Німецька освітня політика на окупованій території України (1941-1944 рр.) в історіографії
Друга світова війна, бачена в контексті українських проблем, належить до найбільш сфальсифікованих періодів української історії. В процесі національно-державної розбудови суверенної України, духовного відродження українського народу, піднесення його історичної свідомості гострою соціальною потребою стало вивчення історії України, позбавленої політизації, заідеологізованості, кон'юнктурних спекуляцій.
Реалізація цього завдання є неможливою без ґрунтовного переосмислення усього історичного шляху українського народу, відображення історичних реалій в наявних джерелах, їх публікації та використання в історіографії. Це, певною мірою, стосується й періоду Другої світової війни, участі в ній українського народу, становища економічного, політичного та культурно-освітнього фактора в період 1941-1944 років. Дискусії з концептуальних питань Другої світової війни продовжуються, і це ще раз засвідчує актуальність дослідження окремих її аспектів, водночас й розвиток народної освіти під час німецької окупації.
Дослідження виконується в рамках наукової проблематики історичного факультету Прикарпатського університету імені В. Стефаника «Етнополітичні і культурні процеси в країнах Центральної і Південно-Східної Європи ХІХ-ХХ ст.». Своїми матеріалами і висновками доповнює об'єктивне вивчення історії України періоду Другої світової війни.
За час, що минув після закінчення Другої світової війни, в Україні та за кордоном з'явилася доволі численна література, що тією чи іншою мірою стосується історії німецької окупаційної політики на території України [7]. Спроби проаналізувати дослідницьку працю з даної проблеми зроблено в історіографічних публікаціях І. Каменецького [8], Д. Поля [30], К. Беркгофа [40], О. Марущенка [23], О. Лисенка [20]. Аналізуючи загальноісторичні процеси, дослідники частково висвітлюють історіографію окремих аспектів розвитку тогочасної української культури. Проте відчувається недостатнє вивчення, і, в зв'язку з цим, відомою є мала кількість спеціальних наукових праць з дослідження німецької освітньої політики на окупованій території України в 1941-1944 роках.
Об'єктом дослідження є праці істориків, присвячені політиці німецького окупаційного режиму в Україні.
Предметом дослідження є монографії і статті, в яких розкривається німецька освітня політика на окупованій території України в 1941-1944 роках.
Дослідження передбачає вирішення таких завдань:
- проаналізувати проблему німецької освітньої політики в Україні у працях вітчизняних істориків;
- висвітлити місце даної проблеми в зарубіжній історіографії;
- розглянути вивчення нацистської політики в Україні радянськими дослідниками.
Мета роботи - висвітлити погляди дослідників Другої світової війни на проблему німецької освітньої політики в Україні під час окупаційного періоду.
Вже під час війни з'явилися перші праці, автори яких намагалися осмислити суть німецького режиму на українських землях. З-поміж них варто згадати брошуру активного діяча націоналістичного підпілля І. Коваленка [10] та статтю радянського історика О. Касименка [9].
Радянська історіографія обмежувала проблему Другої світової війни переважно військовими і політичними подіями, залишаючи осторонь культурне життя на окупованих землях, а це формувало загальну уяву про характер того драматичного етапу в українській історії. Культурні процеси на окупованій території України радянські історики вивчали через призму ідеологічних стереотипів, тому не мали змоги об'єктивно й неупереджено підійти до вивчення проблеми німецької освітньої політики в Україні під час Другої світової війни. Не знайшла вона належного висвітлення і в зарубіжній історичній науці, хоч саме окупаційна політика нацистської Німеччини та її союзників в різних регіонах України була предметом окремих досліджень [7, 8].
