2
Міністерство освіти і науки УКраїни
Полтавський національний технічний університет
ім. Ю. Кондратюка
Контрольна робота
з дисципліни «Історія України»
на тему: «Козацтво. Запорізька Січ»
Виконав:
студент групи 1Б1
заочного факультету
Волков М. В.
Полтава - 2010
Зміст
2.3 Право і судочинство у Запорізькому низовому війську
2.4 Загальні стосунки Січі з сусідами та іншими країнами
Термін "козак" вперше згадується у джерелі XIII ст. (в початковій монгольській хроніці 1240 року) і походить з тюркських мов. Він означав "одинокий", "схильний до розбою, завоювання". У словнику половецької мови "Соdeх Сumanicus" (1303 р.) "козак" перекладено як "страж, конвоїр".
Східні старовинні джерела називають половців "жовтою ордою". Поклонялися половці Вічно Блакитному Небу. З 1055 року половці почали переможно оволодівати степовими просторами України. Йшли вони курінями (так в половців називалися роди), які ділились на коші (сімейства), і називались вони козаками ("ко" - небо", "зак" - захищати). З часом, коли половці почали приймати християнство, термін "захисники неба" став непотрібним. Корінь слова "коз" (вільна людина) був зрозумілим та актуальним. В степу на південно-східних рубежах Русі в кінці XII ст. виникають військові об'єднання з русів і половців, які формувались не по родовій або етнічній ознаці, а як спільна сила, яка захищала кордони Київської Русі. В цьому середовищі народилося і слово "гетьман" (вожак).
Козацтво виникло і сформувалося в другій половині XV-XVI ст. як форма протесту українського народу проти зростаючого соціального та національно-релігійного гноблення, посилення кріпацтва і розвитку кріпосного права.
Соціальний склад козацтва був неоднорідний. Переважну його масу становили збіглі селяни, представники міських низів, а також декласовані елементи землян і шляхти. Воно поповнювалося вихідцями не лише з українських земель, а й з Білорусії, Росії, Молдавії.
Джерелом утворення козацтва в другій половині XV-XVI ст. були втечі, масові переселення селян і міщан. Це стало фактором освоєння обширів Наддніпрянщини, яка у XV ст. була спустошена та знелюднена внаслідок постійних татарських нападів.
Козацтво «на волості» взяло на себе справу боротьби проти татар. Найвидатнішим явищем в історії козацтва було утворення в середині XVI ст. Запорозької Січі. Згуртовуючи в собі найволелюбніші елементи козацтва, вона стала осередком боротьби не лише проти зовнішніх ворогів України -- Турецької (Османської) держави і Кримського ханства, а й проти зазіхань правлячих кіл Речі Посполитої щодо України. Запорожці очолили рух свого народу за соціальне й національне визволення. Січ стала зародком нової української козацько-старшинської державності, утворивши органи влади («Кіш»), військо та морський флот. К. Маркс назвав Запорожжя «християнською козацькою республікою».
Запорізька Січ - суспільно-політична та військово-адміністративна організація українського козацтва, що склалася наприкінці ХV ст. - першій половині XVI ст. за дніпровими порогами у районі острова Хортиця. Утворення Запорозької Січі було видатною подією. Січ стала для українського народу могутньою підпорою в боротьбі проти феодально-кріпосницького та національного гніту і проти турецько-татарської агресії.
Козаки, тобто спільні прикордонні загони половців та русів, стали тією силою, яка першою вчинила відчайдушний опір монголо-татарським завойовникам.
Отже, корені українського козацтва сягають ще в часи половецьких куренів. Період кінця XII - першої половини XIII ст. характеризується як перший етап формування та розвитку українського козацтва.
1.1 Основні причини виникнення козацтва
Основними причинами виникнення козацтва були:
1. Економічні - нестача власної орної землі, народна колонізація вільних земель Придніпров'я та Дикого поля - степів за Дніпровськими порогами.
2. Соціальні - посилення феодальної експлуатації українського населення з боку литовських та польських магнатів, шляхти, оформлення кріпосної залежності селянина від феодала.
3. Політичні - цілеспрямована політика польської прикордонної адміністрації поставити козацтво на службу по охороні південних рубежів від татарської небезпеки.
4. Стратегічні - постійна небезпека з боку Кримського ханства.
5. Національно-релігійні - політична полонізація українського населення та наступ католицької церкви на права православної, наростанням релігійного та національного гніту.
