3
ЗМІСТ:
Вступ
Розділ 1
1.1 Москва як центр формування Московського Князівства
1.2 Формування московського князівства
1.3 Політика Калити
1.4 Князь Дмитро Іванович Донськой і Куликовська битва
1.5 Спадкоємці Донського
Розділ 2
2.1 Причини узвишшя князівства
2.2 Становлення Москви як духовного центра Русі
Висновок
Список використовуваної літератури
Історія всієї Росії - це багато століть, що принесли і радість і біль. Це великі завоювання і протистояння.
Зародження Русі почалося ще до Х століття, але в основу полягли для Русі століття XІІІ-XV.
На нашій землі існують міста старше Москви, але саме вона з'явилася самим центром об'єднання в один з найважчих моментів нашої історії.
Деяка послідовність факторів уплинула на те, щоб це колись невелике князівство стало великим і з'єднуючої між собою войовничі сторони, щоб створити єдину велику державу.
Знадобилося більш двох з половиною століть, щоб російські народи об'єдналися і стали незалежні від чужорідних країн.
Вигідне географічне положення, спритність і внутрішні якості князів змогли зробити це князівство центром духовним, центром народним і центром усієї Русі.
Перш ніж перейти до визначення причин і ходу узвишшя цього князівства, треба сказати кілька слів про його головне місто - Москва. Перші згадування про Москву зустрічаються в літописі не раніше XІІ в. У ній розповідається, що в 1147 р. Юрій Довгорукий запросив свого союзника, князя Святослава Олеговича Чернігівського, на побачення в Москву, де вони бенкетували й обмінялися подарунками.
При описі подій, що пішли в Суздальській Русі за смертю Андрія Боголюбського, літописи вперше говорять про Москву, як про місто, і про "Москъвлянах", як його жителях. Іпатіївський літопис під 1176 р. (6684) розповідає, що хворий князь Михалко, направляючи з півдня в Суздальську Русь, був принесений на носилках "до Куцкова, рекше до Москви"; там він довідався про наближення свого ворога Ярополка і поспішив у Владимир "З Москві" у супроводі москвичів. "Москьвляне ж, - продовжує літописець, - які слихали, оже йде на не Ярополк, і взвратишася назад, блюдуче будинків своїх". У наступному 1177 р. (6685) літописець прямо називає Москву містом у розповіді про напад Гліба Рязанського на князя Всеволода. "Гліб же на ту осінь приїхав на Москвь (в інших списках: у Москву) і пожежі місто весь і села". Ці звістки, не залишаючи вже ніяких сумнівів в існуванні міста Москви, у той же час дають один цікавий натяк. У них ще не встановлене одноманітне найменування міста: місто називається то - "Москвь", то - "Кучково", те - "Москва". Большая советская энциклопедия
З півдня, з Чернігівського князівства, дорога у Владимир йшла через Москву, і саме Москва була першим містом, що зустрічали прихожі з південно-західної Русі в Суздальсько-Володимирській Русі. Коли, до смерті Боголюбського, князь Михалко Юрійович і Ярополк Ростиславович пішли на північ з Чернігова, - саме в Москві, на границях князювання Андрія Боголюбського зустріли їх ростовці. Вони кликали Ярополка далі, а Михалку, який не бажали пускати усередину князівства, вони вказали: "Пожди мало на Москві". Ярополк відправився "до дружини Переяславлю", а Михалко, не слухаючи ростовців, поїхав у Владимир. Москва тут малюється, як перехрестя, від якого можна було тримати шлях і в Ростова, на північ, і у Владимир, на північний схід. Внутрішні шляхи Суздальської Русі сходилися в Москві в один, який вів на південь, у Чернігівську землю. Через рік Михалко, вибитий з Володимира, знову йде з Чернігова на північ по заклику володимирців. Назустріч йому виходять і володимирці, його друзі, і племінник Ярополк - його ворог. Перші хочуть його зустріти й охороняти, другий бажає не допустити його в зайняту