Своє дослідження я побудувала на основі фактів, документів, спогадів очевидців. В першу чергу через районний історичний музей я проаналізувала період з 12червня 1942р по 3вересня 1943р. Це період окупації Перевальського району німецько-фашистськими загарбниками в роки війни. За цей період на примусові роботи до Німеччини було вивезено 1180 чоловік. В основному це були мешканці району віком з 5-ти до 30 років. Цю категорію людей називали остарбайтерами (східні робітники). Через управління соціального захисту населення я зібрала багато інформації про колишніх остарбайтерів, познайомилася з списками, адресами людей які через Український національний фонд “Взаєморозуміння і примирення” одержали компенсацію від Німеччини за примусову працю.( Додаток 1.2) Я розшукала і зустрілася з багатьма колишніми остарбайтерами, про долю декількох дізналася від їхніх дітей, родичів або знайомих. Ті спогади крають душу, навертають сльози на очі. Минуле досі, ніби лещатами, стискає серце . Більшість цих людей під час своїх розповідей не стримували сліз; дехто, не стримуючи душевного болю, досить грубо висловлювався на адресу своїх катів. Мені ставало шкода цих людей, важкий камінь лягав на душу. І мимоволі я починала картати себе за те, що потривожила незагоєні рани, примусила цих сивочолих героїв знову страждати. Спілкуватися з колишніми остарбайтерами було дуже важко, іноді хотілося припинити роботу, бо ці добрі привітні люди, коли розмова торкалася їхнього минулого, раптом ставало замкнутим і навіть ворожими. І навіть з цього можна зробити висновок - доля цих людей була нічим не кращою за долю тих, хто наближав перемогу на передовій або в тилу.

Людина народжена бути вільною, для творення, і тільки в цьому вона невмируща. Спілкуючись з остарбайтерами я постійно ставила перед собою запитання, чому ж наша пам'ять така коротка, чому на травневих святах до Дня Перемоги згадуємо лише воїнів - фронтовиків, партизанів, медиків?

Невже ми все ж таки про когось забули? А мабуть це варто. Ми повинні пам'ятати про все і про в сих, бо це частина нашої історії і певною мірою, частина нас самих. Адже добре відомо - щоб будувати майбутнє, ставити перед собою й успішно здійснювати великі завдання, потрібно знати минуле - героїчні й трагічні сторінки нашої історії. Тому моя робота присвячена одній із таких трагічних сторінок.

Однією з форм наукової роботи було і проведення соціального опитування. Я визначила запитання, з якими зверталася в першу чергу до перехожих:

1.Чи знаєте Ви, хто такі жертви нацизму?

2.Чи знаєте Ви, хто такі остарбайтери?

3. Як Ви ставитися до остарбайтерів?

На перше питання відповіді респондентів були такими:

- всі ті, що постраждали під час Другої світової війни;

- ті, що Гітлер і його прибічники знищували;

- це всі люди, які постраждали від голодомору;

- люди, які пережили Велику Вітчизняну війну;

- жертви, які потрапили під гніт, тортури фашистів;

- люди, що загинули під час громадської війни.

На друге питання найбільш яскравими були наступні відповіді:

- люди, які були вивезені за кордон під час війни і праця яких використовувалася безкоштовно;

- люди, яких насильно вивезли в Німеччину для роботи;

- цивільне населення працездатного віку, яке було примусово вивезене до країн Третього рейху ( Німеччини, Австрії) під час Другої світової війни і використовувалось на підприємствах у якості недорогої робочої сили;

- східні люди, які під час Другої світової війни перебували в Німеччині, працювали в хазяїв і на заводах. Лише через деякий час їм виплатили плату;

- ті, що потрапили до концтаборів;

- ті, що пережили німецькі концтабори і лишилися живими;

- люди, що в часи війни були вивезені з України в Німеччину і працювали там задарма;

На третє питання відповідали переважно так:

- відчуваю співчуття, це люди, які були жертвами свого часу, були змушені їхати у Німеччину; в іншому випадку були б знищені;

- дуже співчуваю, бо вони були відірвані від своєї батьківщини і багато хто з них втратив свою родину;

- мені шкода остарбайтерів, бо їм було тяжко в Німеччині, вони були змушені виконувати важкі роботи;

Як свідчить опитування, більшість же дорослого населення поінформовано достатньо. Більше того, приємно, що у нашому суспільстві, незважаючи на всі матеріальні і політичні труднощі, спостерігається позитивне ставлення до людей цієї категорії.

Але деякі перехожі не змогли відповісти на мої запитання. І це я розумію, тому що проблема “остарбайтерів” замовчувалась з різних причин в СРСР. Та і в наш час великого інформування населення на мій погляд не було. Мої здогадки підтверджували колишні остарбайтери під час моїх зустрічей.

Що об'єднує всіх? Це люди похилого віку, більшість мають хронічні й тяжкі хвороби. На вигляд дехто з них молодцюватий. Розповідаючи про своє минуле, дуже хвилюються. Майже в усіх погляд затуманений слідами минулого.

Багато чого вже не можуть пригадати, не пам'ятають людей на багатьох фотографіях. Та й не дивно - пройшло 63 роки.

Усі однаково неохоче пригадують, як ставилася до них радянська держава і їх сусіди, як тільки - вони повернулися з неволі. Таке згадувати в нашому суспільстві незручно. Вони нікого ні в чому не звинувачують - вони в такий час виховувались, коли звинувачувати простим людям було не дозволено. Вони просто глибоко порядні люди з понівеченою долею, із закатованою молодістю і пошматованим серцем. Вони - колишні остарбайтери.

