Історія київського монетного карбування, на відміну від львівського, майже не відображена у писемних джерелах й вивчається лише з допомогою нумізматичних пам'яток - київських монет князя Володимира Ольгердовича (1362 - 1394). Вперше вчені дістали змогу грунтовно вивчити їх після відкриття Сосницького скарбу, знайденого на Чернігівщині у 1911 р. В ньому було виявлено близько тисячі київських монет (90% усіх монет, що складали скарб). Застосовуючи метрологічні та інші методи М. Котляр дійшов висновку, що монети Володимира - явище цілком самостійне. Наприклад, зважування показало, що стопа цих пам'яток оригінальна і не запозичена з литовської, польської, московської чи інших монетних систем. Палеографічний аналіз легенд підтвердив, що монети належали саме володимирові, а не Кейстуту або Свидригайлу. Це, поряд з іншими даними, свідчить про незалежну політику князя Володимира, його прагнення відродити державність Київського князівства. Роль цих монет у грошовому обігу України XIV - XV ст. була досить скромною. Вживалися вони лише на території Київського та Чергнігівського князівств, а основною причиною їх появи були не соціально-економічні потреби, як у випадку із галицькими монетами, а політичні обставини. Кожен випуск цих монет (всього їх було 6) за князювання Володимира ніби нагадував світові про Київське князівство.
Київські монети були оригінальними й за технологією виготовлення. Якщо галицькі нумізматичні пам'ятки виготовлялися так само як і західноєвропейські монети (монетні кружальця вирізалися із металевого листа), то київські - викарбовані на заготовках, зроблених із шматочків срібного дроту, розплющених молотом.Такий спосіб виготовлення манетного кружальця відомиї у Росії, де він використовувався з ХVI до початку XVIII ст. При цьому не було відходв срібла й забезпечувався досить високий стандарт ваги монет. Однак монетні заготовки мали овальну форму, що характерно і для монет Володимира Ольгердовича. Точно встановити, хто саме винайшов цю техніку виготовлення монет, сьогодні неможливо, тому дослідники припускають можливість як московського впливу на київську монетну справу, так і навпаки. Дехто вважає, що на обох монетних дворах міг працювати один і той же майстер. Нині ці монети зберігаються у відчизняних та закордоних музеях. Їх зображення можна побачити також на сторінках нумізматичних видань.
Українські монети XIV -XVст. не могли довго втримуватися на внутрішньому та зовнішньому грошовому ринках. Остаточна втрата залишків державності призвела до вилучення із обігу як львівських , так і київських монет, а населення українських земель протягом наступних століть було змушене користуватися монетами іноземного походження.
До початку XVI ст. в Україні панував празький грош, а також польські і литовські монети, що базувались на ньому. Перші празькі монети, що карбувалися на зламі XIII -XIVст. у Празі, з відки походить їх назва, досить великі для свого часу (середній розмір 3 см.), виготовлені із срібла високої проби. Вони важили близько 3,7 г і вигідно відрізнялися від інших монет. В Україні їх знаходять у скарбах, датованих навіть XVIII ст., а писемні джерела називають їх „доброю чеською монетою” або просто „чехами”. Поширеними в Україні були польські та литовські монети. Основні з них півгріш і динарій. Литовські монети були вар тіснішими, а ніж польські. Тому до кінця XVI ст. вони домінували в українському грошовому обігу, про що всвідчать писемні джерела, а також численні скарби з литовськими монетами ( с. Браниця на Чернігівщині - 2 000 монет, Києво - Печерська лавра - 1 400 монет, м. Дубно 300 монет ).
У другій половині XVI - першій половині XVII ст.відбувалась грошова реформа у Польщі, результатом якої було введення злотової грошової системи. Термін лічби „золотий” (золотий) спершу використовувався до одиниці грошового обігу, вартість 30 грошів. Серед монет цієї системи були: шостак (6 грошів), трояк (3 гроша ), півторак (1,5 гроша), гріш, півгріш (1/2 гроша ), шеляг (1\3 гроша ), четвертак (1/4 гроша ), денарій (1/8 гроша ). З 1528 р. у Польщі почали карбувати власну золоту монету на взірець угорського дуката. Найбільші номінали ( трояки, шостаки, й дукати ) мали профільне зображення короля на одному боці і гербові зображення орла чи усіх земель, підвладних польському королю - на другому. На рідкісних дукатах і шостаках - вершник ( так звана „погонь”). В 1564 р. було випущено реальний срібий злотий - польсько-литовський таляр, який набув поширення на українських землях у XVII ст.
Угорські монети - срібні денарії і золоті флорени - також були поширені в Україні. Характерною їх особливістю є зображення на одному боці патронеси Угорщини - Святої Мадонни з немовлям.
