«Батько історії», Геродот високо оцінював значення Дніпра для навколишніх територій: «Але з інших рік Борисфен найбільш прибутковий: він дає чудові й розкішні пасовища для худоби, багато прекрасної риби, вода на смак дуже приємна, чиста…». [31]

Дніпро відігравав виключно важливу роль в житті численних племен і народів, у розвитку цілого ряда цивілізацій. Українці, крім Дніпро, вживають назви Дніпр, Дніпер, Дніп, Ніпр, Славут, Славута, Славутець, Славутич, Славутиця. П.Безсонов припускав, що в основі назви лежать санскритський корінь «дун» і спільноарійське слово «апер» (козел) і звідси Дніпро (Данапер, Дунапер) - це ріка диких козлів. М. Надеждін вважав, що даний гідронім походить від уже знайомого «дун» (ріка) і «боріс» або «пріс», тобто «північний вітер», отже Дніпро слід розуміти як «ріка північного вітру» чи просто «ріка півночі». М. Ніколський виводив етимологію ріки зі скіфських слів «дон» (ріка) і «прх» («бризки», «піна»); таким чином, Дніпро означає «ріка бризок» або «ріка, що піниться». Інші вчені мають свої точки зору що до походження назви річки Дніпро. [8]

В усі часи Дніпро приваблював своєю красою письменників і поетів. Внаслідок спорудження Каховської греблі плавні Дніпра нажаль затоплені, - Каховське водосховище омиває береги Нікопольщини.

Льодостав на Дніпрі в межах Дніпропетровської області настає, як правило, в третій декаді грудня і тримається до середини березня. Середня тривалість льодоставу 3 - 3,5 місяця. Льодохід триває довго - до 50 днів.

Влітку Дніпро дуже міліє.

У Дніпрі водиться багато промислової риби: лящ, щука, сом, судак, окунь та інша. Найбільшими протоками Дніпра на території області є Самара і Оріль - на лівоберіжжі, Мокра Сура і Базавлук - на правобережжі.

Орель бере початок біля села Єфимівки Харьківської області. Довжина ріки 320км, площа басейну близько 10 тис.км2 . На великому протязі Орель є межею між Дніпропетровською областю, з одного боку і Харківською та Полтавською, з другого. Долина річки широка. Русло дуже покручене. Береги низькі, порослі вербами, осокою та очеретом. У заплаві зустрічаються озера - стариці, як наприклад, Лебедине озеро в околицях села Чернеччини та інші. У доолині Орелі розкинулись невеликі лісові масиви з дуба, ясеня, верби, тощо.

Влітку річка дуже міліє, а в окремі роки пересихає і утворює окремі плеса. [24]

Про виникнення назви річки Оріль (або Орель) існує дуже цікава легенда.

Це було давно-давно.

Жили в нашому краї запорожець і змій. Жили вони, жили та й засперечалися за межі своїх володінь. Сперечалися вони, сперичалися, а потім і вирішили, щоб закінчити суперечку, провести борозну між своїми володіннями.

От змій запрягся в плуг і проорав рів, почавши ген-ген далеко, а скінчивши біля Дніпра. І потекла потім по тій борозні проораній річка, і назвали ту річку Орель (Оріль). [26]

Самара бере початок на північно-західних відрогах Донецького кряжа біля с.Степанівка, Донецької області. Довжина її 311км, площа басейну 22,6 тис.км2 . Річка тече в західному напрямі. На північ від міста Новомосковська вона круто повертає на південь і в районі Дніпропетровська впадає в Дніпро. Долина широка з низькими берегами. Русло звивисте. Біля Павлограда Самара приймає свою найбільшу притоку - Вовчу. В Самару впадають також Кильчень, Тернівка і Мала Тернівка. [15]

Давноминулі часи донесли до наших днів назву ріки «Самара». Походження цієї назви не з'ясоване. Заманливо вивести її від колиски світової цивілізації Шумеру (Сумеру), тим більше, що й нині на берегах Євфрату розташоване містечко Самара; або від скелі Самара, що стоїть на священній для православних горі Афон у Греції; або від біблійського міста Самара.

