Після того, як у 1593 році була розгромлена і спалена Томаківська Січ, козаки перебралися на один із островів у гирлі річки Базавлук (за 4 км від гирла). Січ за словами історика Д.Яворницького, була на острові між лиманом Бейкушем і Журавлівським. З південного боку її захищав Дівочий острів, мала надійний захист і з інших боків, була надзвичайно привабливою. Деякі історики і краєзнавці вважають, що Базавлуцька Січ існувала тут з 1594 до 1638 року. Ряд документів свідчить, що Січ у 1594 році була на острові Базавлук біля сучасного села Капулівка, який омивався річками Чортомлик, Скарбною, Павлюком, Підпільною. [33]
Д.І.Яворницький писав: «Підтвердженням того, що під о.Базавлуком потрібно розуміти острів між гирлом Чортомлика і початком Підпільної, може служити і те, що напочатку XVIII ст. самі запорожці під Базавлуком розуміли не будь-який острів посеред річки Базавлука, а саме острів-плавню біля річки Чортомлика.» [32]
Ю.А. Мицик так характеризував місцезнаходження Базавлуцької Січі: «Базавлуцька Січ знаходилася на острові у гирлі ріки Базавлук, там, де до Дніпра впадали ще три річки: Чортомлик, Підпільна й Скарбна. Тепер ця територія, яка входить у межі Нікопольського району Дніпропетровської області, теж затоплена водами Каховського моря..» [16]
Назва Січі походить від назви р.Базавлук, про яку йшла мова у попередньому розділі.
Гійом Левасер де Боплан в книзі «Опис України, кілька провінцій Королівства Польського, що тягнуться від кордонів Московії до границь Трансільванії, разом з їхніми звичками, способом життя і веденням воєн» описував острів Базавлук і місцевість навколо нього: «Трохи нижче річки Чортомлик, десь посередині Ніпра, лежить досить великий острів з якимись руїнами. Цей острів оточений понад 10 тис. інших островів та островців, розкиданих вздовж і впоперек цілком хаотично, заплутано і не рівномірно; одні з них сухі, інші - болотисті, до того ж усі вкриті великим, як списи очеретом, який заважає бачити протоки, що їх розділяють. Саме в плутанині цих місць козаки мають свою схованку, яку називають «Військовою Скарбницею», тобто скарбом армії. Усі ці острови навесні затоплюються водою, лише місце, де знаходяться руїни, залишається сухим… Розповідають, що у військовій Скарбниці козаки заховали багато гармат, і жоден поляк не може дізнатися, де саме.» [30]
«Острів Базавлук, на якому запорозькі козаки ще в 1593 році заснували столицю свого краю - Січ, лежав якраз там, де в Дніпро впадали три його праві притоки: Чортомлик, Підпільна, Скарбна. Довкола безліч дрібних річечок, озер та озерець, єриків, гаїв, лісів, в непрохідних заплутаних плавнях день у день галасувало птаство, а в річках була повна-повнява риби, в гаях, лісах та байраках - всякого звіра.
Запорозькі степи у ті часи були малолюдними, слобід майже не зустрічалося, а сиділи козаки, або як їх звали, - гречкосії, пічкури, на одміну від січовиків, маленькими хутірцями - зимівниками, котрі мостилися здебільшого по схилах балок і байраків, часом у глухих, віддалених урочищах, верхів'ях рік. Основне ж ядро козаків, або товариство, завжди стояло залогою в своїй столиці, матері Січі.
Базавлуцька Січ була оточена високим земляним валом з дерев'яним частоколом. Вал і частокол були окопані глибоким ровом. На валах здіймалися високі вежі, з бійниць яких визирали жерла гармат і дула самопалів.
А навколо Січі, або внутрішнього коша, тулився форштадт - передмістя. У передмісті запорізької столиці в нечисленній (в ті часи) слободці мешкали різні майстри, ремісники і взагалі робітний люд: шевці, зброярі, ковалі.» Так описував Базавлуцьку Січ В.Чемерис у творі «Фортеця на Борисфені.» [31]
Період існування Базавлуцької Січі був кульмінаційним в історії Запоріжжя. В цей час запорозьке козацтво має найбільший вплив на Україні, є авангардною силою у національно-визвольній боротьбі за незалежну Українську державу.