Дослідження обізнаності старшокласників щодо проблеми “остарбайтерів”, я провела серед учнів своєї гімназії№1.

Тема соціологічного опитування - «Що я знаю про остарбайтерів?»

Проблема дослідження - досліджується, чи обізнані старшокласники з проблемами остарбайтерів.

Мета дослідження - вивчення зазначеної проблеми.

Завдання - збір об'єктивної інформації з даної теми.

Об'єкти дослідження - учні 10-11 класів Перевальської гімназії №1.

Інструментарій - анкета.

Гіпотеза - припускається, що учні старших класів мають поверхові уявлення про особливості перебування остарбайтерів на примусових роботах на благо рейху.

Для того, щоб дізнатися, наскільки сучасна молодь обізнана про проблеми остарбайтерів своє дослідження я провела у два етапи.

На першому етапі методом анкетування я здійснила опитування - 28 учнів 10-го класу Перевальської гімназії №1. (Додаток 1)

На перше питання анкети учні відповіли так:38% респондентів цікавляться історією, більшість опитаних(56%) - тільки в межах навчальної програми. А 6% не цікавляться.

На запитання “Чи читаєте, окрім підручників з історії, передбачених навчальною програмою, додаткову літературу?” - 60% десятикласників відповіли ствердно, а 40% заперечило, не цікавляться предметом - 6%, цікавляться в межах навчальної програми - 53%.

Про другу світову війну багато сказано і написано, кожен знає принаймні щось про цю історію. Я поцікавилася з яких джерел учні знають про це. Більшість з цих на уроках ще в початкових класах(75%), значна частка - з книг (43%) та розповідей дідусів і бабусь(43%),25% - кінофільми, Інтернет,ЗМЇ.

Якщо про другу світову війну учні обізнані, то про остарбайтерів багато з них навіть не чули. Так на запитання “Чи відомо Вам щось про остарбайтерів?” Заперечно відповіли 98%.А 2% все - таки знають щось з даного приводу. На поставлене запитання “Хто такі остарбайтери”, вони за

мислилися, оскільки це слово чули вперше. Це підтвердило опитування і відповіді були такі:

-Не знаю;

-Люди, які працювали в других країнах нелегально;

- Мешканці нашого району;

- Люди, яких змушували працювати.

З відповідей на наступне запитання анкети можу зробити висновок, що практично всі учні не мали змоги контактувати з колишніми остарбайтерами, так як серед рідних і знайомих немає остарбайтерів.

Це підтвердилося і у відповідях на запитання”Що Вам відомо про перебування остарбайтерів на примусових роботах за кордоном?” Учасники анкетування відповіли так:

-Не відомо нічого-95%;

-працювали-3%;

-працювали на багатих людей-2%.

Минуло 63 роки від тієї страшної війни. Багато пробачено і забуто. Невпинно очевидці йдуть від нас у вічність - як переможці. Більшість німців усвідомили свої помилки, помилки своїх батьків і дідів, тому й прагнуть хоча б зараз надати колишнім невільникам матеріальну допомогу, компенсувати їм роки важкої праці. Яким же уявляють ставлення сучасних німців до остарбайтерів учні? На це питання учні не відповіли.А чи підтримує наша держава остарбайтерів? Відповіді були різними. Не підтримує - 19%,підтримує- 62%, не знають - 19%.

Моє припущенне, що десятикласники дуже мало знають про проблему остарбайтерів підтвердилося. Це я можу підтвердити на своєму досвіді. Якщо б я не займалася цією проблемою, не читала багато літератури з цього дослідження у мене також були б низькі знання. Ознайомившись з різноманітною літературою, зустрічаючись з остарбайтерами я багато чого усвідомила для себе.

На другому етапі дослідження я провела опитування серед 30 учнів 11 класу Перевальської гімназії №1, аби дізнатися, що знають про проблеми остарбайтерів випускники. Одинадцятикласники на початку навчального року, вивчаючи на уроках історії Другу світову війну, мають розглядати і проблему остарбайтерів, оскільки це передбачено навчальною програмою.

З відповідей на запитання “Чи цікавитися Ви історією України та всесвітньою історією?” я дізналася, що 6% випускників не цікавляться історією, 31% любить пізнавати її сторінки, а 63% цікавляться лише в межах навчальної програми.

Читаючи різноманітну літературу, людина стає більш ерудованою, у неї краще розвивається мислення та збагачується світогляд. Як виявилося, 50% опитаних читають додаткову історичну літературу, а 50% - лише передбачену навчальною програмою.

Про Другу світову війну 81% респондентів знають з уроків історії, 5% - з книг,3% - з розповідей дідусів і бабусь, 50% - із засобів масової інформації.

Незважаючи на те, що одинадцятикласники вивчали таке явище, як примусове вивезення людей за кордон у роки Другої світової війни, 50% з них про остарбайтерів не мають ніяких відомостей, та 50% з них про остарбайтерів знають принаймні щось.

Визначення “остарбайтери” учні трактували так:

- люди, які під час війни працювали в Німеччині;

- люди, які перебували на примусових роботах за кордоном.

Чотири респонденти не відповідали взагалі.

Відповіді на запитання “Якого віку були люди, яких вивозили на примусові роботи за кордон?” були різними. По 38% припало на 20 - 30 та 18 - 40 років, по 12% - на 16 - 60 та 30 - 50 років.

Хоча депортація працездатного населення торкнулося майже кожної української сім'ї, лише 2% старшокласників мають рідних чи знайомих остарбайтерів, 98% їх не мають.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5