Можна згадати і про гіпотезу відомого українського мовознавця О.Стрижака, який пов'язує «Самару» з кельтами (у Франції тече річка Самара).

І все ж таки більш переконливою здається версія походження назви «Самара» від індоіранських мов. У санскриті префікс «су» («са») означав «чудовий», «прекрасний». І тут не можна не помітити майже подібного найменування запорізькими козаками ріки, котру вони називали навіть «святою» за її неймовірні рибні багатства і розкішну природу. [8]

Річка Вовча бере початок на південно-східних схилах Донецького кряжу. Її довжина 320 км, площа басейну 13,3 тис.км2 . У місці впадіння її в Самару утворюється широка заплава з розкиданими на ній невеликими озерами.

Вовча також має ряд приток. Зліва вона приймає Верхню Терсу і Гайчур, справа - Кам'янку, Солону та інші. Річка Вовча своєю середньою і верхньою течією врізується в корінні породи Українського кристалічного щита. Ось чому на її берегах і берегах приток часті відслонення кристалічних порід.

З річкою Вовчою пов'язана давня легенда. Ця річка була колись балкою. По балці росли дрімучі ліси. Одного разу влітку, коли дуже припікало сонце, біг по балці вовк. І захотілося цьому вовкові пити. Біжить він по балці і риє яму. І до тих пір він рив, поки в ямі не показалося джерельце, а з нього не потекла вода.

Після того балка мало-помалу заповнювалася водою і заросла лісом та очеретом. Тоді люди й прозвали балку річкою Вовчою. [26]

Мокра Сура - права притока Дніпра. Довжина її 118км. Справа і зліва приймає ряд невеликих приток - Суху Суру, Грушівку, Камишувату Суру та ряд інших. Назва річки має тюркське походження; перший склад «су» у тюрків означає «вода», «ріка». На Мокрій Сурі створено обширне Сурське водосховище.

Інгулець зрошує західну частину області. Біля Кривого Рога він приймає притоки: Бокову - справа, Саксагань - зліва. Береги і русло Інгульця кам'янисті. Русло річка прокладає серед залізорудних покладів Криворізького басейну, тому вода в ній каламутна, з жовтим відтінком. На Інгульці біля Кривого Рога створено Карачунівське водосховище.

Річка Інгулець (Ангулець) була відома ще Геродоту під назвою р. Гіпакіріса. На німецькій мові Інгул або Інгулець звучить «іен-кул», що означає велике, значне за площею озеро.

Базавлук бере початок біля с. Адамівки Криничанського району. Довжина його близько 150км. Впадає в Каховське водосховище. Схили долини верхньої і середньої течії порізані балками та ярами. По берегах трапляються відслонення кристалічних порід. Притоки - Кам'янка і Солона.

Базавлук (Безовлук) за Геродотом р. Геррос, на турецькій мові звучить «базар-лук», що означає «торгівля».

Річка Саксагань, притока Інгульця, перетворена на ряд водосховищ: Макортівське, Кресівське, Дзержинське. [23]

Озер у Дніпропетровській області мало. Вони незначні за розмірами. Найбільш поширені озера вздовж лівого берега Самари між містами Новомосковськ і Павлоград. Тут біля села Знаменівки міститься найбільше озеро площею в 4км2 - Солоний Лиман. Вода і грязі його мають лікувальне значення.

Більше 20 дрібних озер - Холодове, Криве, Дзюбине, Орлове, Лебедине та інші розташовані на території Царичанського району. Води озер використовуються для зрошення городів, для напування худоби, риборозведення та нагулу водоплавної птиці.

Характерною рисою водного режиму області є досить глибоке залягання підґрунтових вод. Це відіграло значну роль у розміщенні населення: поселення туляться до річок або балок, де легше забезпечити себе водою. В добу козацтва розташування Січей також прив'язувалось до річкових долин. Саме нестача води зумовлювала незначну щільність населення на віддалених від річок територіях.

