Колишній військовополонений А.В. Севрюгін розповідав: «Люди вмирали сотнями. Біля мене щодня вмирало 9-10 чоловік. Мертвих вивозили, їх місця займали нові хворі, а ранком повторювалась та ж картина. Смертність досягала 300 чоловік на добу.» За два роки окупації м. Славути у гросслазареті гітлерівці знищили до 150 тисяч офіцерів і бійців Червоної Армії. Відомий актор, народний артист СРСР, лауреат Ленінської премії Інокентій Смоктуновський теж перебував у гросслазареті. Зимою 1943 року він блукав по лісах, поки не потрапив у село Сохужинці Ізяславського району, де його хворого на дистрофію виходила сім'я Шевчуків, воював у партизанському загоні ім. Леніна. «Після втечі з полону на початку січня 1944 року я зв'язався з партизанами і був залишений командуванням загону», - згадував актор кіно і театру. Холокост на Славутчині У березні 1942 року окупаційна влада приступила до остаточного здійснення своїх варварських планів щодо єврейського населення міста і району.
До початку березня частину території Славути в районі вулиць Володарського, Революції, Артема і Б. Хмельницького, де проживали переважно євреї, було обнесено триметровою огорожею з колючого дроту і створено гетто - концентраційний табір для євреїв. З 2 березня сюди стали доставляти євреїв з Ганнополя, Берездова та інших сіл району і розстрілювали прибулих немічних старих людей і калік. Всіх інших помістили у будинках на території гетто, їх не забезпечували продуктами, вихід з гетто заборонявся. Жителям міста під загрозою розстрілу не дозволялося надавати євреям будь-яку допомогу. В'язнів гетто чекала голодна смерть, серед них поширювалися хвороби. Підлітки, переборюючи страх, вибиралися за огорожу і просили милостиню на базарі. Працездатних євреїв використовували для добування під Печиводами, на будівництві шосейної дороги у Ганнополі та на інших важких роботах. У травні 1942 року німецька влада розвісила по місту відозву до єврейського населення міста Славути такого змісту: «В останні дні були випадки актів насильства по відношенню до єврейського населення з боку не євреїв.
Попередження таких випадків і у майбутньому не може бути гарантованим, поки єврейське населення буде розкидане по території всього міста. Німецькі і поліцейські органи. Які в міру можливості протидіяли цим насильствам, не бачать, однак, іншої можливості недопущення таких випадків, як концентрація всіх євреїв Славути в окремому районі міста. Тому всі євреї міста у суботу, 13 травня 1942 року, будуть переведені в окремий район, де вони будуть захищені від ворожих актів. Для проведення у життя цього заходу всі обох статей і всіх віків повинні з'явитися 13 травня 1942 року о 8 годю ранку на відповідні збірні пункти. Всі євреї при собі повинні мати свої документи і здати на збірних пунктах зайнятих ними до цих пір квартир. До ключі повинен бути дротом або шнурком прив'язаний картонний ярлик, що містить ім'я, прізвище і точну адресу власника квартири. Є вреям рекомендується взяти з собою коштовності і наявні гроші, за бажанням можна взяти необхідну для зручностей на новому місці проживання ручну ношу. Безперешкодне здійснення цього заходу - в інтересах самого єврейського населення.»
А 27 червня 1942 року вчинено остаточну криваву акцію над євреями Славутчини. До сходу сонця фашисти і поліцаї собаками і кийками зігнали місцевих жителів і доставлених з інших населених пунктів чоловіків, жінок, матерів з малими дітьми, підлітків на площу у гетто. Людей посортували у колони. Далі сталося неймовірне: немовля виривали з рук матерів і живими кидали в криницю. Решту приречених декількома колонами по 500 чоловік у кожній під посиленою охороною погнали на східну околицю Славути і там розстріляли. На місці розстрілу всіх заставляли повністю зняти з себе одяг і взуття і лягти у велику яму, після чого лунали залпи з гвинтівок і автоматів. Трупи і поранених присипали землею. Прибувала нова колона, і все повторювалося. У цей день розстріляно більше 2500 євреїв. У кінці червня в лісі навпроти сучасної школи№5 розстріляно сім'ю відомого у місті лікаря Хармаца Я.С. Після звільнення Славути могили не обстежувалися, а державна комісія з розслідування злодіянь фашистів на території міста під час окупації у червні 1944 року «встановила», що у Славуті загинуло 390 євреїв.
