Так просто військо шикувало, не знавши просто «стой, не шевелісь!»;
Так славнії полки козацькі -- лубенський, гадяцький, полтавський
в шапках, було, як мак цвітуть.
Як грянуть, сотнями ударять, перед себе списи наставлять,
то мов мітлою все метуть!
До доброї постави козацьких полків причинялася безперечно військова музика. Вже з кін. XVI ст. козаки на Січі мали бубни і труби, -- навіть срібні труби, даровані цісарем. В 1601 р. в полку з 500 людей був 1 трубач, 1 сурмач і 1 довбуш. У бубни або литаври били, як скликали раду, на бубнах вибивали гасло, трубами давали знак, що треба готовитися до походу. Музика пригравала також у поході війська: «Полковники, старшина полкова й сотники з усіма козаками, при військовій музиці, зі знаками (корогвами) йшли пішком в город» -- на вибір гетьмана 1734. р.
РОЗДІЛ IV. Похід. Бій. Табір. Бій кінноти. Тактика піхоти. Замки і фортифікації
Похід. На похід покликав військо гетьман своїм універсалом.
Полковники від себе передавали той наказ до сотень, а по сотнях давали ще знак трубами або литаврами. Початок походу звався вихід або вигін, бо не раз військо неохоче вибиралося в далекі походи, особливо з наказу царя. Андрій Маркевич пише у своїм дневнику 1724. р.:
«Післав я указ у всі сотні про скорий вигін козаків у низовий похід».
Коли військо зібралося в означеному місці, відбувався «попис» для контролю, чи кожний козак як слід озброєний і приготований. Звичайно вимагали, щоб козак мав два сильні, добре відгодовані коні, добру рушницю, відповідну кількість пороху і куль (до 300), харчі та ін. Старовольський пише: «Кожний козак, окрім рушниці і припасу, мусить мати ще сокиру, косу, лопату, мотуззя і все потрібне то того, щоб насипати вали або зв'язувати вози, коли цілим військом треба збройною рукою відбиватися від ворога». Боплан описує харчі, які козаки мали підчас походу на море: «У бочці, на 10 стіп завдовжки і 4 стопи завширшки, добре звязаній обручами, тримають сухарі й дістають їх крізь діру. Мають також варене пшоно й розпущене з водою тісто, їдять його, мішаючи з пітоном, і воно править їм за їжу й напиток; смак має квасний, а називають його «саламахою». Під Берестечком козаки мали по 2-3 бочки сухарів на десяток людей. У пізніших часах, у XVIII ст., до звичайних харчів належало борошно, пшоно або крупи, сало й ін.
Деколи, у ближчі походи, військо виступало «налегко», з малим вантажем, з самими «юками і саквами», як казав Хмельницький. У дальшу дорогу йшов важкий обоз, що мав часом і кілька тисяч возів. У поході Юрія Хмельницького на Волинь 1657 р. нараховували 35.000 козаків, -- але-це число, здається, прибільшене. Козацькі похідні вози були легкі й невеликі. «Коли йдуть походом у інші краї, то кожний має віз, запряжений одним конем; на них везуть теж мосяжні гармати», оповідає Старовольський, сучасник Сагайдачного. Семигородець Кравс, що бачив козаків Хмельницького в Молдаві, говорить: «У козаків такий звичай на війні, що кожний їде верхи на коні й має припряжений малий візок із харчами, в поході ці вози йдуть ,з двох боків, а посередині піше військо і в потребі ці вози правлять їм за шанці».
Військо рушало в похід впорядковане на полки та сотні, що йшли під своїми корогвами, зі своїм обозом і артилерією. На ворожій території військо попереджували сторожі або чати. Ціла армія розтягалася на великий простір, за Хмельницького навіть у лінію на 10 миль завдовжки. На відпочинок чи попас військо ставало там, де була вода і паша для коней. Тоді козацькі кашовари приготовляли їжу для своїх відділів. Коли військо залишалося довше на одному місці, ставили для пробуту намети або курені. Коли обоз по довгому постою залишався, козаки його підпалювали.
