підписання договору ПРО СТРАТЕГІЧНІ НАСТУПАЛЬНІ ОЗБРОЄННЯ у контексті радянсько-американських переговорів щодо скорочення ядерної зброї у 1991 році
Дипломна робота
ЗMіст
ВСТУП
Найнебезпечнішою та найбільш смертоносною зброєю масового знищення, яку винайшла людина за весь період свого існування є ядерна зброя -- зброя, засобом ураження якої є ядерний заряд. Вона являє собою комплекс, в який входять ядерний боєприпас, засіб доставки її до цілі (ракета, торпеда, літак, артилерійський постріл), а також різні засоби управління, які забезпечують влучення боєзаряду в ціль. Для неї характерна практично необмежена дальність дії, велика руйнівна сила, можливість несподіваного застосування, висока точність нанесення ударів, прихованість підготовки до пуску, використання незалежно від погодних умов. Ядерна зброя призначена для знищення за невеликі проміжки часу адміністративних центрів, промислових та військових об'єктів, групи військ, флоту, створення зон масового ураження, затоплень, пожеж та радiоактивного зараження середовища.
Ядерна зброю поділяється на стратегічну та тактичну (а в СРСР та в країнах Варшавського Договору ще й оперативно-тактичну, - прим. А.А.).
Стратегічна ядерна зброя призначена для знищення важливих стратегічних об'єктів в тилу ворога та знаходиться у розпорядженні вищого військово-політичного керівництва країни. Вона поділяється на наступальну та оборонну.
Основу наступальних стратегічних озброєнь складають:
наземні комплекси стратегічних балістичних ракет;
ПЛАРБ;
стратегічні бомбардувальники.
До оборонних відносять:
протиракетні комплекси для знищення стратегічних ракет;
засоби протикосмічної оборони;
системи виявлення та попередження про ракетний напад.
Тактична ядерна зброя призначена для знищення військ, бойової техніки, тилових та інших об'єктів, які знаходяться в тактичній зоні.
До неї відносять:
наземні, авіаційні, і корабельні ракетні комплекси різних класів з радіусом дії до 1000 км, ракети яких мають ядерні бойові частини. Наприклад, ракети класів поверхня-поверхня (Sergant (Сержант), Pershing (Першинг), Pluto (Плутон), Lance (Ланс)); повітря-поверхня (Bullpup (Буллпап)); ракети-торпеди (Subrock (Саброк), Usrock (Асрок), Ikara (Ікара));
літаки, гелікоптери тактичної авіації з ядерними боєприпасами на борту;
артилерійську зброю, що використовує ядерні снаряди;
ядерні міни (фугаси);
торпеди з ядерними бойовими частинами.
При застосуванні ядерної зброї можуть бути завдані поодинокі, групові або масовані удари. Поодинокі і групові -- використовуються для знищення однієї або групи цілей одним чи кількома боєприпасами; масовані по великій групі об'єктів (цілей) значною кількістю боєприпасів.
Найпоширенішим засобом транспортування ядерного заряду до цілі є ракети. Вони поділяються за:
траєкторіями польоту (балістичні, планеруючі, самолітні, зенітні, змішані);
місцем пуску та розміщенням цілі (поверхня-поверхня (тут поверхня - узагальнююче поняття про місце пуску ракети із землі та корабля. -- прим.А.А.), поверхня-повітря, повітря-поверхня).
Далі я детальніше опишу два типи ракет, які найчастіше зустрічаються у цій курсовій роботі, -- це балістична та крилата ракети. Вони можуть бути як наземного (БРНБ, КРНБ), морського (розміщені в основному на підводних лодках (БРПЛ, КРПЛ)) та повітряного базування (БРПБ, КРПБ).