В іншому документі називається біль вірогідна цифра - 2296 загиблих Партизанський рух Центром партизанського руху і його потужним генератором було місто Славута. Тридцять місяців тривала окупація Славутчини. За цей час в місті загинув кожен другий житель. 4057 жителів району були вивезені на каторжні роботи. На території району німці повністю спалили шість сіл. В місті були пограбовані усі заводи. В центрі Славути гітлерівці створили гетто для єврейського населення, в якому було знищено більш як 13 тис. чоловік з усього району. На території Славути знаходився концтабор “Гросслазарет” для військовополонених червоноармійців, в якому загинуло близько 200 тис. чоловік.
Весь час жителі міста вели боротьбу з окупантами. Вже в липні 1941 р. в кількох кілометрах від Славути вчитель Стриганської школи Одуха А.З. створив підпільну групу з 12 чоловік, до якої увійшли вчителька Охман Г.Р., колишні учні школи брати Леонід і Борис Троцькі, Олександр Гіпс, Віталій Кмитюк. У серпні того ж року на квартирі Яворського А.Р. відбулося перше засідання організаторів славутського підпілля. А через півроку на Славутчині діяло 19 підпільних груп. Діяльність славутських підпільників активізувалась у жовтні 1941 року після повернення до міста лікаря Михайлова Ф.М. Родом Федір Михайлович був з Росії, з Тули, але до війни після отримання медичної освіти розпочав працювати разом з дружиною в Славутській лікарні, звідки був призваний у армію, коли розпочалася війна. Восени 1941 р. в районі Полтави він потрапив у оточення, після якого йому вдалося повернутися до Славути. Знову влаштувавшись працювати у лікарню, Михайлову вдалося увійти у довіру до німців. Після цього він організовує патріотичну групу опору окупантам, в яку спочатку входили тільки медичні працівники лікарні. З часом ця група об'єднала всі підпільні групи міста, Славутського і Шепетівського районів і налічувала близько 200 чоловік. Для керівництва підпіллям було обрано міжрайонний комітет у складі Ф.М.Михайлова, О.А.Горбатюка, К.О.Захарова, А.З.Одухи, В.В.Яворського та інших. Слід підкреслити, що комітет став досить впливовою силою не тільки в Славуті, але й у Шепетівці, багатьох селах Грицівського, Антонінського, Ізяславського районів, де також було створено підпільні організації. Були налагоджені також зв'язки з підпільниками Житомира, Бердичева, Новоград-Волинського, Києва, Острога. Спочатку підпільники вели тільки антифашистську пропаганду, але з часом з'явилися можливості боротьби більш дієвими способами. Були створені бойові групи, завданнями яких було проведення диверсійних актів. Групи були малочисельними та складалися в основному з військовополонених, бійців Червоної армії, що переховувалися у лісах під час відступу, а також тих місцевих жителів, які за різними причинами увійшли в конфлікт з новою владою. На засіданні міжрайонного комітету у лютому 1943 було розглянуто питання про створення партизанських загонів, спеціальних підривних груп, баз зброї, боєприпасів і харчування. У першій половині 1943 року був створений партизанський загін Славутського району, який згодом перетворився на з'єднання. Командиром його став А.З.Одуха. На озброєнні партизан було 2 міномета, декілька кулеметів, 87 гвинтівок, пістолети, вибухівка.
