Пізніше, під час козацької пори, ці срібні монети одержали в народі дотепну назву "Іванові голівки" (очевидно, через віддалену подібність викарбуваних профілів римських імператорів до популярного в українському іконописі сюжету - „усікання голови Івана Предтечи”). Денарії перебували в обороті на території сучасної України приблизно до V сторіччя.
Починаючи з V ст. на українські землі потрапляють візантійські монети. Тодішнє населення українських земель - анти - використовували візантійські монети: соліди (золоті), гексаграми (срібні) фоліси (мідні). Фоліс, у свою чергу, ділився на 40 нумій (монети номіналом у різну кількість нумій також існували в антів). Але в обігу їх було небагато. У різних районах Київщини, приміром, виявлено близько 10 скарбів із візантійськими монетами та дорогоцінними речами. Римська та візантійська монетні системи значною мірою вплинули на розвиток середньовічної європейської монетної справи, в тому числі й на українських землях.
Наприкінці VIII ст. на сучасних українських землях поширюється арабська срібна монета - куфічний дирхем (написи на ньому зроблено стилізованим арабським шрифтом - „куфою”). На арабських монетах немає ніяких зображень, як того вимагала мусульманська релігія. Обидві їх сторони вкриті написами, де, крім цитат із Корана, наведені імена правителів, роки та місця карбування. Із дослідженням куфічних монет пов'язано посилення інтересу до вивчення арабських рукописів, що містили відомості про давню Русь. Зокрема, відомий російський нумізмат початку XIX ст. З.М. Френ встановив, що перші дирхеми, які потрапили на територію України, карбувалися здебільшого в Північній Африці. Він також виявив і дослідив записки Ібн Фадлана та інші арабські рукописи про русів і слов'ян.
Арабські дирхеми з'явився на території Східної Європи не випадково. Саме у VIII - IX ст. Арабський халіфат пережив політичний та економічний розквіт. Арабські купці були частими гостями на ринках Києва та Чернігова. Вони привозили з собою куфічні дирхеми, викарбовані із високопробного срібла, й розраховувалися ними за хутра, мед, віск тощо. Місцеве населення не розуміло куфічних написів на монетах, а при розрахунках враховувались тільки їх вага і якість срібла. Наші предки добре на цьому розумілися, про що свідчать писемні джерела, в яких збереглися місцеві назви дирхемів - „ногата” (від арабського „нагд” - добрий) - для особливо високопробних монет, „куна” - для звичайних, „резана” - для кусочків розрізаного на 2, 4, 8 і навіть більше частин дирхема, що використовувались для дрібних розрахунків. Арабські дирхеми широко вживались на українських землях до кінця ХІ ст., коли їх надходження припинилося через труднощі, що виникли в Арабському халіфаті із карбуванням срібних монет. Між тим, кількість їх на українському ринку була настільки великою, що навіть наприкінці ХІ ст., тобто через півстоліття після припинення їх надходження до Київської Русі, вони продовжували відігравати помітну роль у торгівлі. Проте з кожним роком їх ставало дедалі менше, вони випадали з обігу в скарби, псувалися, написи на них стиралися і їх легко стало підробляти.
У другій половині Х ст. київські князі вже розуміли необхідність налагодження випуску власної монети. Справа полегшувалася ще й тим, що в країні було накопичено значну кількість стертих дирхемів та інших монет, які стали сировиною для створення вітчизняних нумізматичних пам'яток. Простежити розвиток монетної справи в Україні надзвичайно важко, оскільки від монетного виробництва часів середньовіччя не залишилось нічого крім самих монет. Досі остаточно не відомо, де саме розміщувалися монетні двори у Києві та Львові.
Карбування монет на території України розпочалося наприкінці Х ст. спочатку в Києві, а потім у Тмутаракані (друга половина ХІ ст.). Унікальні нумізматичні знахідки свідчать про те, що перші спроби карбування монет робилися за часів Ольги та Святослава. Так, у 1957 р. в Києві під час археологічних розкопок на глибині двох метрів було виявлено найдавніший срібляник, викарбований в період князювання Ольги та Святослава. На одному боці монети зображено двозуб (символ на свинцевих печатках Святослава), а на другому - зігнута у лікті рука, що тримає хрест (символ на печатках княгині Ольги). Ця знахідка унікальна, оскільки подібні монети досі не траплялися в жодному іншому скарбі (монету було передано до музею Інституту археології України).
Монети у Київській Русі випускали Володимир Святославич, його сини Святополк Окаянний та Ярослав Мудрий, а також тмутараканських князь Олег - Михаїл. Обсяг карбування був незначним. Всього було викарбовано лише кілька тисяч монет. Тому й до нашого часу їх збереглося небагато - близько 10 золотих і 250 срібних монет Х - ХІ ст. Очевидно, що для такого незначного виробництва не було сенсу влаштовувати стаціонарний монетний двір. За свідченням західноєвропейських хронік, тогочасний монетний майстер „носив монетний двір у мішку”. Для того щоб виготовити кілька десятків монет за день, достатньо було праці однієї людини, що мала у своєму розпорядженні пару штампів, ручний молот і декілька інших інструментів. Незначна кількість давньоукраїнських монет свідчить про те, що повністю замінити в обігу іноземні монети вони не могли, і їх випуск мав переважно політичне, а не соціально-економічне значення. Виявлені монети засвідчують готовність Київської даржави до впровадження власних грошей, оскільки златники й срібляники виготовлені на високому художньому рівні, зі слов'янськими написами, родовим знаком Рюриковичів, портретними зображеннями князів. Зразком для київських карбувальників правили поширені на Русі візантійські монети, зокрема, златники були схожі на візантійські золоті соліди, а срібляники - на міліарисії.