У скарбах виявлених на Півдні України, зрідка трапляються татарські й турецькі монети. Держава Гіреїв у Криму карбувала срібні та мідні невеликі монети - акче. На одному боці яких були викарбувані титули та ім”я хана, а на другому - тамга роду Гіреїв, місце та рік карбування ( легенди арабською мовою ). Із турецьких монет у грошовому обігу України перебували мідні мангири, срібні акуе й золоті алтуні. На них позначалося ім'я і титул султана, мусульманські символи віри, місце та рік карбування. Їх особливістю є „тугра” - складна монограма з літер імені й титулу султана, яка до XX ст. була звичною формою написання імен султанів. Золоті турецькі алтуни за якістю не поступалися флоринам і дукатам. Турецькі монети трапляються у скарбах не лише в Криму та степових районах України, а й у західних та центральних регіонах.
Асортимент монет українського ринку кінця XVI -- початку XVIII ст. був надзвичайно різноманітним. Літописець С. Величко, розповідаючи про події в Україні початку XVIII ст., писав, що після Полтавської битви Петро І наказав вилучити з України „монету старовинну польську”-- леви, орлянки, чвертки, півталярки, орти, тімфи, шостаки, шаги, чехи, осьмаки і лядські. До сьогодні нумізмати не мають спільної думки щодо реального змісту та вартості таких монет, як орлянки, шаги, осьмаки, лядські. Немало проблем залишаються спірними при вивченні монетної системи України того часу.
Монети Московської держави, які з'являються в Україні в XVI ст., мали архаїчний вигляд: карбувалися з розплющеного дроту і не мали аналогій серед тогочасних європейських монет. Це були копійки із зображенням вершника зі списом, деньги із зображенням вершника із шаблею та полушки із зображенням пташки. На другому боці всіх трьох номіналів позначалися ім'я та скорочений титул царя у строкових легендах.
Московський уряд здійснював на території України систематичне скуповування на ярмарках іноземних монет. Однак лише грошова реформа Петра І кінця XVII -- початку XVIII ст. послабила роль монет країн Західної Європи на ринку України. Поступово тут запанувала петровська монетна система. Це великі срібні монети -- рублі, полтинники (50 копійок), півполтинники, невеликі срібні монети -- гривеники (10 копійок) і п'ятаки (5 копійок). Мідні монети за вартістю мали відповідати срібним, тому мідна копійка набагато важча від срібної. Відтоді у грошовому обігу України почали переважати монети Російської імперії (Катерини II, Павла І та ін.). Крім срібних та мідних в Росії карбувалися й золоті монети, переважно червінці та півчервінці, що відповідали загальноєвропейським нормам карбування монет. З невеликими змінами ця монетна система проіснувала до жовтневого перевороту, а її десятинний принцип і частина номіналів були використані у процесі створення радянської монетної системи.
Враховуючи звичку українського населення до розмінних номіналів Речі Посполітої та Московської держави в XVІІ - XX століттях, у сучасній можливій ретроспекції може бути використаний будь-який з них. Але як розмінна монета до гривні вони не можуть вважатися вдалими.
В писемних джерелах зафіксовані повідомлення профакти чи намагання карбування власної монети на Україні в XVІІ столітті. Вже протягом століття дослідники сперечаються. чи були в Україні власні монети Богдана Хмельницького, Івана Виговського та Петра Дорошенка. Адже справді, в ході визвольної боротьби українського народу середини - другої половини XVІІ століття із становленням політичних і економічних інститутів молодої української держави виникли передумови для карбування монет. Але досі таких монет не знайдено чи вони не виділені серед виличезного комплексу нумізматичного матеріалу XVІІ століття.
За пропозицїєю гетьмана Івана Самойловича в 1675 році московський уряд з метою вилучення іноземної монети дозволяє випуск особливої монети для України. Монети пов-инні карбуватися на зразок польського півторака-чеха у м. Путивлі. Однак тоді до виробництва монет не дійшло. І лише в 1686-1687 роках чехи були викарбувані на монетному дворі у м. Севську (Орловська область).
Севські чехи замість щита з польсько-литовськими гербами містять московського двоголового орла, навкруги ініціали (латиною) імен і титулів царів Івана і Петра Олексійовичів. На зворотньому боці, як і на польських чехах-півтораках, держава, навкруги якої легенда з позначенням міста карбування - Севська і року.