Восени 1942 року підпілля Славути встановило зв'язок з Великою Землею, і через білоруських партизан було отримано радіостанцію. Загін поповнювався як за рахунок місцевих жителів, так і за рахунок військовополонених з концтабору “Гросслазарет”, який знаходився на території міста Славута. Підпільники та партизани організовували втечі з цього табору полонених та формували з їх числа підрозділи загону. Відомим є факт, коли підпільники 14 червня 1942 року організували втечу кількох десятків військовополонених з табору. Крім того, дуже частими були “уходи” з табору, які організовував Михайлов (головний лікар міста) для хворих Гросслазарету. Він доповідав німцям, що вони вмерли, підроблював відповідні документи, а “мертві душі” уходили у ліс, до партизан.
В районі села Стригани підпільники організували шпиталь для таких хворих, а також для поранених партизан. Усього за час окупації підпільники разом з партизанами визволили з канцтаборів Славути і Шепетівки 2190 чоловік. Методи боротьби партизан Славути були в основному диверсійними. Через Славуту йшла одна з основних залізничних магістралей, що зв'язувала німців з їх глибоким тилом. Партизанські загони основні свої зусилля спрямовували на ушкодження цієї магістралі, а також на підрив ворожих ешелонів з живою силою та технікою. Дуже частими були напади на ворожі гарнізони, знищування поліцаїв. Напади партизанів стали настільки дошкульними, що гітлерівське командування змушене було надіслати з Шепетівки понад 3 тисячі солдат і офіцерів, щоб блокувати славутські ліси. Але це не дало дієвого ефекту. З кожним днем зростала міць одухівського з'єднання. В грудні 1943 р. воно мало у своєму складі 5 партизанських загонів, у яких нараховувалося 1200 чоловік. Поступово ця цифра зросла до 4000 тис. Бійці партизанського з'єднання імені Михайлова (самого Ф.М.Михайлова німці викрили і стратили у липні 1942 року) діяли на території не тільки Кам'янець-Подільської (колишня назва Хмельницької області), а й Волинської, Рівненської, Тернопільської області. За даними звіту партизанського з'єднання, яке побачило світ після визволення Славутського району від німців, партизани Славутчини провели 948 бойових та диверсійних операцій, влаштували 344 залізничні диверсії, внаслідок чого 287 ворожих ешелонів пішло під укіс. 18190 ворожих солдат і офіцерів загинули під час вчинених партизанами диверсій на залізниці, а ще 2773 фашисти були знищені у відкритих боях.
Таким чином, можна сказати, що партизанський рух на Славутчині мав два періоди у своєму розвитку: перший - до 1943 року - підпільницький, другий - з січня 1943 року до січня 1944 (момент визволення Славути від німецьких загарбників) - партизансько-підпільницький. Особливістю його була можливість поповнювати свої лави за рахунок військовополонених. Активності діям партизан Славути надавала наявність лісових масивів, що були поширені в Славутському, Шепетівському, Ізяславському районах. Ще одним сприятливим фактором для розвитку партизанського руху на Славутчині було відсутність крупних збройних угрупувань німецьких військ на території району і навколо нього, що значно підсилювало позиції партизан. Діяльність підрозділів ОУН-УПА на території Хмельницької області Дані щодо участі підрозділів ОУН-УПА в русі опору окупантів під час війни не набули однозначного офіційного тлумачення. Наприклад, у Книзі Пам'яті України, що підготувало до друку і випустило у світ Хмельницьке видавництво “Поділля” (1997 р.), немає жодного згадування про діяльність цих груп на території області. А вже в Книзі Пам'яті України, що надрукована та вийшла у Києві, такі дані є. Діям загонів ОУН-УПА в ній присвячений цілий розділ: “Націоналістичні збройні формування”. Зокрема, в цьому розділі йдеться мова і про діяльність оунівських загонів на теренах Поділля.
Страницы: 1, 2, 3
