39
Вступ
Розділ 1. Особливості російського абсолютизму та його відмінність від західноєвропейського
1.1 Основні підходи до дослідження російського абсолютизму в історіографії
1.2 Основні риси російського абсолютизму та його відмінність від західноєвропейського
1.3 Передумови і особливості розвитку абсолютизму і Росії
Розділ 2. Реформи Петра і та їх роль у розвитку абсолютизму в Росії
2.1 Статус російського монарха
2.2 Реформи центральних органів влади і управління
2.3 Інститут фіскалів і прокуратури та колегії
2.4 Церковна реформа
Розділ 3. Абсолютизм у Росії в другій половині XVIII століття
3.1 Освічений абсолютизм за правління Катерини ІІ
3.2 "Наказ". "Покладена комісія" 1767 р.
Висновки
Список використаної літератури
Абсолютизм характеризується наступними основними ознаками: зосередження законодавчої, виконавчої і судової влади у руках спадкоємного монарха; право монарха розпоряджатися податковою системою і державними фінансами; наявність розгалуженого чиновницько-бюрократичного апарата, що здійснює від імені монарха управлінські, фінансові, судові й інші функції; централізація, уніфікація й регламентація державного і місцевого управління, територіального розподілу, наявність постійних армії і поліції; регламентація всіх видів служб і станів. В епоху абсолютизму припинялося або губилося колишнє значення органів, типових для передуючої абсолютизму станово-представницької монархії, ставали усе більш проникними міжстанові перегородки. Державна влада одержала значну самостійність стосовно суспільства, у тому числі до верхів пануючих прошарків.
Абсолютизм у Росії сформувався наприкінці XVII - початку XVIII ст. У цей час значно підсилилася роль дворянства, сформувалося купецтво, припинилося скликання земських соборів, зменшилося значення аристократії, була усунута приказна система управління і створені дворянсько-бюрократичні установи: сенат, колегії, місцеві органи влади, церква підлегла державі, організовано регулярні армію й флот й ін., що привело до перетворення Росії в чиновницько-дворянську монархію с необмеженою владою імператора.
Абсолютизм у Росії опирався ще більшою мірою, ніж у країнах Західної Європи, на дворянство, а також на бюрократію. В окремі періоди Абсолютизм у Росії приймав форму так званого освіченого абсолютизму.
Актуальність дослідження. У ХХ столітті перед історичною наукою постало багато актуальних проблем, серед них відродження інтересу до політичної історії з виділенням нових напрямків та аспектів дослідження: проблем ґенези правової, класової, національної держави, змісту політичної влади, засобів її самопред'явлення.
В цьому контексті представляє інтерес абсолютизм епохи раннього нового часу. Абсолютизм належить до тих небагатьох проблем, інтерес до яких з боку наукових кіл навіть з плином часу не лише не зменшується, але, навпаки, виявляє стійку тенденцію до зростання. Історики завжди звертали погляди у бік політичної історії Росії. Винятковий інтерес до її вивчення зумовили багатовікова еволюція державно-правових конституційних структур та спадкоємність в розвитку політичних інститутів.
З наукової точки зору, характеристика структури та діяльності державних установ раннього абсолютизму в цілому дозволяє прослідкувати процес формування політики абсолютистської держави, поглибити розуміння ролі адміністративно-юридичних та соціально-політичних інститутів, їх взаємовідносин з монархом, на етапі становлення, форми правління, що одержала назву абсолютної монархії: дослідження цього явища безперечно має практичну значимість. Його результати, узагальнюючи історичний досвід, допомагають аналізувати й прогнозувати розвиток сучасних структур влади. Усе вищенаведене і зумовило вибір теми курсового дослідження: «Проблема абсолютизму в Росії».
Об'єктом дослідження є суть та специфіка феномену абсолютизму в Росії.
Предметом дослідження є дослідження абсолютизму та його проявів в контексті дослідження особливостей функціонування його, як політичного режиму у Росії.
Хронологічні рамки дослідження охоплюють кінець XVII - початок XVIII ст., і зумовлюють, виникнення, розвиток, та завершення політичної доби абсолютизму у Росії.
Мета дослідження: розкрити сутність системи правління, що сформувалась в Росії наприкінці XVII - початку XVIII ст., на основі комплексного аналізу структури та діяльності основних інститутів публічної влади, визначити її характер та еволюцію, яку зумовлювало співвідношення влади: король/королева -- державні органи управління. Для досягнення мети в ході курсового дослідження передбачається вирішити такі дослідницькі завдання:
- охарактеризувати основні підходи до проблеми російського абсолютизму в історіографії;
- дати визначення та характеристику абсолютизму, як політичному режиму;
- вивчити основні особливості російського абсолютизму та його відмінності від західноєвропейського;
- визначити та проаналізувати передумови, основні етапи становлення та особливості розвитку абсолютизму у Росії, як політичного режиму;
- встановити політику Петра І, в контексті російського абсолютизму;
- дослідити державницьку діяльність Катерини ІІ, як основної представниці режиму російського абсолютизму.