Ростиславичами землю. При різних цілях вороги поспішають у той самий пункт - у Москву. Очевидно, у даному випадку зустрічати Михалка усього зручніше було на границі князівства, з якою би метою його ні зустрічали. Карамзин "Истории Государства Российского" Том 5 Коли, нарешті, Михалко і брат його Всеволод зміцнилися міцно у Володимирі, князь чернігівський, Святослав Всеволодович, відправив до них їхніх дружин, "приставя до них сина свого Олга проводити до Москві". Проводив княгинь, Олег повернувся "у свою волость у Лопасну". Княгинь проводили до першого пункту володінь їхніх чоловіків. Усі приведені указівки відносяться до 1175-1176 р. Не менш цікавий і пізніший факт. Князь Всеволод Юрійович, затіявши в 1207 (6715) р. похід на південь, на Ольговичів ("хочу пійти до Чернігова", - говорить він), послав у Новгород, вимагаючи, щоб син його Костянтин з військом прийшов відтіля на з'єднання з ним; Костянтин послухався і "дождася батька на Москві". На Москву прийшов і сам Всеволод і, з'єднавшись там зі своїми синами, "пійди з Москви... і придоша до Окі", що була тоді поза межами Суздальського князівства. У цьому випадку Москва ясно представляється останнім, самим південним містом у володіннях Всеволода, відкіля князь прямо вступає в чужу землю, у володіння чернігівських князів. Прикордонне положення Москви природно повинне було звернути неї цього разу в збірне місце дружин Всеволода, в операційний базис початого походу.
Але не тільки стосовно Чернігівської землі Москва відігравала роль прикордонного міста, - з тим же самим значенням була він іноді й у відносинах Суздальської або Рязанської земель. У 1177 (6685) р. князь рязанський Гліб, нападаючи на володіння Всеволода, звернувся саме на Москву, як це зазначено вище. Те ж повторилося й у 1208 (6716) р.; рязанські князі "начаста воювати волость Всеволожю великого князя біля Москви". Москва стосовно Рязані представляється нам першим доступним для рязанців пунктом Суздальської землі, до якого в них був зручний шлях по Москві-ріці. Цим шляхом так чи інакше скористалися і татари Батия, що прийшли з рязанської землі, від Коломни, насамперед до Москви. Иллюстрированный энциклопедический словарь 3. Черепнин Л.В.,
Отже, випливаючи по літописах за першими долями Москви, насамперед зустрічається її ім'я в розповідях про військові події епохи. Москва - пункт, у якому зустрічають друзів і відбивають ворогів, що йдуть з півдня. Москва - пункт, на який, насамперед , нападають вороги суздальсько-володимирських князів. Москва, нарешті, - вихідний пункт воєнних операцій суздальсько-володимирського князя, збірне місце його військ у діях проти півдня. Очевидно, що це місто було побудовано у видах огородження Суздальсько-Володимирської землі з боку чернігівського порубіжжя. Принаймні, про це швидше за все дозволяє говорити письмовий матеріал.
Як маленьке і нове містечко, Москва досить пізно стало стольним містом особливого князівства. Найбільш помітним з перших московських князів був Михайло Ярославович Хоробрит, прозваний так за те, що він без усякого права, завдяки одній своїй сміливості, скинув князя Святослава і захопив у свої руки велике князювання. Незабаром за Хоробритом московський стіл дістався князеві Данилові Олександровичу, що вмер у 1303р., що зробився родоначальником московського князівського будинку. З тих пір Москва стала особливим князівством з постійним князем. Иллюстрированный энциклопедический словарь 3. Черепнин Л. В.,
Московське велике князівство, феодальна держава на Русі. Утворилося біля середини 14 в. у результаті росту Московського князівства, що виділилося в 1-й половині 13 ст. як доля Володимиро-Суздальського князівства. З 1276 у Москві княжив Данило Олександрович.
