Перші кроки в кінці століття почала робити і китайська національна приватна промисловість, хоча приватні фабрики і інші підприємства були ще, як правило, дрібними і економічно слабкими. Вцілому капіталістичний розвиток Китаю нарощував свої темпи, але форми його були типовими для традиційних східних структур: переважали підприємства іноземного капіталу і казенні, державні. Для розвитку національного капіталу в країні були ще не створені необхідні умови, зокрема правові, економічні. І ця невідповідність цілком відчувалася в кінці XIX століття. Захід, все більш настирливо пропагував необхідність серйозних внутрішніх реформ, які були б здатні звільнити країну від її оков традиційної структури, і відкрити двері для активних перетворень.
Все ж таки приблизно до 1875 року в Китаї вже були люди, які, дещо розширивши стару мануфактуру і впроваджували нові способи виробництва, створили невеликі фабрики. Після 1895 року кількість підприємств торговельно-промислового характеру, що належать китайським комерсантам, знов зросла. Проте потужність їх була менше ніж потужність підприємств, що належали урядовцям і компрадорам, або заводів, заснованих в Китаї Англією, США, Німеччиною і Японією після Симоносекського договору.
Якщо узяти, наприклад, ткацьку промисловість, то, за даними 1896 року, на території Китаю було 12 ткацьких фабрик з 417 тисячами веретен. На 5 іноземних фабрик припадало158 тисяч веретен, на 7 китайських їх було 259 тисяч. Якщо з числа веретен на китайських фабриках виключити 65 тисяч, що припадають на фабрики, що належать урядовцям, то на фабрики китайських комерсантів припадало лише 46,5% від загального числа веретен. Капіталовкладення власне китайської національної буржуазії виявлялись вельми невеликими. Слабкість національної буржуазії неминуче виявлялася і в політичному житті.
В останній четверті XIX століття посилилося економічне, політичне, військове і ідеологічне проникнення іноземних держав до Китаю. Після так званих опіумних воєн 1839-- 1842 і 1856--1860 рр. найбільші портові міста Китаю були відкриті для іноземної торгівлі; іноземні фабричні товари, в першу чергу англійські, дістали широкий доступ на мінський ринок, відтісняючи продукцію місцевої кустарної промисловості. За свідченням сучасника, «у відкритих для торгівлі портах, а також в торгових посадах, містах і селищах внутрішнього Китаю не більш 20% населення одягається в китайські полотна, а інші 80% носять іноземне полотно». В 1863 р. англійці захопили в свої руки управління китайськими морськими митницями, поставивши на чолі їх Роберта Харта.
З 1854 року, коли англійці, французи і американці захопили контроль над шанхайской митницею, під різними приводами відбувалося захоплення іноземцями митних органів в різних портових містах Китаю: в 1859 р. за зразком Шанхайського митного управління була проведена реорганізація гуанчжоуской митниці; з 1860 по 1863 рік іноземці відкрили митниці в Чаочжоу, Нінбо, Фучжоу, Чженцзяне, Тяньцзіне, Цзю-пяне, Амоє, Ханькоу і Яньтає; в 1864 році -- в Шаньхайгуане; в 1876 --в Цюнхайгуане; в 1877 -- в Ічане, Юшку, Оухає, Бейхає; і 1887 --в Гунбее і Цзюлуне; в 1889 -- в Лунчжоу і Менцзи; і 1891 -- в Чунцине; в 1894 -- в Ядуне Тихвинский С.Л. Движение за реформы в Китае в конце ХіХ века. - М.: Издательство «Наука», 1980. - С. 26..
В 1883 р. аннамское уряд був вимушений визнати протекторат Франції, проте населення Аннама і Тонкина продовжувало вести боротьбу проти французьких завойовників.
Французи відповіли на це війною проти Китаю. 23 серпня 1884 року французька ескадра без бою потопила китайський флот під Фучжоу. Хоча китайські війська і партизани в Аннаме успішно протидіяли французам, маньчжурський уряд пішов на поступки, підписавши 9 червня 1885 р. мирний договір з Францією, по якому Китай визнавав протекторат Франції над Аннамом, надаючи їй переважні права на торгівлю в провінції Юньнань. Франція, захопивши Аннам, вийшла, таким чином, безпосередньо до південних кордонів китайської імперії.
