Свідченням про релігійність козаків є існування 60 церков в межах вольностей Війська Запорозького. Козаки постійно відвідували богослужіння та молебні. При читанні Євангелія вони випростовувалися і витягали наполовину свої шаблі, що значило їх готовність захищати зброєю слово Боже. Вмираючи, кожен козак записував на церкву ікону, медаль або злиток золота. Козацтво були ярими противниками окатоличення та унійного руху. Саме тому можна стверджувати, що між православ'ям і козацтвом існував міцний зв'язок. А істинний демократичний лад надає право називати Запорозьку Січ «християнською козацькою республікою».
Козацька форма державності мала свої особливості, що відрізняло її від інших держав тогочасності. По-перше, вона виникла на морально-психологічному підґрунті, а не на етнічному. Людей об'єднала не державна влада, а сила духовної спорідненості. По-друге, Січ була дещо деформованим варіантом державності: економічний сектор поступався у своєму розвитку потужній військовій сфері. Була відсутня власна розвинена фінансова система, інфраструктура, міста.
Отже, козацька держава,маючи основні ознаки державності, все ще була перехідною ланкою між державою та професійною общиною. Вона так і не змогла стати справжньої державою через ряд внутрішніх недоліків, як невиконання демографічних,господарських та культурних функцій. Але, безумовно, козацька держава залишила свій слід у процесі українського державотворення і відіграла винятково важливу роль у національно-визвольній боротьбі українського народу, в розвитку збройних сил України та військового мистецтва, в освоєнні та заселенні степових просторів Центральної й Південної України.
4. Національна визвольна війна як привід для створення козацької держави
Згодом, Запорізька Січ опинилась у самому центрі подій, пов'язаних спочатку з козацько-селянськими повстаннями наприкінці XVI-початку XVII століть, а згодом з Національно-визвольною боротьбою 1648-1657. Власне національна-визвольна війна і стала тим ключовим моментом в процесі створення справжньої, повноцінної держави. Факторами, що спричинили вибух війни стали: погіршення соціально-економічного стану українських земель у складі Речі Посполитої (зміцнення феодальної власності на землю та посилення кріпацтва), обмеження в правах реєстрового козацтва, церковні репресії з боку Польщі. Все це ускладнювалось тяжким становищем у політичній сфері: відсутність власної держави, масове ополячення української еліти та перервана традиція державотворення. Також, серед чинників, які сприяли активізації національно-визвольного руху були слабкість королівської влади та поширення відцентрових настроїв у Речі Посполитій. Сюди можна додати і певну втрату контролю над реєстровим козацтвом, адже через постійний брак коштів у польській казні, владі доводилось розраховуватись з реєстровцями розширеннями їх вольностей та прав . Так козацтво перетворилось на впливову самостійну еліту. Однією з важливих причин, яка уможливлювала початок війни стала посилення та розширення сфери впливу Запорізької Січі. До зрушень, які мали місце у ході революції в другій половині XVII століття можна віднести наступні явища: утворення і розбудова Української національної держави; встановлення нових кордонів та поступове формування державної території; скасування кріпосного права, здобуття селянами особистої свободи; залучення всіх суспільних станів та верств у хід національної революції.
Вперше було чітко сформульовані основи національної державної ідеї під час розгортання національно-визвольної боротьби. Такими засадами були: право українського народу на створення власної держави в етнічних межах його проживання; соборність і незалежність Української держави; спадкоємність кордонів, традицій та культури і генетичний зв'язок з Київською Руссю. Ось такі положення лягли в основу державотворчої діяльності Хмельницького,погляди якого зазнали величезних змін у своїй еволюції: від автономності-до створення суверенної держави. Після численних перемог у ході війни, та визволення з-під польської влади великої частини українських земель, питання створення держави постало особливо гостро і потребувало термінового вирішення. Необхідно було забезпечити регулювання економічного життя, правопорядок, захист населення та території України. Особливості внутрішньої організації козацької держави були спричинені двома основними чинниками: традиціями та звичаями українців,та складним геополітичним становищем, що зумовлювало постійну ситуацію надзвичайного стану в державі. Обидва чинники визначили напіввійськовий характер української державності. Саме тому назва новоствореної держави була Військо Запорозьке.
5. Устрій новоствореної держави - Війська Запорозького
Функціонування держави почалось із запровадження власного територіального поділу, створення та діяльності органів публічної влади; введення власної податкової системи. Визволена територія України була поділена на 17 військово-адміністративних одиниць - полків, що давало змогу в екстремальних умовах згуртувати та мобілізувати народні маси на боротьбу. Найвідомішими серед полків були Київський, Брацлавський, Черкаський, Чернігівський, Полтавський, Чигиринський, Переяславський. Кількість полків не була сталою: якщо 1649 р. їх налічувалося 16, то 1650 р. -- вже 20. Крім адміністративно-територіальних, існували полки й суто військові, що формувалися на відповідних адміністративних територіях. Полки поділялися на сотні. Їхня кількість у кожному полку була різною - від 10 до 20 сотень. У реєстрах сотень кількість козаків теж була різною. В одних - кілька десятків, в інших - до 300 чоловік. У полку влада належала полковнику, а також полковому писарю, обозному, судді, осавулам та іншим військово-адміністративним чинам. Вони й складали старшинську раду полку. Всіма військовими і громадськими справами сотні управляв сотник, а козацькими сільськими громадами - отаман. Військово-сотенному територіально-адміністративному поділу відповідала система органів влади. Така ж система була і управлінні Запорозької Січі. Формально основним органом влади була Військова (Генеральна) рада, яка вирішувала військові, політичні, господарські, правові та інші питання. Проте вона не діяла постійно, до того ж Б. Хмельницький прагнучи зміцнити авторитет гетьманської влади частіше скликав старшинську раду, до якої незабаром перейшла вся повнота влади в державі. До неї входили: генеральний писар, який відав гетьманською канцелярією і зовнішніми відносинами; генеральний обозний - керівник артилерії та виробництва зброї і спорядження; генеральний суддя - начальник у судово-адміністративних питаннях; підскарбій, який відав збиранням податків і фінансовими справами війська; безпосередні помічники гетьмана у військових справах - осавули, бунчужні та хорунжі. З 1654 р. було введено посаду гетьманського підскарбія, який контролював прибутки та видатки військової скарбниці. Збагачувалась державна скарбниця з чотирьох основних джерел: із земельного фонду, з прикордонного торгового мита, з доходів від промислів, торгівлі та з податків.