Нумізматичні джерела з історії України доби середньовіччя дають підстави для висновку про те, що її монетний обіг був тісно пов'язаний із розвитком європейської монетної справи. Періодизація монетного карбування в середньовічній Європі пов'язується з окремими визначальними типами монетних номіналів. Так, Х - ХІІІ ст. вважаються періодом денарія, практично єдиного срібного номіналу середньовічної Європи, що дістав назву від однойменної монети Римської імперії. ХІІІ - початок ХVI ст. - період срібного гроша й золотого флорена. Нові великі срібні монети - гроші (від латинського grossus - великий), швидко поширилися в Європі, але через погіршення якості так само швидко знецінились, перетворившись поступово на дрібні розмінні монети. Із відкриттям наприкінці XV - на початку XVІ ст. в Європі та Америці багатих родовищ срібла в обігу з'явились нові срібні монети значної ваги та високої якості, що відповідали золотій монеті у сріблі, - таляри, доба яких тривала до ХІХ ст. Водночас поширилося карбування високоякісних золотих монет на зразок флоренів і дукатів. Монети всіх періодів європейського монетного карбування широко представлені нумізматичним матеріалом України, оскільки перебували в українському грошовому обігу, слугували засобом накопичення та зберігання певних статків, які можна було б приховати на „чорний день”, передати у спадок тощо.
Наприкінці Х ст. в Києві з'явилися поряд із візантійськими західноєвропейські срібні монети - німецькі пфенінги, англосаксонські пенні, чеські денарії та інші іноземні монети нерідко ставали сировиною для виробництва власних монетних гривень, що були засобом платежу, накопичення, а згодом - головною одиницею грошового обігу. Монети поступово зникали з грошового обігу, поглинуті гривнями, тому період ХІІ - XІV ст. називають як „без монетний” в історії України.
Інтенсивний розвиток землеробства та промисловості, пожвавлення торгівлі, процеси об'єднання давньоруських земель у ХІ ст. сприяли появі в обігу монетної гривні - масивних зливків срібла певної ваги (між 160 та 205 грамами залежно від типу) та форми. Нею сплачувались борги, данина, контрибуції. Монетні гривні були лише в Русі ХІ-ХV ст., і більше ніде в світі як грошова одиниця не використовувались. З їх розповсюдженням у ХІІ-ХІV ст. на землях Київської Русі майже повністю припинилося надходження монет з інших країн.
Відомо кілька типів гривні: київські, новгородські, псевдокиївські, чернігівські. Київські гривні мали вигляд шестикутних зливків срібла вагою 160 г, новгородські - важили 204 г і мали видовжену та тонку паличкоподібну форму. Псевдокиївські та чернігівські гривні за вагою наближались до новгородських. Їх виникнення було спробою об'єднати південну та північну різновагові гривневі системи. Відомі також «татарські» гривні, що ними Південна Русь сплачувала данину Орді. Важать вони стільки ж як і новгородські, а формою нагадують човник. В ті часи гривні широко виконували функції засобу платежу та накопичення. Досить часто такі гривні знаходять у скарбах із золотоординськими монетами. Слід зазначити, що гривні певний час, перебували в обігу поряд із монетами після закінчення так званого „безмонетного” періоду. Поки що вченим не вдалося встановити курс гривень щодо київських, галицьких та інших монет українського ринку XIV ст. поступово гривні зникають з обігу, стають одним із джерел карбування срібної монети.
Усі монетні гривні, окрім новгородських, проіснували до середини - другої половини ХІІІ ст. Новгородські, найбільш життєздатні, - до кінця ХV ст., і поступово були витіснені монетами чужоземних княжих дворів, а пізніше - монетами та паперовими грошима Російської імперії. Із втратою державності українських земель слово „гривня” поступово вийшло з ужитку і було забуте на кілька століть.
У ХІІІ ст. в Україні певне поширення мали монети Золотої Орди - дирхеми, які трапляються у скарбах. Зокрема, в Києві було знайдено срібну золотоординську монету ХІІІ ст. на території Софійського монастиря у 1882 р. Більша кількість дирхемів потрапила в Україну в XIV - XV ст. Як відомо, у другій половині XV ст. Золота Орда перебувала у стані глибокої політичної кризи. Хани змінювалися настільки швидко, що єдиною згадкою про них залишилися випущені ними монети, які дали змогу вченим дізнатися про роки та час їхнього правління.
В XIV ст. закінчується „безмонетний” період і на території нашої держави починають ходити монети Чехії, Литви, Польщі, Німеччини, Угорщини, Австрії, Московської та інших держав.
Монетне виробництво на українських землях було відновлене на Львівському та Київському монетних дворах у XIV ст. Точне місце їх знаходження досі невідоме, однак нумізматичні пам'ятки та спорадичні згадки в писемних джерелах дають можливість простежити історію монетної справи в Україні протягом XIV - XV ст. Зокрема відомо, що Львівський монетний двір належав польському королю, і в 1408 - 1411 рр. міська влада робила спроби викупити його. Працював Львівський монетний двір на сировині, що привозилась із Семиграддя. Основу монетної стопи становила гривня срібла вагою близько 198 г. Протягом 1389 - 1399 рр. тут випускали монети з практично чистого срібла (875 - 938-ї проби) вагою 0,96 г кожна. Однак поступово до монет почали додавати лігатуру - домішок неблагородних металів (олова, міді). Наприкінці XIV ст. галицькі монети містили лише 50% чистого срібла. Карбування монет на Львівському монетному дворі тривало з 1351 по 1414 рік.
Страницы: 1, 2, 3