В 1884 році у відкритих портах Китаю проживало 3995 іноземцем (з них: англійських резидентів -- 2070, американських -- 469, Німецьких -- 364 і французьких -- 228). В цих містах була 451 іноземна комерційна фірма (у тому числі 229 англійських, 64 німецькі, 31 американська і 20 французьких) Тихвинский С.Л. Движение за реформы в Китае в конце ХіХ века. - М.: Издательство «Наука», 1980. - С. 29.
В той же період почалося економічне проникнення до Китаю Німеччини. Ще в 1869--1870 роках відомий німецький мандрівник і географ Ріхтгофен виступив з проектом захоплення острова Чжоушань в дельті річки Янцзи з метою створення опорної бази для подальшої експансії і Китаї.
В портових містах Китаю в 80-х роках почали з'являтися торгові місії Німеччини, що вивчали економічну кон'юнктуру і пропагуювали німецькі товари. В 1889 році в Шанхаї був створений Германо-Азійський банк Там само. - С.37..
Широко використовували допомогу християнської церкви. У 1830 році католицька церква вже мала в Китаї чотирьох єпископів і дев'ятнадцять священиків -- французів, португальців, іспанців і італійців. Після укладення китайсько-американського договору 1844 році до Китаю хлинули натовпи місіонерів різних віровчень. Все вони користувалися правами екстериторіальності, обумовленими цим договором Там само. - С. 35..
Орієнтація на Захід», який Чи сам Хун-чжан вважав «золотим часом», потерпіла банкрутство у війні 1894--1895 років; та частина промисловості, яка знаходилася в руках проіноземної кліки, була дезорганізована. Під час японо-китайської війни китайські армія і флот зазнали повної поразки, а іноземні держави активно здійснювали цей розділ на практиці, що спонукало частину маньчжуро-китайського пануючого класу і інтелігенції, зачепленої буржуазними ідеями, прагнули дати відсічі зовнішній загрозі. В цьому -- корені ідей національної оборони, що також лежали в основі реформаторського руху.
Тож можна зробити висновок, що низка військових поразок у зіткненні з Західними державами призвели до втрати Китаєм суверенітету і встановлення іноземного контролю за митною системою, створення концесій і сеттельментів явились основним мотивом до пошуку шляхів з кризи. Таким шляхом могли стати лише реформи. Перша спроба реформ - політика самопосилення, яка завершилась поразкою в японо-китайській війні і показала більшу ефективність реформ проведених в Японії. Незважаючи на це політика самопосилення створила умови для формування китайського капіталізму. Будуються не лише військові, а й цивільні підприємства на які починають допускати національний капітал. З виходом на ринок виявляється неефективна політика державного управління в сфері економіки. Здійснюються перші кроки до приватизації промисловості.
Створюються дрібні та середні підприємства очолювані торговцями і багатими землевласниками. Китайська промислова буржуазія формувалась за рахунок сільських багатіїв і чиновників. Але китайський уряд продовжував стримувати приватного власника. Третім і найбільш проторованим шляхом розвитку китайського капіталізму стало створення іноземного сектору. На його користь діяла вся система митних відносин Китаю.
Тож для розвитку китайського капіталізму характерне одночасне існування найбільш архаїчних форм (мануфактури) і найрозвиненіших (великі фабрики). Монопольне право при цьому належало державі і іноземному капіталу, що ставило нову молоду китайську буржуазію у конфлікт з устоями держави і засиллям іноземців. Маньчжурська династія не була зацікавлена в швидкому економічному розвитку країни, бо це підривало її владу.
Потрібно додати ще одну вагому причину - поразка у японо-китайській війні, що сколихнула китайське суспільство, призвела до оформлення двох опозиційних сил: революційно-демократичного руху і реформаторського.
Страницы: 1, 2, 3, 4