Ступінь наукової розробки обраної проблематики. У вивченні абсолютизму в Росії XVIII століття особливої уваги заслуговують праці В.О. Ключевського, учня С.М. Соловйова. [25] Задум Ключевського В.О. полягав у тому, щоб розвінчати офіційно створену апологетику «матері батьківщини» і показати істинну роль Катерини в апогеї кріпосництва. Далі В.О. Ключевський послідовно розкривав, як, у чиїх інтересах здійснювався «початок» у створенні «правової держави» і у чому полягала в цьому процесі роль самої імператриці. [25]
Ще більш спірна точка зору була висунута А.Я. Аверхом, зачинателем дебатів про сутність російського абсолютизму, які в 70 роках пройшли на сторінках журналу «Історія СРСР». [2] На думку А.Я. Аверха, абсолютизм виник й остаточно затвердився при правлінні Петра І. [2, 82]
Спірним було питання про час виникнення бюрократії. На думку М.І. Павленко, бюрократія в Росії бере початок із часу оформлення абсолютизму.[37], [38], [39] На сучасному етапі проблему російського абсолютизму досліджують Захаров В.Ю., [21], [22] Кодан С.В., [26] Козлова Н.В., [27], [28] Писарькова Л.Ф., [41] Проценко Ю.Л., [43] Савицький В.Д.,[47] Сорокин Ю.А. [53], [54]
Практичне значення отриманих результатів зумовлене можливістю використання положень дослідження у подальшому дослідженні історії суспільно-політичних процесів в Росії, з погляду визначення суті їхніх політичних режимів. Це дає підстави використовувати результати дослідження під час написання наукових, дипломних та бакалаврських робіт, теми яких стосуються даної проблематики у вищих навчальних закладах, а також у підготовці статей та аналітичних доповідей.
Структура курсової роботи зумовлена необхідністю досягнення визначених мети та завдань дослідження. Робота складається зі вступу, 3 розділів, 9 підрозділів, висновків. Список використаних джерел охоплює 66 найменувань.
В 1660-1670-х рр. у Росії відбувається перехід від станово-представницької монархії до необмеженої, котра завершується за правління Петра I. Нова форма правління йменується двома термінами: абсолютизм і самодержавство.
Довгий час вони розглядалися як слова синоніми, що позначають одне й теж -- необмежену монархію. Однак в 1960-1970-і рр. у радянській історіографії вибухнула багаторічна дискусія про співвідношення цих понять. У центрі уваги виявилося питання про ступінь застосовності марксистської концепції абсолютизму до соціально-економічних і політичних реалій Російської імперії XVIII-XIX ст.
Загалом концепція К. Марка й Ф. Енгельса про абсолютизм говорила, що абсолютні монархії виникають у країнах Західної Європи на перехідному етапі від класичного феодалізму до раннього капіталізму, коли у зв'язку з розвитком товарно-грошових відносин відбуваються серйозні зміни в соціально-економічному базисі. З переходом від натурального господарства до товарного падає економічне, а значить і політичний вплив земельної аристократії (великих феодалів) і, навпаки, зміцнюють позиції міської буржуазії, що зароджується, що веде до серйозних змін у структурі політичної надбудови. Виникає ситуація своєрідної рівноваги, коли нові буржуазні відносини ще остаточно не дозріли, а старі феодальні вже не були пануючими. [21, 25]
Сформованою ситуацією скористалися багато європейських монархів XVI-XVII ст. Прагнучи звільнитися від опіки й претензій великих феодалів, вони стали опиратися на союз дрібного служивого дворянства й третього стану (городян), зацікавлених у сильній центральній владі. [21, 26]
Такім образом, виникнення абсолютних монархій розглядалося Марксом й Енгельсом як закономірна зміна політичної надбудови у зв'язку зі змінами соціально-економічного базису. Головною соціальною опорою абсолютних монархій країн Західної Європи були дрібні дворяни й городяни, а політичною опорою - бюрократичний апарат й армія. При цьому абсолютні монархи аж ніяк не сліпо виконували побажання своєї двоякої соціальної опори. Навпаки, використовуючи протиріччя між дворянством і третім станом, вони стали мистецьки використовувати їх, прагнучи до все більшого зміцнення власної влади. Тим самим виникла тенденція до відносної самостійності абсолютної монархії від своєї соціальної опори в широкому змісті (служиве дворянство й городяни).
Що стосується необмеженої монархії в Росії, то, зважаючи на все, Маркс й Енгельс не бачили в ній подібності із класичним європейським абсолютизмом і схилялися до того, щоб віднести російське самодержавство до так званої азіатської форми правління по типу Османської імперії, Персії й т.д., заснованої на пануванні натурального господарства, общинному землекористуванні й перевазі державної, а не приватної власності на землю. [21, 26] З іншої сторони Маркс і Енгельс відзначали, що при правлінні Петра I російське самодержавство еволюціонувало від старих азіатських форм правління до європейського абсолютизму, зберігаючи, проте, риси східного деспотизму, оскільки зберігався общинний устрій села й, у значній мірі, натуральне господарство.
Таке неоднозначне трактування класиками марксизму російського самодержавства й привели до дискусії про те, що ж таке російський абсолютизм -- особливий вид абсолютної монархії західного типу або східна деспотія?
З позицій сьогоднішнього дня видно, що дискусія про природу російського абсолютизму носила багато в чому схоластичний характер і часто зводилася до коментування висловлень Маркса, Енгельса і Леніна (часто досить неоднозначних і суперечливих) по даному питанню. На жаль, учені споконвічно були змушені діяти у вузьких рамках пануючої ідеології і тому обговорення часто зводилося до того, хто виявить більшу ерудицію й спритність в оперуванні цитатами з робіт класиків марксизму. Зрозуміло, їх (класиків) думка вважалася істиною в останній інстанції.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6