Гетьман був головою і правителем держави. Він очолював уряд і державну адміністрацію, був головнокомандуючим, скликав ради, керував зовнішньою політикою, мав право видавати універсали-акти обов'язкові для виконання усіма козаками. Система органів публічної влади мала три рівні -- генеральний, полковий і сотенний. Реальна вища влада в державі належала генеральному урядові, до якого входили гетьман та генеральна старшина. Повноваження цього органу публічної влади поширювалися на всю територію України. На місцях управляли полкові та сотенні уряди. Полковий уряд обирався полковою старшиною і складався з полковника та полкових урядовців, а сотенний -- з сотника та його помічників (писар, осавул, хорунжий). У великих містах управління здійснювалося магістратами, в малих, але привілейованих -- отаманами. . Символами верховної влади гетьмана в Україні були: булава, бунчук, прапор, литаври для скликання ради. У Богдана Хмельницького були різні загальновійськові стяги. 3 малиновим, червоним, порфірним ішли у бій, у поході за гетьманом хорунжий ніс блакитний, при гетьманськім наметі стояв білий, у таборі, під час ради, генеральний хорунжий з помічниками виносили всі прапори. Червоною китайкою (прапором з червоного шовку) покривали тіло козацького старшини, коли той гинув у бою або помирав, і військо прощалося з ним. Із червоною китайкою опускали в землю і домовину, бо червоний колір в Україні вважався уособленням жалю і безмірного смутку.
Успіхи Визвольної війни піднесли не тільки авторитет Б. Хмельницького як полководця і державного діяча, а й престиж гетьманської влади. Якщо раніш у призначенні й діяльності гетьманів вирішальну роль відігравала військова рада Коша Запорозької Січі, то тепер центр влади перемістився у Чигирин, де знаходилася військова і адміністративна ставка гетьмана. Тут була його резиденція з генеральною старшиною, яка разом з полковниками складала військову раду при гетьмані. Це ж була і своєрідна старшинська рада міністрів, яка вирішувала адміністративні, політичні й економічні проблеми звільненої України.
Своєрідним гарантом успішної розбудови Української держави стала національна армія. Вона сформувалася на принципах Запорозької Січі. Її основу становило реєстрове та запорозьке козацтво, навколо якого об'єдналося повстале селянство та міське населення. Під час боротьби талановитими воєначальниками виявили себе полковники Максим Кривоніс, Іван Богун, Данило Нечай, Нестор Морозенко, Мартин Пушкар, Матвій Гладкий та ін. Армія формувалася із добровольців і у вирішальні моменти національно-визвольних змагань її чисельність сягала 100-- 150 тис. осіб.
Українська держава доби Хмельниччини сформувалася на двох засадах, які часто вступали між собою в протиріччя -- демократії та авторитаризму. На початковій фазі національно-визвольних змагань переважають демократичні засади, про що свідчить існування таких суспільних явищ та норм: функціонування Військової (Генеральної) ради, у якій право голосу мала усе військо;виборність усіх посадових осіб від сотника до гетьмана; відсутність жорстких міжстанових розмежувань, що давало змогу міщанам і селянам «покозачитися» і стати частиною привілейованої верстви -- козацтва. З часом, коли ситуація стає критичною, а демократія дедалі більше набуває хаотичних рис: домінування в політичному житті суспільства натовпу, юрби, всевладдя та свавілля мас, під впливом Б. Хмельницького набирають силу авторитарні настрої. Свідченнями цього процесу були: поступове обмеження впливу «чорних» рад та витіснення їх старшинською радою; зосередження всієї повноти влади в руках гетьмана; домінування командних методів управління в державному житті; встановлення спадкового гетьманату, тенденція до переростання гетьманської влади в монархічну.
У внутрішньому житті України за урядування Б. Хмельницького сталися великі зміни. Було покладено край гнобленню населення з боку шляхти. Хоча селяни і далі виконували повинності, але вони були вже не такими безправними. Панщини не стало зовсім, селянина тепер не можна було вбити, продати. Він не вважався прикріпленим до землі. Значна частина населення, зокрема козаки, стали зовсім вільними людьми. Українські міста дістали право вільно розвиватися, вести торгівлю, удосконалювати ремесло, їхні права не обмежували жорстокі польські закони. Зник релігійний і національний гніт. Ліквідовано було унію, у державних установах польську мову замінила українська. Склалися сприятливі умови для розвитку економіки і культури на українських землях.
Страницы: 1, 2, 3
