Бунчук це також відзнака гетьмана. Це був дрючок більш, ніж З метри завдовжки, закінчений металевим «яблуком», з-під якого звисало кінське волосіння. Бунчук носив бунчужний над гетьманом, особливо, коли гетьман був між військом. Також ставили бунчук на майдані серед ради.,

Комишина, палиця з комишу, правила також за відзнаку гетьмана, в часах перед Хмельниччиною. Це була відзнака й суддівської влади. Пізніше палиця судді звалася ліска. В XVIII. в. палиця була відзнакою кошового на Січі. Був це простий грубий ціпок, з обох кінців оправлений сріблом, з тупим залізцем на кінці,

Відзнакою полковника була спершу теж булава. Під Львовом 1648. р. всі полковники мали »золотисті булави, висаджені камінням. «Пізніше полковнича відзнака зветься пірнач або шестопер. Це теж щось наче булава, але не з круглим » яблуком, а з шестигранним наконечником.

Печать запорозького війська була округла, спершу меншого, пізніше більшого розміру. Печаті Б. Хмельницького мали у промірі 32-37 мм., одна печать Розумовського аж 87 мм. Посередині був герб: козак у кунтуші, підперезаний поясом, у шапці; ліва рука підтримує рушницю, оперту на рамено, права спирається в бік; по лівому боці висить шабля. Тільки на печатях Брюховецького та Ханенка козак, у правій .руці тримає спис. Довкола печаті йде напис. На найстарших печатях, до половини XVII ст., був напис». Копія Війська Запорозького «під польською владою -- Печать Войска Єго Королевскої Милости Запорозкого»; під московською владою -- «Печать Царского Величества Малой Росии Войска Запорозкого» (деколи в іншому порядку).

Окремі печаті мали деякі військові уряди, наприклад військова канцелярія та суд. Свою печать мав теж кожний полк а іноді й сотня.

Запорожжя мало свою печать, теж із козаком на гербі, з тією різницею, що, побіч козака, стоїть спис, котрий »воїна знаменує, який сторожить«. Напис був: «Печать Славного Войска Запорозкого Низового». Різні запорозькі паланки мали свої печаті, з різними знаками (коні, олені, леви, птахи, шаблі, списи, стріли тощо).

Було три роди корогв у козацькому війську: 1) корогва всього війська або гетьманська, 2) корогви полкові, 3) сотенні. Окрім цього, були ще значки, менші короговки, яких уживали на щодень.

У давніших часах козацьке військо вживало прапорів тих держав, що брали його на служби. Перший полк реєстрових козаків 1578. р. мав шовкову корогву з польським орлом. В 1594. р. запорожці були на цісарській службі й дістали австрійські прапори. Від польського короля Володислава IV запорозьке військо мало блакитну корогву з орлом -- наполовину білим, наполовину червоним. Богдан Хмельницький 1649. р. дістав від Яна Казимира польський червоний прапор із білим орлом. Знову ж цар Олексій прислав гетьманові московський прапор, де були образи Спаса, Богородиці, Антонія й Феодосія печерських і св. Варвари. Сирійський подорожний Павло Алепський 1654. р. оповідає, що в Богуславі, де була квартира Хмельницького, »військо мало корогву христолюбивого й хороброго гетьмана Зиновія: з чорного і жовтого шовку, у смуги, з хрестом на ратищі«.

Дуже різноманітні були прапори різних полковників Хмельницького. Кривоніс мав корогву білу з червоним хрестом і такою самою обвідкою. Полковник Нечай мав корогву шовкову, «щирим золотом вигаптувану черницями київськими».

З цих згадок видно, що в козацькому війську довго не було одного типу козацьких корогв, а панувала повна довільність, і щодо барв прапорів, так і щодо знаків, що на них були. Цю справу унормували щойно після Руїни, тоді, як уже козацька держава прийняла постійні організаційні форми. У XVIII ст. вже на всіх військових корогвах був той самий знак, а саме національний герб: козак із шаблею й самопалом. З 1758 р. є вже рисунок цього гербу на прапорі лубенського полку, а з 1765. р. збереглася корогва домонтівської сотні переяславського полку з таким самим гербом. По другому боці корогви кожний полк чи сотня давала свій власний знак. Так, наприклад, на домонтівській корогві була змальована рука, що тримає золотий хрест, а при хресті стоять дві постаті з пальмовим гіллям. На жаль, не існує вірогідних даних про те, як виглядала гетьманська корогва, або »перший прапор, який все носили перед гетьманом«.

