Протиставляючи славетній минувшині принизливу дійсність, Паїсій Хілендарський звертався до патріотичних почуттів болгар. При цьому, винуватцями політики денаціоналізації він уважав не тільки османів, а й греків. Праця Паїсія містила, таким чином, першу писемну програму духовного відродження болгар яке, на його думку, було можливим лише через просвітницьку роботу, освідчінність народних мас.
Паїсій Хілендарський досяг своєї мити. Він пробудив у болгарському народі патріотичні почуття. Історія зберегла досить багато імен його послідовників. Найвідоміший із них - єпископ Софроній Врачанський (Стойко Владиславов) (1739-1813рр.), родом з міста Котел, син скототоргівця. На місці котленського священика проявив себе як переписувач церковних книг. З 1794 р. очолює Врачанську єпархію, але покинув батьківщину і поїхав у Бухарест, де займався літературною діяльністю. Софроній - автор збірників «Повчання і слово сказання на свята господні» (1802р.) і «Повчання і повчальні розповідями» (1802р.).Працями Софронія випущена болгарська печатна книга «Кіріакодроміон сіреч Недільник»(1806,Римникі), «Театрон політікон сіре гражданське позоріште»(1809р.).
Найбільш значеним твором Софронія є його автобіографічна праця «Житіє та страждання грішного Софронія»(1805р.)
Автор цих книг показується як фігура національного Відродження як філософ, просвітитель, гуманіст. Його уява направлена на визволення особистості від сліпого спрямування догматам релігії. Його програма розкрита у «Повчальних розповідях», серед цих розповідях значні «Міфологія Сантіпи Філософа», «Езопові басні». Усі вони прославляють «безцінний розум» людини, в той же час як богослов'я примушувало особистість «ходити, подібно сліпому, в темряві».
Повчає читачів «добрим і розумним річчям», Софроній звертається до жанру філософського іносказанні, басні. По його розумінню рабська залежність болгарського народу пояснюється неосвіченністтю. Софроній повторює головну думку - кожний повинен «думати своїм розумом»: «Відкрийте очі і розум ваш, о, болгари, чада мої, і розумійте, і подивіться розумно, і поміркуйте розумом вашим, і зрозумійте, що ви робите!».
Софроній подібно своєму учителю Паїсію, він кличе кожного зрозуміти «книжне вчення мудре, злате», «з радістю дивитись на сина свого, прикрашеного розумом».
Головний твір Софронія - «Житіє та страждання грішного Софронія» - являє описом одісеї його автора, хоча і займавшого церковний піст, але повністю немавшого елементарних цивільних прав, що особливо відбувалося під час кирджалійських безчинств. Цей твір Софронія о його злокліннях в роки безправ'я, які робили розбійники. Правдивий твір про самого себе розповідає і про життя залежного народу. Твір має короткі епізоди і драматичні сцени, автор використовував діалог, іронію, емоційні вставки. «Житіє» написано живою мовою, відрізняється фольклорною метафорікої: «ми есть райя. Боягузи як зайці».У «Житіє» Софроній ставить собі установку писати «мовою, якою ми усі розмовляємо». У його «Житіє» немає містики, богословного дива. У творі чимало фактів, що свідчать про тяжке становище болгар у добу османського володарювання.
Культурно-просвітницька діяльність Паїсія Хілендарського та його послідовників з часом почала давати певні результати. Збільшувалася кількість церковних шкіл. На початку XIX ст. кількість початкових шкіл подвоїлася (відповідно зі 100 до200). Збільшилася й кількість предметів, які в них викладали. В окремих школах замість церковнослов'янської викладали болгарською мовою. Проте а ні кількісні, а ні якісно такі школи не забезпечували потреб суспільства в освічених людях. Що стосується світських шкіл, такі школи відкрилися в Тирново, Відині, Русі та інших великих містах, вони в Болгарії перебували в руках греків. На початку XIX ст. в окремих світських школах викладали вже двома мовами: грецькою та болгарською.