БАЛІСТИЧНА РАКЕТА
Це ракета, політ якої за винятком відомої невеликої ділянки, здійснюється по траєкторії вільно кинутого тіла. На відміну від крилатих ракет, вона не має несучих поверхонь для створення підйомної сили в атмосферу. Аеродинамічна стійкість польоту цих ракет забезпечується стабілізаторами. До балістичних ракет відносять: ракети різного призначення, ракети-носії космічних апаратів тощо. Вони бувають одно-, та двохступеневі, керовані та самонавідні. Балістичні ракети, радіус дії яких більше 5500 км - міжконтинентальні балістичні ракети (МБР). Сучасні МБР мають дальність польоту до 11500 км (Minitman-2 (Мінітмен_2) - 11500 км, МХ - 11000 км, Trident-1 (Трайдент-1) - 7400 км). Їх пуск здійснюється з наземних стаціонарних (шахтових) і пересувних (мобільних) пускових установок або з ПЛАРБ (з підводного або надводного положення). Вони можуть оснащуватись моноблочними або багатоблочними зарядними ядерними головними частинами.
КРИЛАТА РАКЕТА
Це ракета, траєкторія польоту якої визначається аеродинамічною підйомною силою крила, тягою реактивного двигуна та силою тяжіння. У залежності від розташування аеродинамічної поверхні прийнято розрізняти такі типи крилатих ракет: "нормальна" (рулі у хвостовій частині або на задньому ребрі крила), "гуска" (рулі у носовій частині). Крилаті ракети мають такі системи наведення: автономні (після пуску спрацьовують команди наведення у відповідності із заданою програмою), телекеровані (по командах з пункту керування або за радіо чи лазерним променем), самонавідні (команди наведення виробляються на її борту головкою самонаведення), комбіновані (у більшості випадків охоплює всі перелічені системи, зокрема на початковому етапі -- автономну, а в кінці самонавідну системи. Розрізняють крилаті ракети класу: поверхня-поверхня (стратегічні, тактичні, протитанкові тощо), поверхня-повітря (зенітні), повітря-поверхня (авіаційні), повітря-повітря (авіаційні).
Тепер звернемось до історії виникнення та накопичення ядерної зброї.
Напочатку 40 років ХХ ст. групою вчених в США були розроблені фізичні принципи ядерного вибуху. Перший вибух був здійснений на полігоні в Аламогордо 16 липня 1945 року. У СРСР ядерна зброя була створена групою вчених на чолі з акад. І.В. Курчатовим, і в 1949 році було проведено випробування першої атомної бомби. У відповідь США прискорили роботи по створенню термоядерної зброї, а вже 1 листопада 1952 року вони здійснили перший вибух термоядерного пристрою потужністю 3 Мт. Термоядерний боєприпас у вигляді авіаційної бомби був випробуваний ними у 1954 році. У СРСР термоядерна бомба вперше випробувана 12 серпня 1953 року. Крім СРСР та США ядерні боєзаряди були створені та випробувані: У Великобританії 30 жовтня 1952 року, у Франції 13 лютого 1960 року, у Китаї 16 жовтня 1964 року; термоядерні боєприпаси --- відповідно: у Великобританії 15 травня 1957, у Франції 28 серпня 1968, у Китаї 17 червня 1967, а в науково-технічному плані до виробництва ядерної зброї готові ще більше 30 держав світу.
На початку 80-х років у США нараховувалось більше 30 тис. одиниць ядерних боєприпасів (в тому числі 8 тис. стратегічних та 22 тис. тактичних ). Для їх транспортування до цілі є багато різноманітних носіїв, які знаходяться в постійній бойовій готовності. Так в складі стратегічних наступальних сил США було: 1054 МБР ("Titanus-2" ("Титан-2"), "Minitman-2" ("Мінітмен-2"), "Minitman-3" "Мінітмен-3") з ядерними боєголовками, понад 400 бомбардувальників В-52 та В-111 стратегічної авіації, які здатні переносити ядерні бомби і крилаті ракети з ядерними зарядами, і 41 атомна підводка, котра оснащена ракетами з ядерними боєголовками. У цей же час Великобританія мала 64 МБР (Polaris ("Поларіс")) на 4-х атомних підводках, ядерні авіабомби і тактичні ракети американського виробництва; Франція - 48 балістичних ракет, які розташовувались на 3-х підводках, 27 балістичних ракет середнього радіусу дії наземного базування, ядерні бомби та тактичні ракети; Китай мав більше 100 балістичних ракет з радіусом дії 1600-1800 км., близько 50 з радіусом дії 2,5-4 тис. км., а також ядерні авіабомби.
