В руках Бісмарка одним із знарядь покращення відносин з царською Росією виявились фінансові позики, які надавались німецькою біржею. Відкриваючи царському уряду доступ на німецький грошовий ринок, Бісмарк, тим самим, в деякій мірі затримував погіршення російсько-німецьких відносин. Позики, надані в середині вісімдесятих років, відіграли в цьому розумінні не останню роль. Одначе в 1887 р. Бісмарк вирішив закрити царському уряду подальший доступ на німецький грошовий ринок, сподіваючись, що такого роду тиск зробить тодішню Росію більш поступливою по відношенню до економічних вимог Німеччини. Але він прорахувався. Потребуючи грошей і дізнавшись, що двері берлінських банків перед ним закриті, царський уряд звернувся до французького грошового ринку. Це прискорило зближення між російським царизмом і французькою біржею. На горизонті європейської політики вимальовувались перші контури майбутнього франко-російського союзу.
В цих умовах на самому початку 1889 р. Бісмарк робить ще одну спробу більш тісного зближення із Англією. Він пропонує англійському прем'єру Солсбері підписати союз між Німеччиною та Англією. Формально вістря союзу планувалось спрямувати проти Франції. Бісмарк розраховував зближенням з Англією впливати на Росію і в разі невдачі прагнути застрахувати Німеччину союзом з Англією. Здійснити цей задум повністю не вдалося через відставку Бісмарка. Складні дипломатичні комбінації Бісмарка закінчилися невдачею. На протязі десяти років завдання прусської політики полягало в тому, щоб приєднати Англію до Троїстого союзу. Англія, яка звикла воювати руками інших, намагалась підштовхнути Німеччину на першу лінію вогню в боротьбі проти Росії. Але навіть йдучи на зближення з Англією, Бісмарк ніколи не хотів довести справу до війни між Німеччиною та Росією.
В зіткненні Німеччини з Росією Бісмарк бачив головну небезпеку існуванню самій Німецькій імперії. В основі бісмаркової політики добросусідських відносин з Росією було закладено розуміння сили та невичерпності природного та людського потенціалу російської імперії. Бісмарк бачив широкі російські простори і розумів їхнє стратегічне значення, вважаючи, що вони є неприступними для іноземної сили [32, 47].
Бісмарк за свою довге політичне життя не раз перебував у важких ситуаціях, які видавались іноді, наприклад, на початку 60-х років, майже безнадійними. Кожна значна акція, здійснювана ним в якості голови уряду, була пов'язана із ризиком, який виправдовувався лише кінцевим успіхом відповідно до принципу “переможця не судять”.
Але в кінці 80-х років підстав для таких сподівань ставало все менше, особливо після смерті Вільгельма І. Зміни на німецькому престолі не породили нестійкості, проте занадто її посилили. Нестійкість в політичну систему в цілому приносило перш за все банкрутство виключного закону, явна неефективність репресивних методів і крах розрахунків на підкуп робітників “соціальною реформою”. Протиріччя між канцлером і вищими військовими колами привносили хиткість не лише в зовнішньополітичну та воєнно-стратегічну, але і в співвідношення сил правлячої верхівки. Якщо при Вільгельмові І все це погано чи добре утримувалось в стані рівноваги, то з його смертю рівновага розвалилась. Новому кайзеру - молодому і амбітному Вільгельму ІІ - політика Бісмарка видавалась занадто обмеженою, старомодною, позбавленою світового розмаху [33, 14].
Так вся система бісмаркової політики, внутрішньої і зовнішньої, вступила в глибоку кризу. Прагнучи закріпити своє становище, Бісмарк кидався, маневрував, інтригував в різних напрямках. Він пише у своїх мемуарах: “Причини, через які моя політична совість не дозволяла мені піти у відставку, лежала в іншій площині, а саме - в зовнішній політиці, з точки зору як імперії, так і німецької політики Прусії. Довіра та авторитет, які я на протязі довголітньої служби отримав при іноземних і німецьких дворах, я не в змозі був передати іншим. З моєю відставкою цей капітал повинен був загинути для країни і для династії” [4, 50].