Свої «входини» до нової столиці козаки відзначили перемогами над Туреччиною вдалими походами на Акерман та Очаків у 1593 р.
На період існування Базавлуцької Січі припадають найважливіші морські походи козацтва, які сягнули навіддаленіших кутків узбережжя Чорного та Азовського морів. Найбільшого розмаху морські походи козаків проти Туреччини набули протягом першої чверті ХVII ст., цей період називають «добою героїчних походів». [21]
Зміцнення позицій козацтва у першій чверті XVIIст. пов'язують з іменем гетьмана Петра Конашевича, прозваного запорожцями Сагайдачним. Всій Європі Сагайдачний був відомий як активний борець проти турецької експансії.
Вірним сподвижником Сагайдачного був гетьман М. Дорошенко. Без сумніву, Дорошенко був здавна на Січі, займав посаду курінного отамана, ходив у морські походи. Слід сказати, що в листах М.Дорошенка вперше згадується посада кошового отамана, причому вона існувала поряд з урядом гетьмана й була нижчою.
Козаки відіграють значну роль у міжнародній політиці. Воюють запорожці на боці Речі Посполитої проти Швеції у Прибалтиці у 1660-1603 рр. Тут на латвійських та естонських землях відзначився козцький гетьман Самійло Кішка. Не встигла завершитися війна в Прибалтиці, як на Січі з'явився Лжедмитрій І, закликаючи козаків допомогти йому в поході на Москву. Запорожці відіграли вирішальну роль у переможному переході Лжедмитрія на Москву. [9]
Чимало важливих сторінок вписали козаки в історію Тридцятилітньої війни в Європі, які, до речі, тривалий час замовчувалися в пожовтневій історіографії. Вже на початку війни у 1616-1620рр. запорожці виступали на боці Католицької ліги, з боями пройшли Словаччину, Трансільванію, Угорщину, Чехію, Моравію, Східну Австрію, войували під Віднем, ходили походами у Північну Італію, Францію тощо. Як свідчать документи, вони вдосконалювали тактику оборони з допомогою возів, воюючи на боці шведського короля, тобто билися і під прапорами протестантів.
У 1620 році польське військо зазнало тяжкої поразки під Цецорою. Дорого коштувало небажання Жолкевського звернутися за допомогою до козаків.
У 1621 році під Хотином у Молдавії об'єднані польсько-литовські і козацькі війська перемогли могутні сили султана Османа ІІ і кримського хана. Значну роль у перемозі над ворогом зіграли козаки, що відзначали і учасники подій з інших європейських країн. Тоді військом запорожців керував визначний полководець гетьман Петро Сагайдачний .[11]
Базавлуцька Січ була також головною базою під час селянсько-козацьких повстань під керівництвом Северина Наливайка (1594-1596 рр.), Марка Жмайла (1625р.), Тараса Федоровича (1630р.), Івана Сулими (1635р.), Павла Павлюка, Дмитра Гуні, Якова Острянина (1637-1638рр.), жорстоко придушених каральними військами Речі Посполиттої. Зазначимо, що запорізькі козаки брали також учать у Селянській війні в Росії на початку XVII століття. [19]
Оскільки Базавлуцька Січ стала в очах феодалів Речі Посполитої головним джерелом неспокою, уряд останньої вчинив цілу низку запобіжних заходів для приборкання «сваволі», тобто для придушення антифеодальної та визвольної боротьби українського народу. Укріплення Базавлуцької Січі за наказом уряду Речі Посполитої було зруйновано, Січ була перенесена з гирла Базавлука на менш захищений природою півострів Микитин Ріг (нині Нікополь,Дніпропетровської області) під контроль урядових військ.