Значний внесок у піднесення культурно-просвітницького руху в Болгарії зробив відомий учений Петр Берон (1800-1871р.) Його життя і діяльність проходила за межами країни. Родом з Котела, він отримав освіту у училищі видатного енциклопедиста і педагога К. Вардалаха (Бухарест), потім вивчав філософію і медицину у Німеччині, захистив дисертацію за медицини (на латинській мові). У 1840 р. Жив і працював у Берлині, Лондоні, Парижі, займався філософією, хімією, математикою, астрономією. Він був вченим енциклопедистом і гуманістом. П.Берон протистає сліпій богословській вірі. Він у центрі навчання ставить усвідомлене знання. Важливе значення мали педагогічні установки П.Берона. він опирається на тезис, котрий гласить, що душа від народження чиста і що «все відбувається від виховання». Звідси реформаторські ідеї П.Берона по відношенню народної освіти-думка о створенні системи шкіл, доступних як хлопчикам, так і дівчатам о введені світської програми і прогресивний метод навчання (навчання молодших школярів старшими, використання елементів пізнавальної гри, відмова від тілесного покарання).
Ідеї Берона виражені у першій болгарській книзі - «Буквар з різними повчаннями, зібраними Петром Бероном для болгарських училищ» (1824р.). «Буквар» П.Берона був не просто посібником по елементарному читанню - він показує собою компактний, раціонально-організований підручник, який носив енциклопедичний характер. Користуючись лише одним підручником, школяр вивчав азбуку, граматику, отримував початкові знання з історії, фізики, географії, арифметики, а також знаходив матеріал для повчального читання, малюнки (зображення тварин).
Різноманітний зміст і доступність його викладання забезпечили підручнику популярність. «Буквар» читали не лише діти, але і дорослі. У просторіччі книга П.Берона отримала назву «Рибного букваря» по зображенню дельфіна на останній сторінці.
У 1835 р. відкрилася перша світська болгарська школа в Габрово, навчання велося на болгарській мові, котра стала основу болгарській національної школи і зіграла важливе значення у розповсюджені світської освіти у Болгарії. Першим викладачем у Габровському училищі був болгарський мовознавецць і письменник Неофіт Рильський. З його праць слід виділити «Болгарську граматику» (1835р.)перший досвіт систематизації болгарської граматики.
В середині 40-х р. таких шкіл налічувалося близько 50. Їх створення ініціював знаменитий меценат-лікар і громадський діяч Василь Апрілов (1789-1847рр.). Діяльність В.Апрілова свідчить о просвітницькій програмі, включаючи у себе вивчення історії, етнографії, мови, фольклору болгарського народу. Свої патріотичні, просвітницькі погляди В.Апрілов викликав у працях: «Болгарські книжніки, або якому слов'янському племі власно належить кіріловська азбука?»(1841р.), «Дениця новоболгарськой освіти»(1841р.), «Довнення до книги Деница»(1842р.). В них розкривається вигляд В.Априлова - історика, публіциста, громадянина, патріота, «Деница...» уявляє собою одну з перших у Болгарії програмних праць історико-філологічного характеру. В ній висувається тезис о незалежній національній культурі. В.Апрілов пропагує ідею національно-культурного самовизначення як комплексну проблему (історія, писемність, фольклор, етнографія, незалежність церкви). У працях В.Апрілова виражена думка о єдиній нації, мови, культури і освіченості як основи національної незалежності.
Освіта мала тісні зв'язки з книгодрукуванням. У 1806 р. побачила світ - перша книга болгарською мовою святкові історії («Тижневик»), а з 1844 р. видається перший болгарський журнал «Любословіє» був видан К.Фотіновим у м.Смірне. На його сторінках публікували свої твори знані діячи національного Відродження. Першу болгарську газету «Български орел» заснував у Лейпцигі І.Богоров. У 1848 р. видання газети перемістилась у Константинополь, де вона стала виходить під назвою «Царіградскій вісник».