В війні панувала у війську сувора дисципліна. За давнім звичаєм козакам заборонено було пити горілку підчас походу. Але пізніше цей звичай, мабуть, не втримався. Сторожі довкола обозу пильнували, щоб неохочі не втікали з війська і втікачів ловили. В таборі, відбувався не раз суд і винуватих карали військовими карами: приковували до пушки, карали киями, а за більші злочини присуджували й смертну кару.
Окремі санітарні установи в ці часи ще не існували. У козацькім війську бували лікарі і цирульники, але тільки принагідне, не на постійному військовому утриманні. Похідних шпиталів не було; раненими опікувалися тільки люди доброї волі, або церковні братства по містах. Славний козацький шпиталь у Трехтемирові був не справжнім шпиталем, а захистом для калік та інвалідів. Коли з'являлася де-небудь яка пошесть, військо ставило застави і не пропускало людей з загороджених околиць.
Військо у поході мало своїх священиків-капеланів, а деколи й похідну церкву.
Бій. Табір. Козацьке командування намагалося провести бій на місці, що заздалегідь було приготовлене до зустрічі, щоб ворога відразу поставити у невигідну ситуацію. Це видно особливо у боях Хмельницького, під Корсунем чи під Зборовом, де гетьман заскочив поляків, не приготовлених до битви.
Базою для війська, що виходило у бій, був табір. Боротьба й оборона з табору була характерною особливістю козацької тактики.
Табором називали укладанні разом обозові вози, за якими ставало військо. Такий спосіб оборони був відомий в українських степах уже за княжих часів; наше військо на безлюдному місці, де не можна було знайти захисту в терені, заставлялося від половців возами. Табори уславилися у XV ст. в чеських гуситів, яких звали навіть таборитами, знали його й литовські й польські війська. Але спопуляризували цей спосіб оборони козаки; довівши його до незвичайної вмілості.
Табір починали порядкувати тоді, коли військо готувалося до зустрічі з ворогом. Обозові вози ставали тоді по одному і другому боці війська, простою лінією, один за другим, у кілька рядів. В 1596. р. Лобода під Білою Церквою мав табір з п'ятьох рядів возів, Павлюк 1637. р. ішов табором у шість рядів. Посередині ставало військо, піхота і кіннота. Перед і зад був теж забезпечений возами, там приміщували також артилерію.
Коли ворог надійшов близько, піхота з поза возів починала стрільбу з рушниць, як і артилерія. Чи треба було йти вперед, чи відступати, військо під охороною табору, за кількома рядами возів, було добре забезпечене, від наступу. В 1628 р. під заслоною табору запорожці перейшли цілий Крим, від Перекопу до Бахчисараю, хоч татари їх сильно обстрілювали. І так само пізніш верталися тим самим шляхом, теж «оборонною рукою». А коли в одній сутичці утратили одну гармату, то другого дня пішли знову табором на те саме місце й гармату забрали. Під Дрижиполем 1655. р. козаки кілька днів відбивалися від польських військ, що їх переслідували, -- «а табор мали такий міцний і вогнистий, як який Мальборг» (пруська фортеця).
Ворог намагався завжди в якомусь місці табір розірвати і крізь цю діру вдертися до середини, між військо. Щоб утримати в порядку лінію табору, козаки прив'язували віз до воза, -- хоч воно не було легко й вигідно. А коли ворог табір «розірвав», або «урвав» його частину, старалася наново лінію возів замкнути. І тоді не раз мусіли залишати частину возів, а то й людей, щоб рятувати цілість, і табір наново справити, впорядкувати.