Реалізацію завдання по створенню сучасної концепції історії та історіографії Другої світової війни неможливо здійснювати без своєрідної, як зазначає О. Марущенко [23], інвентаризації накопичених українськими істориками за попередні десятиріччя знань з основних аспектів проблеми. Не применшуючи здобутків української історіографії останніх років, все ж можна погодитись з відомим істориком Ю. Сливкою, який, проаналізувавши опубліковані праці з проблем Другої світової війни, дійшов висновку, що «ми поки що перебуваємо на самому початку переосмислення цих подій і, що надто прикро, в їх висвітленні тією чи іншою мірою далі домінує принцип чорно-білої оцінки. Зрозуміло, такий метод аж ніяк не наближає нас до історичної правди» [35, с. 6].
Спробою по-новому зрозуміти дану проблему є останні публікації М. Коваля. Він один з перших висловився про необхідність створення нової історіографії нашого дослідження, яка має відповідати нормам і запитам демократичного суспільства, бути незалежною від ідеологічних, партійно-політичних замовлень, базуватися не на міфах і політичній кон'юнктурі, а на документах і фактах. Йому належить цілий ряд змістовних і гострополемічних праць, в яких здійснюється історіографічне та історіософське осмислення подій Другої світової війни і місця в ній України [11-14], по-новому формується чимало актуальних наукових проблем, без розв'язання яких неможливий подальший розвиток історіографії дослідження і формування його нової історичної концепції.
Особливий інтерес для нас мають розвідки М. Коваля, присвячені висвітленню культурного, в тому числі й освітнього, життя в Україні досліджуваного періоду [12, 14].Опрацювавши численні матеріали центральних київських архівів, автор робить висновок, що нацистська колоніальна політика, запроваджена «залізом і кров'ю», не залишала ніяких надій на збереження національної культури. Так ж сумна доля не меншою, а можливо навіть більшою мірою, чекала й головного носія - українську інтелігенцію, яка була поділена ідеологічними барикадами на непримиренні ворогуючі табори. «У кінцевому рахунку, в їх стратегічному розкладі, весь український народ, як і його освіта та культура, не мали права на майбутнє» [12, с. 27].
Німецьку освітню політику на окупованій території України аналізує В. Ленська [19]. У її статті наведені висловлювання вищих посадових осіб третього райху щодо розвитку народної освіти в Україні, а також про роль українців у війні. Автор приходить до висновку, що «шкільна політика, яку проводили нацисти, була спрямована на те, щоб поставити український народ в становище духовного кріпацтва» [19, с. 81].
У брошурі В. Офіцинського [26] проаналізовано особливості політичного розвитку та суспільно-політичного становища в Галичині на основі аналізу ряду періодичних видань, а саме «Станіславівського слова», «Української школи», «Львівських вістей», «Українських щоденних вістей». Автор, вивчаючи матеріали зазначених видань, особливу увагу приділяє особливостям німецького адміністративного управління в Галичині, діяльності Українського центрального та крайового комітетів. Наскільки дозволяли рамки розвідки, В. Офіцинський намагався прослідкувати особливості взаємодії української влади та населення з німецьким режимом на різних етапах Другої світової війни.
Досить невеликим є список праць, що стосуються безпосередньо німецької окупаційної політики в Галичині. Серед них варто згадати статті В. Машотаса [24], А. Боляновського [2], де частково подаються відомості й про освітню політику окупаційної влади у 1941-1944 роках.
Активно досліджувала українське культурне життя в Генеральній губернії, до складу якої під час німецької окупації входила Галичина, Н. Антонюк [1]. У своїй монографії автор зробила спробу встановити етапи і визначити особливості культурного процесу на західноукраїнських землях у роки Другої світової війни через аналіз стану його основних складових: освіти і науки, літератури і мистецтва, релігійного життя, видавничої діяльності. Своєрідністю дослідження є те, що основним фактологічним джерелом стали понад шістдесят легальних періодичних видань, які виходили в Генеральній губернії в період окупації.