В умовах культурного підйому виникли перші бібліотеки - читальні («читалишта»). Читалишта уявляли собою культурно-просвітницьку організацію типа народного клуба: при них створювались бібліотеки, самодіяльні театральні колективи, в них організовувались школи для неосвічених, виставки, проводились зібрання, бесіди, читались лекції. З часом читалишта стали опорними крапками професійної освіти, творчих об'єднань. Читалишта, поряд з школою, зробились очагами патріотичного виховання. Тут виховувались видатні діячі болгарського Відродження, у тому числі і письменники - Г.Раковський, Д.Чінтулов, П.Славейков, Х.Ботев, З.Стоянов та інші.
Проте на шляху болгарського Просвітництва виникало чимало труднощів. Османський уряд не заохочував зростання національної свідомості болгар. Поширення серед них освіченості становило відверту загрозу панування Порти, для якої невідгластно південнослов'янських підданих було найкращою гарантією від заколотів. Союзникам турецького уряду залишалося грецьке духовенство. Воно особливо активно протидіяло поширенню освіти серед болгар.
Таким чином, культурно-просвітницький рух у Болгарії прийняв широкий розмах. Болгарський народ і видатні діячі такі як: Паїсій Хілендарський,Софроній Врачанський, Петро Берон, Василь Апрілов виступали за формування власної болгарської мови, літератури, за звільнення від турецького іга, надання Болгарії вільно розвивати свою мову, літературу, патріотичні погляди.
Розділ 3. Боротьба за незалежність церкви
Початок боротьби за церковну незалежність у болгар починається з 1839-1840 рр. і підтверджений так званим Гюльханейським хатт-і-шеріфом 1839 р., котрим турецька влада (султан Абдул-Меджид дало початок рівноправ'я для усіх народів країни без різниці віросповідання і національності. Організуючим центром цієї боротьби була об'єднавча тоді у Константинополі найбільш активна частина болгарської буржуазії, в котру входили значні представники торгівельного капіталу: Стоян Чомаков із Копровщици, Савва Стойков із Котела та інші, представники цехової торгівельно-промислової буржуазії (еснафи), представники служилої і не служилої болгарської інтелігенції, такі як типу турецького чиновника, болгарина за національністю.
Першим досягненням болгар у їх боротьбі з грецької патріархією було право видання на болгарській мові власної газети, котра стала виходити з 1848 р. під назвою «Цареградський вісник».
У зв'язку з зростом успіхів болгар в їх боротьбі з іноземним гнітом за церковну незалежність, виникають одночасно і міжнаціональна ворожнеча болгарського населення з греками, яка вилилась у насильне вигнання з болгарських районів грецьких митрополитів і єпископів.
Центром болгарського церковного руху став Константинополь, де знаходилась більша колонія болгар, яка нараховувала біля 20 тис. чоловік. Церковну боротьбу оголили діячі болгарського національного-церковного руху, як Неофіт Бозвелі і Іларіон Макаріопольський.
Неофіт Бозвелі - один із перших ідеологів, організаторів і керівників боротьби за незалежність болгарської церкви. За його діяльність він був закритий темницю одного із афонських монастирів (1841р.), звідки він втік. Серед його писемної діяльності є важливі праці-це «Словено-болгарське діловодство»(1835р.), а також діалоги: «Просвітницький Европеець, Полувмерша Мати Болгарія і Син Болгарії», «Плач бідної Мати Болгарії»(усі діалоги написані між 1840 і 1846 рр.)
У своїх діалогах Н.Бозвелі розкривається і як особистість і публіцист, у діяльності котрого бачиться риси художника.
У 1845 р. Бозвелі і Макаріопольський звернулись до турецької влади з вимогами, щоб єпископи вибирались і отримували утримання, щоб болгари мали своїх офіційних представників у Константинополі.
Страницы: 1, 2, 3, 4
