Національно-визвольний рух в Царстві Польському - рефераты, скачать рефераты, бесплатно рефераты

Рефераты. Національно-визвольний рух в Царстві Польському

лани “червоних" були відомі А. Вельопольському і російським властям. Голова уряду дізнався, що “червоні” створили підпільну організацію, яка готує повстання, і що збройний виступ призначено на весну 1863 р. Вельопольський виступав проти боротьби з Росією, а тому вирішив запобігти цьому виступу. З його ініціативи влада провела позачерговий рекрутський набір, але не серед селян і не шляхом жеребування, як завжди, а за спеціальними списками, куди заносили найбільш “політично неблагонадійних" молодих чоловіків, переважно з великих міст. Водночас було прийнято рішення сконцентрувати підрозділи царських військ у найбільших населенних пунктах (Лодзь, Плоцк, Люблін, Кетянка та інших) [Додаток № 7.]

З таких обставин керівний орган “червоних" - Центральний Національний комітет - вирішив вивести до лісу всіх осіб, що підлягали призову, й прискорити підготовку повстання. Воно розпочалося в ніч з 22 на 23 січня 1863 р. (звідси назва повстання - Січневе) невдалими нападами озброєних груп повстанців на кілька десятків російських залог. [3.6.; 31.] ЦНК оголосив себе Тимчасовим національним урядом.

Уже 22 січня Тимчасовий національний уряд видав декрети, якими проголосив національну незалежність Польщі, демократичні свободи, звільнення селян від феодальних повинностей та передачу у їхню власність наділів без викупу. Безземельним учасникам повстання гарантувався невеликий наділ із державних фондів. За своїми цілями і характером повстання було буржуазно-національною революцією. Воно ставило собі за мету знищити феодальний лад і добитися національного визволення Польщі. [3.6.; 136.] Розпочалося повстання в несприятливих зимових умовах, без опанування великих міст. Близько 6 тис слабо озброєних повстанців утворили партизанські загони, які здобували зброю, нападаючи на невеликі військові гарнізони у провінції. Царський уряд маючи в королівстві 100-тисячну армію, сконцентрував сили у великих фортецях і містах, обмеживши тим самим можливості повстанців. Напади на великі гарнізони не принесли успіху; не вдалося захопити м. Плоцьк. Натомість в руках повстанців опинилися невеликі містечка і села в провінції, звідки було виведено військові гарнізони. [Додаток № 7.] Фактично, повстання перетворилося на партизанську війну. Окремі загони повсталих налічували понад тисячу чоловік. Партизанським загонам не вистачало зброї, набоїв, одягу, продовольства. [3.18.; 361.]

За таких обставин Тимчасовий Національний уряд (ТНУ) не міг повністю контролювати ситуацію. У перші місяці повстання велику організаційну роботу з налагодження зв'язку і керівництва діями повсталих проводив один із лідерів “червоних" Стефан Домбровський. Розвиток повстання спонукав “білих” приєднатися до нього і надати матеріальну допомогу уряду. До цього їх схиляла також позиція урядів Англії й Австрії, які незабаром скерували ноти протесту Росії, вимагаючи припинення каральних дій проти поляків і розширення автономії королівства. Франція також зайняла до повсталих прихильну позицію. Натомість Прусія у лютому 1863 р. підписала з Росією військову конвенцію, яка передбачала взаємну допомогу в боротьбі з повстанцями. [3.10.; 561.] З метою консолідації повстанського руху Тимчасовий національний уряд (ТНУ) запросив Л. Мєрославського обійняти посаду диктатора. На початку лютого він прибув до королівства, але після двох поразок від царських військ того ж місяця повернувся за кордон. Прагнучи залучити “білих” до активної участі в повстанні, ТНУ проводив переговори з Дирекцією. Однак остання вирішила взяти керівництво повстанням у свої руки і 10 березня 1863 р. оголосив диктатором М. Лянгевича. ТНУ в інтересах справи визнав це рішення. Прте через тиждень диктатор зазнав поразки від царських військ і був змушений рятуватися в Галичині, де його заарештувала австрійська поліція. Керівництво повстанням повернулося до ТНУ, до складу якого були включені представники “білих”. Невдачі спроб тривалий час втримати під контролем певну територію, партизанські лідери боротьби зродили тертя всередині ТНУ, який залишився в конспірації. Внаслідок одної з суперечок провідний представник “червоних" в уряді С. Бобровський загинув на дуелі від руки іншого повстанця А. Грабовського. “Білі" здобули більшість в ТНУ. [3.7.; 330.]

