12 жовтня німці розпочали операцію, яка, як вони сподівалися, повинна була стати вирішальним штурмом Сталінграду. Однак, бої продовжувалися кілька місяців. Битви йшли за кожний будинок, за кожний заводський цех -спочатку в окраїнних кварталах, потім в центральній і південній частинах міста; в листопаді в центральній частині міста лінія фронту проходила менш ніж в двох кілометрах від Волги. 15 жовтня німці вийшли до ріки з півдня, втративши 70 тис. чоловік і не маючи в своєму розпорядженні вже переваги в танках і літаках. Через три дні німецьке командування було вимушене дати своїм військам наказ до приходу підкріплень перейти до оборони.
Тепер вже радянські війська мали очевидну перевагу в артилерії і танках, велика частина яких була сконцентрована в бронетанкових частинах. Дуже розтягнуті комунікації німецьких військ (як і в грудні 1941 р. під Москвою) ускладнювали організацію зв'язку і постачання. Розроблений Жуко-вим план розгрому німецьких військ враховував слабкість їх позицій між Доном і Волгою, тоді як радянські війська утримували стратегічні висоти і плацдарми на південному березі Дону. Він передбачав використання сил трьох фронтів - Південно-Західного, Сталінградського і Донського - для оточення німецьких армій між Волгою і Доном.
Відповідно до плану «Уран» 19 листопада, повністю використавши ефект раптовості, радянські війська розпочали наступ. Прорвавши 23 листопада позиції гітлерівців, вони взяли в кільце шосту і частину четвертої танкової армії загальною чисельністю 330 тис. солдат і офіцерів. З 12 по 19 грудня було зупинено наступ армійської групи Гота, яка намагалася в районі м.Котельниково розірвати кільце оточення. Після відмови фон Паулюса ід капітуляції почалося знищення німецьких військ, деморалізованих і змучених голодом і холодом. Незважаючи на заборону Гітлера, 2 лютого 1943 р. 100 тис. із 330 тис. оточених здалися в полон, інші загинули. Загалом кілька місяців Сталінградської битви коштували державам «осі» 800 тис. чоловік.
Розгром німців під Сталінградом надихнув радянських людей па фронті і в тилу, зміцнив престиж військового командування і політичного керівництва, а також особистий авторитет Сталіна, який поспішив привласнити значну частину військової слави. Весь пропагандистський апарат був мобілізований для прославляння організаторського генія Сталіна і партії, проявленого в перемозі, отриманій в місті, що носить ім'я вождя.
Перемога радянських військ під Сталінградом швидко переросла в загальний наступ на величезному фронті від Ленінграда до Кавказу, де німецькі армії, щоб не бути в свою чергу оточеними, відійшли па 600 км па захід від Ростова, звільненого 14 лютого. Протягом місяця радянським військам вдалося повернути Воронеж, Курськ, Бєлгород, Харків і велику частину Донбасу. Звільнення 17 січня Шліссельбурга дозволило створити десятикілометровий коридор, який розірвав блокаду Ленінграда, за час якої загинуло 800 тис. чоловік, в основному від голоду і виснаження. Війська Західного фронту підійшли до Смоленська.
Незважаючи на важкі поразки в березні 1943 р., німецьке верховне командування вирішило знову оволодіти ініціативою. Ця мета повинна була бути досягнута знищенням «курського виступу» радянсько-німецького фронту, для чого було сконцентровано 50 дивізій, 2000 танків (половина всіх, що були у вермахту), 900 літаків. Чисельність військ, зосереджених на цій дільниці фронту, становила 900 тис. чоловік. Тривала підготовка до операції, названої «Цитадель», дозволила радянській стороні створити могутню оборонну систему і зосередити перевершуючі сили: 1330 тис. чоловік, 3600 танків, 2400 літаків. На світанку 5 липня почалася Курська битва. У ході її німці зазнали нищівної поразки в найбільшій танковій битві другої світової війни під Прохорівкою, недалеко від Курська, де на невеликому просторі в бій з обох сторін вступило 1500 бойових машин. 23 липня німецький наступ було зупинено на всьому фронті, а 3 серпня радянські війська перейшли в контрнаступ по лінії Орел - Курськ - Бєлгород. Курська битва, в якій були знищені німецькі бронетанкові дивізії, озброєні танками найсучасніших моделей («тигр», «пантера»), ознаменувала корінний поворот у війні. Німецьким військам більше не вдавалося оволодіти стратегічною ініціативою до кіпця війни.
