Історичні джерела свідчать про спроби проникнення під час війни представників одного протиборчого угрупування на територію іншого. Причому, наскільки я зрозуміла, кожне угрупування ретельно охороняло свою територію від інших.

Безперечно, рішучим діям як партизанського руху Хмельниччини, так і оунівським збройним формуванням, які знаходилися поруч, у сусідньої Рівненської області, в значній мірі заважало те, що їм обидва приходилося діяти у підпіллі від німців. Крім того мали місце численні збройні сутички між цими різними представниками українського руху опору. Про факти таких збройних конфліктів широко йдеться у київської Книзі Пам'яті. Разом з тим ця Книга не нагадує жодного факту участі озброєних підрозділів ОУН-УПА проти німецьких окупантів на території Хмельницької області.

Немає прямої вказівки щодо дій оунівського руху на території Хмельниччини і в книзі “Нариси історії України” А.Жуковського і О.Субтельного, які доволі ретельно підішли до викладення матеріалу щодо часів німецько-фашистської окупації. Вони, в основному, вказують на Галичину, Волинь та Житомирщину як основні райони діяльності національних формувань. Хмельниччина залишилася осторонь від активної діяльності груп Бандери.

А ось Володимир Косик у своєї монографії “Україна і Німеччина у Другій світовій війні двічі вказує на факти діяльності ОУН-УПА на території Хмельниччини. По-перше, він приводить витяг з німецького донесення щодо стану справ на територіях, що захоплені. В цьому донесенні, котре було написано наприкінці липня 1941 року, йдеться про поширення оунівського руху, яке охопило не тільки Волинь і Галичину, а й перекинулося на Поділля. Вказуються міста Чемірівці і Кам'янець-Подільський (південь області), де в цей час йшло широке розповсюдження листівок від імені руху Бандери з закликами виступати проти дій німецьких окупантів.

Інше згадування В. Косика щодо Поділля відноситься до періоду січня-квітня 1943 року. Він пише, що за оцінкою німецького командування, генеральна округа Волинь-Поділля в значній мірі була підвернена впливу антифашистського руху. У більшості її районів німецька адміністрація існувала лише в районних або окружних центрах, а сільська місцевість була повністю у руках повстанців і частково (на півночі) в руках радянських партизанів. Німці оцінювали південь Поділля як найбільш стабільний район: “…на півдні Поділля було мало лісів і тому ситуація там була краща, так що в багатьох районах там ще трималася німецька влада”

Генеральний комісар Волинь-Поділля направив кілька донесень про загальну ситуацію у його генеральній окрузі. В одному з них він вказував на те, що “менші банди, мабуть, українських націоналістів”, почали з'являтися і на Поділлі в районах Ярмолинців і Кам'янця-Подільського.

Володимир Яцентюк, мешканець с. Крупець Славутського району Хмельницької області попри досліджень видатних істориків свідчить про наявність націоналістичної організації на території Славутського району (це - північ Хмельницької області). Володимир Яцентюк - учасник цього руху, безпосередній свідок тих подій, що відбувалися під час війни на землях Хмельниччини. Його спогади, а також дослідження місцевого журналіста Миколи Руцького були опубліковані в Славутської районній газеті “Трудівник Полісся” (публікації: “Істину не можна спаплюжити”, “Стрільчику січовий, чого зажурився?”, “Поки жити, доти й боротися”).

За матеріалами цих статей, українське націоналістичне підпілля в Славутському районі почало існувати з перших місяців війни. Місцеві підпільники тримали зв'язок з оунівцями сусідніх районів Рівненської області. Осідками націоналістичного руху на Славутчині стали села Крупець, Киликиїв.

Організатором Крупецької підпільної групи “За Україну” був місцевий житель учитель математики Іван Олійник. Він згуртував навколо себе біля 20 односільчан. Спочатку вони проводили агітаційну роботу серед селян, в ході якої провадили у життя ідеї незалежності України - як без німців, так і без більшовиків; спонукали розбирати колгоспну землю, реманент і худобу. Потім їх методи стали більш активними: вони спасали євреїв від розстрілів, молодь - від робіт в Німеччині, повідомляли селян округи про німецькі облави (деякі з них служили в німецькій управі і завжди мали найбільш достовірну інформацію щодо задумів німецької влади). Маючи своїх людей на залізниці підпільники псували німецькі поїзди, збирали для майбутньої боротьби зброю. Внаслідок активної протидії німців націоналістичному рухові Крупецька підпільна організація “За Україну” перестала існувати у травні 1943 року. Рештки її членів, в основному з військовополонених, пішли, хто в червоні партизани, хто в Червону Армію.

Керівником оунівського підпілля у Киликиєві став А.Гамула. Ще в юнацькі роки він вступив в ряди ОУН на Рівненщині, куди втекла від радянського переслідування заможна родина його батька. С початком війни він повернувся у рідне село разом з похідними групами ОУН. А.Гамула знайшов однодумців і організував в селі молодіжну групу з двох десятків киликиївців. Спочатку вони об'єдналися у боївку та таємно проходили бойовий вишкіл. Згодом стали ядром берездівської сотні, у яку влилася молодь з навколишніх сіл. Перша збройна акція відбулася під осінь 1943 року, в ході якої вони роззброїли десяток німців, які втікали з села на Славуту.