Перенесенню Січі сприяли не тільки історичні, але й природні фактори. Низовини в долині річки Базавлук, де була розташована Базавлуцька Січ, навесні заливалися водою і слабко сприяли економічному розвитку Січі. До того комарі, малярія негативно впливали на здоров'я її мешканців. Слід зауважити і те, що на період Базавлуцької Січі припадають найважливіші морські походи проти турків і татар на Чорному та Азовському морях, в яких брали участь 80 - 200 запорозьких чайок. А в Базавлуцькій Січі відповідного лісу для будівництва козацького флоту не було. А тут ще й надто неспокійна річка Базавлук, яка й залити могла і знищити людей, худобу, будівлі. [21]
2.4. Микитинська Січ
У 1638 році козаки заснували нову Січ - на Микитинському Розі (біля правого берега Дніпра неподалік сучасного Нікополя, зараз затоплена Каховським водосховищем). Микитинська Січ була заснована на місці давньої переправи через Дніпро. Більше 2500 років тому через цю переправу скіфи везли криворізьку залізну руду до розташованого центру Скіфської держави - Азагаріону, відомого в науковій літературі як Кам'яне Городище. Переправа була майже в центрі найширшої частини Дніпровських плавень, які простягнулися від о. Хортиця до о.Тавань і мали максимальну ширину до 25-30км. Створення переправи саме в цьому місці сприяло звуженню плавнів до 4-5 км, що утворилося внаслідок геологічних виходів Придніпровської Кам'яної Гряди. [17]
Із виникненням запорізького козацтва ця переправа отримала назву Микитин Ріг, Микитин Перевіз, Урочище Микитине. Народний переказ свідчить, що першим засновником поселення на ній був запорожець Микита, який займався перевезенням через Дніпро. Перша згадка про Микитин Ріг зустрічається в історичних джерелах 1530 року. В іноземних джерелах згадка про Микитин Ріг відома в творах польських істориків Папроцького і Несицького.
Микитин Ріг знаходився на правому березі Дніпра у вигляді лина, в найвужчому місці Великого Лугу. Микитинська Січ значно відрізнялась від попередніх Січей. Вона знаходилась в слабо захищеному місці, являла собою не стільки фортецю і схованку, скільки звичайне невеличке середньовічне місто. Запорожці не обирали місцерозташування цієї Січі, уряд Речі Посполитої змусив їх перенести свою столицю на Микитин Ріг. При перенесенні не враховувалась зручність географічного положення, природно-кліматичні умови, військово-стратегічні переваги.
Столиця Запорожжя знаходилася на Микитиному Розі недовго, всього 14 років (1638-1652 рр.). Деякі історики вважають цей період в житті запорозького козацтва занепадом, так як козаки зазнавали значних утисків з боку уряду Речі Посполитої. На Микитинській Січі для виконання контрольно-карних функцій була розташована польська військова залога у складі кінноти з коронного війська, а також реєстрового козацького полку (почергово). Щоб звести до мінімуму приток до Січі втікачів було посилено контроль за шляхами. Для цього у 1638 році відбудовується Кодацька фортеця, яку у 1635 році зруйнували повстанці Івана Сулими. Намагаючись стримати зростання чисельності запорізького козацтва, сейм Речі Посполитої у 1638 році під загрозою конфіскації майна заборонив міщанам вступати до Війська Запорізького, записувати в козаки своїх синів та видавати своїх дочок заміж за козаків. Репресії феодалів Речі Посполитої дали лише тимчасовий ефект: усього 10 років на Україні не було значних повстань, і цей період польсько-шляхетські публіцисти оголосили періодом «золотого спокою». [3]
Козаки болісно реагували на втрату своїх прав і вольностей, здобутих великою кров'ю. Отже, не випадково вибухнула Визвольна війна українського народу у 1648 році.
Видатна роль у підготовці Визвольної війни належить Богдану Хмельницькому. Він встановлює зв'язки з найважливішими центрами України, веде секретні переговори з урядами Османської імперії, Кримського ханства, керівниками донських козаків.
У квітні 1648 року на Микитинській Січі на загальній козацькій раді Б.Хмельницького було обрано гетьманом. Саме з Микитинської Січі почався переможний похід козацького війська по українським землям. 22 квітня новообраний гетьман виступив з Січі на чолі об'єднаного війська - 9 тис. козаків і татарської кінноти. [21]
Перший період Національно-визвольної війни, який охоплює 1648-1649рр. , був напрочуд успішним для повстанців. Всі битви цього періоду (під Жовтими Водами, під Корсунем, під Пилявцями) закінчилися перемогою козаків. [29]
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10