Севські чехи призначалися для обігу в Україні. Але, зважаючи на дужет низьку якість севських чехів, які були майже мідними, населення відмовлялося їх приймати. У різних місцях виникли небезпечні заворушення, і московський уряд був вимушений у 1687 році видати указ про заборону і вилучення севських чехів. Зараз севські чехи становлять величезну рідкість. Севські чехи, монети для України, не можуть вважатися українськими грошима. Але „чех” як один з найбільш розповсюджених номіналів в Україні, який знайшов своє продовження в монетах карбованих у Севську, напевно, має перевагу в порівнянні з іншими розмінними монетами у випадку ретроспекції.
Державотворчі процеси в Україні в 1917 - 1920 роках потребували створення і власної грошової системи. За час існування Української Народної Республіки Гетьманом і Директорією в обіг було випущено 24 види грошових знаків - карбованців, гривень, шагів. Дві гривні відповідали одному карбованцеві, 100 шагів - гривні.
Чому саме шаги було взято як розмінні грошові знаки, остаточно не з'ясовано. Колишня народна назва польсько-литовських тригрошовиків, які спочатку дорівнювали за вартістю 2 російським копійкам, у ХІХ-ХХ століттях закріпилася за одним з найдрібніших номіналів Російської імперії - 1/2 копійки. Проголошена у Львові 1918 року Західноукраїнська Народна Республіка не мала власних емісій, в обігу перебували австрійські крони та їх розмінні номінали гелери (1. 100 крони), які звалися сотиками. З проголошенням у 1919 році злучення ЗУНР і УНР на території ЗУНР передбачалося курсування і грошових знаків УНР разом з австрійськими засобами обігу. Як зазначає дослідник українських державних грошей 1917 - 1920 років Микола Гнатишак, встановлювалося співвідношення основних грошових номіналів: одна гривня дорівнювалв 80 сотикам (гелерам), 1 крона - 1, 25 гривні. Привертає увагу українська назва австрійського гелера -“сотик“ - 1 сота частка, або „сотка”.
Упродовж XIX--XX ст. відбувався процес витіснення із грошового обігу монет паперовими грошовими знаками (бонами). Однак повністю відмовитись від монет було неможливо, оскільки вони, з одного боку, є грошовим еквівалентом (коли йдеться про забезпечення усієї грошової маси держави золотом), а з іншого -- використовуються як дрібні розмінні гроші. В умовах гострих політичних та соціально-економічних криз, які довелося пережити Україні протягом XX ст., монетні системи на її території зазнавали суттєвих змін. Зокрема, не лише дорогі золоті та срібні монети випадали з обігу, а й дрібні розмінні (перші зберігались населенням на „чорний день”, а другі в умовах гіперінфляції просто не були потрібні). Відновити власне монетне виробництво в Україні вдалося лише після проголошення її незалежності (у 1991 р.). У 1992 р. почалося карбування українських монет номіналом 1, 2, 5, 10, 25, 50 копійок, які й сьогодні перебувають у грошовому обігу. Карбуються також монети із дорогоцінних металів на відзнаку видатних історичних осіб та подій, які стають предметом колекціонування і не потрапляють до грошового обігу, оскільки їх реальна вартість набагато перевищує номінал. Ознайомитися із цими монетами можна на сторінках часопису „Українська нумізматика і боністика”.
Таким чином, нумізматичні пам'ятки складають важливий компонент речових джерел з вітчизняної історії, вони містять цінну інформацію, що дає змогу уточнювати й доповнювати відомості інших груп історичних джерел. Назви старовинних монет подекуди перейшли до паперових грошових знаків. Наприклад, „гривня”, „карбованець” (карбована монета), „рубль” (рублена монета). Вони тривалий час залишалися в усній народній мові, скажімо, радянська купюра в три рублі називалась трояком (троячкою), а монета у 5 копійок -- п'ятаком. Цікаво, що інші назви російських дрібних монет, які досить тривалий час були в обігу в Україні, не прижилися й майже не вживалися в усній мові (гривеник -- 10 копійок, алтин -- 3 копійки, п'ятиалтинний -- 15 копійок). Нумізматичні назви й термінологія трапляються в писемних та усних джерелах, що дає можливість точніше визначити час та місце їх створення, справжність й оригінальність. Назви старовинних монет залишились у сучасній грошовій термінології. Скажімо, назва монети „грош” у множині почала вживатися до всього комплексу платіжних засобів країни. Вивчення та використання в історичних дослідженнях нумізматичних пам'яток є одним із важливих завдань історичної нумізматики та джерелознавства.
Список використаної літератури:
1. Історичне джерелознавство: Підручник/І-90 Я.С. Калакура, І.Н. Войцехівська, С.Ф. Павленко та ін. - К.: Либідь, 2003. - 488с.
2. Монеты Ольвии: Очерк денежного обращения Северо-Западного Причерноморья в античную эпоху / П.О. Карышковский - К.,Наукова думка, 1988
Страницы: 1, 2, 3