3. РОЗДУМИ ПРО КРУТИЙ ПОВОРОТ
Неможливо зрозуміти радянські перемоги кінця 1942 і літа 1943 р., не розказавши про титанічні зусилля по перебудові радянської економіки, яка була повністю переорієнтована до 1942 р. на виробництво озброєння за рахунок скорочення випуску цивільної продукції. У листопаді 1941 р. промислове виробництво, дезорганізоване німецькою окупацією найважливіших економічних районів і перебазуванням більше 1500 заводів на схід, впало до 52% від рівня листопаду 1940 р. Однак, по завершенні другого етапу евакуації промислового потенціалу (літо 1942 р.) визначився явний підйом економічних показників. Важливу роль у цьому зіграла діяльність Комітету по обліку і розподілу трудових ресурсів, на який була покладена задача забезпечення перебазованих підприємств робочою силою. Гострота проблеми визначалася тією обставиною, що 11 млн. чоловік знаходилося в рядах Червоної Армії. За цих умов у лютому 1942 р. уряд провів мобілізацію міського населення, а в листопаді розповсюдив цю міру і па сільських жителів. Протягом тільки цього року 3 мли. чоловік, в тому числі 830 тис. юнаків і дівчат, які щойно закінчили школу, були в обов'язковому порядку направлені в промисловість і будівництво. Крім того, щоб замінити кваліфікованих робітників, які пішли на фронт, 1 млн. 800 тис. дорослих та юнаків пройшли прискорений курс навчання у фабрично-заводських училищах (ФЗУ). Ці заходи супроводжувалися широкою кампанією «соціалістичного змагання» і «курсу на рекорди», як у кращі часи стахаиівського руху, а також введенням більш жорстких умов праці і трудової дисципліни (укази від 26 червня 1941 р. про збільшення робочого дня, від 26 грудня 1941 р. про обмеження плинності кадрів і т.д.). У більш широкому плані якісний склад зайнятого в народному господарстві населення зазнав за роки війни двох глибоких трансформацій. Частка жінок в народному господарстві стала переважаючою, збільшившись з 37 до 53% від загальної чисельності працюючих. Жінки виконували майже весь об'єм сільськогосподарських робіт, освоїли безліч професій у промисловості, будівництві і на транспорті. Друга зміна полягала в оновленні робітничого класу, майже такому ж значному, як у 30-і рр. Враховуючи масові призови в армію в 1942 р. (З млн. чоловік) і те, що заводи втратили 2,8 млн. робітників, які пішли на фронт або не встигли евакуюватися з окупованих районів, в кіпці 1942 р. па виробництві, ймовірно, залишалося не більше третини робітників з довоєнним стажем. З І943 по 1945 р. З мли. чоловік поповнили ряди робітничого класу. З 9,5 мли. робітників в 1945 р. не більше 2,5 млн. працювали в промисловості з 1940 р. Незважаючи на такі масштаби оновлення, кваліфікація робочої сили, здається, тіе тільки не постраждала, ле, швидше, навіть поліпшилася завдяки діяльності ФЗУ та інших професійно-технічних установ. За чотири роки війни продуктивність праці у промисловості завдяки зусиллям робітників збільшилася на 40%. Оновлення радянського робітничого класу - друге після того, що відбулося в 1928 - 1935 рр. -зіграло важливу суспільно-політичну роль і мало два наслідки: з одного боку. цей процес унеможливив формування колективної пам'яті у робітників, які вважалися «класом-гегемоном» радянського суспільства; з іншого - через численні можливості просування він надихнув механізми мікросоціальної інтеграції па індивідуальному рівні, що лежали в основі соціального консенсусу в сталінському Радянському Союзі.
У кінці 1942 р. СРСР значно випередив Німеччину у випуску бойової техніки не тільки в кількісному (2100 літаків, 2000 танків щомісяця), але багато в чому і в якісному відношенні (модернізований '1-34/85 перевершував німецького «тигра», а аналога штурмовика Іл-2, прозваного «винищувачем танків», німецькій промисловості взагалі не вдалося створити). Свого максимального рівня виробництво озброєнь досягло в 1944 р. Пріоритет у ньому, мабуть, віддавався масовому виробництву, що жорстко обмежувало впровадження нових зразків, яке вимагало тривалого освоєння, що викликалося необхідністю підтримки загального технологічного паритету з противником. Важливу роль в промисловому виробництві грало використання пращ ув'язнених: враховуючи географічне положення більшої частини таборів, можна передбачити, що на них припала чимала частина роботи по розвитку необхідної для евакуйованих підприємств інфраструктури.
У Радянському Союзі завжди існувала тенденція до недооцінки союзницького постачання за ленд-лізом. Якщо вірити «Військовій економіці СРСР в період Великої Вітчизняної війни» голови Держппану СРСР М.Вознесенського, що вийшла в 1948 р. і містить дані, якими досі користуються радянські історики, це постачання у вартісному виразі склало не більше 4% від загального обсягу виробництва в СРСР під час війни. Американські ж джерела оцінюють допомогу союзників в 11-12 млрд. доларів (427 тис. вантажівок, 22 тис. літаків, 13 тис. танків, 2,6 млн. т нафтопродуктів, 720 тис. т кольорових металів, 4,5 млн. т продовольства і т.д.). Проблема постачання викликала постійне листування на найвищому рівні, тон якої часто був колючим. Союзники звинувачували СРСР у «невдячності», оскільки в своїй пропаганді він повністю обходив мовчанням іноземну допомогу. Зі свого боку Радянський Союз підозрював союзників у намірі підмінити матеріальним внеском відкриття другого фронту. Так, «другим фронтом» радянські солдати жартома прозвали американське тушковане м'ясо, яке, щоправда, сподобалося їм.
Насправді ж постачання за ленд-лізом готових виробів, напівфабрикатів і продовольства зіграли економічно дуже важливу роль - в тій мірі, в якій вони дозволили радянській економіці зменшити негативні наслідки спеціалізації на військовому виробництві, а також не боятися порушення економічних взаємозв'язків через неможливість збалансованого зростання.
Не менш істотно, ніж підкорення усього народногосподарського потенціалу потребам фронту і матеріальна допомога союзників, на корінну зміну обстановки влітку 1943 р. на користь СРСР вплинуло варварство гітлерівців на окупованих територіях. Навіть в тих регіонах і республіках, які в 30-і рр. жорстоко постраждали від радянського режиму, встановлені нацистами порядки бентежили і виключали найменші наміри до співпраці з окупантами. Почуття патріотизму, загострене звірствами і підтримуване спогадами про дійсне поліпшення матеріальних і культурних умов життя, яке відбувалося при радянській владі, стало найважливішим чинником духовної єдності радянського народу, тієї суспільної згоди, яка зіграла головну роль у боротьбі за виживання СРСР. Немає ніяких сумнівів у тому, що в 1944 р. суспільні механізми функціонували набагато чіткіше, ніж в 1937-1938 рр.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6