1.2 Первинна організація козацтва
У пошуках волі українські козаки просувалися все нижче Дніпром і його південними притоками аж за невеликі прикордонні застави Канева та Черкас. На цих щедрих, але й небезпечних землях вони організовували уходи, тобто мисливські та рибальські виправи, а також займалися випасанням худоби та коней. Сільське господарство зовсім не мало такого характеру, що нині. Хліборобство стояло на другому ступені, бо зерно не вважалося за річ торговельну. Хліб сіяли для власної потреби. По таких місцевостях де було багато води і лісів люди охоче брали служби, а по степових районах було навпаки: охочих до служб було обмаль. Вони не були забезпечені від нападів татар. Власне під час цих тривалих сезонних виправ углиб степу в них з'являються перші елементи організації. Вирушаючи у "Дике поле", вони обирали своїми ватажками, або, як їх іще називали, найбільш досвідчених, сміливих і винахідливих, а щоб краще оборонятися від татар та взаємодіяти на ловах і в рибальстві, групувалися у тісно об'єднані загони - ватаги. Згодом у степу заснувалися укріплені табори з невеликими цілорічними військовими залогами, а для багатьох козакування перетворилося на постійне заняття.
Рятуючись від репресій польського уряду та феодального гніту, чимало українських козаків, які не попали до реєстру, та біглих селян рушали у пониззя Дніпра, створюючи укріплення. Вони називалися засіки. А сукупність цих засік дістала назву "Січ".
Багато козаків проживало у містах. У 1600 році населення Канева нараховувало 960 мешканців, що належали до стану міщан, і понад 1300 козаків з родинами. Міські козаки ігнорували урядову владу. Вони визнавали лише своїх старшин. Польський уряд сподівався залучити до себе на службу міське козацтво або певну його частину. В 1572 році король Август санкціонував утворення загону з 300 оплачуваних козаків на чолі з польським ватажком, який формально не підпорядковувався урядовим чиновникам. І хоча цей загін незабаром розформували, його поява стала важливим прецедентом. Вперше польський уряд визнав козацтво як окрему соціальну верству, що мала право на самоврядування.
Друга більш вдала спроба створення санкціонованого урядом козацького загону мала місце в 1578 році. Король встановив плату шести сотням козаків і дозволив їм розташовувати в місті Трохтемирові свій арсенал і шпиталь. За це козаки погоджувалися визнати за старшин призначених шляхтичів. Завдання цих негайно внесених до реєстру козаків полягало в охороні кордонів та в контролі за реєстровими козаками. До 1589 року реєстрових козаків налічувалося 3 тисячі. Реєстрове козацтво і шляхта жило без усякого діла і складали тільки почесну варту свого магната. В основному це були вихідці з місцевих жителів. Вони мали значну власність. Один реєстровий козак мав маєток, ставок для риби, ліс і пасовисько, вулики, золото. Відносно заможне реєстрове козацтво різко відрізнялося від нереєстрових козаків, які рідко коли мали більше ніж прості селяни. Реєстрові козаки мали великий вплив на рішення ради в Січі. Тому стосунки між 3 тисячами і близько 40-50 тисяч нереєстрових козаків часто досягали крайнього напруження. Проте ці відмінності н перешкоджали синам заможніших козаків іти на Січ в пошуках долі або вступати до реєстрових тим козакам, що спромоглися нажити собі багатства.
На стихійних зборах обирали і з такою ж легкістю скидали козацьких ватажків - гетьмана чи отамана, осавулів, писаря, обозного та суддю. Кожен курінь (це слово згодом стали вживати як назву військової одиниці, що жила в курені) обирав аналогічну групу нижчих офіцерів, або старшину. В період воєнних походів старшина користувалася абсолютною владою, включаючи право на застосування смертної кари. Але в мирний час її влада була обмеженою. Взагалі запорожців налічувалося 5-6 тис., із них 10%, змінюючись, служили січового залогою, в той час як інші брали участь у походах чи займалися мирним промислом. Січове господарство переважно спиралося на полювання, рибальство, бортництво, солеваріння в гирлі Дніпра. Для Січі, що лежала на торгових шляхах між Річчю Посполитою та Чорноморським узбережжям, важливу роль відігрівала також торгівля. Попри засади братерства та рівності, якими керувалися запорожці, між козацькою старшиною й рядовими козаками (черню) поступово виникли соціально-економічні відмінності та напруженість, які час від часу виливались у заворушення.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5