Киликиївська боївка розгорнулася в сотню УПА уже на початку 1944 року. До неї влилася молодь багатьох сіл Славутського і Берездівського районів Хмельницької області. З весни 1944 року сотня “Юренка”(Гамули) розгорнула запеклу боротьбу проти підрозділів Червоної Армії, яка к тому часу повністю зайняла Хмельниччину. Ця боротьба тривала до 1949 року. Якщо у період панування німецько-фашистських окупантів озброєні місцеві націоналістичні підрозділи практично нічого серйозного не робили проти німців, то в післявоєнні часи вони наносили значну шкоду відродженню радянської влади в Славутському районі.

Таким чином, можна сказати, що під час німецької окупації, на території Хмельницької області дії націоналістичних формувань були малоактивні та не наносили значної шкоди загарбникам. Центрами такого руху можна виділити північ (Славутський, Берездівський райони) і південь (Кам'янець-Подільський, Чеміровецький райони) Хмельницької області. В будь-якому випадку рух опору ОУН-УПА не набув такого широкого розмаху як партизанський рух, організований пробільшовицьким підпіллям. Визволення міста Розвиваючи успіх Житомирсько-Бердичівської операції по розгрому ворога, до середини січня 1944 року війська 1-го Українського фронту під командуванням М.Ф Ватутіна закріпилися на лінії Сарни-Славута-Козятин. У ніч з 14 на 15 січня 1944 року партизанський загін під командуванням О.І.Музальова по льоду через Горинь в районі паперової фабрики ввійшов у Славуту. Комендантом міста став командир взводу цього загону М.В. Шевчук, житель с. Голики, який до війни керував школою с. Бачманівка. Вже восени 1941 року М.В. Шевчук разом з А.Р. Ящурою організували у с. Голики підпільну групу для боротьби з фашизмом. У групу входили: директор школи с. Варварівка Жовтоський П. Д., мешканці села Пуц Назар , інспектор шкіл району Г. В. Хоміч, Бернацький Степан з сином Іваном, Шевчук Тетяна, Хоменко Іван та інші Голицькі підпільники допомогли вивести до лінії фронту військову частину, яка опинилася в оточенні в районі Святого озера, збирали і передавали партизанам зброю, розшукали і переправили до партизанів двох парашутистів, які прибули в славутські ліси для допомоги партизанам як спеціалісти-пдривники. Народні месники збирали і передавали партизанам розвідувальні данні, виготовляли і поширювали серед населення листівки, в яких закликали людей зривати плани фашистів по збору у населення теплого одягу для німецької армії, збиранню і обмолоту хліба, перешкоджати вивезенню молоді на каторжні роботи в Німеччину. Вони зірвали обмолот хліба у с. Радошівка, підірвавши на току молотарку і трактор, спалили міст через річку Цвітоха у с. Ташки, двічі підривали залізничну колію Шепетівка-Ізяслав, їх помешкання слугували явочними квартирами для партизанів. У вересні 1943 року через поширення репресій окупаційної влади галицькі підпільники ввійшли до складу партизанського загону О.І. Музальова, який звільнив Славуту від фашистської окупації . У Славуті партизанами було відновлено радянську владу, військова комендатура приступила до виконання своїх обов'язків. З допомогою місцевого населення партизанам вдалось запобігти руйнуванню електростанції, казарм військового містечка і паперової фабрики. На мостах через річку Утка було виставлено охорону, посилено охоронявся залізничний міст у с. Стригани - єдина збережена переправа через річку Горинь. Загін Музальва зайняв оборону на південь і південний захід від військового містечка. Підступи зі сходу прикривали загони ім.. Леніна та ім.. Калініна, що дислокувалися у миньківських лісах. Штаб з'єднався і загони ім.. Кармалюка та ім.. Михайлова розташувалися гарнізоном у самій Славуті, яка посилено піддавалася артилерійському обстрілу ворогом і бомбардуванням з повітря. Артилерія партизанського загону зайняла вогневі позиції вздовж шосе для відбиття можливої атаки танків з боку Шепетівки. 18 січня у Славуту вступили військові частини 226-ої Глухівсько-Київської Червонопрапорної ордена Суворова другого ступеня стрілецької дивізії під командуванням В.Я. Петренка. 22 січня 1944 року Славуту передано частинам Червоної Армії. Уже 19 січня розпочато призов чоловічого населення міста до лав Червоної Армії. До кінця лютого 386 славутчан, а до кінця року ще 300 чоловік були мобілізовані у діючу армію.

Список літератури

Жуковський А., Субтельний О. Нарис історії України. - Львів, 1993. - 232с.

Історія міст і сіл УРСР. Хмельницька область. - К., 1971. - 706с.

Книга Пам'яті України. Історико-меморіальне багатотомне видання. Хмельницька область. - Хмельницький, Поділля, 1995.

Косик В. Україна і Німеччина у Другій світовій війні. - Париж - Нью-Йорк - Львів, 1993. - 660с.

Поділля у Великій Вітчизняній війні 1941 - 1945 років. Збірник документів і матеріалів. - Львів, Каменяр, 1969. - 416с.

Українська РСР у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу 1941 - 1945 рр. в трьох томах. Т. 1-3. - К., Політична Україна, 1967-1969

Жуков Г.К. «Воспоминания и размышления»

Газета «Радянське Поділля» 8.08.1944 року

Українська РСР у Великій Вітчизняній війні

І Гарнага. Вторгнення. Газета «Трудівник Полісся»

«Славута - минуле і сучасне»

Страницы: 1, 2, 3