Не раз треба було спинитися на якомусь місці і тут готовитися до бою. Тоді випрягали коні і пускали їх самопаш, -- запорозькі коні були привчені ходити табунами, -- а з возів будували кращий, оборонний табір. План такого табору бував різний. 1625 р. на Цибульнику козацький табір мав вигляд півмісяця; в 1638 р. табір полковника Путивельця був овальний. Табір бував деколи дуже просторий. Під Берестечком 1651. р. табір Хмельницького мав мати по сім верств уздовж і вшир. В оборонному таборі вози ставили близько один біля одного і зв'язували одне до одного їх колеса. Деколи звертали вози голоблями до ворога. Так зробив був Путивлець: »вози густо сполучив, голоблі на подобу списів обернув, щоб і до возів самих приступу не було«. Острянин убезпечив табір наїженими рогатинами. До возів насипали землі, а то й цілком обкопували їх валом, копали ще рови, шанці і всякі засідки. Добути таку земляну фортецю було дуже важко; завдяки таборові козаки оперлися туркам під Хотином 1626. р. і часто успішно боронилися від поляків. Боплан каже: «У чому проявляють найбільше зручності та вмілості, то це битися табором, заслоняючись возами. Можна сказати, що під охороною табору 100 козаків не боїться 1000 поляків і так само 1000 татар». А Старовольський додає: «Їх табір у злуці з польською кіннотою має величезну вагу, як це ми переконалися у війні з турками».
Бій кінноти. Табір служив не тільки для оборони, але й як опори для атакуючої акції. При своїй легкості й рухливості табір міг підійти близько під позиції, ворога й військо могло в догідній хвилині почати бій.
До бою рушала наперед кіннота, а саме невеликі відділи, що викликали ворога на герць. «3під полковничої корогви вискочило 40 коней», читаємо в описі бою під Гомелем 1651. р. «0дин із них виїхав на гарць, викрикуючи по татарськи «гала-гала», але один із залоги влучив його коня в голову». Звичайно, з боку противника виїздили теж гарцівники, і бій розгорався на цілій лінії. Першого дня в бою під Берестечком у таких гарцях козаки побили багато поляків.
Коли на поле бою виступили вже більші ворожі сили, тоді козацька кіннота насувала до наступу лавою, тобто впорядкованими відділами. Тиміш Хмельницький під Ясами «велів своєму війську йти лавою, наче на неприятеля». У кримському поході 1628. р. запорожці «весь час билися хоч гарцями, хоч лавою».
З якою зброєю виступала кіннота до атаки, про це докладно не відомо. У давніших часах козаки трималися татарської тактики, здалека обстрілювали ворога з луків, зблизька вдаряли списами. За Хмельниччини деякі козацькі відділи мали вже пістолі. Компанійці в XVIII ст. мали короткі рушниці або пістолети. Але в остаточній зустрічі з ворогом вирішальною зброєю вершника була шабля і бій на шаблі акцію закінчував.
Козацька кіннота не була високоякісною. Боплан зазначає: «На коні вони не найліпші; мені траплялося бачити, як 200 польських кавалеристів примушувало втікати 2000 найкращого козацького війська». Подібно висловлюється один поляк перед боєм під Берестечком: «Піше військо буде битися добре, але на комонник слаба надія: один добрий юнак може відігнати 10 кінних козаків». Саме тому Хмельницький був змушений користуватися татарською кіннотою у битвах з поляками. Та пізніше козацька кіннота розвинулася досить сильно.
Тактика піхоти. Вирішну роллю в козацькому війську мала піхота. З початком битви піхотинне військо пробувало в таборі, під охороною таборових возів. Коли кіннота почала вже герці й увага ворога звернулася на неї, виходила піхота, стараючись непомітно підійти до ворожих позицій. Під Хотином 1621. р. наперед вибігла кіннота, а потім піхотинці «лізуть по землі під турецький табір». Так само в бою з поляками під Круковим 1625 р. козаки зробили вилаз із табору: спершу пустилася кіннота, а піші «на черевах лізли по землі».
На догідному місці піхота насипала шанці. В тому козаків уважали за незвичайних майстрів. «Про них кажуть, що нема на світі війська зручнішого закладати шанці, як козаки», свідчить семигородець Кравс. Козаки вміли чудово використовувати характер терену, особливо горбки, яри, річки, болота, багна. «Для козака, що живе над Дніпром, вся надія, й відвага і в воді, ріці, болоті», пише учасник козацької війни 1637-38. р. «Коли козак не має води, болота або яру, то пропав. З цим багато може, багато вміє, багато доказує, -- без цього «глухий німець», нічого не вміє й як та муха, гине. Тим-то зима, коли вже копати не можна, коли ніяк водою не втечеш -- для нього суворий неприятель; але весна, літо, а почасти й осінь, це його хліб, скарб, достатки і всяка фортуна»...
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5