Із часом ядерна зброя стала практично необмеженою по руйнівній силі та дальності дії, і швидко вдосконалювалась та оновлювалася. Загроза розв'язання ядерної війни, в якій не може бути переможця змусила політичне керівництво найбільших тогочасних ядерних держав сісти за стіл переговорів щодо питання обмеження, скорочення та подальшої повної ліквідації ядерної зброї. Найбільш послідовними та продуктивними були радянсько-американські переговори після обрання М.С. Горбачова Генеральним секретарем ЦК КПРС та проголошення ним процесу перебудови та політики "нового мислення". А це означало відмову від конфронтації, гонки озброєнь та дотримання політики компромісів, і отже, кінець "холодній" війні. За цей час відбулось 10 зустрічей на найвищому рівні (3 з яких були неофіційними. - прим. А.А.) і було підписано два широкомасштабних договори - Договір між СРСР і США про ліквідацію ракет середнього та меншого радіусу дії (Договір про РСМРД, 1987) та Договір між СРСР та США про скорочення стратегічних наступальних озброєнь (Договір про СНО, 1991).
У своїй курсові роботі я детально зупинюсь на підготовчому процесі підписання Договору про СНО у контексті радянсько-американських відносинах у 1985-1991 роках. Основну увагу буде зосереджено на тому, як проходив процес переговорів, та що сприяло досягненню компромісів на них. Також я проаналізую прийнятий договір та його значення .
Питання даної теми детально описувалось у тогочасній пресі. Зокрема, в урядових газетах "Правда" та "Известия" постійно аналізувався стан відносин між СРСР і США, висвітлювався хід переговорів, друкувались вироблені спільні заяви та постанови.
Щоб краще зрозуміти переговорний процес, потрібно ознайомитись з перебігом подій та атмосферою, яка панувала на зустрічах найвищого рівня. Першою такою зустріччю була зустріч в Genf (Женева) 19-21 листопада 1985 року. Їй присвячена монографія В.В. Большакова, Є.Є. Григор'єва, Т.А. Колесніченка, у котрій показано як проходила підготовка до зустрічі та діалоги керівників двох держав, що сприяло прийняттю радянсько-американської заяви, де виступали за досягнення прогресу на переговорах та необхідність покращення радянсько-американських відносин.
Наступною була зустріч в Reykjavik (Рейк'явік) 11-12 жовтня 1986 року, яка була запланована як підготовка до офіційного візиту М.С. Горбачова в США. Матеріали, що стосуються цієї зустрічі поміщені в брошурі Політвидаву.
Дуже важливим джерелом є ще одна брошура Політвидаву, у якій висвітлюється візит Генерального секретаря М.С. Горбачова, під час якого було підписано Договір про ліквідацію РСМРД та проголошено спільні заяви щодо майбутнього Договору про СНО.
Варто звернути увагу на заяву Генерального секретаря ЦК КПРС М.C. Горбачова по радянському телебаченню. Вона зроблена ним 15 січня 1986 року, в якій подавалась радянська програма ліквідації ядерної зброї до 2000 року в три етапи та заяву, зроблену 28 лютого 1987 року, про ініціативу відокремлення з єдиного блоку питання про ліквідацію ракет середнього радіусу дії та питання про СНО і підписання з цього приводу окремих договорів.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5