В 1890 р. Бісмарк отримав відставку і повинен був піти. Особиста неприязнь до нього молодого кайзера Вільгельма ІІ відіграла відому, але все ж порівняно другорядну роль. Хоча з цього приводу Бісмарк пише так: “Коли у імператора виникло бажання і сформувалося рішення звільнити мене - я не знаю. Думка про те, що він не розділить зі мною слави свого майбутнього правління, була йому нав'язана і засвоєна ним ще тоді, коли він був принцом” [4, 42]. Бісмарк повинен був піти тому, що в умовах швидкого капіталістичного розвитку об'єднаної ним Німеччини, вже встигли вирости глибокі класові протиріччя між зростаючим робітничим класом і буржуазно-юнкерським блоком. Введені ним і існувавші на протязі 12 років виключні закони проти соціалістів, зрозуміло, ніяк не могли подолати ці протиріччя. Протиріччя серед правлячих класів Німеччини занадто оголились, і в своїй економічній політиці Бісмарк не зміг в повній мірі задовольнити прагнення щойно народженого фінансового капіталу до експансії на зовнішні ринки, до захоплення нових колоній. В умовах новостворених імперіалістичних антагонізмів його зовнішня політика почала переживати свого роду кризу. Він не міг зробити вибору між Росією і Англією, прагнув використати одну державу проти іншої і в кінці кінців підготував таке становище, коли обидві ці держави відмовили імперії в своїй підтримці [34, 9].
Бісмарк був великим дипломатом, реальним і тверезим політиком. Він зумів в області зовнішньої політики піднятися вище свого класу, зумів зрозуміти історичні завдання, які стояли тоді перед Німеччиною, і вирішив їх по-своєму, але на наступному етапі він не зміг засвоїти нові умови класових і міжнародних відносин, що склалися в період імперіалізму.
В цілому, дипломатію Бісмарка в 80-ті роки можна охарактеризувати наступним чином: в кінці своєї політичної кар'єри Бісмарк часто використовував складні, не гнучкі дипломатичні конструкції, які в більшості випадків виявились недостатньо ефективними в нових, динамічних політичних умовах.
Висновки.
Підсумок в характеристиці неординарної постаті Бісмарка хочеться почати словами історика Брандеса, який стверджував, що “Бісмарк - щастя для Німеччини, хоча і не благодійник людства. Для німців він те ж саме, що для короткозорого - пара відмінних, надзвичайно сильних окулярів: щастя для хворого, але велике нещастя, що вони йому потрібні” [35, 6].
В кінці нашого дослідження, а саме курсової роботи, присвяченій історичній особистості канцлера Німеччини Отто фон Бісмарка, необхідно зробити наступні основні висновки:
1. Отто фон Бісмарк здійснив досить вагомий вплив на розвиток Німеччини у другій половині ХІХ століття. Перш за все, роль Бісмарка полягає в тому, що під його безпосереднім керівництвом завершилось “залізом і кров'ю” об'єднання німецьких земель і на політичній карті Європи з'явилась нова впливова держава - Німецька імперія.
Величезний вклад Бісмарка в її створення є беззаперечним. Беззаперечним є і той факт, боротьба за утворення імперії потребувала від нього рішучості, сміливості, енергії і видатного політичного та дипломатичного обдарування. Більш того, вона потребувала також подолання власних класових, кастових і прусських вузьконаціоналістичних упереджень. Бісмарк представив світу свого роду історичний парадокс: прусський консервативний юнкер виконав загальнонаціональне завдання німецької буржуазії за допомогою радикальних методів “революції згори”.
2. Бісмарк сформував новий стиль європейської воєнної дипломатії, яким пізніше користувались послідовники “залізного канцлера” - кайзер Вільгельм ІІ і, в певній мірі, Адольф Гітлер. До основних характеристик дипломатії Отто фон Бісмарка можна віднести: жорсткість, часто поєднувану з безпринципністю; крайній прагматизм; комплексне поєднання дипломатичних засобів і застосування воєнної сили; використання складних воєнно-дипломатичних конструкцій і т. д.
Зовнішня політика керованої Бісмарком Німецької імперії виходила з визнання неминучості нової європейської війни і необхідності підготовки сприятливих політичних і воєнних позицій для удару по ворогу. Ось чому дипломатичні хитросплетіння Бісмарка не послаблювали міжнародну напругу, а навпаки, підтримували і посилювали її. Ось чому при його безпосередній участі в Німеччині відбулося таке тісне зближення дипломатії та мілітаризму. Не можна звинувачувати Бісмарка за гріхи наступників, які діяли вже в іншу епоху, але не підлягає сумніву, що гріхи ці мали за основу фундамент, закладений ним. Все ж в певній мірі і він несе відповідальність за анархію, яка панувала в дипломатії ХХ століття. Його маніпулювання пресою, свідоме роздмухування дрібних безпорядків до кризових масштабів, вміння застосовувати хитромудрі прийоми, які суперечили його переконанням, використання напівправди, ходових реплік і політики залякування - усі ці аспекти його системи знайшли застосування в ті часи, коли зовнішню політику диктували посередні особистості, які не володіли його винахідливістю в критичних ситуаціях, коли воєнний конфлікт здавався неминучим [36, 8].