У XVIII ст. очевидець, учасник російсько-турецьких воєн, писав: «Земля та найпрекрасніша в Європі; але велика шкода, що не заселена через брак води; адже часто трапляється, що, йдучи чотири чи п'ять миль, не побачиш жодної малої річки ». [30]

Сприятливий клімат зумовив заселення Придніпров'я українським козацтвом. Наявність великої кількості річок визначила основне заняття козацтва - рибальство. Води річок використовувались козаками для господарських потреб, річки служили природними схованками, а також сприяли розвитку торгівлі і військовим походам до Криму.

1.4. Грунтово-рослинний покрив та тваринний світ

Родючі чорноземні ґрунти становлять велике природне багатство області. В поєднанні з м'яким кліматом і рівнинною поверхнею вони створюють сприятливі умови для заселення земель Придніпров'я і розвитку сільського господарства.

Д.Я. Яворницький писав про багатство земель, які заселили запорізькі козаки: «Родючисть землі запорізьких козаків, звичайно, багато в чому залежала насамперед від її ґрунту: в північній частині земля запорізьких вольностей складалася з соковитого чорнозему від 4 вершків до Ѕ аршина, в низовинах від 2 до 3 аршинів завглибшки, який щороку угноювала густа і висока трава…; у південній і особливо у східній частині земля запорозьких козаків складалася з незначного шару чорнозему з піщаним та глинисто-солонцюватим підґрунтям, крім похилих місць поблизу річкових долин і балок, де ґрунт вважався достатньо доброякісним.

Земля в цій околиці - південній окраїні запорізьких вольностей - за винятком піщаних кіс поблизу рік, кучугур та кам'яних берегів, загалом чорна згори на два фути й нижче, волога, а нижче двох футів глиниста, жовтувата, і вся здатна плодоносити…» [32]

Ґрунти сучасної території Дніпропетровської області утворилися в умовах помірно посушливого клімату і степової рослинності на карбонатному лесі. Переважаючими ґрунтами в області є звичайні та південні чорноземи. Зустрічаються чорноземно-піщані, дерново-піщані, чорноземно-лучні, солонцюваті ґрунти й розбиті піски, які покривають незначні площі території.

Найбільш поширені чорноземи звичайні середньогумусні важкосуглинкові і чорноземи звичайні малогумусні важкосуглинкові. Перший вид чорноземів дуже поширений на всьому лівобережжі області. На правобережжі південною межею їх поширення є лінія П'ятихатки - Солоне. Чорноземи звичайні малогумусні поширені на правобережжі по лінії Інгулець-Апостолове-Марганець.

Звичайні чорноземи мають добре виражену зернисту структуру. Вони дость стійкі при розмиванні їх водою. Завдяки зернистій структурі чорноземи звичайні мають хорошу водопроникність, достатню волого- і повітроємкість, провітрюваність, що в свою чергу зумовлює їх хороший водний, повітряний і тепловий режим.

Потужність гумусного і перехідного горизонтів звичайних чорноземів у центральній частині області (Синельниківський район) досягає 100см. На півночі їх потужність дещо збільшується, а на південь - навпаки, зменшується. Кількість гумусу в цих ґрунтах 6-7, іноді 8-9%.

Чорноземи південні важкосуглинкові займають крайній південь правобережжя області південніше від ліній Інгулець - Апостолове - Марганець. Характерною ознакою цієї різновидності чорноземних ґрунтів є незначна потужність горизонту проникнення гумусу (50-60 см), що є результатом незначної кількості опадів (до 400мм). Кількість гумусу в них досягає 5%. На відміну від звичайних чорноземів, чорноземи південні не мають достатньої зернистої структури.

В долинах Орелі, Самари і Вовчої, вздовж західного схилу Приорельського плато поширені чорноземно-лучні солонцюваті й солончакуваті легко- і важкосуглинкові ґрунти. Вміст гумусу в них досягає 6%.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10