Два перших князі встигли "примислить" собі весь плин Москви-ріки, віднявши від рязанського князя місто Коломну на устя р. Москви і від смоленського князя місто Можайськ на верхів'ях р. Москви.
Данило Олександрович (1261 - 1303), князь московський (з 1276), родоначальник московських князів. Син Олександра Невського. Приєднав Коломну в 1301 і ряд волостей. Одержав за заповітом у 1302 Переяславль-Залеський і Можайськ у 1303, поклавши початок росту Московського князівства. Образование русского централизованного государства в XIV--XV вв., М., 1960.
Син його Юрій Данилович (1303-1325), землі і багатства якого виросли настільки, що він, як представник старшої лінії в потомстві Ярослава Всеволодовича, зважився шукати в Орді ярлика на велике князювання Володимирське і вступив у боротьбу за Владимир із тверським князем Михайлом Ярославовичем (цей князь Михайло був племінником князя Олександра Невського і приходився молодшим двоюрідним братом Данилові Московському і, стало бути, дядьків князеві Юрієві Даниловичу). Боротьба велася в Орді шляхом інтриг і насильств. Обоє князя, і московський і тверський, в Орді були убиті. Великокнязівський стіл тоді дістався синові Михайла, Олександру Тверському; а в Москві вокняжився брат Юрія, Іван, на прізвисько Калита (тобто кошіль). Сахаров А. М., Образование и развитие Российского государства в XIV--XVII вв., М., 1969.
Іван Данилович Калита (рік народження не відомий - вмер у 1340) - московський князь з 1325, московський великий князь 1328 - 1340 ; син московського князя Данила Олександровича. Був жорстоким і хитрим, розумним і завзятим у досягненні своїх цілей правителем. Зіграв велику роль у посиленні Московського князівства, збиранні російських земель навколо Москви, використовуючи в цих цілях допомога Золотої Орди, для якої він збирав з населення величезну данину. Нещадно припиняв народне невдоволення, що викликалося важкими поборами, розправлявся з політичними супротивниками - іншими російськими князями. В. И. Буганов. Повести о Куликовской битве, М., 1959;
Вчасно правління Івана Калити відноситься розширення території Московського князівства і посилення значення Москви, що стала основою об'єднання Розрізненої Русі в єдину державу з єдиним урядом.
Велике князювання ненадовго удержалося у тверського князя. Олександр Михайлович встав на чолі тверичів, що розправилися з татарами, що насильничали у Твері. На кару татарське військо спустошило Твер і змусило Олександра бігти в Псков. Ціною руйнування Твері цього разу була врятована Москва. Твер розорили за допомогою Калити, що ходили в Орду і вернулись з великою татарською раттю. У 1328 р. Іван Данилович знову ходив в Орду і повернувся з ярликом на велике князювання, які опинились в руках, що вміли міцно тримати отримане добро. Москва міцно зробилася столицею Північно-Східної Русі.
Він нагромадив великі багатства (звідси його прізвисько "Калита" - "кошіль", "грошова сумка"), що використовував для покупки земель у чужих князівствах і володіннях.
Стосовно Орди московський князь вів традиційну політику батька і діда. В Орді він незамінне зустрічав великі почесті від хана Узбека, що приходився йому свояком. Узбек прислухався до думки Івана Даниловича, що вміло направляти події у свою користь. Калита добре знав хижі золотоординські порядки, ретельно збирав з російських земель "вихід" і готовий був йти назустріч грошовим домаганням татар для того, щоб збирати на їх користь ще додатковий запит. Але дарма бачити в Калиті якогось завзятого низькопоклонника перед Ордою. Найважчий грошовий побір був усе-таки легше спустошливих татарських набігів. У всякому разі, Москва користувалася при Калиті повним і небаченим до нього благополуччям.
Страницы: 1, 2, 3, 4