3. Система німецького мілітаризму, основи якого були закладені Бісмарком у другій половині ХІХ століття, здійснила величезний вплив на європейську і, більше того, світову історію першої половини ХХ століття.
Європейська історія другої половини ХІХ століття не так вже й багата великими особистостями. Одна із перших серед них - канцлер Німецької імперії Отто фон Бісмарк. Його друзі і вороги, критики та прихильники сходяться в одному: фігура Бісмарка - одна із найсильніших і найцікавіших, яка приковує до себе увагу сучасників і не втратила інтересу для нащадків.
Повертаючись до епіграфу курсової роботи, а саме вислову давньоримського філософа Сенеки, який стверджував, що не було ще генія без певної долі безумства, варто пояснити як ці слова стосуються Бісмарка. Те, що останній був генієм політичного та дипломатичного мистецтва є беззаперечним фактом, який, як ми сподіваємось, доведений у нашому дослідженні. А от в чому полягало і проявилося його “безумство”? На наш погляд, “безумство” Бісмарка - це його відданість Батьківщині - єдиній, могутній Німеччині, на благо якої він потратив майже усе своє життя. А методи за якими він діяв були характерними тій епосі і відступають на другорядний план перед силою його особистості. Як говорив У. Черчілль: “Відмінність між державним діячем та політиком полягає в тому, що політик орієнтується на наступні вибори, а державний діяч на наступне покоління”. Бісмарк, будучи водночас і державним діячем і політиком, зумів зорієнтувати свою діяльність в майбутнє, і на наш погляд, не лише на одне покоління вперед.
Ось чому пам'ятники Бісмарку стоять у всіх великих містах Німеччини, його іменем названі сотні вулиць і площ. Його називають - “Засновник імперії”, або “Засновник нації”. Адже все німецьке, що є в німцях, - від Бісмарка, “який пережив себе, але не свою велич” [37, 19].
Отже, Отто фон Бісмарк є видатною постаттю не лише європейського, але й світового масштабу; політичним і державним діячем, який заклав фундамент для могутності, а саме політичної та економічної, сучасної Німеччини. Його висловлювання, які стали крилатими, і досі не втратили своєї значущості і вагомості [Див. дод. № 2]. Вони є яскравим надбанням світової політичної та дипломатичної думки.
Література.
1. Engelberg E. Bismarck: das Reich in der Mittelеuropas. B., 1990.
2. Engelberg E. Bismarck: Urpreusse und Reichsgrunder. B., 1985.
3. Gall L. Bismarck: der weisse Revolutionеr. Frankfurt a. M., 1980.
4. Бисмарк О. Мысли и воспоминания. Тт. 1-3, М., 1940-41.
5. Ерусалимский А.С. Бисмарк. Дипломатия и милитаризм. М., 1968.
6. Чубинский В.В. Бисмарк. Политическая биография. М., 1988.
7. Галкин И.С. Создание Германской империи. М., 1986.
8. Нарочницкая Л.И. Россия и войны Пруссии в 60-х годах Х1Х в. за объединение Германии “сверху”. М., 1960.
9. Ротштейн Ф.А. Из истории Прусско-Германской империи. М., 1948.
10. Оболенская С.В. Политика Бисмарка и борьба партий в Германии в конце 70-х годов ХІХ века. М., 1992.
11. Троян С. С, Горечан Т. В. Отто фон Бісмарк: соціально-психологічний портрет на фоні німецької історії ХІХ століття. - Чернівці, 1994.
12. Михайлов П.И. Проблемы германской революции 1848 г. М., 1985.
13. Сементковский Р. Князь Бисмарк. Его жизнь и государственная деятельность. Биографический очерк С. И. Сементковского. СПб., изд. Ф. Павленкова. - 1895.
14. Ревуненков В. Приход Бисмарка к власти (Полит. Борьба в Пруссии в 1859 - 1862 гг.). Отв. ред. проф. А. И. Молок. Ленингр. гос. ун-т. Ленинград - 1941.
15. Бисмарк. Из речей Бисмарка до учреждения Северо-Германского союза (1847-1867). СПб., изд. В. Л. Бермана., 1888.
16. Бобилєва С. Й. Історія Німеччини з давніх часів до 1945 року.: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закладів / Дніпропетровський національний ун-т. - Д.: РВВ ДНУ., 2003.
17. Туполев Б.М. Династия Гогенцоллернов // ННИ, 1991. - № 6.
18. Маркс К., Энгельс Ф. Соч., т.21.
19. Маркс К., Энгельс Ф. Соч., т.19.
20. Хильгрубер Андреас, Берглар Петер. Выдающиеся политики: Отто фон Бисмарк, Меттерних / И. И. Жаровая, О. Е. Рывкина (пер. с нем). - Ростов-на-Дону: Феникс, 1998(Исторические силуэты).