Знак або значок -- менша корогва, якої вживали кожного дня замість »великої« корогви. В 1649 р. під Збаражем один козацький відділ появився з таким гетьманським значком: »не державу два прапорці гусарські, один білий, другий червоний«. В 1727.р. на вибір нового гетьмана один старшина ніс -- корогву, другий -- значок. І в полках були значки поруч із корогвами. Від значків пішла назва »значкові товаришів.

РОЗДІЛ ІІ. Чисельність армії. Реєстрові козаки. “Охотне військо”. Поділ армії. Утримання війська

Чисельність армії. Чисельність козацького війська дуже змінилася протягом століть. З кінцем XVI ст., коли козаччина вперше виступила як окреме, організоване військо, рахували його від 2000 до 10.000. Так, наприклад, Косинський у 1593. р. мав біля 4000; на австрійську службу 1594 р. запорожці обіцяли виставити до 6000 добірного війська. Сили Наливайка нараховували 12.000; у боях під Лубнами було 6.000 учасників, але між ними тільки 2.000 доброго війська.

Число війська зросло сильно в московських війнах, у двох пер-ших десятиліттях XVII ст. З Дмитром Самозванцем ходило 12-13.000 козаків, під Смоленськом 1609 - 1611 р. могло бути 30.000, чи навіть 40.000, під Хотином 1621. р. -- понад 40.000. Але серед війська було багато челяді, джур і всякої помічної служби. Один із тодішніх знавців воєнної справи, Старовольський, засвідчує 1628. р.: »Самих козаків буває 15.000, але з новаками виходить сорокатисячне військо«.

В 1620-1630 рр. число козаків уже не збільшувалося, а власне -- меншало. В повстанні 1625 р. налічувалось козаків 30.000, а з них у боях мало загинути 8.000; у переяславській кампанії 1630 р. налічували 37000 повстанців; у московському поході 1633. р. було 30.000 козаків; у повстанні 1637 р. Павлюк мав 23000.

Для тих часів помітно, як поступово збільшувалося число реєстро-вих козаків на королівській службі. В 1575-1576 роках було реєстрових тільки 300, в 1580. рр. -- 600, в 1590-1591 р. - 1000 козаків;

у 1622-1623 р. було запропоновано 2000 до 4000; у 1625 р. установлено реєстр-- 6000; 1630 р. збільшено число реєстровців до 8000;

у 1635 р. зменшено до 7000; у новій ординації 1638 р. залишено тільки 6000. Коли почалося повстання 1648. р., сам Хмельницький вимагав тільки 12.000 реєстрового війська.

За Хмельниччини число козацького війська зросло до нечуваної досі кількості. У Пилявському поході військо Хмельницького налічували на 100.000, під Львовом 1648. р. на 200.000, у Зборівський кампанії на 300.000; а й сам Хмельницький говорив московським послам, що під Зборовом його військо доходило до 360.000 людей. Але в цій великій масі справжнього війська була тільки невелика частина. Це видко з того, що у Зборівському мирі Хмельницький погодився на 40.000 реєстрового війська, а в переяславських переговорах із царем, де він міг вільно ставити свої умови -- не поставив вищого числа, ніж 60.000. Але й це військо, в порівнянні з арміями, якими володіли на заході різні сильні держави, було вже дуже велике.

Після смерті Хмельницького починається занепад козацького війська, в основному через те, що від Гетьманщини відпала правобережна Україна. Виговський намагався спочатку втримати реєстр 60.000, але в Гадяцькій умові погодився на 30.000 реєстрового і 10.000 найманого війська. Юрій Хмельницький і Брюховецький, у переговорах з Московщиною, наполягали на цифрі 60.000 реєстрового війська. Але Многогрішний у Глухівській умові 1668 р. Погодився на 30.000 війська, і це число збереглося в пізніших умовах Самойловича 1672. р. й Мазепи 1687 р. Але ж насправді козаків, що повнили військову службу було куди більше; у ХVІІІ ст. українська армія знову чисельно зростає. В 1723 р. нараховували 55.241 козаків і до 1000 мисливського війська. В описі 1777 р. нараховували аж 179.128 козаків, та не знати, чи все це були справді озброєні люди, чи тільки ті, що належали до козацького стану. В 1783. р., тобто останнього року перед скасуванням козацького війська, числили 176.886 виборних козаків і 198.295 козаків-підпомішників.

