Під час державного перевороту 19-21 серпня 1991 місцеві партії і державні органи підтримали змовників. Під час референдуму 1 грудня 1991 54% населення Криму підтримало незалежність України. Утворений у серпні 1991 Республіканський рух на чолі з Ю. Мешковим, виступав за приєднання Криму до Росії. 5 травня 1992 Верховна Рада Криму прийняла акт про незалежність Республіки Крим, однак це рішення було скасоване Верховною Радою України як незаконне. З літа 1992 місцеве російськомовне керівництво користувалося майже повною політичною автономією, чинячи свідомі перешкоди реалізації українських та кримськотатарських національних вимог. Курултай і Верховна Рада Криму діють як два альтернативні законодавчі органи. У жовтні 1992 на поселення кримських татар в Алушті були вчинені збройні напади, які призвели до нової ескалації напруженості у міжнаціональних стосунках. 600 тисяч українського населення, значною мірою зрусифіковане й політично розрізнене (найбільше політичне об'єднання -Український громадянський конгрес Криму), не відіграє значної ролі у розвитку політичної ситуації. У січні 1994 Ю. Мешков внаслідок виборчої кампанії, яка супроводжувалася серією політичних убивств, став президентом Республіки. Радикалізація політичного руху російськомовного населення підважувала компроміс, укладений з кримськими татарами у жовтні 1993. Розкол всередині російськомовної політичної еліти (між прихильниками президента і прихильниками Верховної Ради) та її відверто антагоністична позиція у відношенні до українських органів влади загрожувала політичною нестабільністю як у Криму, так і в усій Україні, та загостренням українсько-російських міждержавних відносин. Враховуючи ці обставини, Верховна Рада України 17 березня 1995 відмінила дію Конституції Республіки Крим і ліквідувала інститут президенства у Криму.
Якщо робити висновки з даного розділу, то можна зазначити те, що Крим так чи інакше завжди був пов'язаний з Україною. Починаючи від Кіммерії, яка існувала і на території материкової України, закінчуючи вже сьогоденням. Кримські татари, яких постійно виселяли, є національним етносом, який формувався протягом тисячоліть і є невід'ємною частиною населення Криму.
2. Кримськотатарська проблема в незалежній Україні
2.1 Акт приєднання Криму
До складу Української РСР Крим було приєднано 19 лютого 1954 року. Микита Хрущов, який на той час стояв на чолі Радянського Союзу “подарував” півострів Україні, де довгий час сам працював на державних і партійних посадах. Про це писалося багато статей, де пояснювались причини цієї передачі. Приводом до “подарунку” стала 300 річниця Переяславської угоди про возз'єднання України з Росією. У цей рік з метою відзначення російсько-українського партнерства по всьому Радянському Союзу з надзвичайною помпезністю були проведені святкування річниці. На додаток до численних урочистостей, міріадів публікацій та незліченних промов ЦК КПРС обнародував тринадцять «тез», у яких доводилася непохитність «вічного союзу» українців із росіянами. Щоб підкреслити ті великі переваги, що їх приніс Україні союз із Москвою, й було здійснено передання Криму -- як «свідчення дружби російського народу».
Становище України у складі СРСР за хрущовської доби влучно визначив Борис Левицький фразою «друга серед рівних». Дедалі більше фактів указувало на те, що між Кремлем і Києвом виникло порозуміння, і Росія хотіла зробити Україну своїм партнером в керуванні країною. Але звісно Російська СФРР була головним партнером. Українці ж не вірили в можливість здобути незалежність, так як ще починаючи з XIX ст. влада змушувала своєю політикою повірити людей в те, що українці є малоросами і без могутньої Росії неспроможні самостійно існувати. А для Кремля отримати підтримку українців було дуже важливим. Це пояснюється не тільки тим, що наша держава була другою по величині у всьому Союзі, а й тим, що це була єдина нація, яка могла виступити серйозним противником російській гегемонії.
Тому приєднання Кримської РСР до території України було своєрідним підлещуванням. Для Росії це було вигідно ще з однієї причини. Через наближеність та економічну залежність від України Крим природно утримував з нею сильніші зв'язки, ніж з Росією. Приєднання Криму звалило на Україну ряд економічних і політичних проблем. Депортація татар у 1944 р. спричинила економічний хаос в регіоні, й компенсувати втрати довелося київського бюджету. Ще важливішим було те, що за даними перепису 1959 р., в Криму проживало близько 860 тис. росіян і лише 260 тис. українців. І хоч після 1954 р. Київ намагався переселити до цього регіону українців, росіяни, багато з яких агресивно відкидали усяку форму українізації, лишилися тут переважною більшістю. І взагалі, якщо подумати, Хрущов не мав права передавати Крим, адже ця територія не є ні українською, ні російською, а історично належить кримським татарам, яких частково було виселено під час другої світової війни за наказом Сталіна.
