Національно-визвольний рух в Царстві Польському - рефераты, скачать рефераты, бесплатно рефераты

Рефераты. Національно-визвольний рух в Царстві Польському

кінця 30-х - на початку 40-х років на польських землях починається застосування парових машин, тобто здійснюється поступовий перехід від мануфактурного до фабричного виробництва. В 1839 р. розпочалося будівництво Варшавсько-Віденської залізниці. Розпочалося пароплавство на Віслі. Піднесення промислового виробництва сприяло зростанню міст і чисельності міського населення.

Особливе піклування про розвиток початкових і середніх шкіл у цей період виявила Урядова комісія народної освіти, очолювана членом патріотичної партії Великого сейму, великим знавцем мистецтва і меценатом Станіславом Костюшкою Потоцьким. Завдяки йому в 1820 р. в Королівстві створено понад 1200 початкових шкіл.1816 р. у Варшаві було засновано університет, ще через кілька років відкрилась консерваторія, Політехнічний і Агрономічний інститути. Усі охочі мали доступ до великих книжкових зібрань варшавського Товариства друзів науки, Плоцького наукового товариства. [3.18.; 348.] Ліберальні кроки в галузі освіти викликали опір консервативно-клерікальних кіл королівства, які змусили Олександра І усунути Потоцького з посади міністра освіти. На його місце призначили консерватора С. Грабовського, якого поза очі називали “міністром затемнення”. Він загальмував розвиток сільського шкільництва, підвищив платню за навчання у гімназіях, запровадив суворий контроль за учнями.

У політичному розвитку королівства незабаром з'явилися проблеми. В 1818 р. було проведено вибори до сейму, у березні 1818 Олександр І відкрив перше його засідання. На ньому з критикою діяльності уряду виступили посли від Каліського воєводства, які утворили ліберальну опозицію. Лідерами її були брати Бонавентура і Вінцетій Немойовські. Вони вказали на порушення Конституції 1815 р., яких припустився уряд у своїй діяльності. Після цього В. Немойковський видав власним коштом свою промову в сеймі, оскільки в урядовому виданні критичні моменти були випущені. Цей факт набув розголосу і послужив приводом для запровадження у травні 1819 р. цензури усіх друкованих видань, а також розбудови таємної поліції, яка повинна була стежити за настроями поляків. Опозиція добре підготувалася до другого засідання сейму у 1820 р., на якому посилила критику неконституційних дій уряду. Слідом за опозицією сейм відкинув усі урядові проекти законів. Олександр І не приховував свого роздратування діями опозиції і дозволив своєму брату Костянтину не рахуватися з конституцією в боротьбі з опозицією. Наступне засідання сейму відбулося лише в 1825 р. На нього не були допущені брати Немойовські. Цар також дописав до конституції новий пункт, який скасував відкритий характер засідань сейму. [3.7.; 287.]

Костянтин Павлович командував польською армією, в якій служили офіцери-поляки, що пройшли наполеонівську школу. Він запровадив в армії муштру і палочну дисципліну, а також тілесні покарання солдат і офіцерів. Комісія (міністерство) війни була ним перетворена в орган, незалежний від уряду і намісника. Для викриття змов в армії великий князь розбудував таємну поліцію.

Порушення Конституції формували неприхильну до режиму суспільну думку. Особливо опозиційно була налаштовано шляхтство і студенство. Дії царату в Королівстві Польському, переслідування патріотів, чисельні порушення Конституції 1815 р. посилювали опозиційні настрої серед поляків. Виникають різноманітні таємні організації спочатку просвітницькі, а потім революційні; розпочинається Листопадове повстання (1830-1831 р. р). Але царат жорстоко розправився з учасниками повстання і населенням. Царат залишає в руках великих землевласників маєтки і владу над кріпосним селянством, зберігає станові привілеї (звільнення від податків, служби в армії, участь у шляхтенських зборах).