21. Утин Е. Вильгельм І и Бисмарк. Исторические очерки. СПБ. 1892.
22.Перцев В. Германия и Австрия в ХІХ веке. Исторический очерк. М., акц. о-во “Универсальная б-ка”. (1917).
23. Бебель А. Из моей жизни. М., 1963.
24. Хилльгрубер Андреас. Отто фон Бисмарк - основатель великой европейской державы - Германской империи. М., 1979.
25. Палмер Алан. Бисмарк. Смоленск: Русич, 1998.
26. Людвиг Эмиль. Бисмарк. М.: Захаров-АСТ, 1999.
27. Барахова И.В. Создание союза трех императоров. / Россия и Германия. Вып.1. Отв ред Б.М. Туполев. М., 1998.
28. История дипломатии. Под ред. В.П. Потемкина. М., 1941. т.1.
29. История дипломатии. Под ред. В.А. Зорина. М., 1959. т.1.
30. Троян, Сергій Зародження і розвиток ідей німецького колоніалізму в 40-х - середині 80-х років ХІХ ст. / Чернівецький ун-т ім. Ю. Федьковича. - К., Чернівці: НМК ВО, 1993.
31. Туполев Б.М. Германский империализм в борьбе за «место под солнцем». Германская экспансия на Ближнем Востоке, в Восточной Африке и в районе Индийского океана в конце ХIХ - начале ХХ в. М., 1991.
32. Fischer F. Griff nach der Weltmacht: Die Kriegszielpolitik des kaiserlichen Deutschland, 1914-1918. Djusseldorf, 1961.
33. Людвиг Э. Последний Гогенцоллерн (Вильгельм II ). М., 1991.
34. Айзин Б.А. Революционные германские социал-демократы против империализма и войны (1907-1914). М., 1974.
35. Айзин Б.А. Альтернативы германской политики в конце ХІХ - нач. ХХ вв. // ННИ. - 1992. - № 4.
36. Петряев К.Д. Очерки по истории Германии начала ХХ века (1900-1914гг.). Одесса, 1959.
37. Хасанов Володимир Furor Teotonikus, або, “Бісмарк, який пережив себе, але не свою велич” // Дзеркало тижня № 38 (566). - 2005.
Додаток № 2.
Афоризми Бісмарка.
* Революцію підготовляють генії, здійснюють фанатики, плодами користуються негідники.
* Політика - це мистецтво пристосовуватися до обставин і отримувати користь із всього, навіть із того, що є небезпечним.
* Політика - це мистецтво можливого.
* Політика - не точна наука.
* Свобода - це розкіш, яку не кожен може собі дозволити.
* Бережись завжди будувати повітряні замки, тому що хоч вони найлегше від усіх інших зводяться, але найважче всього руйнуються.
* Вчись так, неначе ти маєш жити вічно, живи так, неначе ти маєш померти завтра.
* Єдиною здоровою основою великої держави є державний егоїзм, а не романтика, і не є гідним держави боротися за справу, що не торкається її власного інтересу.
* Ніколи стільки не брешуть, як під час війни, після полювання і до виборів.
* Навіть переможна війна - це зло, яке повинно бути попереджене мудрістю народів.
* Горе тому державному діячу, який не спромігся знайти такий привід для війни, який і після війни ще збереже своє значення.
* За будь-яку задану справу повинна відповідати лише одна людина.
* На дипломатичній мові приєднатися в принципі - просто коректний спосіб відмови.
* Всі ми - народ, і уряд - також.
* Росіяни довго запрягають, але швидко їдуть.
* Угоди з Росією не варті того паперу, на якому написанні.
* Ніколи нічого не замислюйте проти Росії, тому що на кожну вашу хитрість вона відповість своєю непередбачуваною тупістю.
* Тупість - дар Божий, але не варто ним зловживати.
* Соціалістичний устрій - це дуже гарний устрій для експериментів держави, якої не шкода.
* Варто лише посадити Німеччину в сідло, а вже поскакати вона зуміє.
* Уряд не має права бути нерішучим. Раз вибравши шлях, він повинен, не озираючись направо і наліво, йти до кінця.
* З поганими законами і хорошими чиновниками цілком можливо керувати країною. Але якщо чиновники погані, не допоможуть і самі найкращі закони.
* Репліка: “В принципі я згідний” - означає, що ви зовсім на бажаєте цього допустити.
* Хто контролює Україну - контролює Європу, хто контролює Європу - керує всім світом.
* Із джентльменом я завжди буду наполовину більшим джентльменом, із негідником - наполовину більшим негідником.
* Дружба між чоловіком та жінкою дуже послаблюється із настанням ночі.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6