Починаючи з 1783 році, коли Росія приєднала півострів до своєї Катеринославської губернії, а нині це - Дніпропетровська область сучасної України, території, що знаходилися неподалік від моря, а особливо Південний берег Криму з його цілющим субтропічним кліматом, поступово отримував статус рекреаційної зони для імператорської родини та російської аристократії. Водночас, неродючі землі гірського і степового Криму не дозволяли розвивати тут сільське господарство, а півострів, особливо в курортний сезон, потребував все більше продуктів харчування. Саме з прилеглих українських територій півострів одержував продукти, якими його не могло забезпечити власне виробництво. Тому передання Криму Україні позбавило Радянську Росію багатьох проблем, які вона таким чином переклала на плечі України.
Розірвання економічних зв'язків з Україною стали причиною катастрофічного становища, що склалося в Криму в роки Другої світової війни, а також після звільнення півострова від нацистів. Саме Микита Хрущов першим із радянських керівників усвідомив масштаби економічного занепаду, розорення і бідності, які запанували на півострові після війни. Пустували татарські аули. Висохла земля, уламки військової техніки... таким побачив степовий Крим Хрущов, коли приїхав 1953 року відпочивати до Ялти. За свідченнями очевидців, довго знаходитися у стані бездіяльності Хрущов не міг, тому поїхав оглядати увесь півострів. На шляху йому зустрілися голодні і безпорадні переселенці з російського Поволжя, котрі повинні були замінити на цих землях депортований кримсько-татарський народ, проте не мали жодного уявлення як обробляти кам'янисті кримські схили.
Саме після цієї поїздки по Криму Хрущов остаточно прийняв рішення про передачу Криму Україні, що й було зроблено майже через рік у відповідності до тогочасного радянського законодавства. І саме з цієї дати, як вважають експерти, почалася справжня повоєнна відбудова і економічне піднесення півострова. Через 37 років, у 1991-му, після розпаду СРСР Україна проголосила незалежність. Якраз у цей час почали звучати голоси на підтримку передачі Криму назад до Росії, мотивуючи тим, що більшість населення Криму є російськомовним. Проте цей рух не було підтримано більшістю кримчан і Крим залишився у складі України, отримавши при цьому автономію.
2.2 Соціальні проблеми, які виникли з поверненням татар на Україну: громадянство, місце проживання, фінансове забезпечення
Кримські татари, які почали повертатися в 1989-1990 роках на свою Батьківщину, зіткнулися з великою кількістю проблем. Саме повернення було зумовлене конфліктами між етносами в Узбекистані, які доходили до “різні”. Корінні жителі Криму їдуть на землі своїх предків і тут починають боротися за свої права. Було створено громадсько-політичну організацію кримських татар - ОКНР (29 квітня - 2 травня 1989 року). Згодом (15 червня 1990 року) вийшов перший номер періодичного видання Організації кримськотатарського національного руху. Це видання не тільки надавало людям, які попри все почали масово повертатися на свої землі, отримувати необхідну інформацію, але й слугувало для більш чіткої координації різноманітних сил у національному русі. Крім того однією з її головних цілей було встановлення діалогу між місцевим населенням та кримськими татарами.
Одною з головних проблем є отримання українського громадянства, адже, як зазначено законом, для цього потрібно прожити на Україні не менше п'яти років і добре володіти українською мовою. За станом на 1 січня 2000 р. в Криму було прописано 258500 раніш депортованих осіб, з них 255473 кримських татар, 536 німців, 1865 греків, 306 болгар, 320 вірмен. З них 146793 осіб повернулися на півострів до 13 листопада 1991 р. і відповідно до права "нульового вибору" були включені до складу первісного корпусу громадян України. Решта, хто переїхав до Криму після 13 листопаду 1991 р., мали пройти через процедуру натуралізації або підтвердження належності до громадянства України. І це було великою проблемою. Адже татарам не має де жити, тобто прожити тут потрібний термін для отримання громадянства не могли, а з іншого боку, в Узбекистані вони отримували ще якісь пільги (наприклад, пенсію), в той час як на території України не мали на неї прав. Згодом було укладено українсько-узбецьку домовленість про співробітництво у справі вирішення питань громадянства раніш депортованих осіб та їх нащадків, а це приблизно 62246 чоловік.
Зобов'язання щодо припинення іноземного громадянства та отримання протягом календарного року документа про неналежність до нього дають іноземці. Особи без громадянства подають до паспортно-візової служби декларацію про відсутність іноземного громадянства. Така вимога передбачається ст. 8 Закону України "Про громадянство України". Декларація заповнюється безпосередньо заявником і не потребує засвідчення в якихось інстанціях. Після її надходження у відділ паспортної реєстраційної та міграційної робота ГУ МВС України в Криму ухвалюються рішення про отримання заявником громадянства України. Таким чином було частково вирішено цю проблему, але далеко не повністю.
Другою з основних проблем є нестача території для проживання. Кримські татари почали масово захоплювати землі. Так у серпні місяці 2005 року в м. Алушта на вулиці Ювілейній 20 організована група захопила будівлю і в десяти квартирах поселилася самовільно. Суд ухвалив рішення про виселення нових мешканців, але виконавцям не дали його реалізувати. Громадяни, котрі захопили житла, не дають представникам закону виконати рішення. В Республіканському комітеті земельних ресурсів підрахували - лише в 2006 році на півострові захопили 1300 гектарів землі.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7