Після Листопадового повстання Королівство Польське залишилося аграрним краєм в якому більшість земель належало великим землевласникам - поміщикам. В умовах суворого поліційно-бюрократичного режиму польські землевласники мали можливість спрямовувати свої зусилля на модернізацію сільського виробництва. [3.7.; 320.] Позитивні зміни відбувалися повільно, шляхом розширення фільворків за рахунок виселення селян. Ареал землі, що перебував у селянському користуванні, від початку ХІХ ст. до 1846 р. зменшився майже на 1 млн. Тільки незначна частина землевласників переводила селян на гратовий чинш, основна ж маса використовувала панщинну працю. [3.13.; 508.]

Селяни наділі перебували в залежності від пана, сплачували податки, відбували панщину і виконували чисельні інші повинності. Але селянські заворушення змусили російське самодержавство вдатися до кроків з метою заспокоювання селянства, а заодно й протиставлення йому шляхти.

У червні 1846 р. цар Микола І підписав указ про повинності в Королівстві Польському. Указ забороняв згін селян із землі за умови виконання ними повинностей, а також запровадження нових повинностей селян. [3.12.; 51.] Указ вводить інвентарні табелі для занесення до них круга і розмірів повинностей селян. Поміщики не мали право вимагати виконання сільських повинностей більш ніж занесених у табеля. Та так як складали табеля поміщики, то вони фактично мали широченні можливості для юридичного закріплення свого свавілля над селянами. Так указом 1846 р заборонявся згін лише тих селян, які мали більш ніж 3 морги землі, а згін більшості селян не тільки не припинився, але ще більше посилився. На початок повстання 1863 р. безземельних було 40% від земельної кількості селян. Приблизно стільки ж було малоземельних. Вони були основним джерелом найманої праці. [3.9.; 514.] Таким чином, основний устрій феодальної системи був вже підірваний. Але барщинські відношення продовжували ще залишатися в сільському господарстві і це було головною перешкодою подальшого розвитку економіки держави.

Російська влада королівства намагалася продовжувати програму індустріалізації, розпочату Ф.К. Друзьким-Любським. У 1833 р розвиток гірництва і металургії взяв під свій контроль Банк Польський. За допомогою нових інвестицій було побудовано нові металургійні підприємства, засновані на сучасних технологіях. Однак через махінації прибутки з цих підприємств йшли орендарям. Розвиток промисловості стримувався малопродуктивною працею панщинних селян з державних володінь. У 40-х роках криза охопила важку промисловість у зв'язку з недорозвиненістю внутрішнього ринку. Натомість успішно розвивалося гірництво і металургія, чому сприяла Кримська війна 1853-1856 рр. Видобуток вугілля у 1855-1864 рр. зріс з 70 до 225 тис. тон. Швидко розбудовувалися машинобудування, центром якого була Варшава. Тут діяло кілька фабрик з виробництва парових двигунів, устаткування цукроварень і сільськогосподарських машин. Новою галуззю промисловості, яка швидко розвивалася, було виробництво устаткування для цукроварень. Першу невелику цукроварню заснували в Гузові 1826 р. Через 20 років в Королівстві налічувалося вже 27 цукроварень, а в 1854 р. - 54. Майже всі цукрові заводи перейшли на використання парових двигунів. У 40-х роках почалося будівництво залізниць. Перша лінія Варшава - Відень була відкрита 1848 р. Тоді ж у Варшаві була заснована Спілка парового судноплавства. [3.3.; 128.]

Відразу після повстання 1830-1831 рр. царський уряд запровадив високі мита на експортовані товари і вироби з королівства до Росії. Найбільших втрат зазнали виробники сукна. Це призвело до швидкого перенесення значної кількості ткацьких вестатів до Білостоцького округа, який відносився до Росії. У короткий термін виникає новий Білостоцький текстильний округ. Ладзинсьі ткачі перебудувалися на виробництво більш дешевої бавовняної тканини. Ситуація поліпшилася, коли 1851 р. митний бар'єр між королівством і Росією було скасовано і текстильні вироби широкою рікою потекли на російський ринок. Ця подія збіглась з іншою: 1854 р. на текстильних фабриках Гейєра і Шайблєра в Лодзі вперше було зіпсовано механічні верстати. Вартість виробленої продукції за п'ять років зросла в тричі. [3.7.; 321.]