У травні 1863 Тимчасовий національний уряд прийняв назву Національного уряду і здійснював керівництво рухом з підпілля. [3.8.; 544.] Національний уряд складався з п'яти осіб; у його структурі були такі відділи: внутрішніх справ, закордонний, військовий, скарбовий, преси. Уряд випускав кілька підпільних видань (“Рух", “Нєподлеглосув”, “Вєдомосці з поля битиви” та ін), збирав податки, здійснював революційне правосуддя (трибунал).

“Таємна держава" функціонувала справно, населення підпорядковувалося його розпорядженням, а громадська солідарність обмежувала до мінімуму кількість ймовірних донощиків. Завдяки цьому повстання протривало понад півтора року.

Улітку 1863 р. партизанський рух посилився. Загони повсталих нападали на російські гарнізони і колони, атакували містечка. На місці розбитих і розпорошених загонів швидко утворювались нові. Через ряди повстанських загонів пройшло понад 200 тис. чоловік, відбулося 1,2 тис. збройних сутичок і боїв. Великих битв не було, успіхом вважався розгром царської роти або батальону. Але в більшості випадків загони повсталих змушені були відступати і розпорошуватися перед численними силами противника. Селянство здебільшого залишалося байдужим до повстання. Серед “червоних" обговорювалися питання залучення селянських мас до участі в повстанні, для чого пропонувалося передати селянам всю землю. Але такі проекти не знаходили підтримку у “білих". Натомість солідарність з польськими повстанцями висловлювали радикально-демократичні та ліберальні кола європейських країн і Росії. Деякі демократи, подолавши численні кордони, вливалися в партизанські загони. Серед командирів повстанців були українець Андрій Покебеня, француз Франсуа Рошебрю, італієць Франческо Нульо та ін. [3.15.; 163.] Отже тривалий час на територіях, охоплених повстанням, царська влада нормально функціонувала тільки у великих населених пунктах, де розташовувались військові загони.

Поступово на основних стратегічних напрямках російський уряд зосередив каральні війська на чолі з новим намісником у Варшаві графом Т. Бергом (Вельопольського усунули з посади голови уряду) і віленським генерал-губернатором М. Муравйовим. [3.18.; 361.]

Вони дістали соціальні повноваження, зокрема право застосовувати принцип колективної відповідальності. На території Королівства прилюдно страчували цілі групи людей. У повстанців та їхніх прихильників конфісковували майно, багатьох відправляли на заслання. У вересні 1863 р. уряд “білих”, очолюваний К. Маєвським, поступився більш радикальним “червоним", які пропонували розв'язати індивідуальний терор проти царських урядовців. Національний уряд опинився в руках “червоних" (І. Хмєлєнський, Л. Франковський). Вони організували кілька голосних замахів, у тому числі невдалі на намісника Ф. Берга. Росіяни відповідали масовими арештами і стартами. [3.7.; 332.]

Безкомпромісні дії “червоних" викликали опір “білих” і спори про тактику боротьби. Не розраховуючи на власні сили “білі" зробили ставку на розв'язання європейської війни, в якій Англія, Франція і Австрія виступлять проти Росії. З Парижа Готель Ламбер повідомляв, що треба дотривати до весни 1864 р., коли може розгорітися Європейська війна.

З березня по жовтень 1863 р. у Варшаві відбулося кілька переворотів, в ході яких від керівництва усувалися то “червоні", то “білі". Восени 1863 р. “білі" поступово відходять від повстання. Але й позиції лівого крила “червоних" були неміцними.17 жовтня на зміну останньому урядові “червоних" до керівництва прийшли помірковані шляхтетські елементи на чолі з Р. Траугуттом в ролі диктатора (колишній офіцер російської армії, командир постанського загону на білоруському Поліссі. [3.3.; 136.] Диктатор зробив кроки, щоб зміцнити організаційний бік повстання. Він підпорядкував цивільну адміністрацію військовим командирам.15 грудня 1863 видав декрет, який змінив структуру збройних сил повстання: замість загонів були створені роти, поляки, об'єднані у п'ять корпусів. Звернув увагу на реалізацію декретів про надання селянам землі. [3.8.; 544.] Розпочав роботу з метою поширення повстання на Австрію й Прусію.