Реєстрові козаки. На Запорожжі право вступу до війська мав у теорії кожний, хто хотів козакувати; а проте до війська добирали придатних. Доповнення війська звалося припис, а як справа йшла про наймане військо, то -- затяг або набір. Дозвіл на це давала рада, набір проводив гетьман із полковниками, а на Січі кошовий.

На Запорожжі в ХVІІІ в. молодих козаків звали хлопцями, джурам а найбільше молодиками. На Січ приймали не раз навіть десятилітніх хлопців, але до війська, до »товариства«, записували щойно таких, яким виповнилось 20 років. У переказах про побут давніх запорожців є згадки про те, що молодики повинні були добре володіти зброєю, кермувати човном, виявляти орієнтацію й дотеп, але тут не було ніяких постійних приписів, а тільки різні місцеві звичаї.

Кошовий на Січі мав почесну сторожу, що складалася з 30-50 молодиків.

Молодики, чи джури були також у козацьких полках на Гетьманщині. Коли Зборівський мир обмежив число реєстрових козаків до 40.000, багато «випищиків» пристало до козаків за джурів. Але пізніше, в ХVІІІ ст. вже молодиків при полках не було.

Військо було записане в реєстр. Перші такі переписи запорозького війська зроблено на вимогу польської влади, що хотіла утримувати контроль над козаками. Але пізніше реєстри велися для власного порядку, і так навіть полковник Скидан, під час повстання 1637. р., вів реєстр свого війська. Перепису доглядав спершу гетьман особисто, пізніше цей обов'язок перейшов до генерального обозного. Ревізія реєстру, т. зв. попис, відбувалася так, що козаки ставали у військовому порядку і старшина контролювала, чи кожний вписаний у реєстр, та чи хто інший часом не став на його місце. Коли в реєстрі була »діра«, тобто число козаків було неповне, відбувався припис нових козаків. У часах, коли реєстр обіймав лише кілька тисяч людей, до війська приймали найбільше заслужених, що вже відзначилися були в боях як охотники; першість мали також сини козаків, -- місце небіжчика-батька мав право в полку зайняти син. Багато значило те, коли когось поручала старшина. Тому то згодом стало звичаєм, що кандидат прихиляв на свій бік дарунками впливових старшин.

Коли треба було зменшити військо, відбувався випис. Такий випис переводив, наприклад, Богдан Хмельницький після Зборівської й Білоцерківської умови; це викликало велике невдоволення. У XVIIІ ст. на Гетьманщині часто проводили основні перевірки козацького війська для військових і податкових потреб. Упорядкований реєстр називався також компутом.

Всі козаки, що належали до запорозького війська, уважалися за рівних і звали себе товаришами. Але при цій теоретичній рівності все між військовим товариством були одиниці, й групи, що котувалися вище, ніж чернь, тобто рядове військо. Вже при кінці XVI ст. з'являються “старинні” козаки -- ті, що довгі роки служили у війську або походили з козацького роду. В XVII ст. є знатні козаки, що мали за собою особливі військові заслуги і решту товариства переважали своїм значенням. Військовий товариш, це титул козака, що мав уже старшинський уряд. Самойлович утворив окрему категорію бунчукових товаришів, що служили під гетьманським бунчуком; звичайно це були сини старшини. Значкові товариші - це козаки, що служать під полковою корогвою, »значком«. Рядових козаків 1739. р. поділено на дві групи: виборні козаки мали бути постійно готові до війни й ходили у походи, підпомішники повинні були постачати воєнні засоби і харчі для виборних. Військова служба мала різні назви, як осавульці, стійчики, курінчики. Дейнеками в половині XVII ст. називали народне військо, що йшло у похід зі самими палками, що саме звалися дейнеки.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5