До середини ХІХ ст. текстильні підприємства королівства виробляли значно більше тканини, ніж усі інші землі колишньої Речі Посполітої. Чисельність робітників у промисловості Королівства збільшилася з 46 тис. у 1854 р. і при цьому провідною галуззю промисловості залишилася текстильна. Проте значне місце відводилося і ремеслу, в якому було зайнято у 1860 р.90 тис. осіб. [3.14.; 322.]

З розвитком процесів індустріалізації зросла роль міста. На середину століття у понад 400 містах королівства проживало 24% населення. Проте абсолютна більшість міст не мала більше 5 тис. мешканців. З більших міст Варшава мала понад 200 тис. населення. Лодзь - 30 тис. Вони були центром політичного, інтелектуального і культурного життя. [3.7.; 322.]

Отже, кінець XVIII - 60-і р. ХІХ ст. - важливий період в історії Королівства Польського. В цей час сталися значні зрушення в економічних та політичних відносинах. Поряд із відсутністю власної державності польський народ значною мірою зміг зберегти національну єдність. Королівству Польському, яке входило в склад Росії вдалося дістати на підставі відносно ліберальної конституції 1815 р. автономію, а його населення - -деякі демократичні свободи. Польща мала свій виборний сейм, власну армію і власний уряд на чолі з царським намісником. Але не зважаючи на це в Королівстві Польському почали поступово поширюватися самодержавно-кріпосницькі порядки Росії. В надрах старого феодального ладу поступово, але неухильно пробивали собі дорогу рові буржуазні відносини. Але кількість безземельних селян зростала. У масових масштабах зганяли селян із землі, розширювали посіви під технічні культури і пасовища для овець.

Значно швидше, ніж в сільському господарстві, розвивалися капіталістичні відносини в промисловості. Зростає велике мануфактурне виробництво. Помітно розширюється текстильне виробництво, ремесло. На основі цього піднялися міста. З кінця 30-х - на початку 40-х років на польських землях починають вже застосовувати парові машини, тобто здійснюється поступовий перехід від мануфактурного до фабричного виробництва. Починається будівництво залізниць.

Але підсумовуючи економічний розвиток ХІХ ст., слід зазначити, що польські землі, де розвиток буржуазних відносин відбувався порівнянно швидко, загалом відставали від передових країн Європи.

Спроби поширення самодержавно-кріпосницьких порядків з боку правлячих кіл Росії викликали широкий підйом національно-визвольного руху в Царстві Польському.

Розділ ІІ. Підйом Національно-визвольного руху в Царстві Польському
Розділена і поневолена Польща протягом більш як півстоліття (з кінця XVIII і до середини 60-х років ХІХ ст) була охоплена революційними настроями і великими національними повстаннями. Головною вимогою польського визвольного руху було відродження незалежності Польщі і об'єднання її розрізнених частин. Цей рух мав загально-національний характер, хоч і не всі верстви польського суспільства брали в ньому однакову участь. Особливість польського національно-визвольного руху полягала в тому, що основною рушійною силою, а водночас і його керівником була шляхта, а не буржуазія. В той час польська шляхта складалася з представників як панівних кіл, так і народних низів. Через це склад учасників і навіть керівників визвольного руху позначався неоднорідністю. [3.18.; 350.]

Виношуючи плани боротьби за незалежність Польщі, більшість шляхетських революціонерів не мали наміру здійснювати будь-які соціальні перетворення. Тому їхні вимоги не сягали далі відновлення конституції.3 травня 1791 р. Вперто добивалися відродження Польщі в кордонах 1772 р. Тим самим звужували соціальну основу польського визвольного руху.

У своєму розвитку національно-визвольна боротьба польського народу пройшла два етапи. Перший припадає на кінець XVIII і першу третину ХІХ ст. На цьому етапі визвольний рух мав суто шляхетський характер. На другому етапі, що тривав протягом другої третини ХІХ ст., відбувається повне полівіння позицій значної частини шляхти, дедалі більше зростає участь народних мас у визвольній боротьбі. На цій основі поряд з традиційними шляхетськими вимогами визріває і нова програма руху - програма буржуазних перетворень у Польщі.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8