дуже захоплювались збиранням різних релігійних реліквій ,а це ж були мощі одного з перших римських пап Костянтин весь час носив мощі Святого Климента з собою. Кирила та Мефодія в Римі зустріли з великою пошаною. Під час внесення мощів Святого Климента до Риму відбулося багато чудес, про що розповідається в багатьох джерелах.
У Римі було немало духовенства, що було рішуче проти слов'янського богослужіння. Триязична єресь міцно трималася в західній церкві, і брати зустріли в Римі багато запеклих ворогів. Виявилось, що отримати благословення від папи на переклади зовсім нелегко, - для цього потрібно було перше провести широку підготовчу пропаганду нових ідей, чим і зайнялися брати.
Костянтин мав багато прихильників серед вищого церковного духовенства. Вони , певне , й самого папу Адріана ІІ “прихилили” до братів бо папа, як оповідають про те джерела поставився до них добре. Але в Римі було багато й такого духовенства, яке з недовірою відносилися до новизни, яку запроваджував Костянтин. І певне не один раз виступали проти новаторів. І коли в Римі багато працював Костянтин пропагуючи свою справу, то напевно ще більше те й робило німецьке духовенство, яке виступало проти братів та слов'янського богослужіння. Усі джерел оповідають по те, що і в Римі мав Костянтин завзяту боротьбу з три язичниками. Папа вирішив поблагословити працю братів. Звичайно багато духовенства не погодилось з рішенням папи.
Другою важливою справою для братів було висвячення їх учнів, яких вони привезли з собою з Моравії та Паннонії. Це була велика справа бо ж ці учні мали заступити своїх учителів і продовжувати далі ту справу, яку розпочали Солунські брати. Учні яких привезли для висвячення, були напевно всі місцевого походження, які добре знали слов'янську мову, вони мали розпочати перші кадри місцевого духовенства на Моравах та Паннонії . Погодившись папа поблагословити й затвердити слов'янське богослужіння, змушений разом з тим погодитися й на висвяту учнів .
Вважають, що висвячено було лише п'ятьох учнів Горазда, Климента, Наума, Ангел ара, Саву. Висвячених учнів, напевно, відправлено було в Моравію та Панонію, щоб вони виконували там необхідні церковні потреби та служби. Тому, перша частин завдань братів була блискуче закінчена: папа Адріан ІІ поблагословив богослужіння живою народною мовою і висвятив перших священиків для слов'янського народу.
2.2 Походження слов'янського письма. Створення абетки як акт культурного значення для слов'янських народів
Походження слов'янської та східнослов'янської писемності. Писемність є найважливішою складовою частиною культури будь-якого народу. Вона виникає тоді, коли в результаті соціально-економічного і культурного розвитку суспільства в ній з'являється потреба. Проблема походження слов'янської писемності досі остаточно не з'ясована. Причиною того є недостатність джерел і те, що існує дві слов'янські азбуки: кирилиця та глаголиця. Яка з них є давнішою і яку винайшов слов'янський просвітник Кирило -- ось ті питання, що багато років хвилюють славістів у всьому світі.
Кирилиця -- писемність, що відома за книжковими пам'ятками XI--XII ст. її азбука складається з 43 літер, у тому числі з 24 грецьких і 19 ориґінальних слов'янських. Накреслення літер (графіка) близьке грецькому, візантійському алфавітові. Кирилиця -- складна творча переробка грецького алфавіту. До її складу увійшли 19 літер, зовсім не відомих грекам. Кирилиця -- цілком ориґінальна система слов'янської писемності. Накреслення її літер в подальшому стали графічною основою сучасної української, болгарської, російської, білоруської писемності.
На відміну від кирилиці, глаголиця має дуже складне накреслення літер у вигляді кружечків і петелек, з'єднаних між собою, що дуже утруднює оволодіння цією системою слов'янського письма. Азбука глаголиці складається з 39 літер. Більшість вчених гадає, що глаголицю винайшов Кирило для слов'ян Моравії та Паннонії, де разом зі своїм братом Мефодієм він запроваджував церковні відправи слов'янською мовою. Незважаючи на графічну складність літер глаголиці, вона тривалий час вживалася в деяких південнослов'янських країнах.
