Таким чином, прагнення монархів Російської держави XVI-XVII століть до «самовладдя і повновладдя», у першій чверті XVIII століття одержали остаточні оформлення у вигляді абсолютної монархії. При чому були ліквідовані установи (патріаршество і боярська дума), у яких так чи інакше могла проявлятися протидія самодержавству государя.

Перехід до абсолютизму не зводиться лише а звільнення царя від будь-яких стримуючих сил. Перехід до абсолютизму, його розквіт ознаменувала перебудова державного апарата.

Затвердження абсолютизму супроводжувалося посиленням централізації й бюрократизації державного апарата. У проведення реформ державного управління було два етапи. Перший з них охоплює 1699-1711рр. -- від створення Бурмистерської палати, або Ратуші, і першої обласної реформи до установи Сенату. Адміністративні перетворення цього періоду здійснювалися поспішно, без чітко розробленого плану.

Другий етап падає на більш спокійні роки, коли найважчий період Північної війни залишився позаду. Проведенню перетворень на цьому етапі передувала тривала й планомірна підготовка: вивчався державний устрій західноєвропейських держав, за участю іноземних правознавців складалися регламенти нових установ. При їхньому складанні були використані шведські регламенти, відповідним чином перероблені і доповнені відповідно до російських умов. [14, 142]

Законодавчі акти початку XIII століття закріпили необмежений характер царської влади. Замість Боярської думи указом 22 лютого 1711 р. був заснований новий державний орган -- Урядовий сенат. Всі його члени були призначені царем з числа його безпосереднього оточення (спочатку -- 8 чоловік). До складу Сенату входили найбільші діячі того часу. Всі призначення й відставки сенаторів відбувалися по іменних царських указах. Сенат засновувався як колегіальний орган, у компетенцію якого входило: відправлення правосуддя, рішення фінансових питань, загальні питання управління торгівлею і іншими галузями господарства. Таким чином, Сенат був вищою судовою, управлінською і законорадницькою установою, яка виносила на розгляд різні питання для законодавчого вирішення монархом.

Встановлення Сенату був важливим кроком складання бюрократичного апарату абсолютизму. Сенат був слухняним знаряддям самодержавства: сенатори були особисто відповідальні перед монархом, а у випадку порушення присяги, каралися стратою, опалою, відмовою від посади, грошовими штрафами.

Одночасно із Сенатом, для таємного нагляду за виконанням указів, був заснований інститут фіскалів. Встановлення інституту фіскалів і прокуратури в системі органів державної влади в I чверті ХVIII ст. було одним з явищ пов'язаних з розвитком абсолютизму. Указами від 2 й 5 березня 1711р. передбачалося «учинити фіскалів у всяких справах». Фіскалітет створювався як особлива галузь сенатського управління. Указ від 17 березня 1714 р. намітив компетенцію фіскалів: узнавати про все, що «до шкоди державному інтересу бути може»; доповідати «про злий намір проти персони його величності або зраду, про збурювання або бунт», а також боротьба з хабарництвом і казнокрадством.

Першим законодавчим актом про прокуратуру був указ від 12 січня 1722р.: «бути при Сенаті генерал-прокуророві і обер-прокуророві, також у всякій колегії по прокурору...». [14, 142] А указом від 18 січня 1722р. засновані прокурори в провінціях і надвірних судах. Якщо фіскали перебували частково у веденні Сенату, то генерал-прокурор і обер-прокурори підлягали суду самого імператора. Прокурорський нагляд поширювався навіть на Сенат. Указ від 27 квітня 1722р. «Про посаду генерал-прокурора» визначав його компетенцію, у яку входило: присутність у Сенаті, здійснення контролю за фіскалами, «і коли що зле буде негайно доносити Сенату». [14, 142] Генерал прокурор мав право: порушувати питання перед Сенатом для вироблення проекту рішення, яке потрапляє імператору на затвердження, виносити протест і припиняти справу, сповіщаючи про це імператору.

1717-1719 роки були підготовчим періодом становлення нових установ - колегій. Система колегій не зложилася відразу. Указом 14 грудня 1717р. було створено 9 колегій: Військова, Берг, Ревізіон, Іноземних справ, Адміралтейська, Юстиц, Камер, Штатс-контор, Мануфактур. Усього до кінця 1-ої чверті ХVIII ст. існувало 13 колегій, які стали центральними державними установами, сформованими за функціональним принципом. Генеральний регламент колегій (1720р.) встановлював загальні положення управління, штати і порядок діловодства. Присутність колегії становили: президент, віце-президент, 4-5 радників, 4 асессора. Колегії одержували укази тільки від монарха і Сенату і мали право не виконувати укази останнього, якщо вони суперечили указам імператора. Колегії виконували сенатські укази, надсилали копії своїх рішень і доповіді про свою діяльність у Сенат.