Загальний план, накреслений ним, передбачав збереження основних військових кадрів до весни 1864 р., коли можна буде надати повстанню народного характеру і спертися на революційні рухи в інших країнах континенту. Енергійні дії Р. Трагуна дозволили продовжити повстання. Однак все більше давалася взнаки втомленості суспільства, розвіювалися надії на допомогу Заходу. Реорганізувати повстанські загони вдалося лише частково.1-й корпус генерала Міхала Гейденрайха наприкінці грудня 1863 р. зазнав сильної поразки під Коуком і змушений був розпорошитись. Найбільш організований ІІ-й корпус під проводом генерала Юзефа Гаука-Босака (1834-1871) в лютому 1864 р. був розбитий російською армією під Опатовим. Проселянська орієнтація диктатора призвела до поступового відходу шляхти та землевласників від повстання.

Однак, незважаючи на всі зусилля Траугутту, повстання вщухало. У квітні 1864 його заарештували, а в серпні того ж року стратили у Варшавській цитаделі. [3.18.; 361.]

У березні 1864 р в Королівстві Польському обнародовано царський указ про надання землі у власність селянам на умовах Маніфесту Національного уряду. [2.2.; 396.] Були опубліковані чотири царських укази, за якими селяни відразу ставали власниками ділянок, якими вони користувалися без відшкодування власникам. Запроваджувався земельний кодекс на користь держави, з якого передбачалося компенсувати поміщиків. Були збережені сервітути, а безземельних селян обіцяли наділити землею з державного фонду. Указ про гмінну реформу передав сільське самоврядування в руки селян, усунувши від нього шляхту. Офіційно пропаганда представляла реформу, як благодіяння “царя - визволителя", а царська адміністрація приймала виразно прихильну щодо селян позицію, протиставляючи його шляхті - землевласникам. Польські селяни здебільшого були задоволені реформою і відмовлялися у підтримці повстання. [3.10.; 562.] Після появи указу тільки окремі невеличкі групи продовжували опір. До грудня 1864 р. діяв останній комендант Александр Вашковський (1841 - -1865), який намагався відновити центральні органи і видав відозви від імені Національного уряду. Однак зв'язки з провінцією були порушені, чимало місцевих керівників переховувались або виїхали за кордон. У грудні А. Вашковського заарештували і через два місяці стратили. Частина повстанців, які змогли втекти за кордон, робили спроби відновити діяльність Національного уряду. Однак російська поліція вдалася до провокації, утворивши фіктивний повстанський “уряд", з допомогою якого заманила до королівства і заарештувала кількох закордонних емісарів. Після цього спроби відбудови повстанської організації припинилися. [3.7.; 333.]

У південних районах Королівства Польського і в Литві повстанці протрималися до весни 1864 р. У квітні було заарештовано членів повстанського уряду, а влітку і восени 1864 р. карателі розгромили останні повстанські загони. Царизм жорстоко розправився з учасниками повстання. В Королівстві Польському встановлювалася військова дисципліна. Не залишилось навіть сліду від його автономії. [3.3.; 137.]

Наслідком повстання були чисельні людські і матеріальні втрати. У сутичках і боях загинуло до 40 тис. осіб, десятки були страчені, заслані на каторгу до Сибіру і до внутрішніх губерній Росії, насильно рекрутовані до війська. Понад 3460 маєтків було конфісковано. Але жертви не були даремними. Січневе повстання стало ще одним кроком на шляху національної консолідації і сприяло зростанню суспільної свідомості поляків усіх польських регіонів. Воно примусило царську владу узаконити перетворення, сформульовані в повстанському аграрному маніфесті. Зміст селянської реформи 1864 р. в Королівстві Польському, умови звільнення селян у Литві та Білорусі істотно відрізнялись від загальноросійської селянської реформи 1861 р. в кращу сторону. Польське питання здобуло широку підтримку народів Європи. [3.18.; 362.]

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8