Важливе значення для нас становить дослідження проблем українського культурного життя під час окупаційного періоду, зокрема в Галичині, О. Луцького [22]. У його публікаціях окреслені умови, головні напрямки та особливості культурного життя в 1941-1944 роках. Автор підкреслює, що роки німецької окупації були важкими випробуваннями для інтелігенції і загалом для культурного життя України. «Безперечно, - зазначає О. Луцький, - не лише націоналістичне підпілля, а й абсолютна більшість тих, хто заанґажувався в легальній культурно-освітній праці, зокрема в рамках Українського центрального комітету, намагалися прислужитися своєму народові, захищати його інтереси. Найвищий час належно оцінити їх внесок у національну культуру й пошанувати всіх тих, завдяки кому навіть у грізну добу терору не завмирала духовна творчість» [22, с. 221].
Аналізує стан народної освіти у західноукраїнському регіоні С. Сворак [34]. І хоча хронологічні рамки його монографічного дослідження 1944-1964 рр., проте, у розділі «Становище та розвиток радянської освітньої системи в західних областях України: традиції та проблеми» автор робить короткий аналіз розвитку шкільництва у регіоні і в попередні роки, в тому числі і під час німецької окупації.
Політику німецького режиму щодо діяльності «Просвіти» як центру культурно-освітнього розвитку у період нацистської окупації досліджував М. Коваль [11]. У своїй статті автор робить висновок, що «на відміну від інших національних громадських організацій, що існували напівлегально або ж нелегально, осередки «Просвіти» діяли легально і найчастіше виконували роль центрів не тільки культурницького, а й суспільно-політичного життя охоплених ними населених пунктів» [11, с. 91]. Діяльність волинської «Просвіти» в досліджуваний період, на основі архівних матеріалів і періодичних видань того часу, вивчав Б. Савчук [33]. Автор зазначає, що відновленій у воєнний час «Просвіті» німецька влада не чинила особливих перешкод, але все ж тримала її під суворим контролем і чітко регламентувала. Однак і в таких умовах товариство отримало можливість розвиватись та проводити діяльність на власному національному ґрунті [33, с. 110].
Варто відзначити також певні творчі досягнення з даної теми української зарубіжної історіографії. В українській еміграційній історіографії ще у 1956 р. з'явилась присвячена німецькій окупаційній політиці в Україні англомовна монографія І. Каменецького [44]. У 1961 р. автор опублікував англійською мовою наступну свою працю [45], на сторінках якої частково розглянув окремі аспекти нацистської політики в Україні у контексті гітлерівського «нового порядку» в Східній Європі.
Найповнішу інформацію про німецький окупаційний режим викладено в монографії В. Косика [15], написаній на багатому джерельному матеріалі. Автор висвітлив оригінальний погляд на історію Другої світової війни та місце в ній українців через призму архівів Третього Райху. Протягом багатьох років автор досліджував відображення українського життя у німецькій, звичайно, секретній документації, де з характерною німецькою скрупульозністю зафіксовані судження багатьох гітлерівських учасників сумнозвісного «Drand nach Osten» про громадсько-політичні сили України, справжнє, часто цинічне ставлення лідерів Райху до українства. Чимало уваги автор приділив діяльності українських чинників у рамках УЦК та його структур, які, незважаючи на жорстокі розпорядження німецького режиму, забезпечували культурологічну та освітню діяльність українців Галичини. Дослідник подає ряд документів, які мають пряме відношення до нашого дослідження. Зокрема у документі №114 йде мова про дозвіл окупаційної влади на відкриття шкіл [15, с. 549]. Такий аналіз створює унікальну можливість для оцінки суті та висвітлення реального ставлення нацистського режиму до окремих національних сил та взаємодії з ними. Враховуючи безсумнівну доцільність ознайомлення з цією працею українських дослідників та й усіх читачів, зацікавлених у правдивій українській історії, дослідження В. Косика в 1993 р. видало Наукове товариство імені Т. Шевченка у Львові українською мовою.
Страницы: 1, 2