На початку X ст. болгарський письменник Чорноризець Храбр у своєму творі "Про письмена" зробив першу спробу встановити етапи виникнення і розвитку слов'янської писемності: поки слов'яни були язичниками, вони не мали книг, а для лічби та ворожінь користувалися чертами і резами (тобто зарубками та різними позначками); коли ж вони стали християнами, то крім свого письма почали користуватися латинськими і грецькими літерами, і так писали ними довгі роки без упорядкування; потім Бог послав слов'янам Кирила, який винайшов для них азбуку . Довгий час вчені гадали, що це була кирилиця, але зараз більшість дослідників вважають, що Кирило винайшов глаголицю. Вперше цю думку висловив чеський вчений П. І. Шафарик .
Стосовно походження кирилиці, то вона виникла поступово з протокириличної писемності, до якої у ході користування слов'янами додавалися все нові й нові слов'янські літери, необхідні для покращання передавання особливостей фонетики слов'янської мови. Ця гіпотеза була висунута в минулому столітті Вс. Міллером та І. І. Срезнєвським, а в наш час поглиблена й доповнена новими матеріалами болгарським вченим Є. Георгієвим. У тих місцях, де слов'яни проживали поруч з греками-візантійцями (Болгарія, Крим), вони згодом почали для свого письма вживати грецькі літери, як про це писав Чорноризець Храбр. Поступово до грецького алфавіту почали додавати слов'янські літери. Чорноризець Храбр у X ст. згадує у слов'янській азбуці вже 14 літер, а у книжкових пам'ятках XI ст. їх налічується 19. Саме це свідчить про еволюційний характер розвитку кирилиці, її формування, на думку Є. Георгієва, відбувалося на всіх слов'янських територіях, у тому числі й на східнослов'янських. Вірогідно, про це свідчить азбука, виявлена у Софійському соборі в Києві 3, яка складається з 27 літер і в тому числі з чотирьох слов'янських "Б", "Ж", "Ш", "Щ", які насамперед необхідні для написання таких слів, як "Бог", "Боже", "Божий", "широта" тощо; оскільки у грецькому алфавіті не було відповідних літер "Б", "Ж", "Ш".
За правління болгарського царя Симеона (893--927 рр.) центром слов'янської писемності стало місто Преслав, де протокирилична писемність була остаточно впорядкована й стала тією кирилицею, яка нам відома в рукописних книжках XI ст.
Значно складніша справа з походженням східнослов'янської писемності. Тривалий час її виникнення пов'язувалося з церковною реформою князя Володимира в 988 р. Але писемність на Русі з'явилася значно раніше, чому є переконливі докази, її поява була пов'язана з культурним розвитком східних слов'ян та утворенням в середині IX ст. могутньої держави Київська Русь зі столицею -- Києвом, під владою якого об'єдналися навколишні племена: поляни, древляни, сіверяни та ін.
Виникненню писемності у східних слов'ян сприяло два головних чинники; 1) поява держави; 2) проникнення здавна на східнослов'янські території християнства, яке було тісно пов'язане з використанням писемності для релігійних потреб. Писемність була конче необхідна державі для функціонування її інститутів: укладання договорів, діловодства, написання різних князівських грамот, оподаткування населення тощо. В свою чергу, християнство, основою якого була писана книга, також сприяло поширенню початків писемності. Християнізація східнослов'янських племен почалася у середині IV ст. У цей час спостерігається пожвавлення місіонерської діяльності греків у Подніпров'ї, що підтверджується археологічними знахідками місцевої кераміки з позначками у вигляді хрестів. Підтверджується це і еволюцією поховального обряду .
Відповідно до повідомлень літописних джерел у 60-х роках IX ст. дніпровська Русь на чолі з київським князем Аскольдом вчинила військовий похід на Царград -- Константинополь. Похід був невдалим, і з Візантією укладено мир, а частина військової дружини разом з князем прийняла християнство. На Русь було надіслано єпископа і навіть складено спрощену азбуку. Ці відомості підтверджуються "Окружним посланням" константинопольського патріарха Фотія та біографією візантійського імператора Василія Македонянина, написаною Константином Багрянородним .
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5