Колегія іноземних справ замінила собою Посольську канцелярію. Її компетенція була визначена указом від 12 грудня 1718р., у яку входило відати «усякими іноземними й посольськими справами», координувати діяльність дипломатичних агентів, завідувати відносинами і переговорами з іноземними послами, здійснювати дипломатичну переписку. На Військову колегію покладало керування «всіма військовими справами»: комплектування регулярної армії, керування справами козацтва, устрій госпіталів, забезпечення армії. У системі Військової колегії перебувала військова юстиція, що складається з полкових і генеральних кригсрехтів. Адміралтейська колегія відала «флотом з усіма морськими військовими служителями» і керувалася у своїй діяльності «Регламентом про управління адміралтейства і верфі» (1722) і «Регламентом морським». У її склад входили Військово-морська і Адміралтейська канцелярії, а також Мундирна, Вальдмайстерська, Академічні, Канальні контори і Партикулярний верф. Малоросійська колегія була утворена указом від 27 квітня 1722р., з метою «Обгороджувати малоросійський народ» від «несправедливих судів» і «утискань» податками на території України. Вона здійснювала судову владу, відала зборами податей на Україні. В останні роки існування основними її цілями була ліквідація самоврядування й колишніх органів влади. Камер-колегія повинна була здійснювати вищий нагляд за всіма видами зборів (мита, питні збори), спостерігала за хліборобством, збирала дані про ринок і ціни, контролювала соляні промисли й монетну справу. Камер-колегія мала свої органи: у провінціях -- контори камерирських справ, у дистриктах -- установи земських комісарів. Штатс-контор-колегія за регламентом 1719р. здійснювала контроль за державними витратами, становила державний штат (штат імператора, штати всіх колегій, губерній, провінцій). Вона мала свої провінційні органи -- рентереї, які були місцевими казначействами. Ревізіон-колегія повинна була здійснювати фінансовий контроль за використанням державних коштів центральними й місцевими органами. Щорічно всі колегії й канцелярії надсилали в колегію рахункові виписки по складеним ними прибутковим і видатковим книгам і у випадку відмінності судила і карала чиновників за злочини по доходах і рахунках. В 1722р. функції колегії були передані Сенату. У коло обов'язків Берг-колегії входили питання металургійної промисловості, керування монетними і грошовими дворами, закупівля золота і срібла за кордоном, судові функції в межах її компетенції. Мануфактур колегія займалася питаннями всієї промисловості, крім гірничодобувного, і управляла мануфактурами Московської губернії, центральної й північно-східної частини Поволжя й Сибіру. Колегія давала дозвіл на відкриття мануфактур, забезпечувала виконання державних замовлень, надавала різні пільги промисловцям. Також у її компетенцію входило: посилання засуджених по кримінальних справах на мануфактури, контроль технології виробництва, постачання заводів матеріалами. На відміну від інших колегій вона не мала своїх органів у провінціях і губерніях. Комерц-колегія сприяла розвитку всіх галузей торгівлі, особливо зовнішньої. Колегія здійснювала митний нагляд, становила митні устави і тарифи, спостерігала за правильністю мір і ваг, займалася будівлею й спорядженням купецьких судів, виконувала судові функції. З організацією Головного магістрату (1720р.) питання внутрішньої й зовнішньої торгівлі відійшли в його ведення. Функції Головного магістрату як центральної установи укладалися в організації розвитку торгівлі й промисловості в містах і керування посадським населенням. Юстиц колегія (1717-1718р.) керувала діяльністю губернських надвірних судів; здійснювала судові функції по карних злочинах, цивільним і фіскальним справам; очолювала розгалужену судову систему, що складалася із провінційних нижніх і міських судів, а також надвірних судів; діяла як суд першої інстанції по «важливим і спірним» справам. Її рішення могли бути оскаржені в Сенаті. Вотчинна колегія утворена в 1721р.: вирішувала земельні суперечки й позови, оформляла нові дарування земель, розглядала скарги на «неправі рішення» по помісних і вотчинних справах. Таємна канцелярія (1718р.) відала розшуком і переслідуваннями по політичних злочинах (справа царевича Олексія). Існували й інші центральні установи (старі збережені накази, Медична канцелярія). [32, 175-176]

Важливу роль у розвитку абсолютизму грала церковна реформа. Разом з реформою центральних урядових органів було змінене управління церквою. В 1700 році помер патріарх Андріан і Петро І заборонив обирати йому спадкоємця. Управління церквою поручалося одному з митрополитів, який виконував функції так би мовити виконуючого обов'язко патріаршого престолу. В 1721 році була заснована «духовна колегія» або Синод, що став головною центральною установою по церковних питаннях, і підкорявся Сенату.

Була скасована посада патріарха, спостереження за церквою поручалося обер-прокуророві Синоду. Члени Синоду, так само як і інших колегій, призначалися царем.

Церковна реформа означала ліквідацію самостійної політичної ролі церкви. Вона перетворювалася в складову частину чиновницько-бюрократичного апарату абсолютистської держави. Паралельно із цим держава підсилила контроль за доходами церкви, значна частина доходів від монастирських володінь надходила із цього часу в загальнодержавну скарбницю. Ці дії Петра І викликали обурення церковної ієрархії і чорного духівництва, і виявилися однією з головних причин їхньої участі у всякого роду реакційних змовах. Петро здійснив церковну реформу, яка виразилася в створенні колегіального управлінні російською церквою. Знищення патріаршества відображало прагнення Петра ліквідувати немислиму при самодержавстві петровського часу «князівську» систему церковної влади.

Оголосивши себе, фактично, главою церкви, Петро знищив її автономію. Більше того, він широко використав інститути церкви для проведення поліцейської політики. Піддані, під страхом великих штрафів, були зобов'язані відвідувати церкву і каятися на сповіді священикові у своїх гріхах. Священик, також, відповідно до закону, був зобов'язаний доносити владі про все протизаконне, що стало відомим на сповіді.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6